РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
10 червня 2024 року м. Рівне№460/854/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради, Департаменту соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради (далі - відповідач-1), Департаменту соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації (далі - відповідач-2), у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, яка полягає у не розгляді та не прийнятті рішення по заяві позивача про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023, зобов`язати відповідача-1 розглянути заяву позивача про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023 та прийняти рішення відповідно до чинних, на момент подання заяви, нормативно-правових актів України;
визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, яка полягає у не надісланні письмової відповіді про результати розгляду заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023;
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 про те, що позивач не має права на статус внутрішньо-переміщеної особа, про що повідомлено листом від 18.12.2023 № 05-К-437;
встановити відсутність повноважень та компетенції у відповідача-2 розглядати заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та повідомляти про результати розгляду такої заяви;
встановити відсутність повноважень у відповідача-2 на прийняття рішення про наявність чи відсутність права на статус внутрішньо переміщеної особи та повідомляти про це;
стягнути на користь позивача з відповідача-1 2000 грн моральної шкоди;
стягнути на користь позивача з держави Україна 4000 грн моральної шкоди, завданої органом державної влади - Департаментом соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в серпні 2023 року він був взятий на облік у відповідача-1 як внутрішньо переміщена особа. Того ж місяця, позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі, однак у встановлений законом строк відповідач-1 спірну допомогу не призначив та повідомлення про підстави відмови в її призначенні не надіслав. З огляду на це, позивач неодноразово звертався на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб для вирішення питання щодо призначення спірної допомоги. Так, в січні 2024 позивач отримав лист відповідача-2, яким останньому повідомлено про відсутність у нього права на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи та, як наслідок, призначення спірної допомоги на проживання. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача-2 та вважає його протиправним, позаяк, останній не наділений повноваженнями на прийняття відповідних рішень. Більше того, позивач вказує, що бездіяльність відповідача-1 та протиправне рішення відповідача-2 завдали йому суттєвих душевних страждань, погіршили його емоційний стан та сон, вплинули на розвиток відчуття беззахистності та зневіри у здатності державних органів гарантувати дотримання прав громадянина, в тому числі в умовах воєнного стану, у зв`язку з чим позивачем також заявлено вимоги про стягнення моральної шкоди. З підстав, наведених у позовній заяві, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
23.02.2024 через відділ документального забезпечення суду від Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що в серпні 2023 року позивач дійсно звернувся до нього з приводу взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, у якій вказав останнє задеклароване/зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи з місця переміщення - АДРЕСА_1 . При цьому згідно з документом, що посвідчує особу, та витягом з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 з 29.08.2018 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи, надані заявником документи, а також те, що підстав для відмови у взятті позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи не було, останньому була видана відповідна довідка. Крім того, в серпні 2023 року позивач подав заяву про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Відповідач-1 з метою отримання додаткових роз`яснень щодо правомірності призначення позивачу спірної допомоги на проживання надіслав запит до відповідача-2, за наслідками розгляду якого було рекомендовано переглянути рішення про надання позивачу статусу внутрішньо переміщеної особи. З огляду на вказане, працівниками Департаменту за сприяння юридичного сектору було повторно вивчено документи позивача та прийнято рішення, що довідка про взяття ОСОБА_1 на облік як внутрішньо переміщеної особи видана в межах чинного законодавства та не підлягає перегляду. Також з проханням посприяти у вирішенні питання що наявності у позивача права на отримання спірної допомоги працівники відповідача-1 звернулися до Державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України» (далі - ДП ІОЦ) та зробили запит на Портал підтримки ДП ІОЦ (запит № 10082944 від 30.01.2024). 19.02.2024 відповідачем отримано відповідь з Порталу підтримки ДП ІОЦ про доцільність звернення з даним питанням до Мінсоцполітики України. Відтак, спеціалісти Департаменту підготували відповідний запит до Мінсоцполітики України. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач повідомляє, що станом на 22.02.2024 рішення не прийнято, оскільки відсутня відповідь Мінсоцполітики України. З огляду на наведене, відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позову повністю.
23.02.2024 через відділ документального забезпечення суду від Департаменту соціальної політики Рівненської облдержадміністрації надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що згідно з підпунктами 29, 35, 36 пункту 6 Положення про департамент соціальної політики Рівненської облдержадміністрації, яке затверджене розпорядженням голови Рівненської облдержадміністрації від 01.11.2021 № 110-к (у редакції розпорядження голови облдержадміністрації від 17.01.2022 № 15) Департамент, відповідно до покладених на нього завдань, координує і контролює роботу структурних підрозділів соціального захисту населення районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, надає методичну допомогу з питань здійснення наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади у сфері соціального захисту населення, забезпечує організацію та координацію роботи, пов`язаної з обліком внутрішньо переміщених осіб, а також здійснює координаційно - методичні функції та моніторинг у сфері надання та виплати щомісячної адресної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Вказує, що 11.12.2023 до нього надійшло звернення від ОСОБА_1 щодо виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. Відповідач-2 згідно з приписами Закону України «Про звернення громадян» розглянув звернення та надав заявнику відповідь у встановлений законодавством термін. При цьому, відповідач-2 наголошує на тому, що він не приймав жодних рішень щодо позивача, оскільки не має таких повноважень. Відповідач-2 стверджує, що заявлені до нього позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому просить суд у задоволенні позову відмовити.
04.03.2024 через відділ документального забезпечення суду надійшла відповідь на відзиви, у якій позивач більш детально конкретизує доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наводить свої аргументи на спростування тверджень відзивів відповідачів.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 01.02.2024 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю не більше 10 днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвалою суду від 08.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
04.03.2024 до суду від позивача надійшли клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та заява про зміну предмета позову. При цьому, суд зауважує, що за змістом заяви про зміну предмета позову позивач просить змінити формулювання першої позовної вимоги, яке, на переконання суду, не призводить до зміни змісту та обсягу відповідної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача-1. З огляду на наведене, суд констатує, що подана позивачем заява за своєю суттю є заявою про уточнення змісту позовних вимог, а не зміну предмета позову.
11.03.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
21.08.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взятий на облік як внутрішньо переміщена особа в Департаменті соціальної політики Рівненської міської ради, що підтверджується наявною у справі копією довідки від 21.08.2023 № 5612-5002917820. Згідно з вказаною довідкою, зареєстроване місцем проживання позивача: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 .
21.08.2023 позивач подав до відповідача-1 заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. В заяві позивачем вказано адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, звідки перемістилася особа: АДРЕСА_3 ; та адресу, куди перемістилася особа: АДРЕСА_5 .
Як вказує позивач, не отримавши повідомлення про призначення або відмову в призначенні спірної допомоги на проживання, він звернувся засобами телефонного зв`язку на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб. Так, згідно з реєстраційно-контрольною карткою, звернення ОСОБА_1 мало місце 06.12.2024, зареєстроване за № К-3715null/-23, та стосувалося виплати допомоги як внутрішньо переміщеній особі. Того ж дня, 06.12.2023 звернення позивача було передано для розгляду до Рівненської обласної військової адміністрації, а в подальшому - відповідачу-2.
За наслідками розгляду такого звернення, відповідач листом від 18.12.2024 за № 05-К-437 повідомив позивачу про те, що останній немає права на статус як внутрішньо переміщена особа, оскільки на момент введення в Україні воєнного стану ним не були виконанні вимоги статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII. Таке рішення, як слідує зі змісту листа, відповідач-2 мотивував тим, що із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивач звернувся 21.08.2023, зазначивши у заяві останнє задеклароване/зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , що з 2018 року не відповідає адресі реєстрації позивача. Також у листі позивачу рекомендовано звернутися до Центру надання адміністративних послуг або відповідача-1 для врегулювання питання щодо зняття з обліку як внутрішньо переміщеної особи.
Позивач, не отримавши від відповідача-1 жодного повідомлення про призначення або відмову в призначенні спірної допомоги на проживання, а також вважаючи протиправним рішення відповідача-2 щодо відсутності у нього права на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, звернувся до суду з адміністративним позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
В свою чергу, з метою обліку осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 01.10.2014 № 509, якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб (далі - Порядок № 509).
Згідно з абзацом другим пунктц 1 Порядку № 509 (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
За приписами пункту 2 Порядку № 509, для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік за формою згідно додатком 1 до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
У період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні, внутрішньо переміщена особа для отримання довідки може звернутися до уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг).
Згідно пункту 3 Порядку № 509 заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника:
прізвище, ім`я та по батькові;
громадянство;
дата та місце народження;
стать;
відомості про малолітніх, неповнолітніх внутрішньо переміщених осіб, які прибули разом з ним (у разі необхідності);
відомості про законних представників, які супроводжують малолітню дитину, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, та осіб, зазначених в абзаці дев`ятому пункту 2 цього Порядку;
відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання;
адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та контактний номер телефону;
обставини, що спричинили внутрішнє переміщення;
відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби;
відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації;
відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу);
відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію;
серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України або відомості з єДокумента, або свідоцтва про народження, або тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, посвідки на постійне/тимчасове проживання, або іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України, крім довідки про звернення за захистом в Україні), унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності);
серія та номер свідоцтва про народження дитини;
реєстраційний номер облікової картки платника податків.
Відповідальним за достовірність відомостей, що містяться в заяві про взяття на облік, є заявник.
Як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають.
Заява про взяття на облік підписується заявником або особою, зазначеною в абзацах сьомому - десятому пункту 2 цього Порядку. Таким особам повідомляється про обробку, використання, зберігання та надання органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам надання публічних послуг в межах повноважень, визначених законом, Адміністрації Держприкордонслужби, Мінцифри та Мінфіну для верифікації персональних даних заявника та особи, від імені якої подається заява, відповідно до вимог Закону України Про захист персональних даних.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 509, під час подання заяви про взяття на облік заявник пред`являє документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.
У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення (військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби; трудова книжка із записами про трудову діяльність; документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно; свідоцтво про базову загальну середню освіту; атестат про повну загальну середню освіту; документ про професійно-технічну освіту; документ про вищу освіту (науковий ступінь); довідка з місця навчання; рішення районної, районної у мм. Києві чи Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування; медичні документи; фотографії; відеозаписи тощо).
Частиною десятою статті 4 Закону № 1706 передбачено, що заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо:
1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону;
2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;
3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення;
4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті;
5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці.
Тотожні за змістом приписи щодо підстав для відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи наведені у пункті 8 Порядку № 509.
Аналіз наведених вище положень Закону № 1706-VII та Порядку № 509 дозволяє прийти до висновку про те, що єдиною умовою надання особі статусу внутрішньо переміщеної особи є документальне підтвердження факту її проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 названого Закону, на момент їх виникнення. При цьому, суд зауважує, що ні Закон № 1706-VII, ні Порядок № 509 не містять жодних темпоральних обмежень щодо можливості взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи після самого внутрішнього переміщення.
Матеріалами справи підверджується, що з моменту народження ОСОБА_1 проживав в м. Алушта Автономної республіки Крим.
В подальшому, у 2014 році у зв`язку з анексією Криму російською федерацією позивач разом з матір`ю виїхали з півострова до міста Рівне Рівненської області.
За змістом заяв по суті справи, учасниками справи не заперечується, що після переміщення до міста Рівне позивач та його матір не зверталися до уповноваженого органу із заявами про взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб.
Натомість, 21.08.2023 ОСОБА_1 особисто звернувся до відповідача-1 із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.
Як вказує відповідач-1, за наслідками опрацювання заяви позивача та доданих до неї документів, підстави для відмови ОСОБА_1 у взятті на облік як внутрішньо переміщеної особи - відсутні. Доказів на підтвердження протилежного учасниками справи суду не надано та судом в ході розгляду справи не здобуто.
Таким чином, 21.08.2023 відповідач-1 взяв позивача на облік як внутрішньо переміщену особу, про що останньому видано довідку від 21.08.2023 № 5612-5002917820.
Більше того, суд зауважує, що в ході судового розгляду учасниками справи не було надано суду доказів скасування дії довідки від 21.08.2023 № 5612-5002917820 про взяття ОСОБА_1 на облік внутрішньо переміщеної особи. Тобто, вказана довідка залишається чинною станом на день ухвалення цього судового рішення.
Частинами другою, одинадцятою статті 7 Закону № 1706-VII установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Так, з метою врегулювання питань, пов`язаних з соціальним захистом внутрішньо переміщених осіб, Кабінетом Міністрів України прийняв постанову від 20.03.2022 № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам». Вказаною постановою, зокрема, затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок № 322).
За приписами абзацу другого пункту 1 Порядку № 322 (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 322, з 1 серпня 2023 р. допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину (далі - уповноважена особа) у такому розмірі:
для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;
для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 322, для призначення допомоги внутрішньо переміщена особа або уповноважена особа подає заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 (далі - заява). Така заява подається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної (військової) адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради (далі - орган соціального захисту населення) або уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради чи центру надання адміністративних послуг за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи із використанням функціоналу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (за технічної можливості) та електронних систем Мінсоцполітики.
Також пунктом 5 Порядку № 322 регламентовано, що допомога призначається внутрішньо переміщеним особам:
які перемістилися (повторно перемістилися) з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації;
у яких житло зруйноване або непридатне для проживання та інформація про яке внесена до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - Реєстр пошкодженого та знищеного майна) (за технічної можливості), або щодо якого подано документальне підтвердження органом місцевого самоврядування факту пошкодження/знищення житлового приміщення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації.
Натомість у пункті 7 Порядку № 322 встановлено, що допомога не призначається внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звертається за її призначенням, починаючи з 1 серпня 2023 р., якщо протягом трьох місяців перед зверненням:
1) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, придбано транспортний засіб (механізм), що підлягає реєстрації в установленому законодавством порядку, з року випуску якого минуло менш як п`ять років (крім мопеда або причепа).
При цьому не враховуються мотоцикли, вартість яких на дату набуття права власності не перевищує тринадцяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 1 січня року, з якого призначається допомога; самостійно зібрані транспортні засоби; транспортні засоби, придбані особою з інвалідністю I та II групи; одержані безоплатно чи придбані на пільгових умовах через органи соціального захисту населення/одержані через благодійні організації, у тому числі за рахунок грошової допомоги на придбання автомобіля; транспортні засоби, які перебувають у розшуку у зв`язку з незаконним заволодінням або фізично знищені, що підтверджується відповідними документами, а також транспортні засоби, придбані батьками-вихователями дитячих будинків сімейного типу, багатодітними сім`ями та сім`ями з дітьми з інвалідністю, сім`ями з особами з інвалідністю I та II групи, які досягли 80-річного віку;
2) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, здійснено на суму, що перевищує 100 тис. гривень, купівлю земельної ділянки, квартири (будинку) (крім житла, отриманого або придбаного за рахунок державного чи місцевого бюджету, та житла, розташованого на територіях активних бойових дій, можливих бойових дій, тимчасово окупованих територіях, зазначених у переліку територій, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, або житла, яке зруйновано), іншого нерухомого майна, цінних паперів та інших фінансових інструментів, віртуальних активів (у значенні, наведеному в Законі України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення), інших товарів довгострокового вжитку (крім автомобілів, будівельних матеріалів, якщо в особи пошкоджено/знищено житло) або оплачено (одноразово) будь-які роботи або послуги (крім будівельних, якщо в особи пошкоджено/знищено житло, медичних, освітніх та житлово-комунальних послуг згідно із соціальною нормою житла);
3) внутрішньо переміщена особа, яка звертається за допомогою на проживання, на 1 число місяця, з якого призначається допомога, має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти в загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень, або облігації внутрішньої державної позики, строк погашення яких настав або визначений моментом пред`явлення вимоги, на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;
4) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, здійснила операції з купівлі безготівкової та/або готівкової іноземної валюти (крім валюти, отриманої від благодійних організацій або придбаної для оплати медичних (у тому числі реабілітаційних, протезування) соціальних та/або освітніх послуг), а також банківських металів на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;
5) внутрішньо переміщена особа, яка звертається за допомогою на проживання, на 1 число місяця, з якого призначається допомога, має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване на територіях, не включених до переліку територій, або територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджується органом місцевого самоврядування, або інформації (за технічної можливості), внесеної до Реєстру пошкодженого та знищеного майна, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї);
6) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, здійснила купівлю квартири (будинку) за рахунок коштів, виділених з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 719 Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей (Офіційний вісник України, 2016 р., № 83, ст. 2742; 2017 р., № 22, ст. 605), від 28 березня 2018 р. № 214 Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей (Офіційний вісник України, 2018 р., № 29, ст. 1029), від 18 квітня 2018 р. № 280 Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України (Офіційний вісник України, 2018 р., № 35, ст. 1231) і від 20 лютого 2019 р. № 206 Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь в Революції Гідності, а також членів їх сімей (Офіційний вісник України, 2019 р., № 24, ст. 845) (крім осіб, у яких квартира/будинок розташовані на територіях, включених до переліку територій, крім територій, для яких визначено дати завершення бойових дій).
Положення підпунктів 1, 2 і 4 цього пункту не поширюються на осіб, які включені до Реєстру волонтерів антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації відповідно до пункту 2-1 розділу VII Прикінцеві положення Закону України Про благодійну діяльність та благодійні організації та які здійснили безоплатну передачу для потреб держави (для Збройних Сил, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, військових адміністрацій, утворених відповідно до законодавства, правоохоронних органів, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону) придбаних в установленому законодавством порядку транспортних засобів (механізмів), коштів та іншого майна, що підтверджується відповідними документами;
7) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, перебувала та після переміщення перебуває на повному державному утриманні в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, психоневрологічному інтернаті, будинку-інтернаті для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, спеціальному будинку-інтернаті системи соціального захисту населення;
8) внутрішньо переміщеною особою, яка звертається за допомогою на проживання, перебувала та після переміщення перебуває на повному державному утриманні в школі-інтернаті, закладі спеціалізованої освіти військового (військово-спортивного) спрямування;
9) внутрішньо переміщена особа, яка звертається за допомогою на проживання, відбуває покарання в місцях позбавлення волі.
У свою чергу, пунктом 20 Порядку № 322 передбачено, що у заяві зазначаються:
прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) заявника;
реєстраційний номер облікової картки платника податків;
дата народження;
відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, звідки перемістилася особа;
адреса місця, куди перемістилася особа, та контактний номер телефону;
номер поточного рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування допомоги єПідтримка або номер банківського рахунка (за стандартом IBAN) заявника для виплати допомоги;
наявність статусу особи з інвалідністю;
відомості про неповнолітніх дітей, які перемістилися разом із внутрішньо переміщеною особою.
Інформація про неповнолітню дитину включається до заяви одного з батьків.
Заява вважається поданою в разі заповнення особою всіх полів форми. У разі відсутності у заяві інформації про наявність статусу особи з інвалідністю відповідні дані можуть бути отримані з інформаційних ресурсів Мінсоцполітики.
Обробка персональних даних внутрішньо переміщених осіб, які подають заяву, здійснюється відповідно до законодавства про захист персональних даних.
Неповнолітня дитина має право самостійно звернутися за призначенням допомоги. Допомога такій дитині призначається, якщо вона не входить до складу отримувача, якому вже виплачується допомога.
При цьому, пунктом 21 Порядку № 322 визначено, що допомога призначається органом соціального захисту населення протягом 15 робочих днів з дати надходження заяви, у тому числі поданої в електронній формі засобами Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія).
Відповідно до пункту 22 Порядку № 322, з метою встановлення права на призначення/продовження виплати допомоги уповноваженій особі/отримувачу Мінсоцполітики передає Мінфіну відповідну інформацію для здійснення верифікації відповідно до Закону України Про верифікацію та моніторинг державних виплат.
Верифікація здійснюється шляхом перевірки інформації, наданої уповноваженою особою, з урахуванням даних, що обробляються стосовно них в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, на відповідність вимогам, визначеним у цьому Порядку.
Згідно з пунктом 24 Порядку № 322, у разі успішного проходження верифікації інформації отримувачів допомога продовжується автоматично із використанням функціоналу Єдиної системи.
У разі виявлення невідповідності вимогам цього Порядку за результатами верифікації та відомостей, відображених в Єдиній системі, в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, наведених у пунктах 7 і 8 цього Порядку, які порушено. За наявності технічної можливості інформація про підстави відмови у призначенні/ продовженні виплати допомоги та порядок оскарження рішення повідомляється уповноваженій особі або отримувачам із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи, засобами мобільного зв`язку або органу соціального захисту населення, який призначає допомогу на проживання, шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв`язку.
Як встановлено судом, у день взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи (21.02.2023) позивач подав до відповідача-1 заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою, затвердженою у Додатку 1 Порядку № 322.
Також судом встановлено, що позивач входить до кола осіб, визначених пунктом 5 Порядку № 322, яким може бути призначена допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Разом з тим, жодного рішення за наслідками отримання заяви позивача відповідач-1 не прийняв. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що в ході судового розгляду відповідачем-1 не надано доказів повідомлення позивача про призначення або відмову в призначенні спірної допомоги на проживання. Крім того, відповідач-1 взагалі не надав суду жодних доказів перевірки наявності/відсутності обставин для відмови в призначенні позивачу допомоги, визначених пунктом 7 Порядку № 322, а також проведення верифікації інформації позивача у відповідності до пункту 22 Порядку № 322.
Натомість, як слідує зі змісту відзиву на позовну заяву, затримку у вирішенні питання про призначення позивачу спірної допомоги відповідач-1 обґрунтовує отриманням від відповідача-2 повідомлення з рекомендаціями щодо перегляду рішення про надання ОСОБА_1 статусу внутрішньо переміщеної особи та неотриманням від Мінсоцполітики України відповіді на запит щодо можливості призначення позивачу спірної доплати.
Такі доводи відповідача-1 суд відхиляє як безпідставні з наступних підстав.
По-перше, у відзиві на позовну заяву відповідач-1 вказує, що після отримання повідомлення відповідача-2 ним повторно вивчено документи позивача та прийнято рішення, що довідка про взяття ОСОБА_1 на облік як внутрішньо переміщеної особи видана в межах чинного законодавства та не підлягає перегляду.
По-друге, Порядок № 322 не передбачає для уповноважених органів можливість вирішення питання про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам шляхом направлення запиту про надання роз`яснень до Мінсоцполітики України.
Таким чином, суд приходить до висновку про допущення відповідачем-1 протиправної бездіяльності, яка полягає у не вирішенні по суті та не прийнятті конкретного рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення спірної допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, а також неповідомлення позивача про результати розгляду його заяви.
Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення.
Разом з тим, як вказано вище по тексту рішення, матеріали судової справи не містять доказів перевірки наявності/відсутності обставин для відмови в призначенні позивачу допомоги, визначених пунктом 7 Порядку № 322, а також проведення верифікації інформації позивача у відповідності до пункту 22 Порядку № 322, у зв`язку з чим, суд, на підставі пункту 10 частини другої статті 245 КАС України, вважає за доцільне прийняти рішення про застосування іншого способу захисту, який відповідатиме суті порушеного права і встановленим судом обставинам, а саме: про зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви, передбачене Порядком № 322.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про відсутність у позивача права на статус внутрішньо-переміщеної особи, оформленого листом від 18.12.2023 № 05-К-437, то суд виходить з такого.
Судом встановлено, що лист від 18.12.2023 № 05-К-437 був сформований та надісланий відповідачем-2 за наслідками розгляду звернення позивача засобами телефонного зв`язку на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).
Частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина перша статті 3 Закону №393/96-ВР).
Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Згідно з контрольно-реєстраційною карткою від 06.12.2023 № К-3715null/-23, звернення позивача на гарячу лінію Уповноваженого з питань внутрішньо переміщених осіб було наступного змісту: «Евакуювався з АР Крим у 2014 році. Статус ВПО не мав та виплат не отримував. В серпні 2023 року ВП звернувся до ЦНАПу, написав заяву на отримання статусу ВПО та призначення грошової допомоги від держави, на сьогодні чоловік виплат не отримує. Просить надати офіційне роз`яснення стосовно призначення йому грошової допомоги ВПО.».
