Ухвала

від 05.06.2024 по справі 910/8808/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8808/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 (колегія суддів у складі: Козир Т. П. - головуючий, Мальченко А. О., Агрикова О. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 (суддя Брисенко І. І.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління № 3 Київзеленбуд»

про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю: відповідача Андрусенко О.В. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Київська міська рада звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління № 3 Київзеленбуд», у якому просила:

- розірвати договір оренди земельної ділянки від 28.01.2003, укладений сторонами зі справи, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 14.02.2003 в книзі записів державної реєстрації договорів за № 79-6-00092;

- зобов`язати відповідача повернути позивачу у придатному для використання стані земельну ділянку, площею 0,4614 га, кадастровий номер 8000000000:82:414:0051, місце розташування якої вул.Левітана, 5, у Голосіївському районі м.Києва.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не використовує за цільовим призначенням земельну ділянку та систематично не сплачує орендну плату за її користування, чим порушив права та законні інтереси позивача, що є підставою для розірвання договору та повернення земельної ділянки.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024, у позові відмовлено повністю.

2.2 Свої висновки суди мотивували недоведеністю позивачем обставин з якими він пов`язував свої позовні вимоги.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1 У касаційній скарзі заявник просить повністю скасувати вищевказані рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18.

4. Мотивувальна частина

4.1 Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.2 Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.3 У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, суди попередніх інстанцій розглянули спір про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.01.2003, укладеного між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) (кадастровий номер 8000000000:82:414:0051), площею 0,4614 га, що знаходиться за адресою: вул.Левітана, 5, у Голосіївському районі м.Києва, для експлуатації та обслуговування адмінбудинку та виробничої бази, строком на 25-ть років, та про повернення земельної ділянки.

4.4 Так, апеляційний суд встановив, що акти обстеження земельної ділянки від 18.05.2020 № 20-0245/01 та від 12.05.2023 № ДК/98-АО/2023 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на які позивач спирається в обґрунтування позовних вимог, є неналежними доказами у справі та не можуть свідчити про порушення відповідачем вимог земельного законодавства. Інших доказів, які б свідчили, що відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, визначеним у договорі, позивачем не подано.

4.5 Також апеляційний суд встановив, що згідно листа Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - ГУ ДПС) від 27.07.2023 № 60759/6/26-15-13-02-12, станом на 31.12.2018 та на 31.12.2021 відповідач боргу по орендній платі немає.

4.6 ГУ ДПС у листі № 2768/5/26-15-04-02-05 від 24.01.2023 вказав про борг відповідача за 2019, 2020 та 2022 роки, проте, суди встановили, що ГУ ДПС не враховано відомостей про розмір орендної плати, яку було сплачено авансом; кінцевого терміну податкового зобов`язання, встановленого Податковим кодексом України та змін чинного законодавства щодо звільнення орендарів від нарахування орендної плати за земельні ділянки, розташовані на територіях активних бойових дій.

4.7 Також суди встановили, що ГУ ДПС вказуючи про наявність боргу у відповідача за користування земельною ділянки станом на 17.01.2023 в сумі 329 481,54 грн, не враховало, що рішенням Київради 23.09.2021 № 2658/2699 було вирішено розірвати спірний договір оренди земельної ділянки та було виключено з реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди орендаря на користування зазначеною ділянкою.

4.8 Проте, як встановлено судами, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі № 910/21090/21, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення Київради від 23.09.2021 № 2658/2699, а 17.05.2023 відповідач відновив запис щодо права оренди стосовно земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:414:0051 в Державному реєстрі речових прав, після чого відповідач 11.04.2023 та 30.05.2023 здійснив сплату податку за землю за 2022 та 2023 роки в загальному розмірі 579 292,82 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 156 від 11.04.2023, № 186 від 30.05.2023, та відповідно до довідки ГУ ДПС від 28.06.2023 № 540/АП/26-15-53-06-0 станом на 28.06.2023 у відповідача відсутній податковий борг.

4.9 За цих обставин апеляційний суд, погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем умов договору в частині в сплати орендної плати, яке було б підставою для розірвання договору оренди.

4.10 У касаційній скарзі позивач, як підставу для касаційного оскарження зазначає, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

4.11 Так аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у справі № 910/8808/23 не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 910/5963/17 (предмет спору про визнання незаконним та скасування рішення), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та їх правове регулювання. У справі, що переглядається у касаційному порядку, земельна ділянка передавалася в оренду для експлуатації та обслуговування адмінбудинку та виробничої бази, тоді як у справі № 910/5963/17 земельна ділянка передавалася в оренду для забудови і Верховний Суд у своїй постанові від 21.03.2018 констатував, що позивач не подав жодного доказу початку будівельних робіт або щодо будь-яких інших дій, які б свідчили про його свідоме, належне та добросовісне ставлення до свого зобов`язання приступити до забудови земельної ділянки.

4.12 Постанова Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 (предмет спору про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку), хоча й ухвалена за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі, але за інших фактичних обставин справи та зібраних у справі доказів, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. У справі № 916/1998/19, на відміну від даної справи, що переглядається у касаційному порядку, Верховний Суд зазначив, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

4.13 Що стосується твердження Київської міської ради про неврахування судом апеляційної інстанції висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, то такі доводи зводяться виключно до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наявних у справі доказів та встановленими обставинами, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Незгода скаржника з рішенням суду апеляційної інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться у цьому рішенні, не свідчить про його незаконність.

4.14 Також постанова суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам Верховного Суду викладеним у постанові від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, на яку посилається скаржник в обґрунтування підстав для розірвання договору оренди внаслідок порушення зобов`язань щодо сплати орендної плати, адже у цій справі норми статей 525, 526, 530, 599 Цивільного кодексу України, статей 174, 193, 202 Господарського кодексу України, статті 32 Закону України «Про оренду землі» застосовувалися судом за встановлених у них обставин, які не є подібними, як у справі, яка переглядається. Доводи скаржника фактично зводяться лише до надання іншої оцінки обставинам справи, встановленим судами попередніх інстанцій, що не є повноваженнями Верховного Суду з огляду на статтю 300 ГПК України та до бажання ухвалення судового рішення на його користь.

4.15 Отже, після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, та на які посилався заявник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.16 За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою заявника підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

4.17 У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024 у справі № 910/8808/23, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

Є.В. Краснов