Ухвала

від 03.06.2024 по справі 753/9829/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 03 червня 2024 року апеляційну скаргу прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року,

за участі:

в режимі відеоконференцзв`язку

прокурора ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою залишено без задоволення клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 про арешт майна.

Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора про арешт майна, а саме транспортного засобу «MERSEDES-BENZ C250», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , з метою можливої подальшої конфіскації майна як виду покарання, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування ним.

Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необгрунтованною, через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду, фактичним обставинам провадження та неповнотою судового розгляду.

Слідчим суддею не взято до уваги те, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Крім того, транспортний засіб на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_6 , що підтверджено підозрюваним та його захисником під час розгляду клопотання.

З урахуванням викладеного та враховуючи той факт, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України, санкція статті якої передбачає покарання у виді конфіскації майна, необхідно накласти арешт на вказаний автомобіль.

В судове засідання представник власника майна адвокат ОСОБА_7 не з`явився, 08 травня 2024 року на електронну пошту суду надіслав клопотання про розгляд апеляційної скарги у його відсутність, оскільки у подальшому інтереси ОСОБА_6 представлятиме інший захисник. Захисник ОСОБА_8 у судове засідання також не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку. Колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності представника власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України, зважаючи на скорочені строки розгляду справ такої категорії (ч. 2 ст. 422 КПК України).

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Дарницького УП ГУ НП у м. Києві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 25 травня 2023 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, під № 12023100020001869, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України.

У клопотанні прокурора зазначено, що у не встановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше липня 2023 року (більш точний час органом досудового розслідування не встановлено) у ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільно з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виник злочинний умисел, спрямований на отримання незаконного прибутку, з метою вчинення злочинів, направлених на заволодіння грошовими коштами громадян, шляхом обману та зловживання довірою, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислюваної техніки, в умовах воєнного стану в Україні.

29 лютого 2024 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у скоєнні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України.

Органом досудового розслідування встановлено, що у власності підозрюваного ОСОБА_6 перебуває транспортний засіб «MERSEDES-BENZ C250», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .

26 березня 204 року прокурор Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_10 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із клопотанням про арешт транспортного засобу «MERSEDES-BENZ C250», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , з метою забезпечення конфіскації майна.

29 березня 2024 року слідчим суддею Дарницького районного суду м. Києва клопотання прокурора залишено без задоволення з тих підстав, що прокурором у судовому засіданні не доведено наявності підстав для застосування спеціальної конфіскації транспортного засобу, який належить підозрюваному ОСОБА_6 , оскільки будь-якого належного обґрунтування, а також доказів того, що такий транспортний засіб був одержаний внаслідок вчинення кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_6 або є доходами від такого майна, був предметом кримінального правопорушення, використовувався для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, або винагороди за його вчинення.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст.170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до вимог ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Як вбачається з матеріалів провадження 29 лютого 2024 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у скоєнні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України (санкція яких передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».

З матеріалів судового провадження, наданих слідчому судді, які обґрунтовують клопотання, вбачається, що зазначені обставини підозри ОСОБА_6 могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190КК України, санкція яких передбачає у тому числі конфіскацію майна

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_6 до скоєння кримінальних правопорушень, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього такого обмежувального заходу, як арешт майна.

Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя відмовляючи у задоволенні клопотання зазначив, що прокурором не доведено наявності підстав для застосування спеціальної конфіскації транспортного засобу, який належить підозрюваному ОСОБА_6 , в той час, як прокурор звертався із клопотанням про арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна.

При розгляді клопотання про арешт майна слідчим суддею не дотримано вимоги статей 132,170,172,173 КПК України, не перевірено при цьому наявність обґрунтованої підозри від 29 лютого 2024 року у вчиненні ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України.

З урахуванням наведеного, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, вказане майно підлягає арешту з метою конфіскації майна як виду покарання

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси володільця майном.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_5 , - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , - задовольнити.

Накласти арешт на транспортний засіб «MERSEDES-BENZ C250», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , належного ОСОБА_6 , з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування ним.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13

Єдиний унікальний № 753/9829/23 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_14

Провадження № 11сс/824/3260/2024 Доповідач ОСОБА_1

Категорія ст.170 КПК України