Постанова

від 27.05.2024 по справі 466/370/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/370/23 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.

Провадження № 22-ц/811/5/24 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Лук`янович А.П.

з участю: ОСОБА_1 ,

представника ПрАТ «Ірокс» Олійник А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

у січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Уличненської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Кочуми Олесі Сергіївни, ПАТ «Ірокс», третя особа Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради про скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації права власності.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 03 травня 2007 року між нею та Закритим акціонерним товариством «Ірокс» укладено трудовий договір у формі контракту, умовами якого, з врахуванням змін № 1 до контракту, внесених 12 січня 2012 року, передбачено, що за виконувані функціональні обов`язки, передбачені умовами даного контракту, Закрите акціонерне товариство «Ірокс» зобов`язується передати їй у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Однак, 19 травня 2018 року, в період перебування її у відпустці по догляду за дитиною, Приватне акціонерне товариство «Ірокс» в односторонньому порядку, всупереч умовам контракту, склало протокол, на підставі якого 22 січня 2019 року державним реєстратором Уличненської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Кочумою Олесею Сергіївною прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Приватним акціонерним товариством «Ірокс». В подальшому 28 січня 2019 року за реєстраційним номером 175161264 6101 державний реєстратор Уличненської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Кочума О.С. зареєструвала спірну квартиру за Приватним акціонернимтовариством «Ірокс». Зазначає, що умовою для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно є здача будинку в експлуатацію, а будинок АДРЕСА_2 не був зданий в експлуатацію, оскільки відсутній документ про присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності. Вказує, що обов`язок встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та уже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, покладено на державного реєстратора. Вважає, що протокол від 19 травня 2018 року, що був підставою для оформлення реєстраційних дій, по своїй суті є нікчемним правочином, оскільки квартира була невід`ємним елементом трудового контракту, на виконання якого Приватне акціонерне товариство «Ірокс» користувалося її працею в обмін на зобов`язання передати їй у власність квартиру.

З наведених підстав просить:

- скасувати рішення державного реєстратора Уличненської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Кочуми Олесі Сергіївни від 22 січня 2019 року про державну реєстрацію квартири, що у АДРЕСА_3 , згідно з яким власником вказаного майна визнано Приватне акціонерне товариство «Ірокс»;

- скасувати державну реєстрацію від 28 січня 2019 року за реєстраційним номером 175161264 6101, здійснену державним реєстраторомУличненської сільськоїради Дрогобицькогорайону Львівськоїобласті КочумоюОлесею Сергіївною.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «Ірокс» 28000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2023 року оскаржила ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що належними способами захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав, а відтак висновки суду першої інстанції про те, що нею обрано неналежний спосіб захисту є помилковими. Зазначає, що суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає до застосування до цих правовідносин, тому саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Без виконання залишилася ухвала суду про витребування реєстраційної справи, за відсутності якої неможливо повно та всебічно з`ясувати обставини справи. Вважає, що оскаржуване рішення суду містить зайву деталізацію, яка не має правового значення в даній справі, а також словосполучення, занадто довгі речення, через які викладення фактичних обставин важко сприймається. Звертає увагу, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які стягнуто з неї, є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, а відповідачем не доведено, що такі витрати були необхідні. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ПрАТ «Ірокс» Олійник А.Р. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем її прав чи законних інтересів, і що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, що не призведе до захисту порушених, на думку позивачки, прав на спірну квартиру.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.09.2022 року, квартира АДРЕСА_1 22.01.2019 року зареєстрована державним реєстратором Уличненської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Кочума О.С. на підставі протоколу від 19.05.2018 року за ПАТ «Ірокс».

Вважаючи зазначену реєстрацію квартири АДРЕСА_1 незаконною, ОСОБА_1 покликається на умови контракту, укладеного між ЗАТ «Ірокс» та ОСОБА_1 від 03 травня 2007 року, за умовами якого за виконання обов`язків, передбачених контрактом, роботодавець зобов`язаний передати їй власність спірну двохкімнатну квартиру у житловому будинку по АДРЕСА_2 , і оскільки ПрАТ «Ірокс» зареєструвало за собою право власності на спірну квартиру, то проведеною реєстрацією порушується її право на отримання спірної квартири у власність.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що 03.05.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Ірокс» укладено контракт, який є трудовим договором, яким передбачено наступні умови.

Контрактом визначено, що працівник має виконувати свої обов`язки, передбачені посадовою інструкцією і цим контрактом (п.1.6).

Оплата за виконання працівником своїх трудових обов`язків за контрактом здійснюється роботодавцем шляхом виплати працівнику заробітної плати та зарахування цієї заробітної плати, як проплату житлової площі за виконувану роботу в розмірі 550грн. щомісячно і відповідає проплаті 0,14 кв.м. загальної площі двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 (п.1.7).

Пунктом 2.1 контракту передбачено, що працівник додатково виконує такі постійні функції і обов`язки: щотижнево повинен відпрацювати на об`єкті житлового будинку по АДРЕСА_2 різноробочим 21 годину, включаючи вихідні, а в місяць сумарно 84 години і являється внеском в рахунок оплати загальної площі двокімнатної квартири по АДРЕСА_2 .

Працівник зобов`язується відпрацювати зазначену кількість годин особисто, а також включаючи відпрацювання годин членами своєї сім`ї. Вартість відпрацьованих 84 годин становить 950грн. за 1 місяць, і являється проплатою (внеском) працівника за 0,24 кв.м. загальної площі квартири.

Виконання робіт фіксується в табелі обліку використання робочого часу роботодавця за підписом уповноважених на це осіб.

Відповідно до розділу 4 «Матеріальне і соціально-побутове забезпечення працівника», ЗАТ «Ірокс» за виконувані ОСОБА_1 функціональні обов`язки та обов`язки, передбачені умовами даного контракту, зобов`язаний передати у власність ОСОБА_1 двохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 56,63 кв.м, що складається з двох житлових кімнат, кухні, ванни, туалету та підвалу по Акту прийому-передачі протягом 90 днів з моменту здачі будинку в експлуатацію 30.09.2008 року. Власність на квартиру ОСОБА_1 оформлюється Свідоцтвом на право власності. Загальна власність зазначеної двохкімнатної квартири площею 56,63 кв.м становить 229238,00грн. Після отримання квартири, вказаної в контракті, що підтверджується підписанням сторонами Акту прийому-передачі та оформлення права власності на квартиру, ОСОБА_1 зобов`язується продовжувати трудові відносини із ЗАТ «Ірокс» до 03.11.2019 року.

12.01.2012 року між ЗАТ «Ірокс» та ОСОБА_1 погоджено внести зміни №1 до Контракту від 03.05.2007 року, відповідно до яких було змінено номер квартири з АДРЕСА_5 , а також продовжено строк дії контракту до 03.02.2020 року.

Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 08.04.2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Новороздільського міського управління юстиції у Львівській області, підтверджується, що у позивача народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 18.10.2021 року скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 15 квітня 2021 року та ухвалено нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її позову до Приватного акціонерного товариства «Ірокс» та Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання за позивачкою та її малолітнім сином, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_6 .

Крім того, з рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26.02.2020 вбачається, що в період з 06.11.2006р. до 31.07.2019р. позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем ПрАТ «Ірокс». Так, 03 травня 2007 року між ЗАТ «ІРОКС», правонаступником прав та обов`язків якого є ПрАТ «Ірокс», в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено контракт, який є трудовим договором, за яким працівник зобов`язується виконувати роботи на посаді інженера кошторисника, а роботодавець зобов`язується створювати необхідні умови для роботи працівника, виплачувати грошову винагороду і надавати соціально-побутові блага.

Наказом ПрАТ «Ірокс» №85-К від 31 липня 2019 року, за підписом генерального директора ПрАТ «Ірокс» ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , інженера-кошторисника, звільнено з 31.07.2019 року у зв`язку з прогулом за період з 29.07.2019 року по 30.07.2019 року без поважних причин, на підставі п.4 ст.40 КЗпП України,

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26.02.2020 по справі №464/4462/19, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Ірокс» про поновлення на роботі відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 лютого 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним і скасовано наказ генерального директора приватного акціонерного товариства «Ірокс» №85-к від 31 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді інженера-кошторисника в Приватному акціонерному товаристві «Ірокс» з 31 липня 2019 року, стягнуто з приватного акціонерного товариства «ІРОКС» у користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 136480 (сто тридцять шість тисяч чотириста вісімдесят) гривень 96 копійок з вирахуванням з цієї суми при виплаті обов`язкових платежів та зборів.

10.02.2021 на виконання постанови Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у справі №464/4462/19, позивача ОСОБА_1 поновлено на роботі та того ж дня звільнено у зв`язку з закінченням строку дії контракту від 03.05.2007 року відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України, адже змінами №1 від 12.01.2012 року до Контракту від 03.05.2007 року, строк дії контракту було продовжено лише до 03.02.2020 року.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції взяв до уваги довідку ПАТ «Ірокс» №47 від 23.03.2023 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 03.05.2007 року по теперішній час, не проводила оплат за квадратні метри квартири АДРЕСА_1 на умовах п. 1.7 Контракту від 03.05.2007 року; бухгалтерією не проводились відрахування із заробітної плати, яка виплачувалась в повному розмірі. Крім того, умови п.п. а п. 2.1 Контракту від 03.05.2007 року також не були виконані ОСОБА_1 , адже протягом дії цього контракту ОСОБА_1 не відпрацювала різноробочим на об`єкті житлового будинку по АДРЕСА_2 , жодної години. З огляду на викладене, ОСОБА_1 не виконала належним чином усіх умов контракту від 03.05.2007 року, а тому правові підстави вважати, що спірна квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 , відсутні.

Вважаючи підставними свої позовні вимоги, позивачка заперечила інформацію, зазначену у вищезгаданій довідці, в тому числі і щодо того, що нею не було відпрацьовано різноробочим на об`єкті житлового будинку по АДРЕСА_2 жодної години, на підтвердження своїх заперечень позивач долучила копії табелів обліку використання робочого часу з травня 2007 року по серпень 2015 року, в яких вказано про значний обсяг відпрацьованих годин ОСОБА_1 , як різноробочою.

Даючи оцінку таким доводам позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі доводи позивачки не відповідають дійсності, оскільки долучені табелі обліку робочого часу засвідчують лише відпрацьований ОСОБА_1 час за основним місцем праці на посаді інженера-кошторисника, що зафіксовано в табелі в графі «Посада» навпроти прізвища та ініціалів позивачки, крім того, у вказаних табелях зафіксовано, що позивач не працювала жодного вихідного дня, що підтверджується проставленими відмітками «В» в графі чисел місяця, в яких були вихідні чи святкові дні (а.с.143-242).

Окрім того, відповідно до п. 1.7 Контракту від 03.05.2007 року, оплата за виконання працівником своїх трудових обов`язків за контрактом здійснюється роботодавцем шляхом виплати працівнику заробітної плати та зарахування цієї зарплати, як проплату житлової площі за виконану роботу в розмірі 550,00 грн. щомісячно і відповідає проплаті 0,14 м кв. загальної площі двохкімнатної квартири АДРЕСА_7 .

Згідно з пп. а п. 2.1 Контракту від 03.05.2007 року, працівник додатково виконує такі постійні функції і обов`язки повинен щотижнево відпрацювати на об`єкті житлового будинку по АДРЕСА_2 різноробочим 21 годину, включаючи вихідні дні, а в місяць сумарно 84 години, що є внеском в рахунок оплати загальної площі двохкімнатної квартири АДРЕСА_7 .

Працівник зобов`язується відпрацювати зазначену кількість годин особисто, а також включаючи відпрацювання годин членами своєї сім`ї. Вартість відпрацьованих 84 годин становить 950,00 грн. за 1 місяць, і є проплатою (внеском) працівника за 0,24 м.кв. загальної площі вищезазначеної квартири.

Виконання робіт фіксується в табелі обліку використання робочого часу роботодавця за підписом уповноважених на це осіб.

Згідно з п. 4.1 Контракту від 03.05.2007, з врахуванням змін №1 до контракту від 12.01.2012, роботодавець за виконувані позивачем функціональні обов`язки та обов`язки, передбачені умовами даного контракту, зобов`язаний передати у власність ОСОБА_1 двохкімнатну квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 57,80 кв.м, що складається з двох житлових кімнат, кухні, ванни, туалету та підвалу №33 площею 2,5 м.кв по Акту прийому-передачі протягом 90 днів з моменту здачі будинку в експлуатацію 30.09.2008 року. Власність на квартиру ОСОБА_1 оформлюється свідоцтвом на право власності.

Загальна вартість зазначеної двохкімнатної квартири площею 57,80 кв.м становить 233 974,40 грн. Після отримання квартири, вказаної в контракті, що підтверджується підписанням сторонами Акту прийому-передачі та оформленням права власності на квартиру, ОСОБА_1 зобов`язується продовжувати трудові відносини із ЗАТ «Ірокс» до 03 лютого 2020 року.

Вартість за 1 м2 загальної площі вказаної вище квартири, за взаємною згодою сторін, встановлюється в розмірі 4048,00 грн. і є остаточною і зміні та перегляду сторонами не підлягає. Щомісячно роботодавцем зараховується працівникові 0,38 м.кв. загальної площі згаданої квартири, як сумарна оплата в розмірі 1500,00 грн. за виконану роботу, передбачену пп. 1.7, пп. а п. 2.1 даного контракту.

З врахуванням вищенаведених умов контракту та встановлених судом фактичних обставин спарви, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що умовами контракту від 03.05.2007 року передбачалось, що вартість квартири мала сплачуватись протягом дії контракту одночасно двома способами: шляхом сплати 550 грн/ міс за 0,14м.кв. із заробітної плати, отриманої за основним місцем праці на посаді інженера-кошторисника та шляхом відпрацювання додатково позивачем чи членами її сім`ї різноробочим 84 год. на місяць, що мало бути проплатою (внеском) працівника у розмірі 950 грн за 0,24м.кв., тобто, щомісячно, починаючи з 03.05.2007 року до 03.02.2020 року (152 місяці) позивач мала сплачувати (550 грн.) та відпрацьовувати (950 грн.) за квартиру в сумі 1500 грн., що мало зараховуватись в оплату боргу за 0,38м.кв. загальної площі спірної квартири.

Суд вірно зазначив, що таким чином мало бути сплачено загальну вартість квартири площею 57,8 м.кв. в розмірі 233974,40 грн.: 57,8м.кв. х 4048 грн/м.кв. = 233 974,4 грн.; 152 міс х 0,38м.кв./міс = 57,76м.кв

Позивачка, всупереч вимогам статтті 82 ЦПК України, не надала ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження перерахування коштів ПрАТ «Ірокс» на оплату вартості квартири та відпрацювання на об`єкті будівництва у вільний від роботи час та у вихідні дні.

Вважаючи порушеним право на отримання спірної квартири, позивачка, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання нею вищезазначених умов контракту, виконання яких є підставою для передачі їй у власність спірної квартири.

Окрім того, позивачка не заперечувала та визнавала той факт, що з вересня 2015 року перебувала у декретній відпустці та не могла виконувати таку умову контракту, як брати безпосередню участь у будівництві як різноробоча, що однією із умов передачі у власність позивачки спірної квартири.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів на підтвердження перерахування позивачкою в період перебування у декретній відпустці коштів на оплату вартості квартири.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що інших належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ОСОБА_1 належним чином усіх умов контракту від 03.05.2007 року, виконання яких є підставою та умовою для передачі спірної квартири у власність позивачки, ОСОБА_1 , всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, суду не надано.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Вірними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджено належними та допустимими доказами порушення прав чи законних інтересів позивачки, підставність позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції також виходив і з того, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту, оскільки обраний позивачкою спосіб захисту, заявлені позивачкою позовні вимоги не призведуть до захисту, порушених на думку позивача, прав, а саме права на набуття у власність спірної квартири.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право на ефективний засіб юридичного захисту, а саме, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Застосування способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Аналізуючи зміст заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що позивачкою обрано неефективний спосіб захисту, на її думку, порушеного відповідачем права, на отримання спірної квартири у власність.

З позовноїзаяви вбачається,що змістомпозовних вимог ОСОБА_1 є скасування рішення державного реєстратора Уличненської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Кочуми Олесі Сергіївни від 22 січня 2019 року про державну реєстрацію квартири, що у АДРЕСА_3 , згідно з яким власником вказаного майна визнано Приватне акціонерне товариство «Ірокс»; скасування державної реєстрації від 28 січня 2019 року за реєстраційним номером 175161264 6101, здійснену державним реєстраторомУличненської сільськоїради Дрогобицькогорайону Львівськоїобласті КочумоюОлесею Сергіївною.

На думку колегії суддів, задоволення цих позовних вимог ОСОБА_1 не призведе до захисту порушеного, на думку позивачки, відповідачем її права на отримання у власність спірної квартири, умови набуття якої передбачені контрактом, укладеним 03 травня 2007 року між ЗАТ «Ірокс» та ОСОБА_1 .

Оскільки способи захисту права, обрані позивачем, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який, з вархуванням чинного законодавства, статтті 392 ЦК України, правових позицій Великої Палати Верховоного Суду, дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту, порушеного відповідачем, на думку позивачки, права на отримання у власність спірної квартири, буде пред`явлення позову про визнання за нею права власності, оскільки суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів чи претензій третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Слід зазначити, що державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ПрАТ «Ірокс» проведена 28 січня 2019 року, тобто, до внесення змін до статті 26 Закону України «Про державну рестрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжеь», до 25.07. 2022 року, а відтак особа може оскаржити державну реєстрацію без пред`явлення майнових вимог тільки у випадку, якщо рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав позивачки, а не іншої особи.

Аналізуючи зміст позовних вимог, слід зазначити, що майнова вимога ОСОБА_1 не пред`являлась.

Висновки суду першої інстанції достатньо мотивовані, є такими, що не спростовують відмову суду в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу суду на те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 липня 2023 року по справі №910/15792/20.

У постанові зазначено, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи).

Також Велика Палата Верховоного Суду наголосила, що належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто, особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

А відтак, державний реєстратор Уличненської сільської ради Дрогобицького району Львівської області Кочума Олеся Сергіївна, не є належним відповідачем у справі, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову дло цього відповідача.

Що стосуєтьсядоводів апелянтащодо неспівмірностівитрат напрофесійну правничудопомогу,колегія суддівзвертає увагуна те,що додатковерішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2023 року, яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ірокс» стягнуто 28000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 не оскаржувалося в апеляційному порядку, а відтак підставність та законність стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 28000.00 грн., законність додаткового рішення суду, з врахуванням положень статті 367 ЦПК України, враховуючи вимоги апеляційної скарги про скасування лише рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2023 року, судом апеляційної інстанції не перевіряється.

З врахуванням вищенаведеного, колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківськогорайонного судум.Львова від23листопада 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 06.06.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк