Ухвала

від 18.02.2025 по справі 910/427/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/427/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025

у справі №910/427/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні води України»

до Державної служби України з безпеки на транспорті

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»

про стягнення 36 795, 13 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Державна служба України з безпеки на транспорті 03.02.2025 (згідно з поштовою відміткою на конверті) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 (повний текст постанови складено 09.01.2025) у справи № 910/427/24 ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Також касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ТОВ «Мінеральні води України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення суми майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 36 795,13 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/427/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 по справі №910/427/24 позов задоволено; стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ТОВ "Мінеральні води України" 36 795 (тридцять шість тисяч сімсот дев`яносто п`ять) грн 13 коп. відшкодування шкоди та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/427/24 залишено без змін.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позов у цій справі подано в 2024 році.

Предметом позову у справі № 910/427/24 є стягнення суми майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 36 795,13 грн.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 грн.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Як було зазначено вище предметом позову у справі № 910/427/24 є стягнення суми майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 36 795,13 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800,00 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України і в розумінні цього кодексу України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами «а - г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Державної служби України з безпеки на транспорті у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у цій справі, які передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник є органом державної влади, який фінансується з Державного бюджету України, а ухвалення судами першої та апеляційної інстанції незаконного рішення має наслідком стягнення коштів на користь позивача за рахунок Державного бюджету; існує реальна загроза створення прецеденту стягнення коштів з Державного бюджету внаслідок прийняття судами рішень, що містять неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що в умовах воєнного стану, відкритої військової агресії російської федерації та одночасного дефіциту державного бюджету, є неприпустимим. Особливостями розгляду цієї справи є те, що наразі відсутня судова практика з приводу підстав для задоволення/відмови претензії щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, а відтак необхідний висновк Верховного Суду щодо застосування абзацу четвертого та восьмого частини третьої статті 222 Господарського кодексу України в частині визначення переліку документів, які мають бути додані до претензії щодо відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП.

Водночас, Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони не містять жодних доказів якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні таких судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справи № 910/427/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, то клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення строку на касаційне оскарження слід залишити без розгляду.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 у справи № 910/427/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова