Рішення

від 27.05.2024 по справі 916/1976/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1976/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №916/1976/23

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

до відповідача: Громадської організації ПОЛЬОТ (65036, м. Одеса, вул. Аеропорт Центральний, код ЄДРПОУ 26456826)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ).

про зобов`язання вчинити певні дії

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_4 ордер;

від відповідача - ОСОБА_5 ордер;

від третіх осіб не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом до Громадської організації ПОЛЬОТ про встановлення факту, що ОСОБА_6 є членом Громадської організації «ПОЛЬОТ» з 03.07.2008р., зобов`язати Громадську організацію «ПОЛЬОТ» поновити данні щодо членства в організації стосовно ОСОБА_1 , в усіх відповідних відомостях та журналах та зобов`язати Громадську організацію «ПОЛЬОТ» не чинити перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні її прав, як учасника Громадської організації «ПОЛЬОТ».

Ухвалою від 16.05.2023р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

29.05.2023р. до господарського суду надійшла заява (вх. №17625/23) від ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.06.2024р. було відкрито провадження по справі №916/1976/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Позивачем в позовній заяві в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору було зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

24.07.2023р. за вх. 25058/23 до суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо необхідності залучення до участі у справі зазначених в позові третіх осіб. У наданих поясненнях позивач вказує, що ОСОБА_2 , був зятем позивача - ОСОБА_1 і саме йому позивач дозволила користуватись гаражем № НОМЕР_2 та саме йому позивач передавала кошти для сплати членських внесків. ОСОБА_3 на теперішній час займає приміщення гаражу № НОМЕР_2 та передав грошові кошти ОСОБА_2 за гараж № НОМЕР_2 , тобто після отримання коштів від ОСОБА_3 , ОСОБА_2 вийшов із складу ГО ПОЛЬОТ та дав згоду на прийняття ОСОБА_3 до членів ГО ПОЛЬОТ та передав ключі від гаражу № 319.

Ухвалою суду від 09.08.2023р. було залучено до участі у справі, в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

16.10.2023р. до суду від позивача надійшло клопотання про уточнення позовних вимог, яка по суті є заявою про зміну позовних вимог, згідно якого останній просить суд визнати виключення ОСОБА_1 з членів Громадської організації «ПОЛЬОТ» незаконним, зобов`язати Громадську організацію «ПОЛЬОТ» поновити данні щодо членства в організації стосовно ОСОБА_1 , в усіх відповідних відомостях та журналах та зобов`язати Громадську організацію «ПОЛЬОТ» не чинити перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні її прав, як учасника Громадської організації «ПОЛЬОТ».

Судом відповідна заява була прийнята до розгляду, з урахуванням чого справа розглядається в контексті змінених позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.12.2023р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

05.09.2023р. за вх. №30481/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними у зв`язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити повністю.

02.10.2023р. хав х. №34574/23 до суду від відповідача надійшла заява про поновлення строку на подання відзиву на позову заяву.

Ухвалою суду від 09.10.2023р. в задоволенні заяви Громадської організації ПОЛЬОТ від 02.10.2023р. з вх. №34574/23 про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позов було відмовлено.

Крім того, 05.09.2023р. за вх. №35450/23 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

10.11.2023р. за вх. №40901/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позов з урахування заяви про зміну позовних вимог, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними у зв`язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити повністю. Крім того, відповідачем у відзиві було зазначено, що у разі якщо суд вирішить задовольнити позов повністю або частково застосувати строки позовної давності.

Представники третіх осіб в судові засідання не з`являлись, про дату та час повідомлялись належним чином, пояснень по суті спору на надали.

Поряд з цим 09.11.2023р. за вх. №40613/23 від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, гараж №319 розташований в Громадській організації «ПОЛЬОТ», з 1996 року належав її батьку ОСОБА_7 , а після його смерті перейшов його дружині її матері ОСОБА_8 , яка 03.07.2008 року передала його їй на підставі заяви на ім?я голови «ПОЛЬОТ».

З 03.07.2008 року ОСОБА_1 користується гаражем №319 сплачує членські внески та робить поточний ремонт гаражу.

За посиланнями позивача під час допиту, як відповідача у цивільній справі №521/14522/21 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна шляхом визнання права власності на частку майна - ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначав що він є власником гаражу № НОМЕР_2 розташованого в Громадській організації «ПОЛЬОТ», бо ОСОБА_1 подарила йому спірний гараж, а через деякий час ОСОБА_2 зазначив, що він є власником гаражу на підставі того, що ОСОБА_1 продала йому гараж, а через деякий час ОСОБА_2 зазначив, що він є власником на підставі того, що гараж був покинутий і він його знайшов.

Позивач вказує, що довідавшись, що ОСОБА_2 , незаконно заволодів гаражем №319 22.08.2022 року, звернулась до поліції з заявою про вчинення кримінального злочину. Дані про кримінальне провадження внесеного до ЄРДР 13.10.2022 року № 12022164470000514 за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України.

Під час досудового розслідування кримінального провадження, як зазначає позивач було встановлено, що ОСОБА_2 нібито був прийнятий до членів Громадської організації «ПОЛЬОТ» на підставі заяви від 23.05.2012 року, однак дійсність зазначеної заяви не встановлена. Було встановлено, що ОСОБА_2 09.02.2020 року добровільно вийшов зі складу членів Громадської організації «ПОЛЬОТ», тобто продав гараж № НОМЕР_2 ОСОБА_10 , про що останній зазначив в своїх письмових поясненнях під час допиту.

Також, як зазначає позивач, під час допиту ОСОБА_2 пояснив, що: 23.05.2012 року спільно ОСОБА_1 прийшли до директора Громадської організації «ПОЛЬОТ» для написання відповідних заяв про виключення ОСОБА_1 з числа членів Громадської організації «ПОЛЬОТ» та вступу ОСОБА_2 до громадської організації, на написаних заявах директор поставив резолюцію та після цього ОСОБА_2 регулярно сплачує членські внески. Окрім того ОСОБА_2 , пояснив, що передав за гараж Nє319 позивачу 1500 доларів США.

За посиланнями позивача, одночасно з цим у своїх поясненнях ОСОБА_11 , що з 2018 року є головою правління Громадської організації «ПОЛЬОТ» зазначає, що ОСОБА_1 ніколи не була членом Громадської організації «ПОЛЬОТ» та ніяких підтверджуючих документів про передачу гаражу № НОМЕР_2 від її батька ОСОБА_7 до ОСОБА_1 немає, а у 2012 році ОСОБА_2 написав заяву про вступ до громадської організації та міг користуватись гаражем № НОМЕР_2 . Також повідомив, що будь-які документи до 2012 року відсутні, з 2012р. по 2020р. користувачем гаражу №319 був ОСОБА_12 , а з 06.02.2020р. користувачем став ОСОБА_3 .

Одночасно, як зазначає позивач, з допитом голови правління Громадської організації «ПОЛЬОТ» був допитаний член правління Громадської організації «ПОЛЬОТ» - ОСОБА_13 , який зазначив, що під час засідання було виявлено що в журналі членів Громадської організації «ПОЛЬОТ» фамілія «Ревенко» замазана коректором та записано « ОСОБА_14 », також ОСОБА_13 зазначає про порушення передачі гаражу.

Позивач вказує, що рамках кримінального провадження було проведено експертне дослідження яке встановило,- що у Журналі реєстрації платежів у графі «ФИО» - шляхом замальовування речовиною білого кольору первинного рукописного запису « ОСОБА_15 » змінено на рукописний запис « ОСОБА_16 ».

Позивач наголошує, що безпідставно та незаконно була виключена з членів Громадської організації «ПОЛЬОТ» та позбавлена правом користуватись належним їй гаражем №319.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 звернулась з відповідними позовом до Господарського суду Одеської області за захистом свого порушеного права. .

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, тоді як підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Корпоративними правами, згідно ст.167 Господарського кодексу України є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно ч.ч.1, 2, 3 ст.1 Закону України "Про громадські об`єднання" громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

В ст.6 Закону України "Про громадські об`єднання" передбачено, що об`єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності. Обмеження діяльності об`єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та законами України. Всі основні питання діяльності об`єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об`єднання…

Статут громадського об`єднання має містити відомості про: найменування громадського об`єднання та за наявності - скорочене найменування; мету (цілі) та напрями його діяльності; порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об`єднанні, права та обов`язки його членів (учасників); повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі керівні органи) громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи); періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об`єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв`язку; порядок звітування керівних органів громадського об`єднання перед його членами (учасниками); порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг; джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об`єднання; порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання (у разі їх створення громадським об`єднанням, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи); порядок внесення змін до статуту; порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об`єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску, - для громадського об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи. У статуті громадського об`єднання можуть бути передбачені додаткові положення щодо утворення, діяльності і саморозпуску чи реорганізації громадського об`єднання, що не суперечать закону (ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України "Про громадські об`єднання").

Так, п.1.1 Статуту Громадської організації «ПОЛЬОТ» передбачено, що Громадська організація «ПОЛЬОТ» є громадською організацією, яка об`єднує громадян України на основі спільності інтересів для реалізації мети та завдань, передбачених цим Статутом.

Організація є добровільним об`єднанням фізичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, економічних інтересів (п. 2 Статуту).

Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього (стаття 23 цього ж Закону).

Відповідно до статті 58 Закону України "Про господарські товариства" вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Відповідно до п.6.2 Статуту організації, органами управління організації є: збори членів організації вищий орган організації; правління організації керівний виконавчий орган організації; ревізійна комісія контролюючий орган організації.

Збори членів організації є вищим органом організації, якій вправі приймати рішення з будь-яких питань діяльності, в тому числі і з тих, що передані Зборами до компетенції Правління (п.6.3.1 Статуту).

Правління організації є керівним виконавчим органом організації на період між Зборами. Правління обирається у кількості 7 (семи) осіб терміном на два роки та виконує функції з управління всією його поточною та організаційною діяльністю (п.п. 6.4.1 Статуту організації).

Положенням підпункту 6.4.1.4 Статуту організації перебачено, що компетенції Правління відноситься, зокрема, прийняття рішення про прийом в організацію нових членів.

Рішення Правління оформлюються протоколом. Протокол засідання Правління підписується усіма членами Правління, що були присутні на засідання Правління (п.п 6.4.1.9 Статуту організації).

Пунктом 4.2 Статуту організації передбачено, що прийом до організації здійснює Правління організації на підставі письмової заяви особи, яка бажає стати членом Організації. Рішення Правління про прийом у члени організації оформлюється протоколом засідання Правління.

Виключення з організації здійснює Правління організації на підставі письмової заяви члена організації, який бажає вийти із складу організації. Рішення Правління про виключення із організації оформлюється протоколом засідання Правління.

Так звертаючись з відповідним позовом до суду, позивач вказує що вона була членом Громадської організації «ПОЛЬОТ» та за наслідком незаконних дій останнього була виключена з членів Громадської організації «ПОЛЬОТ». При цьому зазначає, що членом кооперативу вона стала на підставі заяви її матері ОСОБА_8 від 03.07.2008р. написаної на ім`я голови Громадської організації «ПОЛЬОТ» якою передала їй в користування гараж №319 розташований в Громадській організації «ПОЛЬОТ», який в свою чергу до неї перейшов від її чоловіка та батька позивачки ОСОБА_7 .

Так, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_8 від 03.07.2008р. згідно якої остання передає належний їй гараж № НОМЕР_2 в Громадській організації «ПОЛЬОТ» в приватну власність своїй дочці ОСОБА_15 .

Поряд з цим матеріали справи не містять та позивачем не надано заяви саме ОСОБА_1 про включення її до членів організації, як то передбачено п. 4.2 Статуту організації.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_2 від 23.05.2012р. адресована голові Громадської організації «ПОЛЬОТ», з якій останній зазначає що є власником гаража №319 та просить прийняти його в члени Громадської організації «ПОЛЬОТ».

Судом встановлено, що 06.02.2020р. ОСОБА_2 до Громадської організації «ПОЛЬОТ» було подано заяву, якою останній просив добровільно виключити його з членів Громадської організації «ПОЛЬОТ» в зв`язку з продажем гаражу.

З матеріалів справи вбачається, що 06.02.2020р. на ім`я голови Громадської організації «ПОЛЬОТ» ОСОБА_3 було подано заяву, з якій останній зазначає що є власником гаража №319 та просить прийняти його в члени Громадської організації «ПОЛЬОТ».

Судом встановлено, що протоколом зборів Правління Громадської організації «ПОЛЬОТ» відповіді заяви фактично були задоволені.

Згідно із приписами частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Системний аналіз статті 80 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача) (висновок викладений в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі N 913/317/18 та від 22.05.2019 у справі N 5011-15/10488-2012).

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms") згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як зазначалось по тексту рішення вище, пунктом 4.2 Статуту організації передбачено, що прийом до організації здійснює Правління організації на підставі письмової заяви особи, яка бажає стати членом Організації. Рішення Правління про прийом у члени організації оформлюється протоколом засідання Правління.

Разом з тим звертаючись з відповідним позовом до суду ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів які б підтверджували факт того, що остання були прийнята до членів Громадської організації «ПОЛЬОТ» як то передбачено п.4.2 Статут, а саме протоколу засідання Правління. Більш того, позивачем навіть не надано доказів поданні нею заяви про включення її до членів Громадської організації «ПОЛЬОТ».

Отже, враховуючи вищенаведене, оцінивши наявні у справі докази, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та вірогідними доказами факт того, що вона була членом Громадської організації «ПОЛЬОТ», та як наслідок не доведено факт незаконного його виключення, з урахуванням чого позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Щодо посилань позивача на висновок експертизи, зроблений в рамках кримінального провадження та на квитанцію №850 від 11.09.2008р. суд зауважує, що з урахуванням положень статут організації яким чітко передбачено процедуру прийняття членів організації та порядок оформлення відповідного рішення зазначені докази не підтверджують факт прийняття позивача в члени Громадської організації «ПОЛЬОТ».

Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За приписами ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи встановлені судом вище обставини, підстав для відмови у позові у зв`язку пропуском строку давності не вбачається.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Громадської організації ПОЛЬОТ (65036, м. Одеса, вул. Аеропорт Центральний, код ЄДРПОУ 26456826) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) - відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З урахування відсутності в Господарському суду Одеської області з 03.06.2024р. стабільного електропостачання, повний текст рішення складено та підписано 07 червня 2024 р.

Суддя К.Ф. Погребна