Рішення

від 11.09.2023 по справі 915/1097/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року Справа № 915/1097/20(490/9671/21)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, головуючий суддя Ткаченко О. В., при секретарі судового засідання Сулеймановій С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

представник позивача - Брюханова Т. О. (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 );

до відповідача - Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» (вул. Адміральська, 38, м. Миколаїв, 54001; e-mail: msz@ukroboronprom.com)

про стягнення грошових коштів

у межах справи № 915/1097/20 про банкрутство Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод», в якій:

боржник: Державне підприємство «Миколаївський суднобудівний завод»,

розпорядник майна: арбітражний керуючий Шалашний Леонід Олександрович, вул.Померанчука, 15а, м. Рубіжне, Луганська обл., 93000, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ,.

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа №915/1097/20 про банкрутство Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» (код ЄДРПОУ 14313240).

ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» про стягнення компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату в сумі 30 607,39 грн.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 04.01.2022 справу №490/9671/21 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Миколаївський суднобудівний завод» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати передано до Господарського суду Миколаївської області, на розгляді якого перебуває справа № 915/1097/20 про банкрутство ДП «Миколаївський суднобудівний завод».

За результатами автоматизованого розподілу, справу № 490/9671/21 було передано для розгляду судді Ткаченку О.В., в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ДП «Миколаївський суднобудівний завод».

Ухвалою суду від 30.08.2022 було прийнято дану справу до провадження судді Ткаченка О.В., підготовче засідання призначено на 18.10.2022.

17.10.2022 до суду від відповідача надійшов відзив від 17.10.2022 №47/10 на позовну заяву, в якому він заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити. У відзиві відповідач зазначає, що трудові відносини з позивачем припинились, а проведення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати після звільнення працівника законодавством не передбачено. Також надає контррозрахунок компенсації. Просить у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати - відмовити повністю.

Ухвалами суду від 18.10.2022, від 16.11.2022, від 16.01.2023, від 09.03.2023 підготовче засідання відкладалось на 16.11.2022, 12.01.2023, 09.03.2022 та 05.06.2023 відповідно.

12.01.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою він надає копію звернення до відповідача від 01.03.2021 про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, та повідомляє суд, що розмір компенсації, яку він просить стягнути з відповідача перерахована та становить 22 896,33 грн.

Ухвалою суду від 05.06.2023, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче засідання, розгляд справи по суті призначено на 11.09.2023.

В судовому засіданні 11.09.2023 приймав участь представник відповідача, позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгяду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом також враховано, що явка позивача в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача.

11.09.2023 в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні у відповідності до приписів ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вислухавши пояснення представника відповідача, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, гр. ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з Державним підприємством «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» (правонаступник - ДП «Миколаївський суднобудівний завод»), 03.04.2017 позивач звільнився в зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до судового наказу від 28.02.2017, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва, станом на січень 2017 року сума заборгованості по заробітній платі позивача становила 59 794,19 грн. В зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати позивачем проведено розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 22 896,33 грн.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі- Закон № 2050-ІІІ).

Згідно п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Пунктами 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-43цс14, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

За змістом цих нормативних актів підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, заробітну плату (грошове забезпечення).

Дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема заробітної плати). Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Приписами п. 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати від 21.02. 2001 р. N 159 та Закону №2050-ІІІ визначено, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації, за наслідками розгляду якої власник або уповноважений ним орган задовольняє або відмовляє у виплаті відповідної компенсації. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постановах у справах № 200/10820/19, 200/1447/19-а, № 460/4188/20.

Таким чином, саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт порушення власником або уповноваженим ним органом (особи) права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до суду.

Позивачем до матеріалів справи надано копію звернення до відповідача від 01.03.2021 щодо виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Проте докази отримання вищевказаного звернення відповідачем у справі відсутні.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів звернення позивача до ДП «Миколаївський суднобудівний завод» про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати згідно Закону та Порядку № 159, а також відмови ДП «Миколаївський суднобудівний завод» у здійсненні виплати позивачу компенсації, право позивача ще не було порушено ДП «Миколаївський суднобудівний завод» і звернення його до суду з вказаними вимогами щодо стягнення відповідної компенсації є передчасним.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи положення ч. 1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

У зв`язку з викладеним, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 219, 220, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати - відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя О. В. Ткаченко