Рішення

від 04.06.2024 по справі 910/427/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2024Справа № 910/427/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України»

до Державної служби України з безпеки на транспорті,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»

про стягнення 36 795, 13 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Осадчий А.М.;

від відповідача: ОСОБА_1 ;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі - відповідач) про стягнення суми майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 36 795,13 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 1166, 1172, 1187, 1194 Цивільного кодексу України, в обґрунтовані тим, що саме відповідач, працівника якого визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, повинен відшкодувати позивачу різницю між фактично завданою шкодою та страховою виплатою, яку було здійснено за полісом обов`язкового страхування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

17.01.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/427/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

05.02.2024 від представника відповідача надійшла заява про продовження строку для подання відзиву на позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 продовжено відповідачу строк для подання відзиву до 12.02.2024.

07.02.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» та про витребування в останнього доказів, а саме копій: страхового акту, платіжного доручення (за наявності) про сплату коштів страхового відшкодування, заяви позивача про відшкодування коштів, протоколу серії ААД №100717, заяви позивача про перегляд рішення щодо відмови в виплаті страхового відшкодування. Також 08.02.2024 до суду надійшло аналогічне клопотання відповідача.

Крім цього, 07.02.2024 від відповідача надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якому останній заперечує проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та просить суд здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження, з посилання на те, що справа є складною та має істотне значення для сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 задоволено клопотання відповідача про залучення до участі в справі третьої особи та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (надалі - третя особа). Задоволено клопотання відповідача про витребування доказів та витребувано в третьої особи копії документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2024 клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

12.02.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, вказує, що в ДТП також винний водій позивача.

04.03.2024 від третьої особи надійшло клопотання про долучення витребуваних доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 розгляд справи № 910/427/24 постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.04.2024 та в порядку ст.74 ГПК України витребувано в позивача письмові пояснення, з відповідними доказами, щодо результатів розгляду справи згідно протоколу серії ААД №100717 складеного відносно водія позивача ОСОБА_2

26.03.2024 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшли додаткові пояснення в справі.

У підготовче засідання 30.04.2024 з`явились представники сторін. Представник третьої особи в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024, враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонами було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.06.2024.

Представник позивача в судовому засіданні 04.06.2024 надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка представника третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 04.06.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.04.2022 в селі Крюківщина, по вулиці Чорновола, 43, Київської області, сталась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу марки «Volkswagen Caddy» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що належить на праві приватної власності позивачу та автомобіля «Nissan X-Trail», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , що належить на праві приватної власності відповідачу.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.09.2023 у справі №369/12571/23 провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_3 за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито, в зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення.

У вказаній постанові суду було встановлено факт порушення водієм ОСОБА_3 п. 3.1., п. 8.5.1, п.1.3, п.11.3, п.11.4 ПДР України та вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2023 у справі №369/3696/22 закрито провадження відносно водія ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого п.16.6. ПДР України та відповідно ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно висновку експерта №04/06 від 02.08.2022 про оцінку вартості матеріальної шкоди, складеного судовим експертом Новоселецьким В.А., вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Volkswagen Caddy» д.н.з. НОМЕР_1 , складає 300 852,35 грн, ринкова вартість автомобіля до ДТП складає 250 868,08 грн, а вартість автомобіля після ДТП складає 84 072,95 грн.

Отже, вартість шкоди складає 166 795,13 грн (250 868,08 грн - 84 072,95 грн).

Оскільки між відповідачем та АТ «СГ «ТАС» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/9888222, з лімітом відповідальності, за шкоду, завдану майну, в розмірі 130 000,00 грн, франшиза 0, останній 07.11.2023 здійснив часткове відшкодування шкоди на користь позивача за пошкоджений автомобіль марки «Volkswagen Caddy» д.н.з. НОМЕР_1 , у межах свого ліміту відповідальності, а саме в розмірі 130 000,00 грн.

При цьому не погашеною залишилась сума шкоди в розмірі 36 795,13 грн (166 795,13 грн - 130 000,00 грн).

15.11.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№000290321 від 13.11.2023, в якій просив протягом п`яти днів з отримання претензії сплатити суму шкоди в розмірі 36 795,13 грн. Направлення претензії підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 15.11.2023.

Однак, відповідачем суму шкоди сплачено не було, в зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом, про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 36 795,13 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до правової позиції викладеної у п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4 не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим роботодавцем в регресному порядку.

У спорах, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відтак, враховуючи положення Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1194 Цивільного кодексу України, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

Враховуючи вказане вище, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі статті 1194 Цивільного кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Також відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Тому, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Правовий зв`язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру - постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Як установлено судом вище постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.09.2023 у справі №369/12571/23 провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_3 (водія відповідача) за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито, в зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення.

У вказаній постанові суду було встановлено факт порушення водієм ОСОБА_3 п. 3.1., п. 8.5.1, п.1.3, п.11.3, п.11.4 ПДР України та вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд зазначає, що закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок ДТП, в цьому випадку суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова відповіді на питання про те, чи мала місце ДТП та чи сталася вона з вини особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення. Така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16, від 29.04.2020 № 638/1557/18.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного суду від 28.03.2023 у справі №369/3696/22 закрито провадження відносно водія ОСОБА_2 (водія позивача), в зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого п.16.6. ПДР України та відповідно ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в силу положень ст. 1172, 1194 Цивільного кодексу України у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і сплаченою АТ «СГ «ТАС» сумою страхового відшкодування.

Як зазначено судом вище згідно висновку експерта №04/06 від 02.08.2022 про оцінку вартості матеріальної шкоди, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Volkswagen Caddy» д.н.з. НОМЕР_1 , склала 300 852,35 грн, при тому, що ринкова вартість по автомобілю згідно даного висновку склала 250 868,08 грн, а вартість автомобіля після ДТП згідно висновку складає 84 072,95 грн

Статтею 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.02.2021 у справі №910/17947/15.

Відповідно до пункту 7.17 Методики, якщо вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників розукомплектованого або аварійно пошкодженого КТЗ, перевищує його ринкову вартість без зазначених пошкоджень, то ринкова вартість такого КТЗ не розраховується. Відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним. У цьому випадку може бути визначена вартість утилізації КТЗ.

Згідно з пункту 7.18 Методики вартість утилізації КТЗ визначається як сума ринкової вартості технічно справних складників та вартості металобрухту складників, які залишилися.

Оскільки ринкова вартість транспортного засобу «Volkswagen Caddy» д.н.з. НОМЕР_1 , станом на 29.04.2024 складала 250 868,08 грн, у той час як можлива вартість відновлювального ремонту після його аварійного пошкодження складала 300 852,35 грн, то автомобіль є фізично знищеним.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (п. 30.2 ст. 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Отже, вартість збитку складає 166 795,13 грн (250 868,08 грн ринкова вартість автомобіля до його пошкодження - 84 072,95 грн ринкова вартість автомобіля після його пошкодження).

Як зазначено судом вище, оскільки між відповідачем та АТ «СГ «ТАС» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/9888222, з лімітом відповідальності, за шкоду, завдану майну, в розмірі 1300 00,00 грн, франшиза 0, останній 07.11.2023 здійснив часткове відшкодування шкоди на користь позивача за пошкоджений автомобіль марки «Volkswagen Caddy» д.н.з. НОМЕР_1 , у межах свого ліміту відповідальності, а саме в розмірі 130 000,00 грн.

Враховуючи зазначене вище в сукупності, суд приходить до висновку, що саме відповідач має відшкодувати позивачу різницю в розмірі 36 795, 13 грн між сумою шкоди та виплаченим страхувальником відповідача страховим відшкодуванням (166 795,13 грн - 130 000,00 грн).

Доказів відшкодування відповідачем позивачу вказаної суми страхового відшкодування матеріали справи не містять та відповідачем, в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів не надано.

При цьому посилання відповідача відносно того, що позивач звернувся до страхової відповідача, з порушенням строку, визначеного підпунктом 4 пункту 1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», судом до уваги не беруться, оскільки предметом даного позову є стягнення суми збитків, яка не покривається полісом відповідача, а також позов пред`явлено не до страховика, а до особи, яка завдала шкоду та за таким позов строк не пропущено.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 36 795, 13 грн відшкодування шкоди.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 51, ідентифікаційний код 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України» (01034, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 33-Б, ідентифікаційний код 36001810) 36 795 (тридцять шість тисяч сімсот дев`яносто п`ять) грн 13 коп. відшкодування шкоди та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 10.06.2024.

Суддя Я.А.Карабань