Постанова

від 06.06.2024 по справі 620/16995/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/16995/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Лариса ЖИТНЯК

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «РИГА ХЛІБ» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 28.08.2023 №8548/ж10/25-01-07-00 за формою ''Р'' по нарахуванню податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 513 108 грн та штрафних санкцій в сумі 128 277 грн;

- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 28.08.2023 №8549/ж10/25-01-07-00 за формою ''ПН'' по нарахуванню штрафних санкцій за відсутність реєстрації податкових накладних в сумі 40 800 грн;

- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 28.08.2023 №8550/ж10/25-01-07-00 за формою ''Н'' по нарахуванню штрафу за відсутність реєстрації податкових накладних в ЄРПН на 47,67 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 28.08.2023 №8548/ж10/25-01-07-00;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 28.08.2023 №8549/ж10/25-01-07-00. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову/позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «РИГА ХЛІБ» включено до плану-графіка проведення планових документальних перевірок на 2021 рік (місяць грудень), що має критерії ризику несплати податків високого та середнього ступенів.

На підставі наказу від 07.12.2021 №2120-п та повідомлення від 07.12.2021 №95/ж4/25-01-07-08-08 ГУ ДПС у Чернігівській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «РИГА ХЛІБ» з питань дотриманням вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2018 по 30.09.2021, з питань правомірності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 03.10.2016 по 30.09.2021, за результатами якої складено акт перевірки від 03.08.2023 № 7680/Ж5/25-01-07-01-01. Термін проведення перевірки подовжувався на підставі наказу від 20.01.2022 №118-п.

За результатами перевірки складено акт, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення:

- п.198.5 ст.198, п.200.1 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 513108 грн за період з жовтня 2020 року по вересень 2021 року;

- п.201.1 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу (в частині не реєстрації податкових накладних).

На підставі вказаних висновків, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 28.08.2023 №8548/ж10/25-01-07-00 за формою «Р» по нарахуванню податкового зобов`язання з подадтку на додану вартість в сумі 513 108 грн. та штрафних санкцій в сумі 128 277 грн;

- від 28.08.2023 №8549/ж10/25-01-07-00 за формою «ПН» по нарахуванню штрафних санкцій за відсутність реєстрації податкових накладних, в сумі 40 800 грн

- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 28.08.2023 №8550/ж10/25-01-07-00 за формою «Н» по нарахуванню штрафу за відсутність реєстрації податкових накладних в ЄРПН на 47,67 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подавалась скарга від 11.09.2023 №434 до Державної податкової служби України. В подальшому, позивачем також було подано Доповнення до скарги від 23.10.2023 №516. За результатами розгляду ДПС України зазначеної скарги позивачем 06.11.2023 було отримано Рішення про результати розгляду скарги від 03.11.2023 №33040/6/99-00-06-01-01-06, згідно якого Державна податкова служба України залишила без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що нарахування податкових зобов`язань (і штрафних санкцій) на вартість повернутих від покупців нереалізованих хлібобулочних виробів є помилковим, а тому також і штраф за відсутність реєстрації цих податкових накладних є необґрунтованим.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

За змістом пункту 188.1 статті 188 ПК база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.5 статті 195 ПК платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач у ході здійснення власної господарської діяльності здійснював реалізацію хлібобулочних виробів покупцям-торговим підприємствам для подальшої їх реалізації кінцевим споживачам.

У свою чергу, у ході такої торговими підприємствами здійснювалось повернення нереалізованих виробів, які у зв`язку з неможливістю їх переробки та/чи використанні в технологічному процесі виробництва, списувались позивачем на утилізацію.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що такі дії у повній мірі відповідають вимогам чинного законодавства та договірним зобов`язанням позивача.

Так, що відповідно до «Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами», затвердженими наказом Міністерства економіки з питань інтеграції» від 11.07.2003 №185 (далі - Правила № 185), умови реалізації хлібобулочних виробів передбачають право покупця хлібобулочних виробів (торгових підприємств) повертати виробникам хлібобулочних виробів нереалізовані вироби в разі, якщо минає термін їх реалізації, тобто можливість і право на таке повернення є звичайною практикою для виробників хлібобулочних виробів, тобто здійснюється в межах господарської діяльності виробника хлібобулочних виробів.

Правило і обов`язок на повернення нереалізованих хлібобулочних виробів, строк реалізації яких минає (минув), передбачений і регламентуються договорами між виробником ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «РИГА ХЛІБ» і торговими підприємствами, тобто також здійснюється в рамках господарської діяльності, так як без таких умов на повернення нереалізованої продукції Товариство не мало б можливості її реалізувати торговим підприємствам. Для прикладу, позивач надав суду договір поставки від 01.02.2018 №264 з ТОВ «ЕКСПАНСІЯ», Договір поставки від 12.12.2022 №396/Р з ТОВ «ДИСТРИБУЦІЙНО-ЛОГІСТИЧНА КОМПАНІЯ «ПІЛОТ», Договір поставки від 21.09.2017 №546ЦР з ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», Договір поставки від 18.01.2021 №523 з ТОВ «ТС ПЛЮС», Договір поставки від 01.06.2021 №65 з ТОВ «ФОРА».

Приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган вказав, що повернуті (нереалізовані) покупцями хлібобулочні вироби є використаними поза межами господарської діяльності ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «РИГА ХЛІБ» і на вартість списаних (утилізованих) хлібобулочних виробів необхідно нарахувати компенсуючі податкові зобов`язання відповідно до пункту 198.5 ПК.

Надаючи оцінку таким міркуванням, колегія суддів звертає увагу на таке.

Під терміном «господарська діяльність» з метою застосування норм ПК розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.231 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

При цьому не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте з визначеного Податковим кодексом України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Тобто, з наведеного вище слідує, що не є господарською діяльністю операція, яка позбавлена розумної економічної причини, та сформована лише з метою отримання податкових вигод.

Згідно пункту 14 Правил № 185 реалізація харчових продуктів на підприємствах роздрібної торгівлі дозволяється тільки протягом термінів їх придатності до споживання.

Відповідно до пункту 12 Правил № 185 неякісні та небезпечні харчові продукти і продовольча сировина підлягають вилученню з обігу в порядку, установленому Законом України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

До небезпечних належать харчові продукти і продовольча сировина термін придатності до споживання (використання) яких закінчився .

Небезпечні та неякісні харчові продукти і продовольча сировина, які неможливо повернути в обіг, підлягають утилізації або знищенню в порядку, установленому законодавством.

Аналогічні вимоги закріплені в Законі України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції».

Тобто в разі повернення небезпечних лікарських засобів, включаючи тих, термін придатності яких закінчився, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок щодо їх утилізації.

Утилізація за своєю сутністю зумовлена звичайним перебігом господарської діяльності. Відтак, якщо брак, псування, закінчення строку придатності частини товарів відбулось за об`єктивних (тобто без проявів недбалості), таких що не перебували в прямій залежності від платника податку на додану вартість причин, сама по собі утилізація (списання) частини таких товарів в майбутньому та набуття такими статусу небезпечних не може свідчити про негосподарський характер операції з придбання товарів (лікарських засобів).

Отже, якщо операції зі списання хлібобулочних виробів та набуття ними статусу небезпечних поставлені в залежність від діяльності платника податків, яка обумовлена господарською, тобто такою що спрямована на отримання доходу, діяльністю у платника податку на додану вартість не виникає передбаченого пунктом 198.5 статті 198 ПК обов`язку щодо визначення зобов`язань з податку на додану вартість.

Вказану позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 19.06.2020 у справі №160/1446/19.

Також, у постанові від 19.11.2021 у справі № 1840/3422/18 Верховний Суд погодився із доводами контролюючого органу про те, що при списанні непридатної для використання готової продукції, під час виготовлення якої суми ПДВ по придбанню сировини, матеріалів тощо були включені до складу податкового кредиту, податкові зобов`язання з податку на додану вартість підприємством не нараховуються лише за умови, що вартість таких товарно-матеріальних цінностей включається до вартості готової продукції, операції з постачання якої підлягають оподаткуванню. У разі недотримання цієї умови, при списанні таких товарно-матеріальних цінностей платник зобов`язаний визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК

У справі, що розглядається, списання повернутої продукції було здійснено позивачем у зв`язку із закінченням терміну її придатності та неможливості подальшого використання у виробничому процесі. Всі операції з повернення продукції, які підтверджуються накладними на повернення, в повному обсязі відображені у податковому та бухгалтерському обліку Товариства, що відображено в регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, декларації з податку на прибуток, та в декларації з податку на додану вартість.

Окрім того, як вірно встановив суд першої інстанції, при формуванні ціни реалізації хлібобулочних виробів, у зв`язку з тим, що повернення нереалізованих виробів є неминучим фактом їх виробництва і реалізації, ціна продажу всіх виробів формувалась з урахуванням того, що до 20 відсотків виробів може бути не реалізовано, що підтверджує факт компенсації вартості нереалізованих і утилізованих виробів включенням її в доход підприємства через ціну реалізованих виробів.

Таким чином, зважаючи на те, що продукція, яка реалізовувалась до торгових мереж згідно договорів поставки, в яких зазначено пункт обов`язкового повернення продукції, термін придатності якої минув, та кількість замовленої продукції яка надходить безпосередньо від покупців без змоги коригування замовлень зі сторони постачальника, та зважаючи на те, що маркетинговою політикою та наказом про ціноутворення Товариства передбачено відсоток повернень, який входить в ціну реалізованої продукції, така продукція утилізована та списана на збутові витрати, як продукція, яка використовувалася в господарській діяльності, кількість якої впливає на реалізацію та збут, без якого відвантаження продукції не відбулося б взагалі, тож, виходячи з норм Податкового кодексу України, утилізація, яку підприємство здійснює на відсоток поверненої продукції за своєю сутністю зумовлена звичайним перебігом господарської діяльності.

Зважаючи на це, нарахування позивачу податкових зобов`язань згідно пункту 198.5 статті 198 ПК є неправомірним.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність у позивача обов`язку нараховувати податкові зобов`язання з ПДВ та реєструвати відповідні податкові накладні на суми списаних (утилізованих) товарів, що були повернуті продавцями у зв`язку із закінченням строку їх придатності. Тому, податкові повідомлення-рішення від 28.08.2023 №8548/ж10/25-01-07-00 та від 28.08.2023 №8549/ж10/25-01-07-00 є неправомірними та підлягають скасуванню.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова