Постанова

від 28.05.2024 по справі 910/12935/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12935/18 (910/11264/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Капітал"

ліквідатор, арбітражний керуючий Різник Олександр Юрійович, особисто

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД"

представник відповідача - Діденко О.Ю., адвокат, за довіреністю б/н від 10.05.2024,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Капітал" арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 31.01.2024

у складі колегії суддів: Копитової О.С. (головуюча), Полякова Б.М.,

Остапенка О.М.

у справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Капітал" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД"

про визнання недійсним договору позики і повернення коштів

в межах справи № 910/12935/18

у справі за заявою

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Капітал"

про банкрутство, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст руху справи

1. На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/12935/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Капітал" (далі - боржник, ТОВ "Бізнес-Капітал") про банкрутство.

2. ТОВ "Бізнес Капітал" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Різника О.Ю. 14.07.2023 звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікоіл ЛТД" (далі -ТОВ "Вікоіл ЛТД", відповідач) про визнання недійсним договору позики і повернення коштів.

2.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у процесі витребування документів щодо господарської діяльності банкрута ТОВ "Бізнес Капітал" та аналізу руху коштів боржника, ліквідатором виявлено, що між ТОВ "Бізнес Капітал" та ТОВ "Вікоіл ЛТД" укладено договір безпроцентної поворотної позики №16/09-16П від 16.09.2016 за яким ТОВ "Бізнес Капітал" 21.09.2016 перерахувало позикові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн. Разом з тим відповідач зазначену суму позики не повернув.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

3. 16.09.2016 між ТОВ "Бізнес Капітал" (позикодавець) в особі директора Філончука Валентина Миколайовича, діючого на підставі Статуту, та ТОВ "Вікоіл ЛТД" (позичальник) в особі генерального директора Карандюка Сергія Миколайовича, діючого на підставі Статуту, укладено договір безпроцентної поворотної позики № 16/09-16П, відповідно до п. 1.1. якого позикодавець зобов`язався надати позичальнику фінансову допомогу (безвідсоткову позику) на поворотній основі у вигляді грошових коштів в розмірі, встановленому цим Договором, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцю у визначений цим Договором строк. Відповідно до п. 2.2. сума позики за Договором становить 1 800 000,00 грн.; термін повного повернення позики не пізніше 31.12.2018 включно.

4. 28.09.2018, до настання строку виконання зобов`язання за Договором № 16/09-16П, між ТОВ "Бізнес Капітал" та ТОВ "Укройлпродукт" укладено договір про відступлення права вимоги, за змістом якого первісний кредитор (ТОВ "Бізнес Капітал") відступає, а новий кредитор (ТОВ "Укройлпродукт") приймає на себе право вимоги до ТОВ "Вікоіл ЛТД" в розмірі 1 800 000,00 грн. за Договором №16/09-16П безпроцентної поворотної позики від 16.09.2016. За цим Договором новий кредитор (ТОВ "Укройлпродукт") одержує замість первісного кредитора (ТОВ "Бізнес Капітал") право у майбутньому вимагати від боржника сплати заборгованості в розмірі 1 800 000,00 грн. за основним договором, а також до нього переходять всі права первісного кредитора за основним договором, в межах відступленої суми, які належать кредитору за законодавством України на момент відступлення права вимоги. Строк виконання боржником своїх зобов`язань за новим кредитором до 31.12.2018.

5. 03.01.2019 між ТОВ "Вікоіл ЛТД" та ТОВ "Укройлпродукт" було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі наступних договорів, а саме:

- за договором № 16/09-16П безпроцентної поворотної позики від 16.09.2016 (договір про відступлення права вимоги №2 8/09/18 від 28.09.2018) заборгованість в розмірі 1 800 000,00 грн., де ТОВ "Вікоіл ЛТД" є боржником, а ТОВ "Укройлпродукт" - кредитором;

- за договором поставки № 2009/16 від 20.09.2016 заборгованість в розмірі 1 800 000,00 грн., де ТОВ "Укройлпродукт" є боржником, а ТОВ "Вікоіл ЛТД" - кредитором.

6. Боржник (ТОВ "Бізнес Капітал") відмовився від прийняття виконання зобов`язання ТОВ "Вікоіл ЛТД" щодо повернення позики за договором № 16/09-16П від 16.09.2016 на користь свого кредитора (який ініціював справу про банкрутство) ТОВ "Укройлпродукт" шляхом укладення з останнім Договору № 28/09/18 від 28.08.2018 про відступлення права вимоги.

7. Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бізнес Капітал" порушено за заявою ініціюючого кредитора ТОВ "Укройлпродукт" 16.10.2018, тобто менше ніж через місяць після укладення договору про відступлення права вимоги (28.09.2018).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням від 18.10.2023 Господарський суд міста Києва позов задовольнив;

визнав недійсним договір безпроцентної поворотної позики № 16/09-16П від 16.09.2016, укладений між ТОВ "Бізнес Капітал" (код 37175309) та ТОВ "Вікоіл ЛТД" (код 32308598);

стягнув із ТОВ "Вікоіл ЛТД" (код ЄДРПОУ 32308598) на користь ТОВ "Бізнес Капітал" (код ЄДРПОУ 37175309) грошові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 5 368,00 грн.

8.1. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскаржуваний Договір позики:

- не має правової і фактичної мети, є неправомірним та недобросовісним для унеможливлення задоволення за рахунок коштів боржника вимог кредиторів;

- оскаржена позика укладена "про людське око", а саме з метою виведення активів ТОВ "Бізнес Капітал" для уникнення їх стягнення у рахунок погашення боргів;

- відповідач жодних дій із повернення позики не здійснив, колишнє керівництво жодних дій для стягнення коштів також не вчиняло, що підтверджує недобросовісність дій учасників правочину.

8.2. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний правочин не відповідає критеріям розумності, добросовісності, справедливості, мав на меті зменшення розміру активів боржника та укладений з метою уникнення стягнення на ці активи кредиторами в рахунок погашення боргів.

8.3. Також місцевий господарський суд зазначив, що доводи відповідача не спростовують наявність ознак фраудаторності у оскаржуваному договорі позики № 16/09-16П від 16.09.2016, не спростовують ознак недійсності договору позики, не доводять погашення заборгованості за оскаржуваним договором позики, є сумнівними, спрямовані на ухилення від обов`язку повернути отримані кошти за оскаржуваним договором позики.

8.4. Водночас, суд дійшов висновку, що позивач довів, що під час укладення спірного договору у ТОВ "Бізнес Капітал" була заборгованість, яку він не зміг у подальшому погасити. Оскаржуваний договір укладений за два роки перед порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бізнес Капітал" та за десять місяців до винесення рішення про стягнення боргів на користь ТОВ "Укройлпродукт". При цьому такий договір порушує Статут ТОВ "Бізнес Капітал", оскільки укладений без позитивного економічного ефекту та всупереч інтересам ТОВ "Бізнес Капітал".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою від 31.01.2024 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ТОВ "Вікоіл ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 у справі №910/12935/18 (910/11264/23) задовольнив;

рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 скасував;

прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

9.1. Апеляційний господарський суд зазначив, що в цьому випадку ліквідатором не надано доказів того, що ТОВ "Укройлпродукт" своїх зобов`язань за договором про відступлення права вимоги не виконало, кошти у встановлені строки не перерахувало.

9.2. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів того, що ліквідатор, розпорядник майна або керівник боржника звертались до ТОВ "Укройлпродукт" з вимогами щодо проведення розрахунків за зазначеним договором або ставили питання про визнання його недійсним. Крім того суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що ліквідатор, розпорядник майна або керівник боржника звертались з вимогами в справу про банкрутство ТОВ "Укройлпродукт" та кредиторські вимоги були визнані судом.

9.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ліквідатором не надано пояснень та доказів щодо зменшення визнаних судом кредиторських вимог ТОВ "Бізнес Капітал" у зв`язку із ліквідацією ініціюючого кредитора ТОВ "Укройлпродукт", вимоги якого згідно затвердженого судом реєстру до боржника складають 1 154 420,00 грн. (вимоги боржника до відповідача заявлені на 1 800 000,00 грн.)

9.4. Водночас, апеляційний господарський суд встановив, що позивач, в результаті укладення договору про відступлення права вимоги, передав своє право вимоги до ТОВ "Вікоіл ЛТД" та набув право вимоги до ТОВ "Укройлпродукт" (перед яким позивач має ряд зобов`язань). Отримавши право вимоги до ТОВ "Укройлпродукт", боржник отримав активи, якими мав право самостійно розпоряджатися, тому суд дійшов висновку, що після 28.09.2018 виконання зобов`язань за Договором № 16/09-16П безпроцентної поворотної позики від 16.09.2016 жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на права та обов`язки позивача, оскільки останній вже не є стороною зазначеного договору. При цьому суд зазначив, що ліквідатор не позбавлений права ініціювати перед судом питання про притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника осіб винних в відчуження активів боржника (зокрема і права вимоги до відповідача).

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

10. Ліквідатор ТОВ "Бізнес Капітал" Різник О.Ю. 15.03.2024 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 910/12935/18 (910/11264/23).

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/12935/18 (910/11264/23) визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 18.03.2024.

12. Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого Різника О.Ю., датою проведення судового засідання визначено 14.05.2024.

13. 14.05.2024 від представника ТОВ "Вікоіл ЛТД" - адвоката Діденка Ю.О. надійшло клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні у зв`язку із залученням до участі у справі нового представника відповідача.

14. Ухвалою від 14.05.2024 Верховний Суд відклав розгляд касаційної скарги ліквідатора ТОВ "Бізнес Капітал" арбітражного керуючого Різника О.Ю. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі №910/12935/18 (910/11264/23);

повідомив учасників справи, що розгляд касаційної скарги ліквідатора ТОВ "Бізнес Капітал" Різника О.Ю. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відбудеться 28.05.2024 о 12:00.

15. Від представника ТОВ "Вікоіл ЛТД" - адвоката Вдовиченка С.О. надійшов відзив на касаційну скаргу касаційної скарги ліквідатора ТОВ "Бізнес Капітал" Різника О.Ю. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відбудеться 28.05.2024, в якій представник Товариства просив залишити без задоволення зазначену касаційну скаргу, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у цій справі - без змін.

15.1. У відзиві зазначено, що поданням позову у цій справі ліквідатор ТОВ "Бізнес Капітал" намагається безпідставно покласти відповідальність на добросовісного учасника господарських правовідносин ТОВ "Вікоіл ЛТД", яке виконало свої зобов`язання належним чином. Водночас самим ліквідатором ТОВ "Бізнес Капітал" в позовній заяві зазначено строк виконання зобов`язань перед ПАТ "Фортуна-Банк", а саме повернення кредиту було встановлено до 21.02.2017, тому станом на момент укладення договору позики (16.09.2016) строк виконання зобов`язань перед банком не наступив. При цьому ліквідатор взагалі не надав доказів того, що станом на дату укладення спірного договору позики у ТОВ "Бізнес Капітал" було недостатньо активів для погашення існуючих зобов`язань як перед Банком, так і перед ТОВ "Укройлпродукт" в розмірі 1 000 000,00 грн.

15.2. На думку представника товариства, належним та ефективним способом захисту прав ТОВ "Бізнес Капітал" та кредиторів ТОВ "Бізнес Капітал" може бути покладення субсидіарної відповідальності на засновників та/або керівника ТОВ "Бізнес Капітал" та/або ТОВ "Укройлпродукт" при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні ТОВ "Бізнес Капітал" до стану неплатоспроможності.

15.3. Також у відзиві наведено доводи, за змістом яких у Верховного Суду не було підстав для відкриття касаційного провадження з підстав передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України. Крім того скаржником не наведено жодної з підстав оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

16. В судове засідання 28.05.2024 з`явився уповноважений представник ТОВ "Вікоіл ЛТД", а також особисто ліквідатор ТОВ "Бізнес Капітал" Різник О.Ю., які надали пояснення по суті доводів і вимог касаційної скарги та заперечень проти неї.

17. Враховуючи положення Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX), Указу Президента України від 06.05.2024 № 271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08.05.2024 № 3684-IX, Верховний Суд розглядає справу № 910/12935/18 (910/11264/23) у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника

(ліквідатора ТОВ "Бізнес Капітал" Різника О.Ю.)

18. Підставою для касаційного оскарження постанови є пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України: неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права (частини першої статті 3, частини третьої статті 13, статті 16, статей 203, 215, 228 ЦК України) про фраудаторність правочину;

18.1. Також підставою для касаційного оскарження постанови скаржником визначено пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не урахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 910/429/20, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 від 20.05.2020 у справі №922/1903/18. від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 06.10.2022 у справі № 902/1023/19 (902/163/22), від 09.02.2023 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

19. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати ми приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

21. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розі ляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріальною права.

22. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 18 - 18.1. описової частини цієї постанови, та в межах, визначних касаційною скаргою.

Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

23. Предметом судового розгляду у цій справі є вимога ліквідатора ТОВ "Бізнес Капітал" про визнання недійсним договору безпроцентної поворотної позики, укладений між боржником та відповідачем. Позовна заява подана ліквідатором в порядку, визначеному статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), а правовою підставою ліквідатор визначив статті 203, 215, 216, 228, 234 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

23.1. Тобто, ліквідатор обґрунтовував одночасно фраудаторність правочину, його фіктивність, а також зазначив що оспорюваний правочин є таким, який порушує публічний порядок.

24. Надаючи оцінку доводам скаржника та відповідності рішень судів попередніх інстанцій положенням процесуального та матеріального права, колегія суддів звертає увагу, що слід розмежовувати кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів, а також правочини, які порушують публічний порядок, з огляду на таке.

25. За приписами 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

26. Частиною п`ятою статті 203 ЦК України унормовано, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

27. Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

28. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

29. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

30. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

31. Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

31.1. Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

31.2. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

31.3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

31.4. Отже, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

32. За приписами частин першої, другої статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

32.1. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

32.2. Слід зазначити, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно, а його сторони мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

32.4. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

32.4. Для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності сукупності наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

32.5. Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним".

32.6. Такі висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18 та від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

33. КУзПБ (Закон про банкрутство до 21.10.2019) є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

34. У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

35. Категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами. Тому можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

36. Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

36.1. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

37. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

37.1. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

37.2. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: - особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; - наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); - враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

38. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

39. Слід наголосити, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.

Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

40. Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

41. Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов`язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо).

42. Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов`язковим (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).

43. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

44. Відносно критеріїв (ознак), за якими правочин може бути кваліфікований, як фраудаторний, колегія суддів зазначає таке.

44.1. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

44.2. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

44.3. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

44.4. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).

45. Колегія суддів наголошує, що до фраудаторного правочину як зловживання правом, намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним визначальним критерієм зловживання правом.

46. В цій частині, колегія суддів, також, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

46.1. Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо виявлення ознак фраудаторного правочину у справі (постанова від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21):

- порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину (пункт 10.5);

- фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору (пункт 10.26);

- визначення поняття фраудаторних правочинів в ЦК України відсутнє, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах (пункт 10.27);

- правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (пункт 10.34);

- метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства (пункт 10.36);

- договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 (пункт 155);

- учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів (пункт 10.39);

- укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів. Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі ;

- КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

Щодо суті касаційної скарги

47. Як було зазначено вище та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач доводив фраудаторність оспорюваного правочину, тобто правочину, який укладено на шкоду кредиторам, однак зазначав одночасно про його фіктивність і про те, що такий правочин порушує публічний порядок.

48. За змістом рішення місцевого господарського суду, задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із того, що оскаржуваний правочин не відповідає критеріям розумності, добросовісності, справедливості, мав на меті зменшення розміру активів боржника, з метою уникнення стягнення на ці активи кредиторами в рахунок погашення боргів.

49. За змістом рішення апеляційного суду вбачається, що, скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що після 28.09.2018 виконання зобов`язань за Договором № 16/09-16П безпроцентної поворотної позики від 16.09.2016 жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на права та обов`язки позивача, оскільки останній вже не є стороною зазначеного договору. Водночас, апеляційний господарський суд зазначив, що, отримавши право вимоги до ТОВ "Укройлпродукт", ТОВ "Бізнес Капітал" отримало активи, якими мало право самостійно розпоряджається.

49.1. Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки суперечливими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки апеляційний суд фактично встановив, що ТОВ "Укройлпродукт" припинене як юридична особа ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 (зазначене також підтверджується інформацією з ЄДРПОУ; судове рішення про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 03.04.2023 № 910/18966/19), тому право вимоги до ТОВ "Укройлпродукт" не може вважатися активом.

50. Посилання суду апеляційної інстанції на укладення в подальшому 03.01.2019 між ТОВ "Вікоіл ЛТД" та ТОВ "Укройлпродукт" угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог та Договору № 28/09/18 від 28.08.2018 про відступлення права вимоги, жодним чином не впливає на існування підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки законодавство (стаття 215 ЦК України) визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю підстав недійсності на момент вчинення (укладення) правочину.

51. З огляду на встановлені у цій справі обставини, колегія суддів вважає загалом правильним висновок місцевого суду про те, що оскаржуваний правочин може бути визнаний недійсним, оскільки у цій справі оспорюваний договір очевидно не мав правової та господарської мети - одержання прибутку, крім того ще і був укладений у період існування невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами.

51.1. Разом з тим, місцевий господарський суд, обмежившись одночасним посиланням на положення статей 203, 215, частини третьої статті 228, статті 234 ЦК України, не зазначив підстави їх одночасного застосування та не встановив обставини, які є підставою для їх застосування, а також не зазначив якими доказами підтверджується фіктивність оскаржуваного правочину та наявність умислу в діях сторін оскаржуваного правочину з метою порушення публічного порядку, а також наслідки недійсності правочину саме з цих підстав.

52. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що суди не в повній мірі дослідили обставини щодо відступлення права вимоги, чи дійсно мали місце такі обставини, якими доказами, окрім доводів учасників справи та посилання на окремі правочини, підтверджуються такі обставини, чи впливає вчинення таких правочинів на матеріальний стан боржника, чи були такі правочини спрямовані на приховування активів боржника або виведення матеріальних активів з його власності, чи добросовісно та чи реально виконувалися умови сторонами договорів, на які посилаються учасники справи, і якими доказами це підтверджується тощо.

52.1. Також суди формально зазначили норми, якими передбачено визнання правочину недійсним, без належного обґрунтування застосування таких норм законодавства.

53. Водночас, колегія суддів вважає передчасним посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 20.05.2020 у справі №922/1903/18, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 06.10.2022 у справі № 902/1023/19(902/163/22), від 09.02.2023 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, з огляду на неповне з`ясування судами обставин у цій справі щодо наявності підстав для застосування окремих положень ЦК України з метою визнання правочину недійсним.

54. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що у цій справі суди попередніх інстанцій в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, не надали належної правової оцінки заявленим вимогам скаржника з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам, що також встановлено апеляційним судом всупереч протилежних висновків суду першої інстанції, та правової підстави, яка, окрім приписів статті 42 КУзПБ, ґрунтується на загальних нормах ЦК України).

55. З огляду на обмеження, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.

56. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

57. Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають, враховуючи суперечливість висновків за результатом дослідження та оцінки місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у цьому спорі, а також неправильне застосування судами наведених норм законодавства, зокрема, й без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З урахуванням вищезазначеного, Суд вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами касаційного провадження

58. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

59. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а також визначити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позовних вимог ліквідатора про визнання оскаржуваного правочину недійсним у цій справі.

60. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 2 частини першої статті 308, статтею 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийняті у справі постанова та рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

61. Оскільки в цьому випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, Верховним Судом не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 296, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Капітал" арбітражного керуючого Різника Олександра Юрійовича задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 910/12935/18 (910/11264/23) скасувати.

3. Справу № 910/12935/18 (910/11264/23) направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

О.В. Васьковський