Рішення

від 10.06.2024 по справі 343/349/22

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 343/349/22

Провадження №: 2/343/313/24

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2024 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого судді Тураша В. А.,

секретарів - Прокопишин Я.В., Лукань О.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду Івано-Франківської області справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України" про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся 21.02.2022 в Долинський районний суд з позовною заявою, згідно якої просить ухвалити рішення, яким:

визнати незаконним та скасувати наказ від 07.12.2021 №664 про відсторонення від роботи позивача;

стягнути з АТ «Укрзалізниця» на його користь середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи до дня ухвалення судом рішення;

стягнути з АТ «Укрзалізниця» на його користь понесені судові витрати (а.с.1-9 т.1).

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07.04.2022 (а.с.65-70 т.1), залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.05.2023 (а.с.149-155 т.1), у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Всеукраїнська професійна спілка Спілка залізничників України, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено у повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2024 - рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07.04.2022 та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02.05.2023 - скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконним і скасування наказу від 07 грудня 2021 року №664 "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1 - задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства "Українська залізниця" №664 "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1 . Передано справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов`язання нарахування і виплати середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.220-232 т.1).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2024 цивільна справа № 343/349/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України" про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього

заробітку зачас вимушеногопрогулу передана на розгляд судді Турашу В.А. (а.с.237 т.1).

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 28.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 343/349/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України" про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Призначено підготовче судове засідання.

Визначено відповідачу п"ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України).

Роз`яснено відповідачу, що згідно ст. 193 ЦПК України, він має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Встановлено третійособіп"ятнадцятиденнийстрокдля поданняпояснень щодопозову (відзиву)з дняйого отримання,копія якогоодночасно зподанням досуду повиннабути надісланаіншим учасникамсправи (а.с.238 т.1).

Представником відповідача Акціонерного товариства"Українськазалізниця"-адвокатом МоцюкВ.В.11.04.2024 електронною поштою на адресу суду подано відзив на позовну заяву, згідно якого він просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї позиції посилається на те, що вони вважають безпідставною додаткову вимогу позивача про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час незаконного відсторонення Позивача від роботи. У п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», на яку посилається позивач, йдеться про виплату середнього заробітку у випадку, якщо роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати. У нданому випадку відсторонення позивача від роботи не було ініціативою роботодавця, а було вимушеною необхідністю з метою виконання приписів чинного законодавства щодо вакцинації окремих категорій громадян.

Також, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своєму листі від 24.12.2021 № 32230/208-21 зазначив, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати за період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID- 19 (а.с.243-245 т.1).

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18.04.2024 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України" про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.16 т.2).

Позивач ОСОБА_1 в судовомузасіданні позовнівимоги підтримавта просивухвалити рішення,яким стягнутиз АТ«Укрзалізниця» найого користьсередній заробітокза часнезаконного відстороненнявід роботи з09.12.2021по 21.02.2022(за 53дні вимушеногопрогулу)в розмірі32313.57грн.

Представник відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" адвокат Моцюк В.В. (копія довіреності в порядку передоручення від 04.01.2024 а.с.2т.2) в судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції поза приміщенням суду, позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, з підстав зазначених у відзиві на позов.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Всеукраїнської професійної спілки "Спілка залізничників України" Мицавка Ю.Ю. (довіреність від 23.02.2022 а.с.10 т.2) в судовезасідання наповторний викликне з`явився,причини своєїнеявки неповідомив,хоч прочас тамісце розглядусправи бувналежним чиномповідомлений судом.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, які з`явились в судове засідання, вивчивши позовну, відзив на позовну заяву, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку:

Ч.1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно доч.1 ст.94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст. Закону "Про оплату праці" ( далі Закон № 108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У ст. 12 Закону № 108/95-ВР закріплено перелікнорм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюютьсяКЗпПУкраїни та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбаченічастиною першою цієї статтітаКЗпПУкраїни, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положеньч.2 ст.233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд

України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у п. 4 ч. IЄвропейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованоїЗаконом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12Закону№108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться устатті 94 КЗпПУкраїни і статті 1Закону№ 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.

Ч.1 ст. 233 КЗпП Українипередбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом ч.2 ст. 233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Ч.2 ст. 235 КЗпП Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19.

Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 по справі № 761/36220/17 (провадження № 61-3100св20) дійшов висновків про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто

виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 по справі №755/12623/19(провадження № 14-47цс21) дійшла висновку, що вимушений прогулце час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який вчинив неправомірні дії по відношенню до працівника, що позбавили його можливості виконувати трудові функції та отримувати заробітну плату за виконану роботу. Тому за цей час працівник, права якого було порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року в справі №607/2071/17 зазначено, що середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України«Про оплату праці»і Порядкуобчислення середньоїзаробітної плати,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від08лютого 1995року №100.

Згідно з Порядком №100, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу й в усіх інших випадках (крім оплати відпусток, призначення пенсії, відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я) обчислюється виходячи з виплати за останні два місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, в даному разі незаконному відстороненню від роботи, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців (якщо ж він протягом останніх місяців не працював - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи). Для працівників з відрядною оплатою праці за відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за останній місяць розрахункового періоду він може змінюватися іншим місяцем, що безпосередньо передує розрахунковому періоду. З розрахункового періоду виключається лише час, протягом якого працівник не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково.

Відповідно допункту 8 Порядку№100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з роз`ясненнями, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується копією трудової книги АН №157941 заповненої 02.09.1997 на ім?я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12 т.1), позивач ОСОБА_1 працює у виробничому структурному підрозділі «Івано-Франківська дирекція залізничних

перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та займає посаду чергового по залізничній станції Болехів.

29 листопада 2021 року позивача було ознайомлено з вимогами нормативно-правових актів щодо профілактичного щеплення проти СОVID-19, повідомлено про необхідність проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 та попереджено, що відмова чи ухилення від щеплення може бути підставою для відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року (а.с. 15 т.1).

Наказом № 664 від 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19, без збереження заробітної плати (а.с. 13 т.1).

Згідно наказу № 20/К від 24 лютого 2022 року позивача допущено до роботи з 24 лютого 2022 року (а.с. 33 т.1).

Постановою Верховного Суду від 14.02.2024 - рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07.04.2022 та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02.05.2023 - скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконним і скасування наказу від 07 грудня 2021 року №664 "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1 - задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства "Українська залізниця" №664 "Про відсторонення від роботи" ОСОБА_1 .

У відповідності до вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України- обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено Законом.

Як встановлено в судовому засіданні, та не заперечується сторонами по справі, роботодавець - відповідач по справі АТ "Українська залізниця", не зважаючи на наявність Постанови Верховного Суду від 14.02.2024 по даній справі, не провело оплату праці позивача ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання розміру коштів, які необхідно стягнути як середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд бере до уваги, що такий заробіток слід обчислювати згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (з наступними змінами, надалі - Порядок), як це передбачено пп.«з» п.1 вказаного Порядку.

При цьому період незаконного відсторонення ОСОБА_1 слід рахувати з дня фактичного недопуску його до роботи (09 грудня 2021 року) до дня фактичного допуску до роботи (24 лютого 2022 року), тобто з 09.12.2021 по 23.02.2022 включно.

Згідно довідки про доходи №541 виданої виробничим підрозділом Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 16.12.2021, ОСОБА_1 за жовтень 2021 року нарахована заробітна плата в розмірі 12645,46 грн, за листопад 2022 року4 нарахована заробітна плата в розмірі 12961,39 грн(а.с.25 т.1).

Середньоденна заробітна плата за попередні два місяці, що передували відстороненню позивача в грудні 2023 року, вираховується шляхом ділення сум нарахованої заробітної плати за жовтень 2021 року (12645,46 грн) та листопад 2021 року (12961,39 грн) на кількість робочих днів у цих двох місяцях (20 робочих днів у жовтні 2021 року + 22 робочих днів у листопаді 2021 року), та становить 609,69 грн. (12645,46 +12961,39):(20+22)=609,69 без урахування податків та зборів.

Період з часу відсторонення позивача від виконання робіт із 09.12.2021 року (дата відсторонення) по 24.02.2022 року (дата допуску до роботи) становить 55 робочих днів.

Період,за якийпідлягає стягненнюсередній заробітокстановить з09.12.2021 (датавідсторонення)до 22.02.2024 (вмежах заявленихвимог позивача ОСОБА_1 ), що включає 53 робочих днів (17+20+16) множимо на середньоденний заробіток позивача 609,69 грн, та отримуємо розмір середнього заробітку 32313,57грн.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про

задоволення позову в частині позовних вимог про зобов`язання нарахування і виплати середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32313,57 грн.

Питання судових витрат слід вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, ст.43 Конституції України, ст. 235 КЗпП України, керуючись ст. ст. 141, 258, 259, 263, 265, 268, 279, 354, 355 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Всеукраїнська професійна спілка "Спілка залізничників України" в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволити .

Стягнути із Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 32313 (тридцять дві тисячі триста тринадцять) гривень 57 копійок, з утриманням з цієї суми податку та інших обов`язкових платежів відповідно до законодавства України.

Стягнути із Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 житель АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: 03150 м. Київ, вул. Єжи Ґедройця,5, 03150.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Всеукраїнська професійна спілка Спілка залізничників України, код ЄДРПОУ 42891869, місцезнаходження: м.Київ, вул.Уманська,5/оф.108, 03049.

Повний текст рішення виготовлено 10.06.2024

Суддя Долинського районного суду В. А. Тураш