Постанова

від 05.06.2024 по справі 904/4339/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/4339/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2024 (Верхогляд Т.А. - головуючий, судді: Кощеєв І.М., Парусніков Ю.Б.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 (суддя Євстигнеєва Н.М.) у справі

за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до: (1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс", (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Петрол Маркет"

про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, демонтажу тимчасових споруд та скасування державної реєстрації права власності на автозаправочний комплекс.

(у судовому засіданні судом касаційної інстанції було постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" про відкладення розгляду справи на іншу дату)

ВСТУП

1. Учасниками цієї справи є заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - Прокурор), Дніпровська міська рада (далі - Позивач, Міська рада), Товариство з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс" (далі - Відповідач-1, Товариство "АЗС-Будсервіс"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант" (далі - Відповідач-2, Товариство "Атлант") і Товариство з обмеженою відповідальністю "Вест Петрол Маркет" (далі - Третя особа).

2. У 2008 році Товариство "АЗС-Будсервіс" на підставі судового рішення про визнання права власності стало власником автозаправної станції (комплексу), розташованої на пр. Слобожанському у місті Дніпро.

3. У подальшому вказане судове рішення було скасовано судом касаційної інстанції і на новому розгляді справи, в якій приймалося це рішення позов Товариства "АЗС-Будсервіс" було залишено без розгляду.

4. Водночас одразу після скасування судом касаційної інстанції рішення місцевого суду про визнання за Товариством "АЗС-Будсервіс" права власності на згадану автозаправну станцію, останнє продало цю станцію Товариству "Атлант", яке зареєструвало право власності на неї.

5. Прокурор у позовній заяві стверджував, що Товариство "Атлант" зареєструвало право власності на автозаправну станцію безпідставно, адже така є самочинно збудованим майном і можливість зареєструвати право власності на неї виникла виключно внаслідок прийняття судового рішення, яке в подальшому було скасовано. Тому просив суд зобов`язати Відповідачів знести спірну автозаправну станцію та скасувати державну реєстрація права власності на неї.

6. Розглядаючи заявлений позов суди попередніх інстанцій з доводами Прокурора погодились, оскільки встановили, що спірна автозаправна станція дійсно є об`єктом самочинного будівництва, адже рішення про надання земельної ділянки для розміщення цієї автозаправної станції Міською радою не приймалось, будь-яких дозвільних документів на її будівництво компетентні органи не видавали, в експлуатацію вона не приймалася, а державна реєстрація права власності на неї самочинність її зведення не легалізує.

7. Звідси суди ухвалили рішення про задоволення позову.

8. Товариство "Атлант" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій. У скарзі стверджувало про неправильне застосування судами приписів статті 376 Цивільного кодексу України та про порушення положень Господарського процесуального кодексу України.

9. Здійснивши касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд доводи Товариства "Атлант" визнав безпідставними. Касаційну скаргу залишив без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог і підстав позову

10. Прокурор в інтересах держави в особі Міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства "АЗС-Будсервіс" і Товариства "Атлант", в якому просив:

- зобов`язати Відповідача-1 знести самочинно збудоване нерухоме майно - автозаправну станцію, яке знаходиться на пр. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпро та складається з: літ В-1 операторська загальною площею 123,6 кв.м, літ. Ж-1 навіс, резервуар № 1, та демонтувати тимчасові споруди: мостіння, стела, металевий паркан та некапітальну металеву будівлю;

- скасувати державну реєстрацію права власності на автозаправочний комплекс загальною площею 123,6 кв.м., що розташований на проспекті Слобожанському, 2Г у м. Дніпро за Відповідачем-2, проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевича Є.В. № 30344331 від 06.07.20216 з одночасним припиненням речових прав Відповідача-2 на вказаний об`єкт нерухомого майна (номер запису про право 15273765).

11. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор стверджував, що вказаний автозаправний комплекс збудовано за відсутності рішення Міської ради про надання комунальної земельної ділянки у власність чи в користування та без будь-яких довільних документів на будівництво.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

12. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 26.08.2021, яке Центральний апеляційний господарський постановою від 23.05.2022 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

13. Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується, а Прокурором не спростовано, що самочинне будівництво не було здійснено Товариством "АЗС-Будсервіс" та/або Товариством "Атлант"; матеріали справи не містять доказів визнання договору купівлі-продажу від 23.02.2010 № 266, укладеного між Відповідачами, недійсним у судовому порядку, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування державної реєстрації права власності на майно; Прокурором не доведено, що спірне майно побудовано з порушенням містобудівного законодавства та не доведено необхідності застосування крайньої міри захисту порушеного права відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якій не передували інші заходи, котрі би дозволили усунути можливі виявлені порушення.

14. Верховний Суд постановою від 16.08.2022 вказані рішення судів попередніх інстанцій скасував та направив цю справу на новий розгляд.

15. Приймаючи постанову суд касаційної інстанції вказав, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що Міська рада не приймала рішень про надання спірної земельної ділянки Відповідачам у власність або користування, будь-яких дозвільних документів на будівництво за цією адресою компетентні органи не видавали, та оскільки з урахуванням положень частини другої статті 376 ЦК України право власності у Товариства "АЗС-Будсервіс" або інших осіб на нежитлову будівлю не виникло і таке майно не могло ним відчужуватися третім особам, з огляду на відсутність підстав для визнання права власності на спірні нежитлові будівлі за Відповідачем-1 після скасування судового рішення у справі № 28/504-08, на підставі яких Товариство "АЗС-Будсервіс" здійснило державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію, всебічно та повно не з`ясували підстави звернення Прокурора з вимогами про зобов`язання Відповідачів знести самочинно збудоване нерухоме майно - автозаправну станцію та скасування державної реєстрації права власності на неї;

- надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, Верховний Суд враховує доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування спірного об`єкта нерухомого майна на земельній ділянці, що належить територіальній громаді, та відсутності підстав для здійснення державної реєстрації права власності на автозаправну станцію за Товариством "АЗС-Будсервіс", зважаючи на залишення без розгляду позову у справі № 28/504-08, а отже, - відсутності підстав для відчуження цього майна Товариству "Атлант";

- у цій справі встановлено, що право власності чи право користування земельною ділянкою на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпрі не оформлене і при цьому господарські суди не надали оцінки інформації Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.02.2018 № 7/3-272, а також Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради щодо відповідності розміщення автозаправної станції на зазначеній території вимогам чинної містобудівної документації.

16. За наслідками нового розгляду справи Господарський суд Дніпропетровської області 05.04.2023 прийняв рішення про задоволення позову Прокурора.

17. Зобов`язав Відповідачів знести самочинно збудоване нерухоме майно - автозаправну станцію, розташовану на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпро, яка складається з: літ. В-1 операторська загальною площею 123,6м2, лі. Ж-1 навіс, резервуар №1, та демонтаж тимчасових споруд: мостіння, стела, металевий паркан та некапітальна металева будівля.

18. Скасував державну реєстрацію права власності на автозаправний комплекс загальною площею 123,6м2, який розташований на просп. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпрі, за Товариством "Атлант", проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевича Є. В. від 06.07.2016 № 30344331 (номер запису про право 15273765).

19. З урахуванням вказівок суду касаційної інстанції рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірна автозаправна станція існує як об`єкт нерухомості незаконно, оскільки рішення про надання земельної ділянки для її розміщення Міською радою не виносилось, будь-яких дозвільних документів на її будівництво компетентні органи не видавали, в експлуатацію вона не приймалася, її розміщення на земельній ділянці по просп. Слобожанському, 2Г суперечить вимогам містобудівного законодавства. Звідси спірна автозаправна станція є самочинним будівництвом і підлягає знесенню за позовом власника земельної ділянки. Державна ж реєстрація права власності на автозаправну станцію відбулася за відсутності належних правових підстав (відсутність правовстановлювальних документів на земельну ділянку, самовільне будівництво), внаслідок чого така реєстрація підлягає скасуванню.

20. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку Центральний апеляційний господарський суд своєю постановою від 15.02.2024 рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

Касаційна скарга

21. Не погодившись із судовими рішеннями, Товариство "Атлант" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано приписи статті 376 ЦК України та не враховано висновків Верховного Суду щодо правильного застосування вказаної норми матеріального права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах:

- від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17 (у разі встановлення порушення суб`єктом містобудівної діяльності факту здійснення самочинного будівництва об`єктів нерухомого майна без відповідного дозволу, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями на звернення з позовом до суду щодо знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна, як крайній захід, і лише тоді коли використані всі передбачені законодавством України заходи реагування за чотирьох умов, а саме: за умови складання припису щодо усунення порушень вимог містобудівного законодавства шляхом надання можливості відповідачеві для проведення відповідної перебудови; за умови, що вказане будівництво суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; за умови відсутності можливості проведення перебудови самочинно збудованого нерухомого майна; за умови, якщо особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовляється від проведення такої перебудови, при цьому відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов 'язання здійснити перебудову);

- від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (у кожному випадку, коли власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, перевіряється правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача);

- від 27.06.2018 у справі № 902/889/16 та від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17 (зобов`язання відповідача в фактично примусовому порядку звільнити земельну ділянку, і в подальшому привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачу на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод);

- від 12.05.2020 у справі № 363/3541/17 (право власності має захищатися із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою лише при доведеності самого факту його порушення);

- від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 19.09.2019 у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19 (щодо недопустимості суперечливої поведінки);

- від 15.02.2022 у справі № 712/9407/20 (позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлений до особи, яка здійснила це будівництво, а оскільки відповідач-1 не є особою, яка здійснила самочинне будівництво, а став власником нежитлового приміщення за цивільно-правовою угодою, він не може бути в даному випадку, саме під час вирішення цієї позовної вимоги, відповідачем по справі і звернення до суду з такою позовною вимогою є передчасним);

- від 10.04.2019 у справі № 127/27333/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 369/8107/15ц, від 20.11.2019 у справі № 685/1537/17-ц, від 10.06.2020 у справі № 127/11492/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 308/8116/13-ц, від 20.08.2020 у справі № 638/6655/16-ц, від 22.04.2019 у справі № 308/2974/15 (знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності).

23. Крім цього скаржник наполягає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм частини четвертої статті 376 ЦК України в частині питання необхідності врахування позиції власника земельної ділянки при розгляді судом питання щодо знесення самочинно збудованого майна.

Узагальнені доводи інших учасників справи

24. Прокурор подав відзив на касаційну скаргу, у якому заперечив проти наведених Товариством "Атлант" доводів. Зауважив, зокрема, про нерелевантність посилань скаржника у скарзі на постанови Верховного Суду. Просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення і постанову залишити без змін.

25. Позивач також надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити скаргу без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

26. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора ОГП (Шапка І.М.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

28. Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008 у справі № 28/504-08 було задоволено позовну заяву Товариства "АЗС-Будсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафто-Строй-Інвест".

Визнано дійсним договір № 8-Д купівлі-продажу автозаправних станцій від 26.10.2008, а саме: автозаправної станції, розташованої на земельній ділянці загальною площею 0,1217 га по пр. Газети Правда, 2-Г, в м. Дніпропетровськ, складається з: літ. В-1 операторська: літ. Ж-1 навіс, № 1 резервуар, огорожа, мостіння; автозаправної станції, розташованої на земельній ділянці загальною площею 0,1302 га по пр. Газети Правда, 1-І, в м. Дніпропетровськ, складається з: літ. З-1 операторська, літ. И-1 навіс; № 1 резервуар, огорожа, мостіння, укладений між Товариством "АЗС-Будсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафто-Строй-Сервіс".

Визнано за Товариством "АЗС-Будсервіс" право власності на зазначені автозаправні станції, розташовані на земельній ділянці по пр. Газети Правда, 2-Г, та по пр. Газети Правда, 1-І в м. Дніпропетровськ, без додаткових актів вводу в експлуатацію.

29. 30.12.2008 проведено державну реєстрацію права власності Товариства "АЗС-Будсервіс" на автозаправну станцію на пр. Слобожанський, 2-Г. Підставою реєстрації вказано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008 у справі № 28/504-08.

30. Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2009 у справі № 28/504-08 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2008 скасовано. Справу № 28/504-08 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

31. Під час нового розгляду згаданої справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2010 позовну заяву Товариства "АЗС-Будсервіс" про визнання договору дійсним та визнання права власності на автозаправні станції залишено без розгляду.

32. Водночас 23.02.2010 Товариство "АЗС-Будсервіс" (як продавець) і Товариство "Атлант" (як покупець) уклали договір купівлі-продажу від 23.02.2010, який посвідчено нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 266. Пунктом 1 вказаного договору передбачено, що продавець продав, а покупець купив автозаправну станцію, загальною площею 123,6 кв.м., що знаходиться за адресою: пр. Газети Правда, 2-Г, в м. Дніпропетровськ.

33. Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 897-р від 26.11.2015 "Про перейменування топонімів м. Дніпропетровська" перейменовано проспект Газети Правда на проспект Слобожанський.

34. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.02.2021 № 245089468 03.03.2010 проведено державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію на пр. Слобожанський, 2-Г за Товариством "Атлант". Підставою реєстрації визначено договір купівлі-продажу № 266 від 23.02.2010, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О.М.

35. У 2021 році Департаментом по роботі з активами Міської ради складено акт № 02/21/08 від 18.02.2021, в якому зазначено про виявлений факт самовільного зайняття земельної ділянки на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро. З вказаного акта слідує, що на зазначеній ділянці розташовано будівлі та споруди автозаправної станції, право власності на які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: операторська, навіс, резервуар, а також об`єкти, право власності на які до реєстру не внесено: мостіння, стела, металевий паркан та некапітальна металева будівля.

36. Згідно з інформацією Міської ради № 7/11-359 від 23.02.2021 правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою на пр. Слобожанському (Газети "Правда"), 2-Г у м. Дніпро не оформлювалися, однак Товариство "Атлант" упродовж 2016-2018 років зверталося до Міської ради із заявами про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро, про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1217 га на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро з подальшою передачею її в оренду строком до 10-ти років.

37. В свою чергу Департамент по роботі з активами Міської ради надав інформацію № 7/3-272 від 12.02.2018 про те, що земельна ділянка на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро знаходиться в габаритах червоних ліній транспортної розв`язки - в зоні транспортної інфраструктури ТР-3, а також про невідповідність розміщення автозаправної станції на зазначеній території вимогам чинної містобудівної документації; вказано, що підготувати проект рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню автозаправної станції не вбачається можливим.

38. Згідно ж з інформацією Головного Архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Міської ради № 4/16-363 від 08.02.2018 за матеріалами Генерального плану розвитку міста земельна ділянка на пр. Слобожанський, 2-Г у м. Дніпро знаходиться у габаритах червоних ліній транспортної розв`язки, згідно з планом зонування території міста зазначена земельна ділянка розташована в зоні транспортної інфраструктури ТР-3, а розміщення автозаправної станції на зазначеній території не відповідає вимогам чинної містобудівної документації.

39. 24.03.2021 Міська рада прийняла рішення № 331/5 про надання Товариству "Атлант" дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по пр. Слобожанському, 2-Г по фактичному розміщенню автозаправної станції.

40. Як вже зазначалося, посилаючись на наведені обставини та стверджуючи про те, що зареєстрована за Товариством "Атлант" автозаправна станція, розташована по пр. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпро є самочинним будівництвом, Прокурор звернувся до господарського суду з позовом у цій справі, в якому просив зобов`язати Відповідачів знести самочинно збудовані споруди та скасувати державну реєстрацію права власності на них.

41. Виходячи із наведених обставин суди попередніх інстанцій констатували підставність доводів Прокурора і погодились з тим, що спірна автозаправна станція існує як об`єкт нерухомості незаконно, оскільки рішення про надання земельної ділянки для її розміщення Міською радою не виносилось, будь-яких дозвільних документів на її будівництво компетентні органи не видавали, в експлуатацію вона не приймалася, її розміщення на земельній ділянці по просп. Слобожанському, 2Г суперечить вимогам містобудівного законодавства. Звідси спірна автозаправна станція є самочинним будівництвом і підлягає знесенню за позовом власника земельної ділянки.

42. Здійснивши касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд з наведеними висновками судів попередніх інстанцій погоджується і вважає, що їх зроблено з правильним застосовуванням правових норм. В мотивування своєї позиції суд касаційної інстанції зазначає таке.

43. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

44. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

45. Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

46. Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

47. Колегія суддів констатує, що у залишку вказаною нормою матеріального права імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:

(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;

(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

48. При цьому варто враховувати, що відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тобто реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

49. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

50. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

51. Частиною першою статті 319 ЦК визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

52. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

53. Згідно ж із приписами статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

54. Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19 виснував, що особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

55. Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

56. Оскільки в ході розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій, в тому числі й на виконання вказівок Верховного Суду, установили, що рішення про надання земельної ділянки для розміщення спірної автозаправної станції Міською радою не приймалося, будь-яких дозвільних документів на її будівництво компетентні органи не видавали, висновок судів про те, що така станція є самочинним будівництвом судом касаційної інстанції визнається таким, що зроблений з неухильним додержанням наведених норм матеріального права та висновків касаційного суду щодо них.

57. В свою чергу, оскільки Міська рада, як власник земельної ділянки, не надавала згоди на визнання права власності Товариства "Атлант" на самочинно збудовані приміщення, то задоволення її позовних вимог щодо зобов`язання останнього знести такі приміщення також узгоджується із наведеними положеннями ЗК України та приписами частини четвертої статті 376 ЦК України.

58. Доводи касаційної скарги Товариства "Атлант" наведених висновків не спростовують, оскільки скаржник не враховує, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

59. Так, за змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.

60. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

61. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України) (див. правовий висновок Верховного Суду у постанові від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13).

62. У даному ж випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такий вид самочинного будівництва, безперечно, не може бути приведений до легітимного стану шляхом перебудови.

63. Колегія суддів вважає доцільним звернути увагу скаржника на правовому висновку, який викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18, згідно з яким обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва.

64. Звідси жодної невідповідності висновкам Верховного Суду із постанов від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17, від 10.04.2019 у справі № 127/27333/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 369/8107/15ц, від 20.11.2019 у справі № 685/1537/17-ц, від 10.06.2020 у справі № 127/11492/16-ц, від 27.01.2021 у справі № 308/8116/13-ц, від 20.08.2020 у справі № 638/6655/16-ц, від 22.04.2019 у справі № 308/2974/15, від 18.12.2019 у справі № 127/23136/17 у даному випадку немає. Більше того фактичні істотні обставини спорів у зазначених справах, подібним тим, що склалися у справі № 904/4339/21 не є, а тому і правовідносини у порівнюваних справах подібними в розумінні положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України визнаватися не можуть.

65. Так само неподібними є і правовідносини, які мали місце у спорі у справі № 363/3541/17, в якій судом касаційної інстанції ухвалено постанову від 12.05.2020. На відміну від обставин цієї справи у справі № 363/354/17 позов було заявлено не власником земельної ділянки, а тому і процитований скаржником у касаційній скарзі висновок є нерелевантним до спірних правовідносин справи № 904/4339/21.

66. Аргументи Товариства "Атлант" про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 колегія суддів також відхиляє, позаяк констатує, що процитований скаржником висновок суд касаційної інстанції надавав у спорі про витребування незаконно відведеної у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення, на якій власник вже звів житловий будинок та господарські споруди, а не у спорі про знесення майна, яке самочинно побудовано на земельній ділянці, яка не відводилась для такої мети.

67. Більше того, скаржник у цій частині не враховує, що при первинному перегляді цієї справи Верховний Суд вже не погодився з висновками суду попередньої інстанції про те, що матеріали цієї справи не свідчать, що втручання держави у право на мирне володіння Товариства "Атлант" належним йому майном автозаправної станції має легітимну мету та здійснюється з метою захисту суспільного, публічного чи загального інтересу, а також є пропорційним між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами Відповідача-2.

68. При цьому, надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, Верховний Суд у постанові від 16.08.2022 у цій справі вже враховував доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування спірної автозаправної станції на земельній ділянці, що належить територіальній громаді, та відсутності підстав для здійснення державної реєстрації права власності на автозаправну станцію за Товариством "АЗС-Будсервіс", зважаючи на залишення без розгляду позову у справі № 28/504-08, а отже, - відсутності підстав для відчуження цього майна Товариству "Атлант".

69. Відсутня невідповідність і між здійсненим судами попередніх інстанцій у цій справі правозастосуванням з тим, що мало місце у справі № 902/889/16, судові рішення у якій переглядалися Верховним Судом, адже з постанови суду касаційної інстанції у тій справі вбачається, що суд надавав процитований скаржником висновок в контексті того, що закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нею, а не в контексті забудови комунальної землі та користування нею без будь-яких правових підстав. Щодо ж постанови Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17, то процитований скаржником у касаційній скарзі висновок у згаданій постанові суду касаційної інстанції взагалі відсутній.

70. Колегія суддів у цій частині вважає доцільним звернути увагу скаржника на постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, де суд касаційної інстанції серед іншого виснував, що будь-які приписи, зокрема, і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінуючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади. У постанові ж від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб.

71. За викладеного, аргументи скаржника про те, що у даному випадку має місце непропорційне втручання у його право на мирне володіння майном колегія суддів суду касаційної інстанції визнає безпідставними та декларативними.

72. Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо недопустимості суперечливої поведінки, які викладено у постановах від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 19.09.2019 у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19 колегія суддів визнає необґрунтованими, позаяк констатує, що обставин, які б свідчили про таку (суперечливу) поведінку Міської ради судами в ході розгляду цієї справи встановлено не було.

73. Більше того аргументи, які наводить Товариство "Атлант" у цій частині базуються на сукупності доказів, які ним подавалися до апеляційного господарського суду під час апеляційного перегляду цієї справи при її новому розгляді і які Центральний апеляційний господарський суд до розгляду не прийняв. Обставини ж прийняття Позивачем рішення від 24.03.2021 № 331/5 (з огляду на наведені вище висновки Верховного Суду) не впливають на можливість застосовування у спірних правовідносинах приписів частини четвертої статті 376 ЦК України.

74. Як вже вказувалося, відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Частиною четвертою статті 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

75. Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

76. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

77. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

78. Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

79. Частиною першою статті 9 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

80. Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

81. Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

82. Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частини першої статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина четверта статті 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини другої статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

83. Адже, на відміну від положень частини четвертої статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини другої статті 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

84. Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини другої статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено в постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21. Цей же висновок Верховним Судом послідовно застосовано у постановах від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21 та від 23.04.2024 у справі № 904/994/22.

85. Виходячи з таких висновків та враховуючи, що останнім набувачем спірної автозаправної станції є саме Товариство "Атлант", його аргументи про те, що воно є неналежним відповідачем за заявленим у цій справі позовом, суд касаційної інстанції відхиляє.

86. Відхиляє колегія суддів у цій частині й посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 712/9407/20, оскільки констатує, що спір у тій справі виник не з подібних правовідносин.

87. Так, у цивільній справі № 712/9407/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікат-Нафта" до фізичної особи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою суди, попередньо встановивши ті обставини, що будівлю гаража-автомайстерні на спірній земельній ділянці було збудовано ще задовго до надання позивачу права оренди земельної ділянки та набуто відповідачем у власність у визначений законом спосіб (на підставі нотаріально посвідченого правочину), зареєстроване право власності відповідача на яку не оспорюється, дійшли висновку про відсутність підстав для знесення об`єкта нерухомості як самочинно побудованого в зв`язку з недоведеністю порушення прав позивача як орендаря землі.

88. Крім того касаційна інстанція звертає увагу на те, що в зазначеній постанові взагалі не міститься як висновку Верховного Суду щодо питання комплексного застосування норм статті 391 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України в подібних правовідносинах, так і правового висновку про те, що належним відповідачем за позовами про усунення перешкод власнику землі в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) об`єкта самочинного будівництва має бути виключно забудовник, а сама лише констатація судами при розгляді вказаної цивільної справи тих обставин, що відповідач не є забудовником нерухомого майна, ще не означає формування Верховним Судом висновку щодо застосування певних норм матеріального чи процесуального права.

89. За наведеного, заявлена скаржником у скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України свого підтвердження в ході здійснення касаційного провадження у цій справі не знайшла.

90. Щодо ж аргументів Товариства "Атлант" про те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм частини четвертої статті 376 ЦК України в частині питання необхідності врахування позиції власника земельної ділянки при розгляді судом питання щодо знесення самочинно збудованого майна, то такі є безпідставними, адже висновок Верховного Суду з вказаного питання вже зроблено у постанові від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13 і рішення судів попередніх інстанцій йому не суперечать.

91. Спору щодо обраного Прокурором способу захисту інтересів держави в частині скасування державної реєстрації на етапі касаційного провадження у цій справі між сторонами немає.

92. Звідси свого підтвердження не знайшла і заявлена у скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

94. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів суду касаційної інстанції вирішила, що прийняті у справі рішення і постанова відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані. Водночас подана Товариством "Атлант" касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Судові витрати

95. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4339/21 залишити без змін.

3. Виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4339/21 поновити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.