Постанова

від 03.06.2024 по справі 293/2114/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №293/2114/18 Головуючий у 1-й інст. Збаражського О.М.

Категорія 20 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.

з участю секретаря

судового засідання Бузган А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №293/2114/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Демецька Світлана Леонідівна, про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, визнання права власності на земельну ділянку

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Галагуз Віталій Васильович

на рішенняЧерняхівськогорайонногосуду Житомирськоїобластівід23серпня2023року, яке ухвалене під головуванням судді Збаражського О.М.

встановив:

У грудні 2018 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір міни земельних ділянок від 19.02.2010 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за №546 та посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л., скасувати запис №21764200 про реєстрацію права власності в реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 3,3748 га, кадастровий номер 1825687400:03:000:0049, що знаходиться на території Селянщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, визнати право власності на земельну ділянку призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3748 га кадастровий номер 1825687400:03:000:0049 за ОСОБА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 19.02.2010 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір міни земельними ділянками, за умовами якого він обміняв належну йому земельну ділянку призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3748 га, кадастровий номер 1825687400:03:000:0049, що знаходиться на території Селянщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області на належну ОСОБА_2 земельну ділянку призначену для ведення садівництва площею 0,1200 га кадастровий номер 1820384400:04:000:0471, що знаходиться на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Зазначеним договором порушені його права як власника земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельне законодавство, а саме ст. 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» де зазначено, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву та ч. б п. 15 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України де зазначено, що обмін земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва допускається відповідно до закону, а цим законом є згаданий вище Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Вказував, що укладаючи договір міни, він вважав, що отримає рівноцінну земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, однак, відповідач ввів його в оману, скориставшись його хворобою та передав йому у власність земельну ділянку для ведення садівництва. Вказав, що з дитинства має захворювання нервової системи та перебуває на обліку у лікаря психіатра (друга група інвалідності) і під час вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Крім того, як на підставу визнання договору міни недійсним позивач вказував, що договір міни укладений під час дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до чинного на той час законодавства, право на отримання земельної ділянки у власність було передбачено, зокрема, шляхом приватизації земельних часток (паїв) сільськогосподарськими підприємствами для ведення сільського господарства та шляхом обміну земельними ділянками (паями) в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їх власникам державних актів на право власності на землю.

Про незаконність укладеного договору міни дізнався в серпні 2017 року, коли вирішив передати отриману за договором ділянку в оренду, тому позивач вважав, що строк позовної давності на звернення із позовом до суду не пропустив.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтуваннядоводів апеляційноїскарги зазначає,що міна(обмін)земельних часток(паїв)відповідно довимог законує цивільно-правовоюугодою,яка можеукладатися тареалізовуватись лишеу порядку,передбаченому вЗаконі України«Про порядоквиділення внатурі (намісцевості)земельних діляноквласникам земельнихчасток (паїв)»№899-IVвід 27.06.2015року.Обміняними можутьбути тількиземельні ділянкиза схемою«пай напай» талише увипадку,передбаченому статтею14Закону №899-IV.Таким чином,суд першоїінстанції неповноз`ясував обставини,що маютьзначення длясправи,а невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справипризвели донеправильного постановленнярішення.Як наобґрунтування своїхдоводів посилаєтьсяна правовупозицію ВерховногоСуду Україниу справі№6-464цс16. Також вважає, що суд розглянув справу без участі позивача, який не був повідомлений про судове засідання.

Представник відповідача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що доводи позивача щодо порушення його прав в частині неповідомлення його про дату та час розгляду справи, що позбавило його можливості особисто прийняти участь в розгляді справи спростовуються заявою представника позивача від 23.08.2023 року, в якій він просить розгляд справи проводити за його відсутності.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі №6-464ц16, яка ґрунтується на тлумаченні положень Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та Земельного кодексу України, які регламентують порядок обміну земельними ділянками між власниками земельних часток (паїв), які знаходяться в єдиному масиві. В даній постанові робиться висновок про те, що обмін земельними ділянками можливий лише за схемою «пай на пай». Однак, вищевказана процедура обміну стосується міни земельних часток (паїв), які знаходяться в одному масиві і ще не набули статусу земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав в розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, а між позивачем та відповідачем відбувся обмін вже сформованими земельними ділянками, тому норми Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не можуть застосовуватися у даному випадку.

Представник відповідача вважає, що помилковими є посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові по справі №6-464цс16, оскільки вона є застарілою та не є обов`язковою для застосування судами, так як Велика Палата Верховного Суду відступила від даних висновків.

Окрім того, позивачем пропущено строк давності звернення з позовною заявою до суду, про що стороною відповідача зроблена відповідна заява.

У судовому засіданні представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач та третя особа в судове засідання не з`явився, з невідомих суду причин. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Від приватного нотаріуса Житомирського районного нотаріального округу Демецької С.Л. до суду надійшла заява, в якій вона просила проводити розгляд справи без її присутності.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що 19.02.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір міни земельних ділянок, за умовами якого у власність ОСОБА_1 перейшла земельна ділянка призначена для ведення садівництва розміром 1200 кв.м., кадастровий номер 1820384400:04:000:0471, що знаходиться на території Іванківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, а у власність ОСОБА_2 перейшла земельна ділянка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 33748 кв.м., кадастровий номер 1825687400:03:000:0049, що знаходиться на території Селянщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області (а.с.7-8).

Відповідно до п.1 договору, земельна ділянка належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №611494, виданого 08.04.2009 року відділом Держкомзему у Андрушівському районі на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 31.12.2008 року за № 695 та від 27.03.2009 року за №140, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010920200022. Цільове призначення земельної ділянки: ведення садівництва. Склад угідь: рілля 0,1200 га.

Земельна ділянка належна ОСОБА_1 , належить останньому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЯ №581308, виданого відділом Держкомзему у Черняхівському районі 02.02.2010 на підставі розпорядження голови Черняхівської районної державної адміністрації від 04.12.2009 року за №337 та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №0111022300001. Цільове призначення земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва, склад угідь: рілля 3,3748 га.

Відповідно до п.2 договору, вартість належної ОСОБА_1 земельної ділянки згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки виданому ДП «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» 18.02.2010, становить 13521,26грн.; вартість земельної ділянки належної ОСОБА_2 згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки виданому ДП «Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» 18.02.2010, становить 4083,00грн.

Відповідно до п. 3 договору, міна проводиться без доплати.

Відповідно до п.6 право власності виникає у сторін з моменту державної реєстрації земельних ділянок та прав власності відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10. Договору, вказаний договір міни укладено за письмової згоди дружини ОСОБА_1 ОСОБА_3 , посвідченої приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. 19.02.2010 року за р.№545.

Відповідно до п. 16 договору, сторони підтвердили, що договір міни не носить характеру удаваного та уявного правочину, розуміють його зміст, який ними прочитано особисто та самостійно, усвідомлюють правові наслідки укладання даного договору, їхні дії відповідають дійсним намірам створити для себе юридичні наслідки, і діють за власною волею без примусу.

Відповідно до п.19. договору текст договору приватним нотаріусом прочитаний вголос і схвалений ОСОБА_1 . У зв`язку із неграмотністю ОСОБА_1 за його дорученням, проханням та в його присутності договір підписаний ОСОБА_4 , що проживає в АДРЕСА_1 .

Договір міни посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С.Л. 19.02.2010 року, зареєстрований в реєстрі за №546.

Також у договорі міни зазначено, що договір підлягає державній реєстрації.

Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів, сформованого за №8261458 від 19.02.2010 року, договір міни зареєстрований в державному реєстрі правочинів 19.02.2010року (а.с.9-10).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого за №93896500 від 08.08.2017, земельна ділянка площею 3,37483 га призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Селянщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, зареєстрована за ОСОБА_2 (а.с.14).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що положення чинного на момент укладення договору міни законодавства не містили вимог та обмежень щодо міни земельних ділянок за площами, вартістю та місцем розташування, тому суд дійшов висновку, що оспорюваний договір міни було укладено відповідно до норм Цивільного та Земельного кодексів України. Окрім того, матеріали справи не містять доказів укладання спірного договору міни всупереч внутрішній волі позивача та у стані, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, тому суд не вбачає підстав для визнання договору міни укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним з підстав передбачених ст. 225 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 Земельного кодексу України).

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 Земельного кодексу України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до 01 січня 2013 року не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб. Також не допускалася купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Визначено, що купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2013 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебували у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), була обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, зокрема можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).

Частина третя статті 715 ЦК України передбачає можливість встановлення у договорі міни доплати.

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Частиною першою статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Аналіз змісту статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір міни (обміну) земельних ділянок, обидві земельні ділянки, які є предметом договору, є сформованими та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та ведення садівництва.

Таким чином, на момент укладення спірного договору міни земельних ділянок чинним земельним законодавством не було заборонено вчиняти їх обмін, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість доводів позивача щодо укладення між сторонами договору міни (обміну) земельних ділянок всупереч вимогам чинного законодавства.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відхилив відповідні доводи позивача і колегія суддів з вказаними висновками суду погоджується як з такими, що відповідають вимогам закону, обставинам та матеріалам справи.

Колегія суддів відхиляє посилання представника позивача на необхідність врахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі №6-464цс16, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №227/1506/18 відступила від нього, а отже постанова, на яку посилається представник позивача, не є релевантною практикою у спірних правовідносинах.

Пред`являючи позов ОСОБА_1 також посилався на те, що він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), як на підставу визнання договору міни недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.

Надані позивачем докази, а саме довідка Черняхівського територіального медичного об`єднання від 05.12.2018 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в лікаря-психіатра з діагнозом: «розумова відсталість в стадії помірної імбецильності з загальним недорозвиненим мовленням II рівня, емоційно-вольовою нестійкістю, соціально-трудової дезадаптацією, признаний інвалід II гр. по психічному захворюванню безстроково», не дозволяє дійти однозначного висновку про абсолютну нездатність ОСОБА_1 розуміти значення своїх дій станом на момент укладення договору міни.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з вказаної підстави, оскільки позивач належними та допустимими доказами не довів, що під час укладення спірного договору міни земельних ділянок ОСОБА_1 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення сторони позивача про розгляд справи є безпідставними, оскільки представник позивача адвокат Галагуз В.В. у поданій до суду заяві просив провести судовий розгляд, який був призначений на 23.08.2024 року, без його участі.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору міни земельних ділянок від 19.02.2010 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відтак і вимоги про скасування запису №21764200 про реєстрацію права власності в реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею з кадастровим номером 1825687400:03:000:0049, що знаходиться на території Селянщинської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, не підлягають задоволенню.

Представник відповідача подав до суду апеляційної інстанції заяву про застосування строків позовної давності.

Оскільки підстав для задоволення позовних вимог судом не встановлено, тому і строки позовної давності не підлягають застосуванню у даному випадку.

При цьомусуд застосовуєпозовну давністьлише тоді,коли єпідстави длязадоволення позовнихвимог,звернутих позивачемдо тоговідповідача успорі,який заявляєпро застосуванняпозовної давності.Тобто,перш ніжзастосувати позовнудавність,суд маєз`ясуватита зазначитиу судовомурішенні,чи булопорушене право,за захистомякого позивачзвернувся досуду.Якщо цеправо порушенене було,суд відмовляєв позовічерез необґрунтованість.Якщо будевстановлено,що правопозивача дійснопорушене,але позовнадавність завідповідними вимогамиспливла,про щозаявила іншасторона успорі,суд відмовляєв позовічерез спливпозовної давностів разівідсутності визнанихсудом поважнимипричин їїпропуску,про якіповідомив позивач.Вказані норми закону узгоджуються із висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 446/1361/17 (провадження № 61-3679св22).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апелянтом не надано.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,інтереси якогопредставляє адвокатГалагузВіталійВасильович, залишити без задоволення, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 23 серпня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 червня 2024 року.

Головуючий Судді