Рішення

від 10.06.2024 по справі 760/2436/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

760/2436/24

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Жовноватюк В.С., за участю секретаря Лопатюк А.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Березнюка В.Ф. , Малишевої К.Г. ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві №04-К від 08 січня 2024 року «Про припинення трудового договору (контракту)», яким звільнено ОСОБА_4 з посади провідного лікаря ветеринарної медицини у відділі організації протиепізоотичних заходів, ветеринарно-санітарних заходів на суб`єктах господарювання та надання адміністративних послуг у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я, яке перешкоджає продовженню даної роботи, відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_4 на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини у відділі організації протиепізоотичних заходів, ветеринарно-санітарних заходів на суб`єктах господарювання та надання адміністративних послуг Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві;

- стягнути з Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 січня 2024 року по день ухвалення рішення, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати у розмірі 802,83 грн;

- стягнути з Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 10 грудня 2007 року наказом №152-К позивача прийнято на посаду лікаря ветеринарної медицини другої категорії в Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві. Наказом №49-К від 04 жовтня 2013 року позивач переведений на посаду лікаря ветеринарної медицини першої категорії. Наказом №07-К позивач переведений на посаду лікаря ветеринарної медицини. Посадові обов`язки позивач виконував на об`єктах господарювання ТОВ «Новус Україна».

Наприкінці 2023 року позивач захворів. 07.12.2023 Фастівська міжрайонна МСЕК встановила позивачу першу групу інвалідності підгрупи «Б». У висновку МСЕК відсутня інформація про неможливість позивачем за станом здоров`я виконувати роботу за професією - провідний лікар ветеринарної медицини у відділі організації протиепізоотичних заходів, ветеринарно-санітарних заходів на суб`єктах господарювання та надання адміністративних послуг. Після отримання висновку МСЕК про встановлення першої групи інвалідності, позивач продовжував виконувати свої посадові обов`язки. Однак, 08 січня 2024 року відповідач видав наказ №04-К та звільнив позивача. Позивач вважає наказ протиправним. Крім того, середньоденний заробіток позивача становить 802,83 грн. Позивач також вважає, що відповідач грубо принизив його через фізичний стан, відтак завдав моральної шкоди (а.с.3-26).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 09 лютого 2024 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (а.с.27).

02.04.2024 до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначає, що у позовній заяві відсутні докази того, що відповідач порушив вимоги законодавства та трудові права позивача. У наказі №04-К від 08 січня 2024 року підставою для звільнення є п.12 довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, а саме, що ОСОБА_4 в процесі своєї виробничої діяльності потребує сторонньої допомоги. Відповідач на етапі розгляду питання про звільнення позивача врахував сукупність документів, які містять загальні та спеціальні норми права, якими регулюються питання застосування законності підстав та приводів щодо припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця. Тобто, позивач безпідставно звинувачує відповідача у звільненні з «мотивів інвалідності».

Станом на березень 2024 року у відповідача на умовах трудового договору працює 6 осіб з інвалідністю, але їхня участь у виробничій діяльності установи за висновками МСЕК не обмежена. Представник відповідача просить суд взяти до уваги, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за попередній рік становила 210 найманих працівників, то 4% від цього складу може коливатись в межах 8 осіб з інвалідністю.

МСЕК не покладає на роботодавця обов`язок забезпечити особу з інвалідністю сторонньою допомогою. Наявність особи, яка б надавала позивачу сторонню допомогу, стала б тією обставиною, при якій відповідач зберіг за ним робоче місце. Втім, на дату звільнення позивач не надав роботодавцю будь-яких документів, які підтверджують звернення до уповноваженого органу про взяття цим органом до розгляду питання про надання соціальної послуги з сторонньої допомоги (а.с.32-60).

У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяви.

Представники відповідача у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову через його необґрунтованість та недоведеність.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, наказом №-152-к від 10 грудня 2007 року начальника Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві ОСОБА_4 прийнято з 10 грудня 2007 року на посаду лікаря ветмедицини другої категорії, (офіційним лікарем) 10 розрядку (а.с.45).

Відповідно до витягу з наказу №101-з від 25 жовтня 2013 року начальника Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві на ОСОБА_4 покладено виконання функціональних обов`язків по держветсанконтролю у ТОВ «Новус Україна» за адресою: м. Київ, б-р Дружби Народів, 16, з 25 жовтня 2013 року по 08 січня 2024 року (а.с.46).

Відповідно до витягу з наказу №30-з від 18 липня 2016 року начальника Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві на ОСОБА_4 покладено виконання функціональних обов`язків по держветсанконтролю у ТОВ «Новус Україна» за адресою: м. Київ, пр. Червонозоряний, 4-Д, з 14 липня 2016 року по 08 січня 2024 року (а.с.47).

Відповідно до витягу з наказу №60-з від 31 липня 2020 року начальника Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві на ОСОБА_4 покладено виконання функціональних обов`язків по держветсанконтролю у ТОВ «Новус Україна» за адресою: м. Київ, вул. Івана Пулюя, 8-А, з 01 серпня 2020 року по 08 січня 2024 року (а.с.46).

Згідно з копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1109903, виданою Фастівською міжрайонною МСЕК, ОСОБА_4 встановлено першу групу інвалідності підгрупи «Б» з 07 грудня 2023 року, причина інвалідності: загальне захворювання, висновок про умови та характер праці: потребує сторонньої допомоги, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності: невролог, нейрохірург (а.с.11-12).

Відповідно до копії повідомлення підприємству, установі, організації про результати огляду медико-соціальною експертною комісією, виданого Фастівською міжрайонною МСЕК, висновок про умови і характер праці ОСОБА_4 : потребує сторонньої допомоги, можлива праця в індивідуально створених умовах, праця на дому (а.с.13).

Згідно з копією індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №1345 від 07 грудня 2023 року, виданої Фастівською міжрайонною МСЕК, клініко-функціональний діагноз та код за МКХ-10 ОСОБА_4 : «інвалід внаслідок ураження уха» (а.с.14).

Наказом №04-К (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) начальника Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві, звільнено з 08 січня 2024 року ОСОБА_4 з посади провідного лікаря ветеринарної медицини відділу організації протиепізоотичних заходів, ветеринарно-санітарних заходів на суб`єктах господарювання та надання адміністративних послуг у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.17).

Відповідно до ст.43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (ч.1 ст.21 КЗпП України).

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 2 ч.1 ст.40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров`я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність працівника може свідчити висновок МСЕК, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує.

При розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу (пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Частина 2 ст.40 КЗпП України передбачає звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно зі ст.4 Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року №3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Обов`язок доказування при вирішенні трудових спорів покладений на роботодавця. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ч.1 ст.235 КЗпП України).

Так, у матеріалах справи взагалі відсутні відомості щодо того, що відповідач пропонував позивачу перевести його на іншу роботу, а також відсутня незгода позивача із таким переведенням.

Крім того, висновком МСЕК не встановлено, що позивач не може виконувати свої функціональні обов`язки за станом здоров`я. Твердження відповідача щодо того, що позивач зобов`язаний був надати відповідачу документи, які підтверджують звернення позивача до надавача соціальних послуг задля оформлення «сторонньої допомоги» - судом до уваги не беруться, оскільки такі твердження не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Відтак, позов у частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з абз.4 п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 розділу ІІІ Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року №6 зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до копії довідки Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві, за листопад 2023 року сума доходів ОСОБА_4 становить 17081,06 грн, за грудень 2023 року 31891,41 грн (а.с.21).

Середньоденна заробітна плата позивача за два відпрацьовані місяці перед звільненням становить: 17081,06 грн + 31891,41 грн : 61 днів = 802,83 грн. Відтак, сума, яка підлягає виплаті за час вимушеного прогулу за період з 08 січня 2024 року по 10 червня 2024 року (із розрахунку 111 робочих днів) становить 89114,13 грн.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, 12 липня 2007 року).

Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступним змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може проявлятися, зокрема: в моральних переживаннях в зв`язку з порушенням права власності.

Як зазначено у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступним змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Між тим, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі №466/8242/18 (провадження №61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду нагадує, що в постанові 01 березня 2021 року в справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».

Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року №35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

З урахуванням тривалості судового процесу, характеру та обсягу душевних страждань позивача, розмір моральної шкоди у сумі 1000,00 грн визначено з урахуванням вимог розумності та буде справедливою сатисфакцією.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, на підставі ст.141 ЦПК України із відповідача на користь держави підлягає стягненню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) начальника Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві №04-К від 08 січня 2024 року про припинення трудового договору (контракту), яким звільнено ОСОБА_4 з посади провідного лікаря ветеринарної медицини відділу організації протиепізоотичних заходів, ветеринарно-санітарних заходів на суб`єктах господарювання та надання адміністративних послуг у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_4 на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини відділу організації протиепізоотичних заходів, ветеринарно-санітарних заходів на суб`єктах господарювання та надання адміністративних послуг Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві.

Стягнути з Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві / код ЄДРПОУ 00699715 / на користь ОСОБА_4 / ІПН НОМЕР_1 / середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 січня 2024 року по 10 червня 2024 року у розмірі 89114 (вісімдесят дев`ять тисяч сто чотирнадцять) грн 13 коп.

Стягнути з Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві / код ЄДРПОУ 00699715 / на користь ОСОБА_4 / ІПН НОМЕР_1 / моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Стягнути з Об`єднання ветеринарної медицини в м. Києві / код ЄДРПОУ 00699715 / на користь держави судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Жовноватюк