Постанова

від 29.05.2024 по справі 461/10285/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/10285/23 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/811/720/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання - Зеліско-Чемерис К. Р.,

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Швеця Д. Ю., представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «Львівська політехніка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного університету «Львівська політехніка», в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ ректора Національного університету «Львівська політехніка» № 4354-3-10 від 15 листопада 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади професора кафедри української мови Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка»;

- визнати протиправним та скасувати наказ ректора Національного університету «Львівська політехніка» № 4583-3-10 від 28 листопада 2023 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді професора кафедри української мови Інституту гуманітарних наук Національного університету «Львівська політехніка» з 23 листопада 2023 року;

- стягнути з Національного університету «Львівська політехніка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період вимушеного прогулу;

- стягнути з Національного університету «Львівська політехніка» на користь ОСОБА_1 всі понесені нею під час розгляду справи судові витрати.

В обґрунтування позову зазначила про те, що працювала на посаді професора кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» з 01 вересня 2016 року. 15 листопада 2023 року, відповідно до наказу ректора Національного університету «Львівська політехніка» № 4354-3-10, її було звільнено з посади професора кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» на підставі пункту 3 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України. 28 листопада 2023 року, у зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному до 23 листопада 2023 року, до наказу ректора Національного університету «Львівська політехніка» № 4354-3-10 були внесені зміни щодо дати звільнення та вирішено звільнити ОСОБА_1 з 23 листопада 2023 року. Вважає, що оспорюваний наказ про звільнення виданий без жодної оцінки будь-яких фактичних даних, які хоча б теоретично дозволяли як позивачці, так і суду зрозуміти, що, на думку роботодавця, є тим аморальним проступком, за вчинення якого її звільнено з займаної посади.

Для звільнення за вчинення аморального проступку, крім самого встановлення факту вчинення аморального проступку, дії або поведінка працівника повинні бути несумісні з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Оскільки зазначені у спірних наказах обставини не свідчать про наявність будь-якого проступку, який би завдав шкоди репутації університету та академічній спільноті, за відсутності фактів, які беззаперечно це підтверджують, та доказів неможливості надалі виконувати виховну функцію як науково-педагогічного працівника, а саме виховання молоді в дусі патріотизму, любові до Батьківщини, вони є протиправними та підлягають скасуванню.

У зв`язку із цим, позивачку слід поновити та роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши в березні 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме прийнято відзив на позовну заяву, який подано з пропуском строку, встановленого судом на його подання і відповідач не порушував питання щодо поновлення цього строку. Згодом відповідач подав письмові заперечення на відповідь на відзив, які, на думку позивачки, також подано з порушенням цивільно-процесуального законодавства, проте і такі прийнято місцевим судом. У зв`язку із допущеними порушеннями, судом безпідставно оцінений як належний та допустимий доказ у справі протокол засідання ректорату від 15 листопада 2023 року, доданий відповідачем до відзиву на позовну заяву. При цьому, місцевим судом проігноровано те, що такий документ не містить жодних підписів. Про дане засідання ректорату не було відомо як позивачці, так і завідувачу кафедри, хоча останній входить до складу ректорату за посадою. Як убачається із тексту протоколу, за результатами засідання ректорату було вирішено (ухвалено), що висловлювання позивачки є аморальним проступком, однак вирішення такого питання не відноситься до повноважень ректорату, визначених статтею 7.32 статуту відповідача. Зазначає, що рішення ректорату згідно із статутом відповідача не є самостійними рішеннями, а вводяться в дію наказами ректора. Вказує і на те, що відповідно до Кодексу корпоративної культури Національного університету «Львівська політехніка» дане питання (щодо аморального проступку) може вирішуватися іншими органами, а не ректоратом. Вважає, що оскільки не вчинила аморального проступку, нею не порушені положення Законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту», то відсутні законні підстави для її звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Також звертає увагу на те, що оспорювані накази не містять у собі зазначення підстав звільнення або ж будь-якого обґрунтування такого звільнення, зокрема, не зазначено, які висловлювання позивачки є аморальним проступком та, яке саме висловлення власних думок розцінено роботодавцем, чи могло бути розцінено, як аморальний проступок. Від неї не отримано пояснення щодо обставин, які є предметом судового розгляду.

В березні 2024 року від Національного університету «Львівська політехніка» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому міститься прохання відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивний законністю та обґрунтованістю оскаржуваного рішення.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки та представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

До цього висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом ректора Національного університету «Львівська політехніка» від 15 листопада 2023 року № 4354-3-10 ОСОБА_1 звільнено з посади професора кафедри української мови з 16 листопада 2023 року, на підставі пункту 3 статті 41 КЗпП України.

Наказом ректора Національного університету «Львівська політехніка» від 28 листопада 2023 року № 4583-3-10 внесено зміни до наказу № 4354-3-10 від 15 листопада 2023 року, а саме, змінено дату звільнення з 16 листопада 2023 року на 23 листопада 2023 року. Підставою для видання цього наказу став лист непрацездатності № 9716894-2018254447-і, лист непрацездатності № 9716894-2018384853-1, Закон України № 2136-ІХ від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року).

З протоколу засідання ректорату Національного університету «Львівська політехніка» від 15 листопада 2023 року вбачається, що члени ректорату ухвалили: «висловлювання доктора філологічних наук, доцента кафедри української мови, професора Ірини Фаріон в інтерв`ю журналістці ОСОБА_3 (програма « ОСОБА_4 ») є аморальним проступком, оскільки вони принижують честь і гідність військовослужбовців України, порушують загальноприйняті норми і правила, а також суперечать моральним засадам та цінностям сучасного українського суспільства, а відтак, дискредитують виховну роль науково-педагогічного працівника університету та суперечать змісту його трудової функції.».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зарахована як обрана за конкурсом на посаду професора кафедри української мови за контрактом № 308 від 08 серпня 2021 року з 26 серпня 2021 року до 01 липня 2026 року, що підтверджується наказом роботодавця від 28 липня 2021 року №2529-3-10.

Контракт № 308 із професором кафедри укладено між сторонами 08 липня 2021 року, строком з 26 серпня 2021 року до 01 липня 2026 року.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що з метою перевірки дотримання норм професійної етики, правил і норм спілкування та моральних принципів у висловлюваннях доктора філологічних наук, доцента кафедри української мови, професора ОСОБА_5 в інтерв`ю журналістці ОСОБА_3 (програма « ОСОБА_4 » на «5 каналі» від 04 листопада 2023 року), керуючись статтею 34 Закону України «Про вищу освіту», наказом в.о. ректора Національного університету «Львівська політехніка» від 13 листопада 2023 року № 572-1-02 створено тимчасову робочу комісію, затверджено її персональний склад. Згідно із цим наказом тимчасовій робочій комісії необхідно провести перевірку висловлювань доктора філологічних наук, доцента кафедри української мови, професора ОСОБА_5 в інтерв`ю журналістці ОСОБА_3 у програмі «Рандеву» на «5 каналі» від 04 листопада 2023 року щодо дотримання норм професійної етики, правил і норм спілкування та моральних принципів, з терміном виконання до 22 листопада 2023 року включно. Результати перевірки узагальнити, оформивши відповідним актом, та в термін до 23 листопада 2023 року, включно, надати такий ректорові Університету разом із висновками і пропозиціями.

На виконання цього наказу створена тимчасова комісія, яка приступила до роботи, результати перевірки узагальнила, про що склала акт.

В матеріалах справи наявна копія акту (без дати його складення) перевірки тимчасовою робочою комісією дотримання норм професійної етики, правил і норм спілкування та моральних принципів у висловлюваннях доктора філологічних наук, доцента кафедри української мови, професора ОСОБА_5 в інтерв`ю журналістці ОСОБА_3 , з узагальнюючій частині якого зазначено таке:

1) в інтерв`ю обговорювались актуальні і гострі питання щодо української мови, літератури, історичної спадщини. Зокрема, щодо використання української мови в армії, органах державної служби, ролі української мови при вступі до освітніх закладів. Професорка І. Фаріон віддавна відома своєю проукраїнською позицією, наполегливим відстоюванням необхідності впровадження української мови в усі сфери діяльності. Ці питання є беззаперечними і підтримуються академічною спільнотою університету. Академічна спільнота Львівської політехніки завжди плекала українську мову в освітньому процесі, у навчальних та наукових виданнях, підтримувала зусилля викладачів і науковців щодо видання україномовних словників для різних спеціальностей, підручників, навчальних посібників, монографій та публікацій у журналах та збірниках наукових праць у видавництві Львівської політехніки.

2) комісія відзначає, що хоча висловлювання професорки І. Фаріон і не торкались внутрішніх питань діяльності Університету чи його окремих представників, проте суперечать задекларованим у Кодексі корпоративної культури моральним принципам, правилам та нормам спілкування і поведінки, зокрема:

- покликанню Університету «забезпечити створення в колективі морально-інтелектуальної атмосфери, побудованої на повазі до загальнолюдських цінностей» (розділ 2);

- покликанню Університету «забезпечити корпоративну соціальну відповідальність академічної спільноти Університету перед суспільством та її активний вплив на … формування високої культури населення, зокрема інформаційної…» (розділ 2);

- академічної доброчесності науково-педагогічних працівників Університету, які мають «бути носієм моралі, її захисником, прикладом високої культури…» (розділ 3, п. 3.2);

- відповідальності кожного представника академічної спільноти Університету «за реалізацію декларованих цілей» Кодексу корпоративної культури (розділ 3, п. 3.1.).

3) комісія вважає недопустимими форми висловлювання будь-кого з членів спільноти Національного університету «Львівська політехніка» під час відстоювання власних позицій, які б принижували гідність опонента, викликали негативний резонанс та провокували негативні збурення у суспільстві. Акцентуємо на недопустимості вживання ненормативної лексики, образ на адресу представників ЗСУ та інших силових структур, які беруть участь у захисті України. Особливо наголошуємо на недопустимості зазначених висловлювань та дій з боку осіб, яких ідентифікують як членів академічної спільноти Львівської політехніки.

4) комісія рекомендує усім членам академічної спільноти Національного університету «Львівська політехніка» під час приватної співпраці зі ЗМІ (поза діяльністю у Львівській політехніці) не використовувати висловлювання, які можуть спричинити шкоду і послаблювати імідж Національного університету «Львівська політехніка».

Подана відповідачем копія цього акту не містить жодного підпису осіб, які зазначені як члени комісії.

З пояснень представника відповідача в суді апеляційної інстанції вбачається, що комісія працювала до 22 листопада 2023 року, 23 листопада 2023 року склала акт, який передала ректорові. Відтак, звільнення позивачки відбулось 15 листопада 2023 року без врахування висновків тимчасової комісії.

Також представник відповідача, даючи пояснення в суді апеляційної інстанції пояснив, що, на думку роботодавця, яка висловлена членами ректорату під час засідання 15 листопада 2023 року, аморальним проступком, вчиненим позивачкою, вважали окремі її висловлювання під час інтерв`ю журналістці ОСОБА_3 у програмі «Рандеву» на «5 каналі» від ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, висловлювання: «Я не можу назвати їх українцями, якщо вони не говорять українською мовою, то нехай себе назвуть рускімі» та «хочете цією мовою говорити - сіли на танк, поїхали до москви».

Для забезпечення всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, суд апеляційної інстанції ухвалою, яка занесена в протокол судового засідання від 09 травня 2024 року, вирішив про перегляд запису інтерв`ю ОСОБА_5 журналістці ОСОБА_3 у програмі «Рандеву» на «5 каналі» від 04 листопада 2023 року.

З`ясування цієї обставини та дослідження доказу на стадії апеляційного розгляду обумовлено відсутністю в наказі Національного університету «Львівська політехніка» про звільнення позивачки вказівки про те, що саме визнається аморальним проступком, вчиненим нею. Не з`ясовував цих обставин і суд першої інстанції, оскільки розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, тобто без врахування значення справи для сторін, категорії та складності справи, обсягу та характеру доказів у справі, а також того, що розгляд справи становить значний суспільний інтерес, що суперечить положенням пунктів 2, 4, 5, 7 частини третьої статті 274 ЦПК України.

У прийнятому судом апеляційної інстанції висновку експерта, складеному директором Інституту української мови Національної академії наук України, доктором філологічних наук, професором ОСОБА_6 № 307/75 від 19 лютого 2024 року про стенограму та відеоматеріали програми «Рандеву» на 5 каналі з ОСОБА_7 за участю ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зазначено, що «у висловлюваннях ОСОБА_1 міститься роз`яснення ролі української мови в розбудові й обороні України, констатація базових положень, які зафіксовані в Конституції України, Законі України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та Законі України «Про Збройні Сили України» у частині прав та обов`язків громадян України у сфері мовокористування, підкреслена визначальна для кожного громадянина України справедлива тотожність українська мова = українська нація = Українська Держава із чого як самоочевидна постає інша тотожність: оборона України це оборона української нації і української мови та української ідентичності.

Для послідовного донесення до слухачів змісту Конституції України і Законів України ОСОБА_1 використала різноманітні риторичні прийоми, форми емоційного впливу засобами мовлення (вербальні формули і невербальний супровід міміка, жести), що поширені і прийнятні у сучасному дискурсі української мовної комунікації.

У висловлюваннях ОСОБА_1 відсутні контексти, які принижують честь і гідність військовослужбовців за будь-якою, зокрема, за мовною ознакою, відсутні заклики до будь-яких форм насильства щодо військовослужбовців та членів їх сімей; водночас висловлювання ОСОБА_1 стимулюють прагнення оволодіння українською мовою, глибшого розуміння феномену і призначення української мови в будівництві держави і ментальному виростанні й розвитку особистости».

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, звільняючи позивачку з роботи, дотримався норм законодавства про працю, адже поведінка позивачки, а саме її висловлювання, вірно кваліфіковано як аморальний проступок.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

За визначенням, наведеним в статті 4-1 КЗпП України трудова функція - це інтегрований, переважно автономний набір трудових дій, що визначається характерним для нього технологічним процесом та передбачає наявність певних компетентностей, необхідних для їх виконання.

Підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням такої роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію. Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Термін «аморальний проступок» є оцінним поняттям, оскільки не конкретизований законодавцем, а тому суду, як правозастосовному органу, надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи щодо того, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Зокрема, аморальним проступком можна вважати діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції конкретного працівника.

Закон України від 1 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі Закон № 1556-VII) встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Згідно із частиною першою статті 52 Закону № 1556-VII учасниками освітнього процесу у закладах вищої освіти є: 1) наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники; 2) здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти; 3) фахівці-практики, які залучаються до освітнього процесу на освітньо-професійних програмах; 4) інші працівники закладів вищої освіти.

Обов`язки науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників визначені статтею 58 Закону № 1556-VII, згідно із якою вказані працівники зобов`язані: 1)забезпечувати викладанняна високомунауково-теоретичномуі методичномурівні навчальнихдисциплін відповідноїосвітньої програмиза спеціальністю,провадити науковудіяльність (длянауково-педагогічнихпрацівників); 2)підвищувати професійнийрівень,педагогічну майстерність,наукову кваліфікацію(длянауково-педагогічнихпрацівників); 3)дотримуватися нормпедагогічної етики,моралі,поважати гідністьосіб,які навчаютьсяу закладахвищої освіти,прищеплювати їмлюбов доУкраїни,виховувати їху дусіукраїнського патріотизмуі повагидо КонституціїУкраїни тадержавних символівУкраїни; 3-1)дотримуватися восвітньому процесі танауковій (творчій)діяльності академічноїдоброчесності тазабезпечувати їїдотримання здобувачамивищої освіти; 4)розвивати восіб,які навчаютьсяу закладахвищої освіти,самостійність,ініціативу,творчі здібності; 5) дотримуватися статуту закладу вищої освіти, законів, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1.10 Статуту Національного університету «Львівська політехніка», затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 19 травня 2022 року № 464, основними завданнями Університету, серед іншого, є формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, здорового способу життя, вміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах.

Аналіз змісту наведених норм права, укладеного між сторонами контракту, а також посадової інструкції позивачки, як професора кафедри, в сукупності з приписами Статуту Національного університету «Львівська політехніка» дає підстави для висновку, що позивачка, яка є науково-педагогічним працівником (що не заперечується сторонами у справі), відноситься до спеціальних суб`єктів, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

При цьому, підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи.

Оскільки законодавцем не встановлено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і несумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є вчинений аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що несумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.

При вирішенні справ подібної категорії, суду належить виходити не з формального підходу оцінки окремо того чи іншого вчинку учасника освітнього процесу, а у разі встановлення за обставинами справи вчинення ним проступків, несумісних зі званням такої особи, надавати їм оцінку у сукупності, з урахуванням особливостей відносин у сфері вищої освіти, враховуючи морально-етичні якості і поведінку педагога.

Також звільнення з цієї підстави не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

У справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч наведеному правилу розподілу тягаря доказування, відповідачем не доведено, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням законодавства про працю.

Так, за обставинами справи, що переглядається, які повно та всебічно встановлені під час апеляційного розгляду, вбачається, що позивачка ОСОБА_1 запрошена журналісткою ОСОБА_9 до участі в програмі «Рандеву» від 04 листопада 2023 року з питань функціонування української мови, як «письменниця, науковиця, педагогиня, мовознавиця, блогерка, політикиня, громадська діячка», а відтак, брала участь у цьому інтерв`ю не у зв`язку із службовим дорученням Національного університету «Львівська політехніка», що підтверджено також і поясненнями сторін.

Під час програми обговорювалися питання функціонування української мови.

У рішенні Конституційного Суду України від 14липня 2021року №1-р/2021 (справа № 1-179/2019(4094/19)) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» Конституційний Суд вказав, що «українська мова є невіддільним атрибутом української державності, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби. Мовне питання постійно було присутнє в національно-культурній та політичній боротьбі українців за власну державу.

Конституційний Суд України у цьому рішенні також зазначив, що «Загроза українській мові рівносильна загрозі національній безпеці України, існуванню української нації та її держави, оскільки мова - це своєрідний код нації, а не лише засіб спілкування. Без повноцінного функціонування української мови в усіх ділянках публічного життя суспільства на всій території України українській нації загрожує втрата статусу й ролі титульної й державотвірної нації, що є рівнозначним загрозі зникнення Української держави з політичної карти світу. Українська мова - доконечна умова (conditio sine qua non) державності України та її соборності. Україна - це єдиний у світі ареал, де може бути гарантовано збереження, існування й усебічний розвиток української мови і, відповідно, української нації як державотвірної, тому будь-які зазіхання на юридичний статус української мови, як державної на території України неприпустимі, оскільки порушують конституційний лад держави, загрожують національній безпеці та самому існуванню державності України. Поряд із Державним Прапором України, Державним Гербом України та Державним Гімном України українська мова є невіддільним атрибутом Української держави.».

В той же час Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив і про те, що «Функціонування української мови як державної та її підтримка державою мають поєднуватися із шанобливим ставленням до мов національних меншин, що історично проживають у межах України, та забезпеченням захисту мовних прав осіб, що належать до таких меншин».

Колегія суддів звертає увагу і на те, що у пункті 13 цього ж рішення Конституційний Суд України покликається на практику Європейського Суду з прав людини, який, зокрема зазначає, що «дискримінація означає неоднакове ставлення, без об`єктивного та обґрунтованого виправдання, до осіб, що перебувають у однакових ситуаціях. «Брак об`єктивного та обґрунтованого виправдання» означає, що така відмінність у ставленні не переслідує «легітимної мети» або бракує «обґрунтованих відносин домірності між застосованими засобами та метою, що її жадано досягти»».

Із запису прослуханого інтерв`ю Ірини Фаріон журналістці ОСОБА_3 у програмі «Рандеву» на «5 каналі» від 04 листопада 2023 року встановлено, що у такому позивачка наголошує на необхідності дотримання вимог Конституції України, Закону України «Про забезпечення функціонування української мови, як державної», Закону України «Про Збройні Сили України».

На 8 хв 23 с. інтерв`ю журналістка ОСОБА_10 звертається до ОСОБА_5 з реплікою та запитанням: « ОСОБА_11 , але військові, наприклад, полку « ОСОБА_12 », з якими я дуже дружу, і Третя штурмова, частина із них спілкується російською, і в бою, в тому числі.» ….. «Але ж ми їх не можемо назвати кацапами? Це несправедливо».

У відповідь на такі репліки та запитання ОСОБА_13 відповіла: «Я не можу назвати їх українцями, якщо вони не говорять українською мовою. То нехай себе назвуть рускімі.» (9 хв 00 с. 9 хв 05 с. інтерв`ю).

Крім цього, продовжуючи запропоновану тему дискусії, ОСОБА_13 , вказавши на ряд історичних прикладів та фактів, небажання певних громадян України за надуманих причин вивчати українську мову, про мовну політику в інших європейських державах, зокрема, в Словаччині, сказала: «хочете цією мовою говорити - сіли на танк, поїхали до москви» (11 хв 49 с. інтерв`ю).

Переглянувши записінтерв`ю,колегія суддівдоходить висновку,що висловлювання ОСОБА_1 :«я неможу назватиїх українцями,якщо вонине говорятьукраїнською мовою,то нехайсебе назвутьрускімі» (9хв 00с. 9хв 05с.інтерв`ю)та «хочетецією мовоюговорити -сіли натанк,поїхали домоскви» (11хв 49с.інтерв`ю)стосуються військовослужбовцівЗбройних СилУкраїни,є некоректними. Надаючи відповіді на репліки та запитання ведучої про спілкування українських військовослужбовців російською мовою, у тому числі в бою, позивачкою не враховано, що в Україні йде повномасштабна війна, у зв`язку з чим введений воєнний стан, на значній території держави ведуться активні бойові дії, у яких приймають участь військовослужбовці, окремі з яких, в силу історичних обставин, розмовляють на мові національної меншини України і не володіють українською мовою, а за таких подій в державі, у них об`єктивно відсутні можливості та час для належного вивчення української мови, водночас всі вони, незалежно якою мовою розмовляють, виконують свій конституційний обов`язок по захисту Батьківщини, громадянами якої вони є.

Хоч такі висловлювання ОСОБА_1 містять легітимну мету спонукання виконувати приписи законів України вивчати і використовувати українську мову усіма військовослужбовцями в їхньому спілкуванні, однак таким бракує об`єктивного та обґрунтованого виправдання, домірності між застосованим засобом (висловлюваннями позивачки) та метою, що її жадано досягти (вивчати і використовувати українську мову усіма військовослужбовцями в їхньому спілкуванні). Адже такі висловлювання викликали негативний резонанс та збурення у частини українського суспільства саме тому, що стосуються військовослужбовців, які на полі бою відстоюють незалежність і суверенність Української Держави та були висловлені в час, коли існує потреба об`єднання та консолідації суспільства з метою надання відсічі ворогу. Наведене, у своїй сукупності, дає підстави для висновку, що такі висловлювання є аморальним проступком.

При цьому колегія суддів не враховує висновок експерта № 307/75 від 19 лютого 2024 року, як належний та допустимий доказ, оскільки запропоновані на вирішення експерта питання не містили вказівку, які саме висловлювання та в якому контексті визначені роботодавцем, як аморальний проступок ОСОБА_1 .

В той же час, пункт 3 частини першої стаття 41 КЗпП України передбачає, що звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається, якщо вчинення такого проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Зважаючи на займану позивачкою посаду, її наукову та просвітницьку роботу, освітньо-педагогічну діяльність, активну участь у політичному житті держави, громадянську позицію, спрямовану на утвердження державного статусу української мови, що корелюється з висновками, викладеними в рішенні Конституційного Суду України від 14липня 2021року №1-р/2021 (справа № 1-179/2019(4094/19)), колегія суддів вважає, що такий проступок не є несумісним з продовженням ОСОБА_1 роботи на посаді професора кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка».

З Витягу з Протоколу № 4 засідання катедри української мови Національного університету Львівська політехніка» від 17 листопада 2023 року вбачається про численні заслуги Ірини Фаріон, зокрема її наукову та просвітницьку роботу, яка обліковується доробком у 7 одноосібних і 7 колективних монографій та близько 400 наукових статей, численними виступами на наукових конференціях та науково-просвітницькими проектами «Мова твого життя основа» (1998-2008 рр.), «Від книги до мети» (2011-2019 рр.), «Велич особистости» (2014-2019 рр.), «Ген українців» (2019-2023 рр.), проведенням від початку широкомасштабної війни (2022 р.) курсів української мови та культури мовлення, запровадженням інтерактивного проекту «протианглізм» (вересень 2020 лютий 2022 р.), освітньо-педагогічну діяльність, яка пошанована Міжнародною премією Ліги українських меценатів ім. Олекси Гірника за національно-патріотичне виховання молоді, Почесною грамотою імені президента НТШ Михайла Грушевського від Управи Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці за «невтомну академічну діяльність в галузі українознавства», Всеукраїнською премією ім. Б. Грінченка за просвітницьку діяльність, Почесною Грамотою Верховної Ради України за вагомий внесок у розвиток вітчизняної освіти і науки й численними іншими відзнаками.

Зазначене не враховано роботодавцем, а в подальшому і судом першої інстанції, що призвело до ухвалення незаконного рішення про відмову в задоволенні позову про скасування оскаржуваних наказів та поновлення на роботі.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП України про порядок застосування дисциплінарних стягнень, на цей випадок не поширюються. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неотримання від позивачки пояснень перед звільненням.

Оскільки Законом № 1556-VII не визначено обов`язку керівника закладу вищої освіти створити тимчасовий орган (комісію) для виявлення в діях працівника ознак аморального проступку, на думку колегії суддів, висновки тимчасової робочої комісії, які зроблені після видання наказу про звільнення позивачки, а відтак і не були враховані роботодавцем при звільненні, не впливають на процес оцінки законності/незаконності її звільнення.

Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність рішення ректорату Національного університету «Львівська політехніка» від 15 листопада 2023 року, колегія суддів, з огляду на те, що питання звільнення працівників віднесено до дискреційних повноважень саме керівника закладу вищої освіти, вважає рішення ректорату таким, що має рекомендаційний характер. При цьому суд враховує, що таке рішення, яке не містить висновків, у чому саме полягає вчинений позивачкою аморальний проступок, а містить лише загальні фрази без зазначення конкретних фактів, які, на думку цього органу, необхідно вважати аморальним проступком, так і не введено в дію відповідним наказом ректора, що передбачено статутом відповідача.

Аргумент апеляційної скарги щодо неврахуванням судом Кодексу корпоративної культури Національного університету «Львівська політехніка» колегія суддів відхиляє, адже питання звільнення працівника врегульовано нормами законодавства про працю, а не положеннями згаданого кодексу.

Доводи апеляційної скарги щодо порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які полягали в порушенні строків прийняття відзиву на позовну заяву та письмових заперечень на відповідь на відзив, колегія суддів також відхиляє, оскільки такі порушення не є обов`язковими підставами для скасування рішення суду, які визначені частиною третьою статті 376 ЦПК України.

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.

Оскільки звільнення позивачки проведено з порушенням вимог законодавства про працю, наявні правові підстави для визнання незаконними та скасування наказу ректора Національного університету «Львівська політехніка» від 15 листопада 2023 року № 4354-3-10 про звільнення ОСОБА_1 з посади професора кафедри української мови з 16 листопада 2023 року та наказу ректора Національного університету «Львівська політехніка» від 28 листопада 2023 року № 4583-3-10 про внесення змін до наказу № 4354-3-10 від 15 листопада 2023 року.

Щодо вимоги про поновлення позивачки на посаді професора кафедри української мови Інституту гуманітарних наук Національного університету «Львівська політехніка», таку необхідно задовольнити частково, адже під час апеляційного розгляду встановлено, що перед звільненням вона працювала на посаді професора кафедри української мови Національного університету «Львівська політехніка», а не на посаді, на яку вона просила її поновити.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП).

Обчислення середньої заробітної плати працівника за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу сьомого пункту 2, якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно з абзацами третім-п`ятим пункту 4 Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом другим пункту 8 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

До суду першої інстанції позивачкою надано Довідку про доходи від 29 листопада 2023 року № 776, у якій вказаний розмір заробітку, що відрізняються від розміру заробітку, вказаного у Довідці про доходи від 08 квітня 2024 року № 343, наданій відповідачем до суду апеляційної інстанції. У позовній заяві міститься вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку середньоденного заробітку 869 грн 41 коп.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що нарахована позивачу щомісячна заробітна плата за вересень 2023 року становить 19 767 грн 60 коп., а за жовтень 15966 грн 14 коп., у вересні позивачкою відпрацьовано 26 днів, а жовтні 21 день.

Отже, середньоденна заробітна плата розраховується таким чином: 35 733 грн 74 коп. (нарахована заробітна плата за фактично відпрацьований час протягом двох місяців) : 47 дні (кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два місяці) = 760 грн 29 коп.

Відтак, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу розраховується із середньоденного заробітку 760 грн 29 коп, а не 869 грн 41 коп., як про це просила позивачка, і складає 123927 грн 27 коп. (760,29 грн. середньоденна заробітна плата х 163 робочих дні вимушеного прогулу (з 24 листопада 2023 року по 29 травня 2024 року включно). Тому і у цій частині позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене й те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи і входять до предмета доказування у справах такої категорії, а саме, не встановив факт наявності або відсутності аморального проступку у взаємозв`язку з підставами для звільнення за його вчинення, і як наслідок висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що, в свою чергу, призвело до неправильного застосування норм матеріального права, апеляційний суд доходить висновку про часткову обґрунтованість та підставність апеляційної скарги, а відтак і про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з Національного університету«Львівська політехніка»в дохіддержави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2312 грн 87 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 3469 грн 30 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2024 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Національного університету «Львівська політехніка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати наказ ректора Національного університету «Львівська політехніка» від 15 листопада 2023 року № 4354-3-10 про звільнення ОСОБА_1 з посади професора кафедри української мови з 16 листопада 2023 року та наказ ректора Національного університету «Львівська політехніка» від 28 листопада 2023 року № 4583-3-10 про внесення змін до наказу № 4354-3-10 від 15 листопада 2023 року.

Поновити ОСОБА_1 на посадіпрофесора кафедриукраїнської мови Національного університету «Львівська політехніка» з 24 листопада 2023 року.

Стягнути з Національного університету «Львівська політехніка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 листопада 2023 року по 29 травня 2024 року в розмірі 123927 (сто двадцять три тисячі дев`ятсот двадцять сім) грн 27 коп., з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Національного університету«Львівська політехніка»в дохіддержави судовий збір у розмірі 2312 (дві тисячі триста дванадцять) грн 87 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 3469 (три тисячі чотириста шістдесят дев`ять) грн 30 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції, а загалом 5782 (п`ять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 17 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 червня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич