Постанова

від 20.11.2024 по справі 335/5940/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.11.2024 Справа № 335/5940/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/5940/24 Головуючий у 1-й інстанції: Макаров В.О.

Провадження № 22-ц/807/1753/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.,

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 адвоката Агаєвої Ельміри Фікретівни на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, третя особа - Третя Запорізька державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, третя особа - Третя Запорізька державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування позову зазначив,що квартира АДРЕСА_1 а належала на праві власності в рівних частках: йому ОСОБА_1 (позивачу), його батькові ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після їх смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/3 та 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 .

09.02.2022 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округ Бахматської Т.М. для оформлення спадщини, та 20.01.2023 року відповідно отримав свідоцтво про право на спадщину за законом № 147 та свідоцтво про право на спадщину за законом № 148.

Зазначену квартиру позивач має намір подарувати своїй дитині. Але нотаріусом йому було повідомлено, тому що на 1/3 частину вищевказаної квартири накладено арешт у 2006 році.

При зверненні до Третьої Запорізької державної нотаріальної контори позивачу повідомили, що на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві власності йому ОСОБА_1 в рамках кримінальної справи № 12410602 накладено арешт постановою слідчого УМВС України в Запорізькій області, реєстраційний номер обтяження 489063125.

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя позивача було засуджено до позбавлення волі строком на 5 років із забороною займати посади, пов`язані з фінансово-господарською діяльністю строком на 2 роки з конфіскацією грошових коштів, отриманих злочинним шляхом, та конфіскацією 1/2 частини майна, що належить підсудному на праві власності. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лада Дніпровська» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 130 811,61 грн.

Разом із цим, апеляційним судом Запорізької області апеляцію було задоволено частково, в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Лада Дніпровська» вирок скасовано, а матеріали кримінальної справи повернуто в той же самий суд на новий розгляд в порядку цивільного судочинства, в іншому складі суду. Ухвалою суду першої інстанції від 11.03.2011 року по справі № 2-1836/11 у відкритті провадження було відмовлено.

08.02.2024 року на адвокатський запит Південним міжрегіональним відділом управління юстиції (м. Одеса) Лівобережний відділ Державної виконавчої служби у м. Запоріжжі було надіслано відповідь № 14663/5 щодо наявності виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 , де зазначено, що на виконанні в Дніпровському ДВС вирок від 06.12.2010 року відносно ОСОБА_1 не надходив та не перебуває.

Позивач у позовній заяві звертає увагу на те, що суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося (частина перша статті 48 Кримінально-виконавчого кодексу України). Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». З моменту набрання вироком законної сили з 2011 року по 2024 рік конфіскація майна не проводилась.

Поряд із цим, вказує, що відповідно до вимог ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні та суспільні інтереси у спосіб,визначений закономабо договором. Відповіднодо ст.ст.317,321,391ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 року № 6 зі змінами надані роз`яснені, що вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Вказував також, що Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Постанові № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових справ здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладання слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимальна можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини 3 статті 174 КПК України вбачається, що у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування скасовується арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Отже, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України і можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 та від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.

З постанови слідчого про накладення арешту на майно позивача вбачається, що злочин було вчинено в перших числах червня 2006 року. Отже, з моменту вчинення злочину пройшло більше 18 років. Статтею 49 КК України передбачено звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Наявність накладеного арешту на майно унеможливлює скасування арешту в позасудовому порядку, бо на думку позивача в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не можливо.

Оскільки слідчим СУ ЗМУ МВС України в Запорізькій області ОСОБА_4 було накладено арешт на належну позивачу частку квартири, він звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, за захистом своїх майнових прав.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд звільнити з під арешту нерухоме майно - 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить йому, ОСОБА_1 , на праві приватної власності, накладений постановою слідчого від 09.10.2006 року в межах кримінальної справи № 12410602, реєстраційний номер обтяження 48963125.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2024 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, третя особа - Третя Запорізька державна нотаріальна контора, про звільнення майна з-під арешту відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Агаєва Е.Ф. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи,порушення нормпроцесуального права,неправильне застосуваннянорм матеріальногоправа, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном. Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Вказує, що на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126). Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час досудового розслідування рішення про скасування арешту майна, КПК України 1960 року не встановлював.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 та від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц.

З постанови слідчого про накладання арешту на майно позивача вбачається, що злочин було вчинено в перших числах червня 2006 року. Отже, з моменту вчинення злочину пройшло 17 років.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі №727/2878/19 зроблено висновок, відповідно до якого спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не врахував також правову позицію, сформульовану Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13, у якій зазначено, що судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження. З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі не є судом, установленим законом.

Отже, вважає, що постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції на зазначене вище уваги не звернув, не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду та дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Від представника ОСОБА_1 адвокатаАгаєвої Е.Ф.наадресу апеляційногосуду надійшлазаява зпроханням розглядатисправу безучасті заявниката йогопредставника - адвоката Агаєвої Е.Ф., просять залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники справи, будучи належним чином відповідно до вимог процесуального законодавства повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подали.

Відповідно до ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст.372ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_1 є учасником кримінальної справи, в якій на його частку квартиру слідчим накладений арешт постановою від 09.10.2006 року за правиламиКПК 1960 року, та дійшов вірного висновку, що заявлений ним в порядку цивільного судочинства позов про звільнення частки квартири з-під арешту до відповідача Ліквідаційної комісії головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, як до органу, який фактично виніс постанову у кримінальній справі,не має приватноправового характеру. А тому такий позов засудженого ОСОБА_1 про звільнення належного йому майна з-під арешту, накладеного слідчим за правиламиКПК 1960 року,не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Питання щодо скасування арешту майна засудженого, накладеного в межах кримінального провадження, яке не було вирішено судом при ухваленні вироку, розглядається в порядку кримінального судочинства.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 а належала на праві спільної часткової власності в рівних частках: ОСОБА_1 (позивачу), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Позивач звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округ Бахматської Т.М. для оформлення спадщини та 12.01.2023 року отримав свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батьків.

Арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (позивачу), накладався постановою слідчого СУ ЗМУ МВС України в Запорізькій області ОСОБА_4 від 09.10.2006 року в рамках кримінальної справи № 12410606 відносно ОСОБА_1 , підозрюваного в скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.12.2010 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3, 4 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, та засуджено до позбавлення волі строком на 5 років із забороною займати посади, пов`язані із фінансово-господарською діяльністю строком на 2 роки з конфіскацією грошових коштів, отриманих злочинним шляхом, та з конфіскацією 1/2 частини майна, що належить підсудному на праві власності. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Лада Дніпровська» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 130 811,61 грн.

Ухвалою Апеляційногосуду Запорізькоїобласті від14.02.2011року апеляціюзасудженого ОСОБА_1 задоволено частково, вирок змінено у частині застосування ч. 1 ст. 70 КК України, вважати ОСОБА_1 засудженим до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з фінансово-господарською діяльністю строком на 2 роки з конфіскацією грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, та з конфіскацією половини майна, що належить особисто засудженому. Також цією ухвалою скасовано вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06.12.2010 в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Лада Дніпровська», і в цій частині справу передано на новий розгляд у порядку цивільного судочинства в іншому складі суду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2011 року по справі № 2-1836/11 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ «Лада Дніпровська» до ПП «Комерц-Трейд» про стягненні збитків.

Лівобережним відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було надано відповідь № 14663/5 від 08.02.2024 року на адвокатський запит, що виконавчі документи відносно ОСОБА_1 на виконання до відділу не надходили та на теперішній час не перебувають.

За змістом положеньстатті 55 Конституції Україникожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Колегія суддів враховує, що у справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правиламиКПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 рокуарешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першоїстатті 5КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цьогоКодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правиламиКПК України 1960 року, про що правильно зазначено судом першої інстанції.

Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядкустатті 253КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядкустатті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей409,411 КПК України 1960 року.

Згідно зістаттею 126 КПК України 1960 рокузабезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктами 7 та 8 частини першоїстатті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

У порядку, передбаченомустаттею 411 КПК України1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першоюстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвстановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням уКонституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Частиною першоюстатті 19 ЦПК Українипередбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правиламиКПК України1960 року та завершено у порядку, передбаченомуКПК України 1960 року(постанова Великої Палати Верховного Судувід 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18) абоКПК України 2012 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, провадження № 14-105цс19). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої заКПК України 1960 рокубула порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).

Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правиламиКПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правиламиКПК України1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правиламиКПК України2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченомустаттею 174цього Кодексу (пункти 51, 52).

У цій справі суд встановив, що стосовно ОСОБА_1 постановлено обвинувальний вирок за правиламиКПК України 1960 року.

При цьомув межах кримінальної справи № 1-388/10 судомне вирішувалося питання щодо накладеного постановою слідчогоСУ ЗМУ МВС України в Запорізькій області Морозова С.В. від 09.10.2006 року арешту на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 .

Разом із тим, відповідно до частини першоїстатті 409 КПК України 1960 рокупитання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок у кримінальній справі.

Згідно з п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої постановлено вирок.

Подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 185/9002/20 (провадження № 61-9289св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 272/469/21 (провадження № 61-14219св21).

Доводи апеляційної скаргипро те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17 (провадження № 14-496цс18), від 12 червня 2019 року справі № 766/21865/17 (провадження № 14-181цс19), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, позивачемпорушено питання про звільнення майна з-під арешту, накладеного на майно учасника кримінального провадження (підозрюваного), яке завершено постановленням вироку, тоді яку справі №766/21865/17кримінальну справу, в межах якої було накладено арешт на майно,припинено на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю праву направлено не було, що позбавляло суд можливості вирішити питання в порядку кримінального провадження, ау справі№372/2904/17із позовною заявою зверталася особа,яка не була учасником кримінального провадження, та, відповідно, чинним на той час кримінально-процесуальним законом не була наділена процесуальним правом ініціювати питання про звільнення належного їй майна з-під арешту, тому суд був позбавлений можливості вирішити спірне питання в порядку кримінального судочинства.

За встановлених у цій справі обставинОСОБА_1 не позбавлений можливості реалізувати своє право на зняття арешту, накладеного на його майнопостановою слідчоговід 09.10.2006 року, звернувшись із відповідним клопотанням досуду, який постановив вирок у кримінальній справі, тобто досуду, встановленого законом.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи перевірені та їм дана належна оцінка.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі,суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями76-78,81,89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанцій щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 186 ЦПК України, а, отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат.

В силу вимогст. 141 ЦПК Україниу разі відмови заявнику у задоволенні його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Отже, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, тосудові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст.367,374, 375,381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Агаєвої Ельміри Фікретівни залишити без задоволення.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2024 року у цій справізалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 29 листопада 2024 року.

Головуючий Д.А.Трофимова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков