Постанова

від 22.05.2024 по справі 757/6254/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 757/6254/23-ц Головуючий у 1 інстанції: Бусик О.Л.

Провадження №22-ц/824/430/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

22 травня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року та додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» (далі - ТОВ «Ексімер-Київ») про стягнення коштів за договорами про надання послуг.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 грудня 2021 року між нею та ТОВ «Ексімер-Київ» було укладено договір № 347491 та додатки до нього про проведення процедури імплантації на лівому та правому оці.

Відповідно до умов договору і додатків позивачка 24 грудня 2021 року здійснила оплату у розмірі 3 937,00 дол. США. Операція згідно з умовами договору повинна була відбутися у строк протягом трьох місяців після їх підписання, тобто до 23 березня 2022 року.

Проте 24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія російської федерації проти України і виробник інтраокулярних оптичних лінз не мав можливості вчасно доставити їх в Україну. Про затримку доставки інтраокулярних оптичних лінз позивачку було поінформовано.

17 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Ексімер-Київ» з заявою про повернення сплачених коштів за договорами у розмірі 3 937,00 дол. США. Проте листом від 16 вересня 2022 року № 39 відповідач повідомив позивачку, що їй буде повернуто лише 30 % від сплаченої суми за договорами на підставі пункту 3.3 договорів, у зв`язку з відмовою позивачки від договорів.

Просила суд стягнути з відповідача на її користь суму коштів в розмірі 3 937,00 дол. США, що еквівалентно 157 480,00 грн.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Ексімер-Київ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 103 600,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Ексімер-Київ» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в розмірі 1 036,00 грн.

Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2023 року заяву представника позивача - Піпко В.О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Ексімер-Київ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 19 500,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Ексімер-Київ» 24 липня 2023 року подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначило, що ці послуги, виконані виключно за відповідними індивідуальними параметрами ока позивача та в разі відмови пацієнта від імплантації, сплачені кошти повертаються тільки в обсязі 30 % від загальної операції, як це визначено умовами договору підписаного позивачем.

Підписуючи договір, позивач повністю погодилася із зазначеними умовами, а також усвідомлювала та розуміла про можливі ризики у разі відмови від проведення процедури імплантації на лівому та правому оці, а також повернення коштів в обсязі 30 % від загальної вартості операції.

Проте, 24 лютого 2022 року розпочалася збройна агресія російської федерації проти України і виробник інтраокулярних оптичних лінз не мав можливості вчасно доставити їх в Україну. Про затримку доставки інтраокулярних оптичних лінз позивачку було поінформовано неодноразово відповідачем.

02 серпня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що інтраокулярні оптичні лінзи було доставлено та запропоновано призначити дату і час проведення операції. Позивачка відмовилась від проведення операції та повідомила про повернення всієї суми сплачених коштів.

Вказує, що підставою для затримки поставки товару була не вина ТОВ «Ексімер-Київ», а той факт, що у зв`язку з війною були порушені ланцюги постачання, проблеми з логістикою, затримка товару під час митного оформлення, що у своїй сукупності призвело до затримки строків поставки товару.

Також ТОВ «Ексімер-Київ» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 серпня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу.

На обґрунтування скарги зазначає про те, що додаткове рішення винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції мав виходити з критерію реальності адвокатських послуг, а також критерію розумності їхньої вартості.

Витрати є неспівмірними із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних завдань.

У заяві про ухвалення додаткового рішення представник позивача просить вирішити питання про стягнення витрат на правову допомогу щодо іншої особи, яка не є стороною у справі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, позивач не скористався своїм правом для подачі відзиву.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Ексімер-Київ» укладено договори № 347491 про проведення процедури імплантації на лівому та правому оці.

Медичний центр зобов`язався провести пацієнту в узгоджений з ним час процедуру імплантації інтраокулярних оптичних лінз на правому та лівому оці в термін не пізніше 3-х місяців з моменту укладення цього договору (пункт 2.2.4 договорів).

Відповідно до пункту 3.1 договорів ОСОБА_1 мала сплатити на рахунок відповідача за надання послуг суму коштів в розмірі 51 800,00 грн за проведення процедури імплантації на лівому оці, та 51 800,00 грн за проведення процедури імплантації на правому оці, а всього вартість медичної послуги становить 103 600,00 грн.

Відповідно до пункту 3.2 договорів оплата вартості медичного центру в установленому в пункті 3.1 цих договорів розмірі сплачується пацієнтом до проведення процедури на підставі рахунку медичного центру шляхом внесення грошових коштів в касу медичного центру або шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок медичного центру.

ОСОБА_1 сплатила на відповідний рахунок відповідача зазначену суму коштів в доларах, що становило 3 937,00 дол. США.

Пунктом 3.3. договорів передбачено, що пацієнт має право у будь-який час відмовитися від цього договору, повідомивши про це медичний центр в термін, що не перевищує трьох днів з моменту проведення оплати, та отримати за проведення процедури кошти в повному обсязі, за умови, що процедура медичним центром виконана не була. У загальну вартість проведення процедури імплантації інтраокулярних оптичних лінз на правому та лівому оці входить вартість самих лінз, що є виробом медичного призначення, який виготовляється за індивідуальними анатомічними та оптичними параметрами ока. У разі відмови пацієнта від імплантації, сплачені кошти повертаються в обсязі 30 % від загальної вартості операції.

У листі Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 вказано, що військова агресія російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року є обставиною непереборної сили для суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб за договором.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не порушується питання відповідальності за невиконання зобов`язань, а заявлені вимоги про повернення коштів у зв`язку з припиненням зобов`язання на умовах, передбачених договорами. Тому наявність форс-мажорних обставин у відповідача, не позбавляє позивачку права на повернення сплачених нею грошових коштів з підстав припинення зобов`язання та ненадання відповідних послуг.

Оскільки позовні вимоги стосуються повернення коштів за сплачені та не надані послуги, а не відповідальності за невиконання договорів, суд дійшов висновку про порушення прав позивачки.

Як убачається з умов договорів, позивачка мала сплатити на користь відповідача за надання медичних послуг за договорами суму в розмірі 103 600,00 грн, про що відповідачем видано рахунок на оплату від 23 грудня 2021 року № 172432.

Сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Згідно з частиною третьою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з приписами частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З огляду на статтю 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно зі статтею 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З огляду на статтю 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються за домовленістю сторін або законом.

Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (див. пункти 116 - 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)).

В статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що умовами договорів № 347491 про проведення процедури імплантації на лівому та правому оці передбачено право позивача на відмову від цього договору, повідомивши про це медичний центр в термін, що не перевищує трьох днів з моменту проведення оплати та отримання за проведення процедури кошти в повному обсязі, за умови, що процедура медичним центром виконана не була.

При цьому, у загальну вартість проведення процедури імплантації інтраокулярних оптичних лінз на правому та лівому оці входить вартість самих лінз, що є виробом медичного призначення, який виготовляється за індивідуальними анатомічними та оптичними параметрами ока.

Однак, у разі відмови пацієнта від імплантації, сплачені кошти повертаються в обсязі 30 % від загальної вартості операції.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для затримки поставки товару була не вина відповідача, а той факт, що у зв`язку з війною були порушені ланцюги постачання, проблеми з логістикою, затримка товару під час митного оформлення, що у своїй сукупності призвело до затримки строків поставки товару.

Поставка інтраокулярних оптичних лінз VICMO Phakic IOL здійснювалася ТОВ «ОАЗИС СУПЛАЙ» (продавець) ТОВ «Ексімер-Київ» (покупець) на підставі договору поставки № 1 - S від 03 квітня 2017 року.

Згідно з пунктом 3.4.2. договору поставки продавець поставляє (передає) замовлені лінзи не пізніше 10 календарних днів з дня завершення процедури розмитнення замовленого покупцем товару (остаточного оформлення ВМД).

Строк протягом якого виробник компанія STAAR Surgical A.G. виготовить та поставить продавцю вказані лінзи, складає до 90 календарних днів, починаючи з дня, коли продавець отримає передоплату від покупця за лінзи.

Відповідач свідомо брав на себе обов`язок провести операцію протягом 3 місяців з моменту підписання договору, адже цей термін є максимальним для поставки лінз. Виходячи із тісної співпраці з 2017 року до війни затримки в поставці товару не мали місця, розраховувати на ці надзвичайні обставини відповідач не міг.

Колегія суддів встановила, що відповідач здійснив усі можливі дії для вчасного замовлення та отримання інтраокулярних оптичних лінз VICMO Phakic IOL, що підтверджується електронним листом від 28 грудня 2021 про підтвердження статусу замовлення, в якому визначено дату відправки - 18 січня 2022 року, повідомленням від представника постачальника директору відповідача від 30 грудня 2021 року, згідно з яким підтверджено замовлення лінз для пацієнта ID 347491 від 28 грудня 2021 року, електронним замовленням для пацієнта ID 347491 від 28 грудня 2021 року.

Крім того, у листі ТОВ «ОАЗИС СУПЛАЙ» від 23 травня 2023 року на лист відповідача від 15 травня 2023 року № 18, зокрема повідомлялося про те, що через воєнну агресію рф, та у зв`язку з введенням на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року відбулося ускладнення міжнародного судноплавства (шляхи міжнародних поставок на територію України значно скоротилися) і взагалі було припинено польоти у повітряному просторі України через ризики.

На території Києва та області постійно існує загроза ракетних обстрілів, відбуваються масові удари по критичній інфраструктурі, а також у багатьох містах України, у тому числі і в Києві, в минулому році тривалий час були відсутні електрика, вода та зв`язок.

Ці обставини ускладнювали процес комунікації з компанією-виробником STAAR Surgical A.G щодо перемовин з приводу відправлення та постачання на адресу ТОВ «ОАЗИС СУПЛАЙ» відповідного замовлення відповідача, у тому числі товар, який передбачений у договорі від 23 грудня 2021 року № 347491.

У зв`язку з забороною польотів до України та неможливістю постачання за допомогою авіаперевезення, не можливістю користуватися всіма українськими портами, постачання замовлення відбулося автомобільним транспортом.

Також зазначалося, що у зв`язку з надзвичайним навантаженням на автомобільне вантажоперевезення через неможливість перевезення іншими шляхами, розмитнення вантажів/товарів при перевезенні автомобільним транспортом відбулось з великими чергами на митний контроль.

Завершення процедури розмитнення замовленої відповідачем партії товару та остаточного оформлення вантажної митної декларації відбулося лише 26 липня 2022 року та 08 серпня 2022 року замовлений товар було передано уповноваженому представникові відповідача.

02 серпня 2022 року ТОВ «Ексімер-Київ» повідомило позивачу про наявність інтраокулярних оптичних лінз та запропонувало визначити дату проведення процедури, тобто намагалося виконати умови договору.

Колегія суддів вважає помилковими висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення суми внесеної позивачем за договорами повністю з посиланням на ст. 14 Закону про ТПП Торгово-промислова палата України згідно з якою ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно зі ст. 141 цього Закону ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів із дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видають безкоштовно. При цьому згідно з ч. 2 цієї статті до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) віднесено надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна.

Згідно з п. 3.3 Регламенту сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Тобто існують випадки, коли ТПП України може засвідчувати форс-мажор в силу закону, тобто без закріплення компетенції ТПП на це в договорі. Таке засвідчення можливе, наприклад, у податкових відносинах, зовнішній торгівлі та міжнародних договірних відносинах. А в усіх інших випадках ТПП України засвідчуватиме форс-мажор лише тоді, коли сторони договору домовились про таку її компетенцію та закріпили таку домовленість у договорі (п. 3.1 розділу ІІІ Регламенту та Лист Мін`юсту).

Сам факт війни та уведення воєнного стану ще не є тією обставиною, яка автоматично дозволяє не виконувати зобов`язання за договором.

Верховний суд у своїй практиці відокремив наступні елементи форс-мажорних обставин: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; і найголовніше - унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (Постанова ВС від 25.01.2022 № 904/3886/21).

Верховний суд у своїх Постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі № 913/20/21 встановив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/9258/20 встановлено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання - саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору, отже, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажор суд оцінюватиме цей доказ у сукупності з іншими.

У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 922/2394/21 також зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Твердження апелянта про те, що відповідач має право на повернення лише 30 % від загальної вартості операції є вірним.

Оскільки позивач внесла загальну вартість медичної послуги у розмірі 103 600,00 грн, поверненню підлягає сума у розмірі 31 080,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Отже, під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а відтак, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо вимог про скасування додаткового рішення

Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, ураховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи обґрунтованість розміру зазначених витрат, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог в розмірі 19 500,00 грн.

Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних та фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За приписами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень ч. ч. 1,2,3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 у справі № 755/9315/15-ц дійшла висновку про те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Подібні правові висновки щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд першої інстанції встановив, що професійну правничу допомогу позивачу надавав адвокат Піпко В.С. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги від 15 грудня 2022 року № 56/12-22, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26 листопада 2021 року № 2056, як вбачається з акта прийому-передачі виконаних робіт від 23 червня 2023 року № 164/06-23, відповідно до квитанції б/н про оплату за надану правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн зазначена сума сплачена позивачем.

У висновках Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Апеляційний суд вважає, що відповідач належним чином не довів неспівмірності розміру витрат на оплату послуг, заявлених позивачем, оскільки незгода із сумою без обґрунтування недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо співмірності розміру витрат, зокрема складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, не є підставою для зменшення заявленого позивачами розміру таких витрат.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), на яку також посилається заявник в апеляційній скарзі, наголошувала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис робіт (наданих послуг) лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності суми витрат на правову допомогу із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних завдань, а також не застосування судом першої інстанції критерію реальності адвокатських послуг, а також критерію розумності їхньої вартості.

Крім того, помилкове зазначення у заяві про стягнення витрат на правову допомогу « ОСОБА_3 », замість « ОСОБА_1 », при наявності акта прийому-передачі робіт та послуг з клієнтом ОСОБА_1 та квитанції про оплату нею наданих послуг, не є підставою для скасування додаткового рішення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, оскільки, за наслідками апеляційного перегляду справи позовна заява задоволена частково (20 %), то витрати на правову допомогу у суді першої інстанції підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених позовних вимог, а тому додаткове рішення слід скасувати.

Вирішення питання розподілу судових витрат

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції

З огляду на ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, за наслідками судового розгляду позов та апеляційна скарга задоволено частково (20 / 80 %), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 314,96 грн судового збору за розгляду справи у суді першої інстанції, а з позивача на користь відповідача слід стягнути 1 889,66 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У апеляційній скарзі викладено клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу.

Судом встановлено, що правова допомога у справі надавалась представником позивачів адвокатом Кіфою І.О. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 16 березня 2023 року № 16/03-23.

До апеляційної скарги представник відповідача додала копію ордер від 16 березня 2023 року про надання правничої (правової) допомоги.

Вартість послуг надання правничої (правової) допомоги у суді апеляційної інстанції становить 40 000,00 грн.

Позивач не заявляла клопотань відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (правовий висновок викладений у постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Оскільки, за наслідками судового розгляду апеляційна скарга задоволена частково (80 %), то витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції підлягають стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» на користь ОСОБА_1 31 080,00 грн вартості медичної послуги.

Додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2023 року скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» на користь ОСОБА_1 314,96 грн судового збору за розгляду справи у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» 1 889,66 грн судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» на користь ОСОБА_1 6 000,00 грн витрат на правничу (правову) допомогу у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімер-Київ» 32 000,00 грн витрат на правничу (правову) допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко