Ухвала

від 06.06.2024 по справі 904/1103/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/1103/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.,

за участю представників:

позивача - Перевощикова Т. М.

відповідача - Чередник І. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 (головуючий суддя - Мороз В. Ф., судді - Коваль Л. А., Верхогляд Т. А.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 (суддя - Бажанова Ю. А.)

та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 (суддя - Бажанова Ю. А.)

у справі № 904/1103/23

за позовом ОСОБА_2

до 1) ОСОБА_1 , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Матеріальні Активи-2"

про розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів, витребування акцій, зобов`язання списати та зарахувати акції на рахунок у цінних паперах

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_2 (позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" (відповідач 2), з вимогами про:

- розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-137/19 від 22.03.2019, укладеного між ОСОБА_2 , від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю "Матеріальні Активи 2" та ОСОБА_1 ;

- витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 98 438 шт. простих бездокументарних іменних акцій емітента ПрАТ "Агенція Безпеки "Скорпіон", код ЄДРПОУ: 34059350, що мають міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) UA4000104855;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" провести безумовні облікові операції - списання 98 438 шт. простих бездокументарних іменних акцій емітента ПрАТ "Агенція Безпеки "Скорпіон", що мають міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) НОМЕР_1 з рахунку у цінних паперах, відкритого на ім`я ОСОБА_1 в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" та зарахування цих цінних паперів на рахунок у цінних паперах, відкритий у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" на ім`я ОСОБА_2 .

2. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо оплати вартості цінних паперів, які він отримав як результат належного виконання продавцем своїх зобов`язань за договором. Позивач зазначає, що спірний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, тому підлягає розірванню, оскільки внаслідок такого порушення він значною мірою позбавляється того, на що розраховував при його укладенні. При цьому, цінні папери підлягають поверненню позивачу на підставі частини четвертої статті 694 Цивільного кодексу України, а відповідача 2, як депозитарну установу, необхідно зобов`язати провести безумовні облікові операції - списання 98 438 шт. простих бездокументарних іменних акцій емітента ПрАТ "Агенція Безпеки "Скорпіон" з рахунку у цінних паперах відповідача 1 та зарахування їх на рахунок у цінних паперах позивача.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 позов задоволено повністю.

4. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи, що акції за Договором були продані з відстроченням, станом на дату подання позову оплата за ним не була здійснена, позовні вимоги про розірвання Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-137/19 від 22.03.2019 та витребування акцій є обґрунтованими і відповідають критеріям належного та ефективного способу захисту. Враховуючи розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-137/19 від 22.03.2019 та витребування у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 98 438 штук простих бездокументарних іменних акцій емітента Приватного акціонерного товариства "Агенція Безпеки "Скорпіон", позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" провести безумовні облікові операції - списання 98 438 штук простих бездокументарних іменних акцій емітента Приватного акціонерного товариства "Агенція Безпеки "Скорпіон", що мають міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) НОМЕР_2 з рахунку у цінних паперах, відкритого на ім`я ОСОБА_1 в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" та зарахування цих цінних паперів на рахунок у цінних паперах, відкритий у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Менеджмент Технолоджіз" на ім`я ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

5. Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024, заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Відмовлено у решті стягнення витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

6. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

7. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанції, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення по суті спору застосували норми статті 651, частини третьої статті 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.

8. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду у відповідній частині, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми статті 123, частин першої, другої, четвертої статті 126, частини п`ятої статті 129 ГПК України, без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 23.11.2021 у справі № 873/126/21, від 22.02.2023 у справі № 911/5429/14, від 20.11.2019 у справі № 910/906/18.

Позиція інших учасників справи

9. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

10. 22.03.2019 між ОСОБА_2 (довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Матеріальні активи-2" (повірений) укладений договір доручення № БД-136/19, відповідно до умов якого повірений від імені, за дорученням довірителя та за його рахунок здійснює продаж цінних паперів, шляхом укладення договорів купівлі-продажу від імені довірителя з третьою особою на позабіржовому ринку протягом 3 банківських днів з моменту підписання цього договору.

11. Опис цінних паперів:

- вид ЦП: акція проста іменна;

- найменування емітента: ПрАТ "Агенція Безпеки "Скорпіон" Код ЄДРПОУ: 34059350:

- номінальна вартість 1 ЦП: 1,00 грн (одна гривня 00 коп.);

- валюта договору: українська гривня;

- максимальна ціна зі 1 ЦП, грн: ціна за 1 ЦП розраховується шляхом ділення загальної суми договору на кількість ЦП;

- форма існування: бездокументарна;

- міжнародний номер ЦП (ISIN): UA4000404855;

- загальна сума продажу ЦП, грн: 98 438,00 грн (пункт 1.2 договору доручення).

12. 22.03.2019 на виконання умов договору доручення № БД-136/19 від 22.03.2019, між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_2 , від імені якого діяло Товариство з обмеженою відповідальністю "Матеріальні активи-2" (продавець) укладений договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ-137/19, відповідно до пункту 1.1 якого предметом цього договору є продаж поза фондовою біржою нижчезазначених цінних паперів (ЦП). Сторони домовились, що продавець зобов`язується продати наведені нижче ЦП:

- вид ЦП: акція проста іменна;

- найменування емітента: ПрАТ "Агенція Безпеки "Скорпіон" Код ЄДРПОУ: 34059350:

- номінальна вартість 1 ЦП: 1,00 грн (одна гривня 00 коп.);

- валюта договору: українська гривня;

- кількість ЦП, шт.: 98 438 шт.;

- ціна за 1 ЦП, грн.: ціна за 1 ЦП розраховується шляхом ділення загальної суми договору на кількість ЦП;

- форма існування: бездокументарна;

- міжнародний номер ЦП (ISIN): НОМЕР_3 .

- сума договору складає 98 438,00 грн (пункт 1.2 договору).

13. Відповідно до пункту 3.1 договору покупець зобов`язаний не пізніше 31.03.2020 включно без участі повіреного продавця здійснити оплату ЦП в безготівковій формі. А саме: а національній валюті України - гривні шляхом здійснення банківського переказу грошової суми. Визначеної в пункті 1.2 цього договору, у повному обсязі або частинами на поточний рахунок у банку продавця.

14. Право власності на придбані цінні папери переходить до покупця з моменту зарахування цінних паперів на рахунок у цінних паперах покупця у його депозитарній установі (пункт 3.3 договору).

15. За приписами пункту 3.4 договору продавець протягом 5 банківських днів з моменту підписання цього договору забезпечує здійснення переказу ЦП на рахунок у цінних паперах покупця в межах Національної депозитарної системи України шляхом надання депозитарній установі, яка обслуговує продавця, документів, необхідних і достатніх для здійснення зазначеного перекату ЦП.

16. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, який зазначений у преамбулі, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 8.1 договору).

17. Цей договір припиняє свою дію:

- за взаємною згодою сторін, що підтверджується ними письмово;

- після повного виконання Сторонами своїх зобов`язань, передбачених цим договором;

- в інших випадках, передбачених цим договором та / або законодавством України (пункт 8.2 договору).

18. Позивачем на підтвердження факту перерахування цінних паперів у власність Покупця були надані такі письмові докази:

- копія Акта виконаних робіт до Договору доручення № БД/136/19 від 22.03.2019;

- копія Звіту повіреного за Договором доручення № БД/136/19 від 22.03.2019;

- копія виписки з рахунку ОСОБА_2 про операції з цінними паперами за період з 28.03.2019 по 28.03.2019, з якої вбачається перерахування ЦП з рахунку ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ) на рахунок ОСОБА_1 ( НОМЕР_5 - НОМЕР_6 ) 98 438 акцій;

- копія виписки з рахунку ПрАТ "Агенція Безпеки "Скорпіон" про операції з цінними паперами за період з 28.03.2019 по 28.03.2019, з якої вбачається перерахування ЦП з рахунку ОСОБА_2 ( НОМЕР_5 - НОМЕР_7 ) на рахунок ОСОБА_1 ( НОМЕР_5 - НОМЕР_6 ) 98 438 акцій;

- копія Розпорядження № 1 від 25.03.2019, яке ОСОБА_2 надав з метою виконання своїх зобов`язань за договором.

19. Матеріалами справи та сторонами підтверджується, що подальший перепродаж акцій третім особам не здійснювався. ОСОБА_1 набув у власність акції за спірним Договором та є власником вказаних акцій на вищезазначених підставах, що відповідачем 1 не заперечувалось та не спростовувалось.

Позиція Верховного Суду

20. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення проти задоволення касаційної скарги, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 слід закрити, виходячи з наступного.

21. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

22. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про застосування судами попередніх інстанцій положень статті 651, частини третьої статті 692 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.

23. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

24. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

25. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

26. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

27. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

28. Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

29. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

30. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

31. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

32. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

33. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

34. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

35. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

36. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.

Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

37. Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

38. Як вбачається з змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 предметом позову у цій справі є вимоги колишнього учасника товариства до нових учасників та товариства про розірвання договору купівлі-продажу частки статутного капіталу товариства, скасування рішення загальних зборів учасників товариства та визнання за позивачем права власності на частку в статутному капіталі товариства.

39. У зазначеній справі Великою Палатою Верховного Суду наведено правовий висновок щодо застосування норми статті 692 ЦК України, відповідно до якого такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів.

40. Висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються належності такого способу захисту як розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, і зроблені в тому числі з урахуванням положень підпункту "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", що регулює порядок внесення за рішенням суду змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Ця норма не регулює порядок реєстрації та підтвердження прав на цінні папери.

41. В свою чергу, особливості обігу цінних паперів акціонерних товариств визначає Закон України "Про акціонерні товариства" від 27.07.2022 № 2465-IX (на момент виникнення спірних правовідносин це був Закон України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 № 514-VI). Набуття і припинення прав на цінні папери і прав за цінними паперами здійснюються шляхом фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку відповідно до Закону України "Про депозитарну систему України" від 6.07.2012 № 5178-VI.

42. З огляду на наведене, спірні правовідносини у справі, що переглядається, та у справі, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним та об`єктним критерієм.

43. Разом з цим, стосовно оскарження додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції у відповідній частині Верховний Суд зазначає таке.

44. У цій частині доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що суди попередніх інстанцій застосували норми статті 123, частин першої, другої, четвертої статті 126, частини п`ятої статті 129 ГПК України, без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 23.11.2021 у справі № 873/126/21, від 22.02.2023 у справі № 911/5429/14, від 20.11.2019 у справі № 910/906/18.

45. Зокрема скаржник стверджує, що до заяви позивачем не було долучено доказів оплати фактично понесених витрат клієнтом у цій справі, а також, що вартість адвокатських послуг є надто завищеною, в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувають три аналогічних справи за позовом ОСОБА_2 до інших акціонерів. Справа є не складною для адвокатів, які за своїм правовим статусом мають достатню правову кваліфікацію, тому з урахуванням розумності і обґрунтованості, суд першої та апеляційної інстанції щонайменше повинні були зменшити вартість послуг до 10 000 грн.

46. Так Верховний Суд зазначає, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).

47. Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (пункт 9.27 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

48. Тому за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Верховного Суду.

49. Основні підстави та принципи відшкодування витрат викладено у пунктах 7.1 -7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22). Такі ж висновки сформульовані в пунктах 106-108, 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

50. Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду розглядав питання про витрати на оплату послуг адвоката у постанові від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 та від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21.

51. Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

52. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).

53. Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

54. Верховний Суд зауважує, що зазначена скаржником постанова Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 не містить протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається, а лише передбачає, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності (пункт 4.20 постанови Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 915/304/22).

55. За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

56. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

57. Статтею 126 ГПК України не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті (пункт 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

58. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

59. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

60. Господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

61. З огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходив суд апеляційної інстанції при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (пункт 240 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

62. Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пунктах 42, 43 постанови від 12.09.2023 у справі № 925/1073/22 сформувала такі висновки:

- встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, що закріплені в частині другій статті 300 ГПК України;

- критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються, виходячи з конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу, і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

63. Отже, Верховний Суд сформував практику щодо спірного питання. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу, і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

64. Суди першої та апеляційної інстанцій мають повноваження та кращі можливості для оцінки ситуації, поведінки сторін відповідно до конкретних обставин. З огляду на вже усталену та сформовану судову практику щодо критеріїв застосування норм статей 126, 129 ГПК України, роль Верховного Суду обмежується з`ясуванням того, чи не були відповідно до конкретних обставин справи спосіб застосування цих норм та наслідки їх тлумачення такими, що реалізація (чи навпаки не реалізація) судами першої та апеляційної інстанцій права на зменшення розміру витрат очевидно не узгоджується з загальним принципом справедливого розгляду, а висновки судів є явно необґрунтованими. У цьому контексті необхідно, зокрема, враховувати виконання судами обов`язку щодо мотивування оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для зменшення, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції. За відсутності таких виняткових обставин, слід виходити з того, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Неодноразовий розгляд судом касаційної інстанції повторюваного питання не узгоджується з основним задання Верховного Суду.

65. У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши надані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу та заперечень відповідача щодо їх розміру, з огляду на розумність, обґрунтованість та співмірність розміру витрат на правничу допомогу, встановили, що відповідач мав відшкодувати позивачу 20 000 грн із заявлених позивачем 45 000 грн.

66. Скаржник не навів підстав, які б обґрунтовували необхідність заміни Верховним Судом власною оцінкою висновків судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності розміру, виходячи з конкретних обставин справи, й визначення іншого розміру адвокатських витрат, окрім того, що був доведений стороною в судах першої та апеляційної інстанцій.

67. Висновки у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються неподібних правовідносин, оскільки зроблені з урахуванням інших обставин кожної конкретної справи та поданих доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, яким надана оцінка.

68. При цьому, не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 916/112/20.

69. Водночас переоцінка доказів виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 ГПК України.

70. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої і апеляційної інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення судами норм матеріального і процесуального права.

71. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

72. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а доводи касаційної скарги, (1) не доводять порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, (2) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України), Суд на підставі частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 у справі № 904/1103/23.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2023 і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2023 у справі № 904/1103/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

О. О Мамалуй