За наслідками розгляду вказаного вище звернення, відповідач-2 листом від 18.12.2024 за № 05-К-437 повідомив позивачу про те, що останній не має права на статус як внутрішньо переміщена особа, оскільки на момент введення в Україні воєнного стану ним не були виконанні вимоги статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII. Таке рішення, як слідує зі змісту листа, відповідач-2 мотивував тим, що із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивач звернувся 21.08.2023, зазначивши у заяві останнє задеклароване/зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , що з 2018 року не відповідає адресі реєстрації позивача. Також у листі позивачу рекомендовано звернутися до Центру надання адміністративних послуг або відповідача-1 для врегулювання питання щодо зняття з обліку як внутрішньо переміщеної особи.
Суд не погоджується з висновком відповідача-2 щодо відсутності у позивача права на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, викладеним у листі від 18.12.2024 за № 05-К-437, оскільки, гіпотеза статті 1 Закону № 1706-VII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не містить жодного покликання на обставини введення в Україні воєнного стану; зі змісту статті 1 Закону № 1706-VII слідує, що єдиною умовою надання особі статусу внутрішньо переміщеної особи є встановлення факту її проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у даній нормі права, на момент їх виникнення.
Як вже зазначав суд, матеріалами справи підтверджується, що з моменту народження ОСОБА_1 проживав в місті Алушта Автономної республіки Крим. В подальшому, у 2014 році у зв`язку з анексією Криму російською федерацією (відповідні обставини в силу приписів частини третьої статті 78 КАС України не потребують доказування) позивач разом з матір`ю виїхали з півострова до міста Рівне Рівненської області.
Отже, документально підтверджується факт проживання позивача на території адміністративно-територіальної одиниці (м. Алушта АР Крим), з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону № 1706-VII (анексією АР Крим російською федерацією), на момент їх виникнення.
Відтак, приписи статті 1 Закону № 1706-VII поширюються на позивача, тобто ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, про що суд вже зазначав вище по тексту рішення.
Разом з тим, суд зауважує, що лист відповідача-2 від 18.12.2024 за № 05-К-437 носить інформативний характер та не має ознак владного управлінського рішення, не створює жодних обов`язків для позивача, права якого не можуть порушуватися унаслідок надіслання цього листа, а тому, підстав для визнання його протиправним та скасування немає.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 про відсутність у позивача права на статус внутрішньо-переміщеної особи, оформленого листом від 18.12.2023 № 05-К-437.
Також, у своєму позові позивач просить суд встановити відсутність компетенції (повноважень) у відповідача-2: 1) розглядати заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та повідомляти про результати розгляду такої заяви; 2) приймати рішення про наявність чи відсутність права на статус внутрішньо переміщеної особи та повідомляти про це.
Аналізуючи заявлену позовну вимогу в контексті положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.
За правилами пункту 3 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Під компетенційними спорами розуміються спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб`єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 по справі № 820/3713/17 (провадження № 11-1257апп18).
Всупереч наведеному, позивач не є суб`єктом владних повноважень, а отже не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю в частині пред`явлення позову щодо визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача-2, з огляду на що відповідні позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди в сукупному розмірі 6000,00 грн, суд виходить з такого.
Як сліду зі змісту позову, ОСОБА_1 пов`язує наявність у нього права на отримання компенсації моральної шкоди з тривалим невирішенням відповідачем-1 питання щодо призначення йому допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та протиправністю рішень відповідача-1 щодо відсутності у нього права на отримання такої допомоги та статусу внутрішньо переміщеної особи.
З даного приводу суд враховує, що підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з частиною першою якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини першої, другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Також суд бере до уваги, що згідно з чинним законодавством, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відтак, суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У постанові Верховного Суду від 01.03.2021 по справі № 466/8242/18 (провадження № 61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 по справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина четверта статті 73 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).
Суд констатує, що звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Натомість, позивач обмежився лише зазначенням у позовній заяві про погіршення певних аспектів свого емоційного стану та сну. Отже, позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу).
Така позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.11.2021 по справі № 296/699/20 (провадження № 61-8042св21) та від 11.01.2024 по справі № 910/479/21.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Позивач подав до суду клопотання про розподіл судових витрат, за змістом якого просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів компенсацію за відрив від звичайних занять (навчання на денній формі навчання Рівненського фахового коледжу інформаційних технологій) протягом 40 годин пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати та витрати на направлення відповіді на відзиви відповідачам та до суду в сумі 114 грн.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (пункт 5 частини третьої статі 132 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 135 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За правилами пункту 3 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (зі змінами і доповненнями) компенсація в адміністративних справах за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові у зв`язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що якщо сторона, на користь якої ухвалено рішення, не працює і не має самостійного доходу, то вона має право одержати компенсацію за відрив від звичайних занять.
Водночас, за загальним правилом, відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення, підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України.
Так, у клопотанні про розподіл судових витрат позивач вказує, що його звичайним заняттям є навчання на денній формі навчання Рівненського фахового коледжу інформаційних технологій. Зокрема, для написання позовної заяви позивачем витрачено 25 годин, відповіді на відзиви - 9 годин, інших запитів та клопотань - 6 годин.
Матеріали справи містять довідку Рівненського фахового коледжу інформаційних технологій від 15.01.2024 реєстр № 769 про те, що ОСОБА_1 дійсно навчається у названому закладі на денній формі навчання по спеціальності «181 Харчові технології».
Також матеріали справи містять позовну заяву, відповідь на відзиви, запити та клопотання, які, як стверджує, позивач були підготовленні для звернення до суду та в ході розгляду справи.
Разом з тим, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що підготовка вказаних вище процесуальних документів зумовила його відрив від навчання чи інших звичайних занять. Наприклад, доказів на підтвердження того, що позивач пропустив день навчання (був відсутній у Рівненському фаховому коледжі інформаційних технологій), отримав негативну оцінку по одній з дисциплін у зв`язку з невиконанням (неналежним виконанням) домашнього завдання тощо.
Тобто, позивач не надав суду належних і допустимих доказів відриву від звичайних занять, які саме заняття були ним заплановані проте не здійснені у зв`язку зі зверненням до суду, відтак у цій частині клопотання позивача про розподіл судових витрат задоволенню не підлягає.
Тотожна правова позиція щодо необхідності надання доказів відриву від звичних занять для розподілу судових витрат наведена Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2022 року по справі № 465/7254/21 (адміністративне провадження № К/990/15800/22).
Щодо решти клопотання позивача про розподіл судових витрат, то, як вказував суд раніше, витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи, належать до судових витрат.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
На підтвердження понесених ним витрат позивач надав копії фіскальних чеків відділення поштового зв`язку, яким стверджується направлення відповіді на відзиви відповідачам та суду на суму 114 грн.
Враховуючи, що за наслідками вирішення спору суд встановив факт наявності протиправної бездіяльності лише з боку відповідача-1 і позов задовольняється частково, тому на підставі частини третьої статті 139 КАС України суд стягує на користь позивача лише витрати по направленню відповіді на відзиви до відповідача-1 та суду в сумі 76 грн (2 х (114 грн / 3) = 76 грн).
Підстави для вирішення судом питання про стягнення судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради, Департаменту соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації, про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради в частині розгляду та прийняття рішення за наслідком опрацювання заяви ОСОБА_1 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради щодо не повідомлення ОСОБА_1 про результати розгляду його заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023.
Зобов`язати Департамент соціальної політики Рівненської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 21.08.2023 та прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви, передбачене Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради судові витрати в розмірі 76,00 грн (сімдесят шість гривень 00 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 10 червня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Департамент соціальної політики Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 03195441) Відповідач - Департамент соціальної політики Рівненської обласної державної адміністрації (вул. Словацького, 1,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 43724944)
Суддя О.В. Поліщук
Суд | Рівненський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.06.2024 |
Оприлюднено | 12.06.2024 |
Номер документу | 119623760 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо соціального захисту (крім соціального страхування), з них внутрішньо переміщених осіб |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ільчишин Надія Василівна
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ільчишин Надія Василівна
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ільчишин Надія Василівна
Адміністративне
Рівненський окружний адміністративний суд
О.В. Поліщук
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні