Ухвала

від 29.05.2024 по справі 335/5940/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/5940/24 2/335/2361/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року м. Запоріжжя

Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Макаров В.О., ознайомившись із матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, третя особа Третя запорізька державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

28.05.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, третя особа Третя запорізька державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування позову зазначив, що квартира АДРЕСА_1 а належала на праві власності у трьох рівних частках: йому ОСОБА_1 (позивачу), його батькові ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 після їх смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/3 та 1/6 часток квартири АДРЕСА_1 .

09.02.2022 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округ Бахматської Т.М. для оформлення спадщини та 20.01.2023 року відповідно отримав свідоцтво про право на спадщину за законом № 147 та свідоцтво про право на спадщину за законом № 148.

Зазначену квартиру позивач має намір подарувати своїх дитині. Але нотаріусом йому було повідомлено, що на 1/3 частину квартири накладено арешт у 2006 році.

При зверненні до Третьої запорізької державної нотаріальної контори позивачу повідомили, що на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності йому ОСОБА_1 в рамках кримінальної справи № 12410602 накладено арешт постановою слідчого УМВС України в Запорізькій області. Реєстраційний номер обтяження 489063125.

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя позивача було засуджено до позбавлення волі строком на 5 років із забороною займати посади, пов`язані із фінансово-господарською діяльністю строком на 2 роки з конфіскацією грошових коштів, отриманих злочинним шляхом та конфіскацією частини майна, що належить підсудному на праві власності. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «лада Дніпровська» в рахунок матеріальної шкоди матеріальної шкоди 130811,61 грн. Разом з цим, апеляційним судом Запорізької області скаргу було задоволено частково, в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Лада Дніпровська» скасовано, а матеріали кримінальної справи повернуто той же самий суд на новий розгляд в порядку цивільного судочинству, в іншому складі суду. Ухвалою від 11.03.2011 року по справі № 2-1836/11 у стягненні збитків ТОВ «Лада Дніпровська» було відмовлено.

08.02.2024 року на адвокатський запит Південним міжрегіональним відділом управління юстиції (м. Одеса) Лівобережний відділ Державної виконавчої служби у м. Запоріжжі було надіслано відповідь № 14663/5 щодо наявності виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 де зазначено, що на виконанні в Дніпровському ДВС вирок від 06.12.2010 року відносно ОСОБА_1 не надходив та не перебуває.

Позивач у позовній заяві звертає увагу на те, що суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося (частина перша статті 48 Кримінально-виконавчого кодексу України). Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». З моменту набрання вироком законної сили з 2011 року по 2024 рік конфіскація майна не проводилась.

Поряд з цим, вказує, що відповідно до вимог ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особамає правов порядку,встановленому цимКодексом,звернутися досуду зазахистом своїхпорушених,невизнаних абооспорюваних прав,свобод чизаконних інтересів.Здійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. Відповіднодо ст.ст.317,321,391ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про виключення майна з-під» від 27.08.1976 року № 6 (в редакції від 30.06.1978 року № 5) надані роз`яснені, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Вказує у позові, що Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5» від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових справ здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладання слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Зокрема, згідно зі статтею 170 КПУ України, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимальна можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. зі змісту частини 3 статті 174 КПК України, у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження. Проте положення цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста ст. 126).

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, арешт майна застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Отже, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 та від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.

З постанови слідчого про накладення арешту на майно позивача вбачається, що злочин було вчинено в перших числах червня 2006 року. Отже, з моменту вчинення злочину пройшло більше 18 років. Статтею 49 КК України передбачено звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Наявність накладеного арешту на майно унеможливлює скасування арешту в позасудовому порядку, бо на думку позивача в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може.

Тому оскільки слідчим СУ ЗМУ МВС України в Запорізькій області ОСОБА_4 було накладено арешт на належну йому частку квартири, звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, за захистом своїх майнових прав, та просив звільнити з під арешту нерухоме майно 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, накладений постановою слідчого від 09.10.2006 року в межах кримінальної справи № 12410602, реєстраційний номер обтяження 48963125.

Суддя, дослідивши матеріали позовної заяви вважає, що у відкритті провадження потрібно відмовити, виходячи з наступного.

Частиною першоюстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 оскаржує арешт, накладений слідчим у межах кримінальної справи за правиламиКПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 рокуарешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Вказана норма узгоджується з вимогами частини першоїстатті 5 КПК України2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цьогоКодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту необхідно керуватися правиламиКПК України 1960 року.

Уст. 126 КПК 1960 рокувстановлювався порядок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Так зазначено, що забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а такожшляхомвилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду.Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до п. 7, п. 8, п. 9 ч. 1 ст.324 КПК 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити питання:…7) чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;8) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;9) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом… .

За змістом ст.409 КПК 1960 року,питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Наведені положенняКПК 1960 рокувідповідають положенням п. 12, п. 14 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374, п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України 2012 року.

Статтею 124 Конституції Українипередбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикціяце інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинствацивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикціяце розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цьогоКодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третястатті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина першастатті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Щодо юрисдикції спору про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, якане булаучасникомкримінального провадження, розпочатого за правиламиКПК України1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченомуКПК України 1960 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) абоКПК України 2012 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 є учасником, а саме засудженим, кримінальної справи, в якій на його частку квартиру слідчим накладений арешт постановою від 09.10.2006 року за правиламиКПК 1960 року, то заявлений ним в порядку цивільного судочинства позов про звільнення часки квартири з-під арешту до відповідача Ліквідаційної комісії головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, як до органу який фактично виніс постанову у кримінальній справі,не має приватноправового характеру.

А тому такий позов засудженого ОСОБА_1 про звільнення належного йому майна з-під арешту, накладеного слідчим за правиламиКПК 1960 року,не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Питання щодо скасування арешту майна засудженого, накладеного в межах кримінального провадження, яке не було вирішено судом при ухваленні вироку, розглядається в порядку кримінального судочинства за ст. 537, ст. 539 КПК України.

Така позиція суду першої інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 643/11576/20, провадження № 61-1250св21.

Посилання позивача в позові при обґрунтуванні юрисдикції на правові позиції Верховного Суду є помилковими, оскільки висловлювалися з інших правовідносин.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019року у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18, у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17, провадження № 14-181цс19 висловлена правова позиція про предметну юрисдикцію спору про звільнення майна з-під арешту, коли майно належало не учаснику кримінального провадження, або коли кримінальне провадження було закрито на стадії досудового розслідування та судом не розглядалося по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог ч. 2-ч. 5ст.186 ЦПК України, про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

На підставі положеньст. 185 ЦПК України, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, третя особа Третя запорізька державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту, оскільки вказаний спірне має приватноправового характеру, підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства судом, який ухвалив вирок, відповідно до ст.537, ст. 539 КПК України.

Керуючись ст.ст. 186,258-261,352,353 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, третя особа Третя запорізька державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів здня складення повного судового рішення.Учасник справи, якому повна ухвала суду не були вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складений 29.05.2024 року.

Суддя В.О. Макаров