Рішення

від 31.05.2024 по справі 470/589/23

БЕРЕЗНЕГУВАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/470/13/24

Справа № 470/589/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року смт. Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Лусти С.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів ОСОБА_2 секретаря судового засідання Дячук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Березнегувате в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне мале підприємство "Дайяна", про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2023 року позивач звернувся до Березнегуватського районного суду Миколаївської області з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію.

У позові зазначив, що 15 травня 2018 року він надав позику ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , в сумі 2000 доларів США, з обов`язком сплачувати 10 % в місяць і з терміном повернення до 07 жовтня 2018 року. В якості додаткових гарантій повернення позичених коштів, відповідач передав йому оригінал правовстановлюючих документів на власну земельну ділянку за кадастровим номером 4821185100:02:000:0120, дата реєстрації 03 червня 2013 року, а саме Державний акт на право власності на земельну ділянку та Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 жовтня 2013 року № 10365670. Оскільки у визначений в розписці термін грошові кошти не були повернуті, він звернувся до суду з позовом про стягнення боргу. Рішенням суду від 24 листопада 2021 року його позов було задоволено, стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на його користь заборгованість, в розмірі 2953,42 доларів США. Рішення суду набрало законної сили 28 грудня 2021 року. На підставі даного рішення приватним виконавцем 22 березня 2023 року було відкрито виконавче провадження № АСВП НОМЕР_4. В ході проведення необхідних виконавчих дій стало відомо, що 04 січня 2022 року відповідач уклав зі своєю донькою договір купівлі продажу земельної ділянки. Вказаний договір того ж дня посвідчено державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Нікурадзе Т.В. та зареєстрований в реєстрі № 3. Право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку зареєстровано в реєстрі прав на нерухоме майно згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 січня 2022 року індексний номер 62738008. В тій же інформації міститься запис щодо договору оренди земельної ділянки укладеного 01 лютого 2016 року між ОСОБА_7 та ПМП "Дайяна". На момент звернення до суду боржники рішення суду не виконали, іншого майна і доходів, на які можна було б звернути стягнення, виконавцем не виявлено, а тому вважав, що вказаний договір було укладено з метою уникнення звернення стягнення на земельну ділянку та невиконання рішення суду. На підставі зазначеного просив суд визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на вказану земельну ділянку.

05 жовтня 2023 року ухвалою судді було відкрито в порядку загального позовного провадження справу за даним позовом та призначено до підготовчого засідання.

В ході підготовчого провадження позивач змінив предмет спору, просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений між позивачем та ОСОБА_7 04 січня 2022 року та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на вказану земельну ділянку, оскільки з копій документів, долучених представником відповідача до відзиву на позовну заяву вбачається, що між сторонами було укладено саме такий договір.

Ухвалою суду від 11 січня 2024 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_5 , оскільки оспорюваний договір дарування було укладено між відповідачем та нею.

Представник позивача ОСОБА_1 , який діє на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 07 вересня 2023 року, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити з підстав зазначених у позові. Протягом підготовчого провадження направив на адресу суду відповідь на відзив, в якій заперечення відповідача стосовно позовних вимог вважав безпідставними, оскільки у відповідності до «Прикінцевих та перехідних положень» ЗУ «Про виконавче провадження» до припинення воєнного стану в Україні припиняється звернення стягнення на пенсію, при виплаті відповідачем заборгованості за позикою з пенсії 20 %, як це встановлено ЗУ «Про виконавче провадження», повне погашення заборгованості відбудеться більше, ніж через 18 років, а при зверненні стягнення на спірну земельну ділянку, кошти, які залишаться після повного погашення заборгованості за позикою, у відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження» повертаються боржнику.

Представник відповідачів адвокат Мілюченко А.Г., який діє на підставі ордерів від 03 листопада 2023 року та 02 березня 2024 року, в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивача, протягом підготовчого провадження направив на адресу суду відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_4 , в якому заперечував проти позовних вимог позивача вказуючи на те, що він не мав наміру ухилятися від виконання зобов`язання за рішенням суду, він є платоспроможним, оскільки отримує пенсію по інвалідності, в розмірі 2520,00 грн., з якої має можливість погашати заборгованість за позикою, вартість земельної ділянки, яку він подарував доньці, в 3,69 рази перевищує його заборгованість за позикою, а тому на неї не може бути звернуто стягнення, а уклав він оспорюваний договір дарування, оскільки у нього погіршилося здоров`я через гіпертонічний криз та для запобігання можливих суперечок у родині. Заперечень до суду після отримання відповіді на відзив не направляв, відзиву на позовну заяву від відповідачки ОСОБА_5 також не бажав направляти.

Представник третьої особи в підготовче засідання не з`явився, направив на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутність та вирішення позовних вимог позивача на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, суд дійшов наступного.

У відповідача ОСОБА_4 у власності перебувала земельна ділянка, площею 7,18 гектари, кадастровий номер 4821185100:02:000:0120, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Сергіївської сільської ради Березнегуватського району, про що свідчить копія державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №016681, виданого Березнегуватською райдержадміністрацією 03 серпня 2004 року та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 жовтня 2013 року (а.с.11,12 т.1).

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 24 листопада 2021 року з відповідача Закружного та його дружини ОСОБА_6 на користь позивача було стягнуто заборгованість за договором позики від 15 травня 2018 року, в розмірі 2953,42 доларів США, витрати на оплату судового збору по 389,11 грн. з кожного та 28 грудня 2021 року судом видано виконавчий лист. Вказане підтверджується постановою приватного виконавця Химича О.М. від 22 березня 2023 року та не заперечується відповідачами у справі (а.с.14 т.1).

04 січня 2022 року між відповідачем ОСОБА_4 та його донькою ОСОБА_7 було укладено договір дарування вищевказаної земельної ділянки, який було посвідчено Нікурадзе Т.В. державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за №3. Вказаний договір було зареєстровано 04 січня 2022 року вказаним державним нотаріусом як договір купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер 62738008 (а.с.13,106-107 т.1).

Позивач вважає, що вказаний договір було укладено з метою уникнення звернення стягнення на земельну ділянку та невиконання рішення суду, оскільки на момент звернення до суду з даним позовом боржники рішення суду не виконали, іншого майна і доходів, на які можна було б звернути стягнення, приватним виконавцем не виявлено. Вказане підтверджується відповідями на запити приватного виконавця від 22 березня 2023 року в межах відкритого виконавчого провадження (а.с.16-18 т.1).

Однак відповідач ОСОБА_4 зазначає, що не мав наміру ухилятися від виконання зобов`язання за рішенням суду, оскільки він є платоспроможним, отримує пенсію по інвалідності, в розмірі 2520,00 грн. щомісяця, з якої має можливість погашати заборгованість за позикою, вартість земельної ділянки, яку він подарував доньці, в 3,69 рази перевищує його заборгованість за позикою, а тому на неї не може бути звернуто стягнення, а уклав він оспорюваний договір дарування, оскільки у нього погіршилося здоров`я через гіпертонічний криз та для запобігання можливих суперечок у родині. Вказане підтверджується довідкою про доходи Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 23 жовтня 2023 року та випискою з амбулаторної картки хворого від 24 жовтня 2023 року (а.с.102-104 т.1).

До звернення позивача до суду з даним позовом відповідач не виконував рішення Березнегуватського районного суду від 24 листопада 2021 року про стягнення боргу за договором позики, однак після його звернення до суду він сплатив на користь позивача 19 березня 2024 року 600,00 грн. та 26 квітня 2024 року 700,00 грн. (а.с.1-5 т.2).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У разі оспорення правочину заінтересованою особою потрібним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18).

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17).

Звертаючись до суду з позовом позивач, як на підставу задоволення позовних вимог, посилалася на фіктивність договору дарування (стаття 234 ЦК України), зазначаючи, що оспорюваний правочин вчинений відповідачем ОСОБА_4 без наміру створення правових наслідків, належне йому нерухоме майно відчужене ним вже після набрання рішення суду про стягнення боргу за позикою законної сили безоплатно на користь доньки з метою ухилення від виконання обов`язку з повернення коштів позивачу за позикою.

З огляду на сталу практику Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набувати ознак фраудаторного правочину.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

З огляду на чинність боргового зобов`язання відповідача ОСОБА_4 з повернення грошових коштів на користь позивача, настання строку повернення значної суми грошових коштів та наявність рішення суду про їх стягнення, цілком логічним вбачається висновок, що відповідач ОСОБА_4 міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання такого зобов`язання та вжив заходів щодо ухилення від їх настання. З огляду на підтверджений в порядку частини четвертої статті 82 ЦПК України факт невиконання відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, відчуження в безоплатному порядку належного йому нерухомого майна на користь своєї доньки, у результаті чого він, як боржник, став неплатоспроможним і рішення суду про стягнення з нього коштів досі не виконав, суд вважає, що дії відповідача ОСОБА_4 не можна розцінювати як добросовісні. Обґрунтованих причин відчуження земельної ділянки на користь своєї доньки на підставі безоплатного договору дарування відповідач на думку суду не навів.

Доводи представника відповідачів, зазначені у відзиві на позовну заяву стосовно платоспроможності відповідача через отримання ним щомісячної пенсії по інвалідності, в розмірі 2520,00 грн. на думку суду є непереконливими, оскільки при щомісячному погашенні заборгованості за позикою в розмірі 600,00 - 700,00 грн., вказане зобов`язання буде ним виконане лише через 14 років.

На переконання суду, сукупність наведених обставин дає підстави для висновку, що відповідач ОСОБА_4 при безоплатному відчуженні земельної ділянки діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на нього, як боржника за позиковим зобов`язанням, а тому позовні вимоги позивача щодо визнання вказаного договору дарування недійсним є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимога позивача про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку на думку суду є зайвою, оскільки відповідно до абзацу 2 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Крім того абзац 3 ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

За такого, рішення суду про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 04 січня 2022 року, який в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначений як договір купівлі-продажу, є підставою для скасування державним реєстратором державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку, а тому вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідачів обов`язок по відшкодуванню позивачу витрат на оплату судового збору.

Крім того, за вимогами ч.7 ст.158 ЦПК України, заходи забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_5 відчуження спірної земельної ділянки, застосовані ухвалою Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2023 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.

Керуючись ст. ст.12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне мале підприємство "Дайяна", про визнання правочину недійсним, задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування, який в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначений як договір купівлі-продажу, земельної ділянки, площею 7,1817 гектари для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4821185100:02:000:0120, укладений 04 січня 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , посвідчений державним нотаріусом Березнегуватської державної нотаріальної контори Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Нікурадзе Т.В. 04 січня 2022 року, зареєстрований в реєстрі за №3.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне мале підприємство "Дайяна", про скасування рішення про державну реєстрацію, відмовити.

Заходи забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_5 відчуження земельної ділянки площею 7,1817 гектари для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4821185100:02:000:0120, застосовані ухвалою Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2023 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.

Стягнути із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 витрати на оплату судового збору по 805,2 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони:

позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідачі: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

третя особа: приватне мале підприємство "Дайяна", вул. В. Букача, 18 кв.3 смт. Березнегувате Миколаївської області, 56203, код ЄДРПОУ 31600881.

Повний текст рішення складено 07 червня 2024 року.

Суддя С. А. Луста