Рішення

від 05.06.2024 по справі 340/845/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/845/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання неправомірною відмови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд:

1) визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо не виплати їй частини середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, як збитків у вигляді втраченої вигоди, в зв`язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 49 788 грн.;

2) стягнути з Міністерства юстиції України на її користь частину середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, як збитків у вигляді втраченої вигоди, в зв`язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 49 788 грн.

Ухвалою суду від 01.03.2024 року відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження (а.с.32-33).

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує позовні вимоги з огляду на їх безпідставність (а.с.40-52). В обґрунтування зазначено, що дії Міністерства юстиції, які полягали у відмові відшкодувати збитки у вигляді утраченої вигоди є правомірними у зв`язку з відсутності правових підстав для проведення такої виплати. Позивачкою не доведені ані факт понесення збитків, ані причинний зв`язок між діями відповідача та понесеними збитками у вигляді упущеної вигоди. Спірні правовідносини, що виникли у даній справі врегульовані Законом України "Про державну службу" № 889-VIII та КЗпП України, які в свою чергу, не встановлюють таке поняття як «збитки». Також трудовим законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено поняття відшкодування роботодавцем збитків у вигляді утраченої вигоди. Більш того між сторонами спору за період з 20.05.2021 по 21.12.2021 були фактично відсутні трудові відносини, що виключає можливість завдання роботодавцем «порушення права на оплату праці».

Від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення, в яких Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) не погоджується з заявленими вимогами (а.с.67-74).

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (а.с.87-93), в якій визначено, що Міністерство юстиції України та Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є окремими юридичними особами та окремими суб`єктами публічного права. Наявність відносин адміністративного підпорядкування не надає Міністерству право делегувати територіальному органу розгляд звернення, яке не належить до компетенції останнього. Заява від 21.11.2023, подана нею, містила вимоги, які мали бути розглянуті саме Міністерством юстиції України, а не Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро). Також зазначає, що хронологія подій підтверджує, що якби суб`єкти владних повноважень не зменшили розмір її заробітної плати, коли вона працювала на посаді, в листопаді 2019 року, то під час винесення рішення суду у справі №340/588/20, суд би використав зовсім інші дані про розмір її заробітної плати за два місяці перед звільненням. Відповідно, розмір її середньоденного заробітку був би інший. Далі інший розмір мав би і середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення, у зв`язку з нерозривним зв`язком вказаних юридичних фактів та обставин. Хоча протиправні дії щодо зменшення надбавки за інтенсивність праці були вчинені в листопаді 2019 року, рішення суду, що дозволило їй підтвердити таку протиправність дій, вона отримала в березні 2023 року, тобто, після винесення рішення суду про поновлення на посаді. Фактично одна протиправна дія спричинила інші майнові втрати, що є її наслідками. Тобто, належний захист прав позивача можливий виключно шляхом врахування обставин незаконної невиплати надбавки за інтенсивність праці, підтверджених правовим висновком Третього апеляційного адміністративного суду у справі №340/6684/21, під час розгляду вказаного позову та подальшого відшкодування доходів, які вона могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, а саме: середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. До того ж, неврегульованість трудовим законодавством відносин щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, тому положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини. Отже, відсутність в нормах Закону України "Про державну службу" такого терміну, як "збитки" не може бути належним обґрунтуванням позбавлення її захисту від неправомірних дій органів державної влади.

Від відповідача надійшли письмові заперечення щодо відповіді на відзив (а.с.96-99), обґрунтовуючи тим, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права, шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

Ухвалою суду від 23.04.2024 закрито підготовче провадження в справі, справу призначено до судового розгляду (а.с.130).

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, представник відповідача проти позовних вимог заперечував.

На підставі усної ухвали, занесеної до протоколу судового засідання від 29.05.2024, подальший розгляд справи вирішено проводити в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Позивач до 23.12.2019 перебувала на посаді першого заступника начальника ГТУЮ у Кіровоградській області.

Наказом Міністерства юстиції України "Про звільнення" №4168/к від 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника ГТУЮ у Кіровоградській області з 26 грудня 2019 року, у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби.

Вказаний наказ оскаржено в судовому порядку.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №340/588/20 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі №340/588/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України "Про звільнення" №4168/к від 23.12.2019. Поновлено ОСОБА_1 на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 27.12.2019. Стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2019 по 19.05.2021 в сумі 605 355,54 грн., що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.12.2021 касаційні скарги Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) задоволено частково. Змінено резолютивну частину постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі №340/588/20, виклавши абзац шостий у такій редакції:

«Стягнути з Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2019 року по 19 травня 2021 року в розмірі 589 978,06 грн. (п`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім гривень 06 коп.), що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів.».

Відповідно до подання від 04.07.2019 №09-15/01-41/1013 листом Міністерства юстиції України від 23.07.2019 за №27448/8499-32-19/16.2.3 погоджено встановлення позивачці надбавки за інтенсивність праці у розмірі 250 відсотків до посадового окладу з 01.07.2019 по 31.12.2019.

На підставі викладеного, наказом ГТУЮ у Кіровоградській області "Про надбавки керівників Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області" №280/27 від 25.07.2019 ОСОБА_1 встановлено з 01.07.2019 по 31.12.2019 надбавку за інтенсивність праці у розмірі 250 відсотків до посадового окладу.

Таким чином, отримавши відповідне рішення уповноваженого органу державної влади, а саме: лист Міністерства юстиції України №27448/8499-32-19/16.2.3 від 23.07.2019, яким погоджено встановлення надбавки за інтенсивність праці та на підставі якого видано відповідний наказ ГТУЮ у Кіровоградській області, на переконання позивача, вона мала всі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням щодо оплати власної праці у період з 01.07.2019 по 31.12.2019.

Однак, отримана нею в листопаді 2019 року заробітна плата суттєво знизилась.

Надбавка за інтенсивність праці за листопад грудень 2019 року керівному складу управління була встановлена вже на підставі нового наказу ГТУЮ у Кіровоградській області "Про надбавки керівників Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області" №691/27 від 27.11.2019, який підписаний головою ліквідаційної комісії з ліквідації ГТУЮ у Кіровоградській області.

В наказі №691/27 від 27.11.2019 на підставі листа Міністерства юстиції України №43891/15041-32-19/16.2.3 від 27.11.2019 з 01.11.2019 по 31.12.2019 позивачу встановлено надбавку за інтенсивність праці у розмірі 100 відсотків до посадового окладу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.03.2023 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі №340/6684/21 скасовано та прийнято нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Кіровоградській області №691/27 від 27.11.2019 в частині зменшення розміру надбавки за інтенсивність праці за листопад грудень 2019 року ОСОБА_1 , як першому заступнику начальника ГТУЮ у Кіровоградській області. Зобов`язано Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), як правонаступника ГТУЮ у Кіровоградській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену надбавку за інтенсивність праці за листопад грудень 2019 року в розмірі 250 відсотків до посадового окладу, з урахуванням виплаченої суми. В іншій частині позову відмовлено.

Листом від 28.07.2023 за вих. №30763/14.5-16 Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро) повідомлено, що на виконання рішення суду ОСОБА_1 донараховано недоплачену надбавку за інтенсивність праці за листопад та грудень 2019 року в розмірі 250 відсотків до посадового окладу з урахуванням раніше виплаченої суми надбавки.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.06.2022 у справі №340/1916/22 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі №340/588/20 за період з 20.05.2021 по 23.03.2022 у розмірі 341 754,60 грн.

Міністерство юстиції України, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції у справі №340/1916/22, звернулось до Третього апеляційного адміністративного суду з відповідною апеляційною скаргою.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.11.2022 у справі №340/1916/22 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.06.2022 у справі №340/1916/22 скасовано. Позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 у справі №340/588/20 за період з 20.05.2021 по 21.12.2021 у розмірі 241 807,50 грн. В решті позову відмовлено.

В подальшому, позивач звернулась до Міністерства юстиції України із заявою щодо відшкодування їй у добровільному порядку збитків у вигляді утраченої вигоди у зв`язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 49 788 гривень.

15.01.2024 засобами поштового зв`язку позивач отримала відповідь №53316/14.5-25 від 4.12.2023 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на виконання доручення Міністерства юстиції України від 01.12.2023 №158597/ К-39890/16.2.3 стосовно розгляду заяви від 21.11.2023, зареєстрованої в Мін`юсті 22.11.2023 за №К-39890, щодо відшкодування ОСОБА_1 у добровільному порядку збитків у вигляді утраченої вигоди у зв`язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 49 788,00 грн.

Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) у відповіді №53316/14.5-25 від 14.12.2023 зазначено, що у міжрегіонального управління відсутні правові підстави для виплати збитків у вигляді утраченої вигоди у зв`язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 49 788,00 гривень.

Наведені обставини слугували підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписи частини другої статті 19 Конституції України встановлюють критерії діяльності органів державної влади.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Аналогічні положення містить частина перша статті 370 КАС України.

Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно, частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема, вимоги щодо виплати частини середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, як збитки у вигляді втраченої вигоди, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

В силу приписів пунктів 2, 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до цих принципів норми цивільного права забезпечують власникам можливість стабільного здійснення власницьких повноважень і правовий захист від дій щодо безпідставного позбавлення особи свого майна, що мають розглядатися як правові засоби утвердження поваги і непорушності права власності.

Загальна засада справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачає правило, за яким кожен учасник правовідносин при здійсненні своїх суб`єктивних прав не повинен порушувати інтереси інших осіб чи суспільні інтереси (зловживати правом). Саме меті встановлення справедливого і розумного правопорядку повинна слугувати демократична держава.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Недоотримання державним службовцем заробітної плати, єдиного доходу останнього, через неправомірні дії роботодавця (відповідача), порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Відповідно до вказаних приписів кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (див. рішення у справах Амюр проти Франції, Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції).

Статтею 56 Конституції України кожному гарантоване право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зазначену суму частини середнього заробітку, яка не отримана внаслідок зменшення надбавки за інтенсивність праці, позивач визначає як збитки у вигляді недоотриманих доходів.

Згідно з частинами першою третьою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Отже, Цивільний кодекс України визнає, що особа вправі вимагати відшкодування шкоди у вигляді доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд зазначає, що недоотриманні суми частини середнього заробітку, які не отримані внаслідок зменшення надбавки за інтенсивність праці, на підставі наказу №691/27 ГТУЮ у Кіровоградській області від 27.11.2019 на підставі листа Міністерства юстиції України №43891/15041-32-19/16.2.3 від 27.11.2019 за період з 01.11.2019 по 31.12.2019, який Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі №340/6684/21 визнано протиправним та скасовано, є збитками для позивача у вигляді недоотриманих доходів (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими частиною першою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Так, обов`язковою умовою відповідальності суб`єкта владних повноважень є наявність шкоди та причинний зв`язок між його протиправними діями (бездіяльністю) та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком протиправної поведінки завдавача шкоди.

Наявність вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої позивачеві шкоди.

У спірних правовідносинах позивач пов`язує протиправні дії позивача щодо відмови у нарахуванні та виплаті їй надбавки за інтенсивність праці з недоотриманням заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 291 595,50 грн., позаяк розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу проводився без врахування надбавки за інтенсивність праці у розмірі 250% від посадового окладу за листопад 2019 року.

Отже, юридично значущою обставиною, з якою у спірних правовідносинах пов`язується сума недоотриманої позивачем вигоди середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є ненарахування та невиплата ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність праці у розмірі 250% від посадового окладу за листопад 2019 року.

Суд враховує, що протиправність бездіяльності ГТУЮ в Кіровоградській області (правонаступником якого є відповідач) щодо невиплати позивачеві надбавки за інтенсивність праці за листопад і грудень 2019 року підтверджена постановою ТААС у справі № 340/6684/21 від 06.10.2022 року.

У свою чергу, надбавка за інтенсивність праці є складовою заробітної плати, яка відповідно до вимог Порядку №100 враховується під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тобто у спірних правовідносинах склалася ситуація, за якої внаслідок протиправної бездіяльності відповідача - до складу середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу не увійшли суми, які мали бути нараховані та виплачені позивачеві у листопаді 2019 року.

Як вбачається з рішення суду у справі №340/588/20 середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 1 612,05 грн.

Вказана сума, 1 612,05 грн., була обчислена судом без врахування рішення суду в адміністративній справі №340/6684/21, де суд зобов`язав правонаступника ГТУЮ у Кіровоградській області, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), нарахувати та виплатити позивачці надбавку за інтенсивність праці у розмірі 250 відсотків до посадового окладу за листопад та грудень 2019 року, з урахуванням виплаченої суми.

Таким чином, до розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, яка була встановлена у рішенні у справі №340/588/20, додалася сума у якості надбавки за інтенсивність праці за листопад 2019 року.

Так, відповідно до довідки Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.09.2023 №347/145 розмір заробітної плати ОСОБА_1 за жовтень 2019 року склав 41 404,32 грн., за листопад 2019 року (з урахуванням рішення №340/6684/21) 34 410,47 грн. Кількість робочих днів у жовтні 2019 року 22, у листопаді 2019 року 17.

З урахуванням цього, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 в розрахунку на 1 робочий день становить 1 943,97 грн.

Така протиправна невиплата частини заробітної плати (надбавки за інтенсивність праці за листопад 2019 року), крім незаконного зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах справи №340/588/20, спричинила також зменшення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі №340/1916/22.

Зокрема, під час розгляду справи №340/1916/22 судом встановлено, що середній заробіток, який підлягає стягненню з Міністерства юстиції України на користь позивачки становить 241 807,50 грн. (1 612,05 грн. х 150 днів).

Розмір середньоденного заробітку було застосовано з рішення суду у справі №340/588/20.

Однак, з урахуванням незаконності зменшення розміру надбавки за інтенсивність праці, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду №340/588/20, який межах справи №340/1916/22 підлягав стягненню з Міністерства юстиції України на її користь мав становити 291 595,50 грн. (1 943,97 грн. х 150 днів)

Суд погоджується з позивачем у тому, що ненарахування позивачці вказаної надбавки у місяці, що передував її звільненню, суттєво позначилося на розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, згідно з пунктом 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пунктів 2, 5, 8 цього Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Аналізуючи викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що у позивача дійсно виникло право на стягнення збитків (упущеної вигоди) у вигляді різниці у сумі 49 788,00 гривень, як різниці між нарахованим розміром середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі №340/588/20 за період з 20.05.2021 по 21.12.2021: у сумі 241 807,50 гривень, відповідно до рішення суду у справі №340/1916/22, і тим доходом, який вона могла б реально одержати, якби суб`єкти владних повноважень не допустив порушення в частині її права на отримання надбавки за інтенсивність у листопаді 2019 року, яка мала би бути врахована при обрахунку середнього заробітку відповідно до Порядку №100: у сумі 291 595,50 гривень.

Вказана сума, на переконання суду, є збитками (недоотриманою вигодою) позивачки у розумінні Цивільного кодексу України, право на відшкодування якої набула ОСОБА_1 .

За наведених обставин суд зазначає, що відповідач необґрунтовано (а отже -протиправно) відмовив позивачці у відшкодуванні завданих протиправною бездіяльністю збитків (недоотриманої вигоди), а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо не виплати ОСОБА_1 частини середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, як збитків у вигляді втраченої вигоди, в зв`язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 49 788,00 грн.

Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 частину середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, як збитків у вигляді втраченої вигоди, в зв`язку з порушенням права на оплату праці в розмірі 49 788,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО