Рішення

від 30.05.2024 по справі 924/270/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2024 р. Справа № 924/270/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали

за позовом заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону м. Хмельницький в інтересах держави в собі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, Міністерства оборони України м.Київ

до 1. Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс-43" м. Хмельницький

2. Фізичної особи-підприємця Макогончука Василя Сергійовича м. Хмельницький

про визнання недійсним попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 № 177/24 та зобов`язання звільнити майно

Учасники процесу:

прокурор: Манзелевський Ю.В. - прокурор Хмельницької спеціалізованої прокуратури, діє на підставі посвідчення № 077354 від 11.04.2023

позивач: Балтак Д.О. - діє на підставі витягу з наказу Міністерства оброни України № 52 від 19.02.2020

відповідач 1: не з`явився

відповідач 2: не з`явився

В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Хмельницької області 06.03.2024 надійшла позовна заява заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в собі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, Міністерства оборони України до 1. Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс-43" 2. Фізичної особи-підприємця Макогончука Василя Сергійовича, в якому прокурор просив визнати недійсним укладений між відповідачами попередній договір користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 № 177/24, а саме спорудою № 516, площею 720 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Гарнізонна, буд. 16, а також зобов`язати відповідача 2 звільнити вказану споруду. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що попередній договір за своєю юридичною природою не є майновим, за ним не переходить право користування майном, а лише визначаються умови, на яких буде укладено основний договір в майбутньому. З урахуванням положень статуту ДП МОУ "УДТК "Вєнконверс-43" та ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" виключно Фонд державного майна України може виступати орендодавцем державного нерухомого майна у всіх випадках. При цьому з 01.02.2020 таке майно передається в оренду за результатами аукціону. Також законом визначений порядок передачі майна в оренду та не передбачено можливості укладення будь-яких інших договорів щодо передачі нерухомого майна фізичним або юридичним особам, в тому числі і попередніх договорів, окрім як за договором оренди. Прокурор зазначає, що із змісту оспорюваного договору вбачається, що він містить в собі ознаки договору оренди державного майна, а відповідачем 1 здійснено підміну понять під час його укладення. Водночас, оспорюваний договір укладено без дотримання норм законодавства, а саме: без відома та погодження Міністерства оборони України; неуповноваженим орендодавцем; без визначення/погодження орендної плати Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях; перед укладенням спірного договору попит на право оренди не вивчався; незалежна оцінка об`єкта оренди не проводилась; вартість об`єкта оренди та орендна плата не визначалась згідно вимог Закону. На підставі наведеного, попередній договір користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 № 177/24 підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, а ФОП Макогончук В.С. зобов`язаний звільнити споруду № 516, площею 720 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький, фактичне право користування якою виникло на підставі договору. Оскільки позивач не вживав дій, спрямованих на захист інтересів держави, то прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" із даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2024, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.

Ухвалою суду від 08.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/270/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11:45 год. 08 квітня 2024 року.

До суду 11.03.2024 від відповідача 1 надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній звертає увагу, що станом на 29.02.2024 спірний договір було розірвано за невиконання п. 11.1 розділу 11 договору. На підставі викладеного відповідач 1 просив суд відмовити в позові, у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Також 25.03.2024 до суду від відповідача 1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ЦК України, в зв`язку з достроковим розірванням оспорюваного договору та поверненням майна.

08.04.2024 суд відклав підготовче засідання на 14:00 год. 23 квітня 2024 року, про що постановлена ухвала із занесенням до протоколу судового засідання.

На адресу суду 16.04.2024 надійшла заява від відповідача 1, підписана юрисконсультом ДП МОУ "УДТК "Воєнконверс-43", в якій зазначено про визнання позовних вимог в повному обсязі. Однак оскільки вказана заява підписана неповноважним представником та суперечить попередній позиції відповідача 1, то суд не прийняв визнання позову.

Ухвалою суду від 23.04.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 14:30 год. 08 травня 2024 року.

В підготовчому засіданні 08.05.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14:30 год. 30 травня 2024 року (із врахуванням описки, виправленої ухвалою від 09.05.2024), про що постановлені ухвали із занесенням до протоколу судового засідання.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 30.05.2024 підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві.

Відповідач 1 для участі в судовому засіданні 30.05.2024 не з`явився.

Відповідач 2 для участі в судовому засіданні 30.05.2024 не з`явився, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подав. Згідно з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ухвали від 08.04.2024, 23.04.2024, 09.05.2024 були вручені відповідачу 2.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, враховуючи, що відповідач 2 був належним чином повідомлений про розгляд справи та не скористався своїм правом на подання відзиву та участь в засіданнях суду, то справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.

Між Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо - транспортна компанія "Воєнконверс - 43" (далі - виконавець) та фізичною особою - підприємцем Макогончуком Василем Сергійовичем (далі - замовник) 01.01.2024 укладено попередній договір користування нерухомим державним майном №177/24 (далі - договір), згідно з п. 1.1 якого в порядку та на умовах, передбачених цим договором, балансоутримувач передає, а замовник приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться заадресою: м. Хмельницький, вул.Гарнізонна, буд. 16, споруда № 516, площею 720 кв. м одноосібно, зона, що не допускає змішування його з іншими речами та знаходиться на балансі балансоутримувача, належать до державної власності (далі - майно).

Майно передається в користування для ведення господарської діяльності замовника (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.1 передбачено, що сторони зобов`язуються протягом строку в шість місяців з моменту укладання цього договору, укласти договір оренди (користування) нерухомим державним майном, визначеним в п. 1.1 цього договору, в порядку передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

В той же час право користування визначеним майном переходить до замовника на наступних умовах та за наступних обставин:

- замовник вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання - передачі майна в користування;

- передача майна в користування не тягне за собою виникнення в замовника права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а замовник користується ним протягом строку дії цього договору.

Згідно з п. 3.1 договору плата за користування за базовий місяць розрахунку, до моменту укладання договору оренди, визначається сторонами та становить без ПДВ 21 000,00 грн, ПДВ 20% - 4200,00 грн. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 25200,00 грн. До складу плати за користування не входить компенсація витрат балансоутримувача на утримання майна (комунальних послуг, послуг з управління майном, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та зовнішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Замовник зобов`язується компенсувати балансоутримувачу такі витрати на підставі окремих рахунків від балансоутримувача та вносити оплату за такими рахунками протягом 5 днів від дати їх отримання.

Відповідно до п. 3.3 договору замовник сплачує на рахунок балансоутримувача плату за користування майном на підставі виставлених балансоутримувачем до 20 числа місяця наступного за звітним рахунків.

У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців користування) добова плата за дні користування визначається за відповідні місяці пропорційно дням користування (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 3.7 договору разі припинення (розірвання) договору замовник сплачує плату за користування до дня повернення майна за актом приймання - передачі (повернення) майна з користування включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє замовника від обов`язку сплатити заборгованість за користування, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи штрафні санкції, до балансоутримувача.

У п.п. 4.3, 11.9 попереднього договору сторони узгодили, що майно вважається повернутим з користування з моменту підписання балансоутримувачем та замовником акту приймання-передачі (повернення) майна з користування.

За умовами розділу 6 договору замовник зобов`язується, зокрема: укласти основний договір відповідно до вимог чинного законодавства України, що регламентує порядок передачі в оренду державного і комунального майна (п. 6.1), своєчасно й у повному обсязі сплачувати плату за користування (п. 6.2), використовувати майно відповідно до його призначення та умов цього договору (п. 6.3), у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в користування, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) майна з вини замовника (п.6.9).

Відповідно до розділу 7 договору замовник має право, зокрема використовувати майно відповідно до його призначення та умов цього договору (п. 7.1).

В свою чергу, балансоутримувач зобов`язується передати замовнику в користування майно згідно з цим договором за актом приймання - передачі майна в користування, який підписується одночасно з цим договором (п. 8.1 договору).

Цей договір укладено строком на шість місяців. Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до "30" червня 2024 р. включно. Цей договір є попереднім договором. Замовник зобов`язується в майбутньому укласти основний договір оренди нерухомого державного майна з ФДМУ та/або балансоутримувачем приміщення протягом строку дії цього договору (п. 11.1 договору).

Додатком 1 до договору оформлено акт приймання-передачі майна в користування від 01.01.2024, у п. 1 якого визначено, що на виконання умов попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024, балансоутримувач передає, а замовник приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що перебуває на балансі балансоутримувача та належить до державної власності: споруду №516 площею 720 кв.м., місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 .

У додатку 2 сторони погодили протокол узгодження цін від 01.01.2024, згідно з яким експлуатаційні послуги (електроенергія (витрати на утримання електромережі 5%), послуги вивезення твердих побутових відходів, послуги в`їзду, виїзду) компенсуються орендарем за узгодженістю сторін на підставі рахунків орендодавця. Вартість оренди становить без ПДВ 21 000,00 грн. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 25200,00 грн.

Попередній договір користування нерухомим державним майном №177/24 від 01.01.2024 з додатками підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Хмельницькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону проводилось вивчення з метою підвищення ефективності застосування прокурорами представницьких повноважень щодо захисту інтересів держави у сфері використання державного майна на договірних засадах.

Так, відповідно до листа №30.57/02-123вих-24 від 16.01.2024 заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону просив відповідача 1 надати перелік усіх діючих договорів, у тому числі, договорів користування.

Листом №1830 від 25.01.2024 відповідач 1 надав прокурору інформацію щодо укладених ДП МОУ "УДТК "Воєнконверс - 43"договорів користування нерухомим майном, в тому числі щодо договору №177/24 від 01.01.2024, укладеного з ОСОБА_1 .

В подальшому 08.02.2024 заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до Міністерства оборони України з листом № 30.57/02-347вих-2, в якому повідомив, що відповідачем 1 на початку 2024 року було укладено 13 попередніх договорів користування державним нерухомим майном всупереч вимогам чинного законодавства. З урахуванням вказаного прокурор просив надати інформацію про стан вжиття Міноборони заходів щодо визнання недійсними попередніх договорів, вказавши причини зволікання з вирішенням цього питання у законний спосіб чи інші мотиви невжиття таких заходів. Крім того, зазначив, що невжиття Міністерством тривалий час заходів щодо відновлення порушених інтересів держави вказує на неналежне виконання повноважень у сфері захисту державної власності та такі обставини вказують на наявність виключних підстав, передбачених положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду прокурора з відповідним позовом в інтересах держави. Додатком до листа оформлено перелік укладених ДП МОУ "УДТК "Воєнконверс - 43"договорів користування нерухомим майном, в якому зазначений в тому числі договір №177/24 від 01.01.2024, укладений з ОСОБА_1 .

На підтвердження надіслання запиту до матеріалів справи долучено поштову накладну №2900707625854 від 09.02.2024 та поштовий опис вкладення до цінного листа.

Листом від 27.02.2024 №30.57/02-522вих-24 прокурор повідомив Міністерство оборони України про підготовку позовних заяв, які будуть пред`явлені до Господарського суду Хмельницької області, в тому числі про визнання недійсним договору №177/24 від 01.01.2024 та про звільнення державного нерухомого майна.

Відповідно до листа №1850 від 29.02.2024 відповідач 1 звернувся до відповідача 2 з повідомленням, що договір користування нерухомим майном №177/24 від 01.01.2024 розірвано у зв`язку із невиконанням п. 11.1 розділу 11 договору.

В подальшому між Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо - транспортна компанія "Воєнконверс-43" (далі - балансоутримувач) та фізичною особою ОСОБА_1 (далі - замовник) 29.02.2024 підписано додаткову угоду до договору №177/24 від 01.01.2024, згідно з п. 1 якої сторони вирішили за взаємною згодою двох сторін достроково розірвати попередній договір користування нерухомим державним майном №177/24 від 01.01.2024.

Ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання. Повернення майна відбувається згідно акта повернення з користування (п. 3 додаткової угоди).

Додатком №1 до додаткової угоди сторони оформили акт повернення майна з користування, згідно з п. 1 якого на виконання умов п. 1 додаткової угоди замовник повертає, а балансоутримувач приймає нерухоме майно, що було передано в користування: споруду №516 площею 720 кв.м., місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 .

05 березня 2024 року відповідач 1 звернувся до т.в.о. начальника Управління корпоративного менеджменту з листом №1851, в якому просив надати згоду на укладення договорів оренди через Фонд держмайна для орендарів згідно списку, в якому зазначено в тому числі гр. ОСОБА_1 .

Матеріали справи містять статут ДП МОУ "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43", затверджений наказом Міністерства оборони України 25.06.2020 №226 (далі - статут), та зазначений наказ.

За змістом п. 1.1 статуту державне підприємство Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Згідно з п. 4.2 статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо основних фондів та інших видів майна за згодою уповноваженого органу управління у випадках, передбачених законодавством України.

Підприємство має право здавати в оренду в установленому законодавством порядку підприємствам, установам і організаціям та громадянам України, фізичним та юридичним особам іноземних держав, міжнародним організаціям та особам без громадянства державне майно, а також списувати його за попередньою згодою уповноваженого органу управління (п. 4.11 статуту).

Відповідно до п. 8.1 статуту функції з управління майном, що є державною власністю, здійснює уповноважений орган управління, який відповідно до покладених на нього повноважень, зокрема надає підприємству згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна.

Аналізуючи надані докази, пояснення учасників процесу, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст. 53 ГПК України).

Отже, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020.

Також Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/ функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Поняття "інтереси держави" визначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, зазначивши, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

У даній справі заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до суду в інтересах держави в собі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, Міністерства оборони України із вимогами до Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс-43" та фізичної особи-підприємця Макогончука Василя Сергійовича про визнання недійсним попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 № 177/24 та зобов`язання звільнити майно.

Прокурор зазначає, що порушенням інтересів держави полягає в порушенні вимог чинного законодавства під час укладення оспорюваного договору. При цьому звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, прокурор зазначає, що державне нерухоме майно передано Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" в оренду фізичній особі - підприємцю Макогончуку В.С. в тому числі без погодження уповноваженого органу управління - Міністерства оборони України.

Відповідно до підп. 105 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 № 730), Міноборони відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.

За змістом п. 1.1 статуту ДП МОУ "УДТК "Воєнконверс-43", затвердженого наказом Міністерства оборони України 25.06.2020 №226, Державне підприємство Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43" засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Згідно з п. 4.2 статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Відповідно до п. 8.1 статуту функції з управління майном, що є державною власністю, здійснює уповноважений орган управління, який відповідно до покладених на нього повноважень, зокрема надає підприємству згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна.

За таких обставин, Міністерство оборони України є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Також суд зазначає, що підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який після виявлення порушень законодавства мав право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звертався до Міністерства оборони України з листом № 30.57/02-347вих-2 від 08.02.2024, в якому повідомляв, що відповідачем 1 було укладено 13 попередніх договорів користування державним нерухомим майном всупереч вимогам чинного законодавства, в тому числі і оспорюваний договір. З урахуванням вказаного прокурор просив надати інформацію про стан вжиття Міноборони заходів щодо визнання недійсними попередніх договорів, вказавши причини зволікання з вирішенням цього питання у законний спосіб чи інші мотиви невжиття таких заходів. Крім того, зазначав, що невжиття Міністерством тривалий час заходів щодо відновлення порушених інтересів держави вказує на неналежне виконання повноважень у сфері захисту державної власності та такі обставини вказують на наявність виключних підстав, передбачених положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду прокурора з відповідним позовом в інтересах держави.

Однак, жодної письмової позиції Міністерство оборони України з приводу вищевказаного запиту прокурора не надало та самостійно не звернулося до суду із позовом, тому прокурор надіслав останньому листа від 27.02.2024 №30.57/02-522вих-24, в якому повідомив про підготовку позовних заяв, що будуть пред`явлені до Господарського суду Хмельницької області, в тому числі про визнання недійсним договору №177/24 від 01.01.2024 та про звільнення державного нерухомого майна.

З наведеного слідує, що позивач з урахуванням обізнаності про порушення інтересів держави, на які вказує прокурор, належним чином не відреагував на зазначене прокуратурою порушення, заходів захисту інтересів держави в судовому порядку не вчинив. Також позивач не оскаржив наявність підстав для представництва, як це визначено у ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Зазначені обставини є достатнім аргументом для підтвердження бездіяльності Міністерства оборони України та достатньою підставою для звернення прокурора до суду із позовом в інтересах держави в особі вказаного Міністерства.

Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. ст. 626, 627 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст.ст.215, 216 ЦК України.

Як передбачено ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Правова конструкція ст. 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Звертаючись із позовом у цій справі, прокурор доводив, що укладений між відповідачами попередній договір користування нерухомим державним майном № 177/24 від 01.01.2024 є за своїм змістом договором оренди державного майна, який укладений з порушенням вимог чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 182 ГК України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що попередній договір створює для сторін одне основне зобов`язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах. При цьому у попередньому договорі сторони мають зафіксувати умови основного договору або визначити порядок їх погодження при укладенні основного договору, за винятком випадків, коли такий порядок встановлений актами цивільного законодавства.

Разом з тим, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Згідно з ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором (ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Таким чином, на відміну від попереднього договору договір оренди укладається саме для отримання можливості користуватися майном. При цьому правовими наслідками договору оренди майна є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно, а для іншої (орендаря) - використання майна.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі майна в користування (подібні висновки сформульовано в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21), від 07.12.2022 у справі №924/11/22).

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин, і якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Така правова позиція є усталеною та відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 923/658/19.

Суд встановив, що 01.01.2024 між відповідачами укладено попередній договір користування нерухомим державним майном №177/24, у п. 1.1 якого визначено, що в порядку та на умовах, передбачених цим договором, балансоутримувач передає, а замовник приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул.Гарнізонна, буд. 16, споруда № 516, площею 720 кв. м.

Майно передається в користування для ведення господарської діяльності замовника (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.1 передбачено, що сторони зобов`язуються протягом строку в шість місяців з моменту укладання цього договору, укласти договір оренди (користування) нерухомим державним майном, визначеним в п. 1.1 цього договору, в порядку передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

В той же час право користування визначеним майном переходить до замовника на наступних умовах та за наступних обставин:

- замовник вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання - передачі майна в користування;

- передача майна в користування не тягне за собою виникнення в замовника права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а замовник користується ним протягом строку дії цього договору.

Згідно з п. 3.1 договору плата за користування за базовий місяць розрахунку, до моменту укладання договору оренди, визначається сторонами та становить без ПДВ 21 000,00 грн, ПДВ 20% - 4200,00 грн. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 25200,00 грн. До складу плати за користування не входить компенсація витрат балансоутримувача на утримання майна, а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Замовник зобов`язується компенсувати балансоутримувачу такі витрати на підставі окремих рахунків від балансоутримувача та вносити оплату за такими рахунками протягом 5 днів від дати їх отримання.

Відповідно до п. 3.3 договору замовник сплачує на рахунок балансоутримувача плату за користування майном на підставі виставлених балансоутримувачем до 20 числа місяця наступного за звітним рахунків.

За умовами розділу 6 договору замовник зобов`язується, зокрема: укласти основний договір відповідно до вимог чинного законодавства України, що регламентує порядок передачі в оренду державного і комунального майна (п. 6.1), своєчасно й у повному обсязі сплачувати плату за користування (п. 6.2), використовувати майно відповідно до його призначення та умов цього договору (п. 6.3).

Відповідно до розділу 7 договору замовник має право, зокрема використовувати майно відповідно до його призначення та умов цього договору (п. 7.1).

В свою чергу, балансоутримувач зобов`язується передати замовнику в користування майно згідно з цим договором за актом приймання - передачі майна в користування, який підписується одночасно з цим договором (п. 8.1 договору).

Дослідивши умови попереднього договору користування нерухомим державним майном №177/24 від 01.01.2024, суд дійшов висновку, що спірний правочин містить ознаки договору оренди державного майна. При цьому сторони договору іменуються "Балансоутримувач" та "Замовник", а не "Орендодавець" та "Орендар".

Так, предметом даного договору є оплатне користування нерухомим державним майном - спорудою №516 площею 720 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Гарнізонна, буд. 16, м. Хмельницький. А на підставі акту приймання-передачі майна в користування від 01.01.2024, який є додатком 1 до договору, відповідач 1 фактично передав в користування відповідачу 2 державне нерухоме майно.

Усі вищевикладені обставини свідчать про те, що між відповідачами вчинено удаваний правочин, а саме укладено попередній договір користування нерухомим державним майном № 177/24 від 01.01.2024 для приховування фактично укладеного договору оренди державного майна.

Надаючи оцінку оспорюваному правочину на відповідність його нормам законодавства, які регулюють договори оренди державного майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон), Фонд державного майна України є орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).

З урахуванням викладеного, виключно Фонд державного майна України може виступати орендодавцем державного нерухомого майна у всіх випадках, окрім випадків оренди такого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

У ч. 1 ст. 5 Закону визначена етапність передачі в оренду державного та комунального майна, яка передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС (електронна торгова система); прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону стартова орендна плата за об`єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі в оренду держаного та комунального майна, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.

Відповідно до ст. 17 Закону, орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата щодо державного майна визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Примірні договори оренди визначені постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820 "Про затвердження примірних договорів оренди державного майна".

Також як вбачається з положень п.п. 4.11, 8.1 статуту ДП МОУ "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс - 43", затвердженого наказом Міністерства оборони України 25.06.2020 №226, підприємство має право здавати в оренду в установленому законодавством порядку підприємствам, установам і організаціям та громадянам України, фізичним та юридичним особам іноземних держав, міжнародним організаціям та особам без громадянства державне майно за попередньою згодою уповноваженого органу управління. Уповноважений орган управління надає підприємству згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна.

Однак Міністерство оборони України не надавало згоди на укладення оспорюваного договору.

Таким чином, з огляду на приписами Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та положення статуту, відповідач 1 не мав повноважень передавати майно, що є предметом оспорюваного договору, іншим особам у платне користування.

Також при укладенні оспорюваного договору не було дотримано встановленого законом порядку передачі в користування (оренду) майна (ст. 5 Закону), належної форми договору оренди, визначеної у постанові Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820 (ст.16 Закону), порядку визначення орендної плати (ст. 17 Закону), тощо, тобто порушено вимоги Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним попереднього договору користування нерухомим державним майном від 01.01.2024 № 177/24 є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

При цьому з приводу клопотання відповідача 1 від 11.03.2024 про закриття провадження у справі, оскільки додатковою угодою від 29.02.2024 сторони достроково розірвали спірний договір та майно було повернуто згідно акту повернення майна з користування від 29.02.2024 суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, Велика Палата відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі № 918/144/15, і зазначила: "Оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову. Звідси апеляційний суд обґрунтовано розглянув позов прокурора про недійсність договору оренди спірних приміщень, незважаючи на те, що ця угода припинена за домовленістю сторін".

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, у суду відсутні правові підстави для закриття провадження у даній справі.

Також прокурор у позовній заяві просить зобов`язати відповідача 2 звільнити споруду № 516, площею 720 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Гарнізонна, буд. 16, яка є предметом спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з тим, суд встановив, що на виконання додаткової угоди про дострокове розірвання спірного договору від 29.02.2024, відповідачами підписано акт повернення майна з користування, згідно з п. 1 якого відповідач 2 повернув, а відповідач 1 прийняв нерухоме майно, що було передано в користування, а саме: споруду №516 площею 720 кв.м., місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 .

Таким чином, відповідач 2 звільнив приміщення, що було предметом спірного договору, ще до пред`явлення позову у даній справі.

Суд враховує, що за умовами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд вправі закрити провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Разом з тим, закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе лише у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Як вбачається із змісту позовної заяви, остання була подана до суду через систему "Електронний суд" 05.03.2024, тобто уже після підписання між відповідачами акту повернення майна з користування від 29.02.2024.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволені позовних вимог про зобов`язання відповідача 2 звільнити державне майно.

Доводи прокурора з приводу того, що додаткова угода від 29.02.2024 та акт повернення майна з користування від 29.02.2024 є неналежними доказами у справі, так як не були йому надіслані відповідачем 1, суд до уваги не приймає, оскільки отримання копій вказаних доказів прокурором в підготовчому засіданні 08.04.2024 підтверджується його розпискою на клопотанні відповідача 1 про закриття провадження від 11.03.2024.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищезазначені обставини справи у їх сукупності, положення законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним договору користування нерухомим державним майном № 177/24 від 01.01.2024. У задоволенні позову в частині зобов`язання звільнити приміщення суд відмовляє, у зв`язку із безпідставністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, частина судового збору, що підлягає стягненню з відповідачів, покладається на останніх в рівних частинах, оскільки оспорюваний договір був укладений за волевиявленням обох сторін.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним попередній договір користування нерухомим державним майном № 177/24 від 01.01.2024, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс-43" та фізичною особою-підприємцем Макогончуком Василем Сергійовичем.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України "Українська дорожньо-транспортна компанія "Воєнконверс-43" (м. Хмельницький, вул.Гарнізонна, буд. 16, код 30318798) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (м.Львів, вул. Клепарівська, буд. 20, код 38326057) 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Макогончука Василя Сергійовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (м.Львів, вул. Клепарівська, буд. 20, код 38326057) 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання законної сили рішенням суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено 10.06.2024.

Суддя Л.О. Субботіна

Ухвалу направити прокурору та позивачу до електронних кабінетів, представнику позивача Балтаку Д.О. на ел. адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачу 1 (м.Хмельницький, вул. Гарнізонна, 16) - рек. листом та на ел. адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідачу 2 ( АДРЕСА_2 ) рек. листом.