Рішення

від 22.05.2024 по справі 607/3998/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.05.2024 Справа №607/3998/22 Провадження №2/607/1044/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М., представника позивача адвоката Островської О.Н., представника відповідачів адвоката Магдич О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства «Міське бюро технічної інвентаризації» з участю третьої особи ОСОБА_4 про визнання приватизації квартири АДРЕСА_1 недійсною, скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26.05.1994 видане на ім`я ОСОБА_5 , а також розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації від 20.05.1994 №7179 в реєстровій книзі запис №7702 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ,

УСТАНОВИВ:

23.03.2022 позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства «Міське бюро технічної інвентаризації» з участю третьої особи ОСОБА_4 про визнання приватизації квартири АДРЕСА_1 недійсною, скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26.05.1994 видане на ім`я ОСОБА_5 , а також розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації від 20.05.1994 №7179 в реєстровій книзі запис №7702 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона була включена в ордер №922 серії МК виданий 14.07.1986 року на зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , як дочка ОСОБА_5 .

З 01.09.1992 по 25.06.1993 вона тимчасово вибула з вищевказаної квартири у зв`язку з навчанням в Львівському СПТУ №48.

Після закінчення навчання вона повернулася в м. Тернопіль та проживала в квартирі АДРЕСА_1 і зареєструвалася в ній 06.09.1993.

На підставі розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації №7179 від 20.05.1994 року квартира АДРЕСА_2 була приватизована та 26.05.1994 року видано свідоцтво про право власності в якому вказано, що дана квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .

Вважає, що КП «Міське бюро технічної інвентаризації» безпідставно прийняло розпорядження №7179 від 20.05.1994 року та 26 травня 1994 року видало її батьку ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 і вчинило в реєстровій книзі запис №7702 про право власності ОСОБА_5 на вказану квартиру.

Про те, що квартира приватизована лише на ім`я батька, вона дізналася після його смерті, коли почала збирати документи для оформлення спадщини, і в 2015 році звернулася з позовом в Тернопільський міськрайонний суд.

12 серпня 2015 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалив в справі №607/12094/15-ц рішення, яким її позов задоволив, визнав приватизацію квартири АДРЕСА_1 недійсною, скасував свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26.05.1994 року, видане на ім`я ОСОБА_5 , скасував розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20.05.1994 року №7179 та скасував в реєстровій книзі запис №7702 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначене рішення суду залишене без змін постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 15.02.2018 року.

Постановою Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі №607/1294/15-ц зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, у задоволенні її позову відмовлено не тому, що вона не мала права на приватизацію квартири, а тому, що до справи не були залучені належні відповідачі, в той час, як позов вона подавала до Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, яке знаходилося за адресою АДРЕСА_3 . За цією ж адресою зареєстроване було і ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», керівником і однієї і іншої юридичної особи був ОСОБА_6 . Їй невідомо чому в справі брало участь ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», а не Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації.

Позивач вказала, що в жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала в суд позов до неї, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації», третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсними документів, виданих органом приватизації в порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" про передачу в порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , а саме розпорядження КП "Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації" N46586 від 16 вересня 2015 року та свідоцтва про право власності на вказану квартиру від 16 вересня 2015 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Фіголь Н.Б. за N реєстру 4769, застосування процедури реституції до сторін спірного договору купівлі-продажу зазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та посвідченого нотаріально 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Фіголь Н.Б. за N реєстру 4769, та зобов`язання власницю квартири ОСОБА_4 звільнити квартиру АДРЕСА_1 .

09 вересня 2021 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області позов задовольнив частково. Визнав недійсними документи, видані органом приватизації в порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", про передачу в порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , а саме розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації N 46586 від 16 вересня 2015 року та свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 16 вересня 2015 року. У задоволені решти позовних вимог відмовив.

У вказаному рішенні суд зробив висновок, що є чинними видані на ім`я ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20.05.1994 року №1779 та запис в реєстровій книзі №7720 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 , оскільки відсутнє судове рішення про їх скасування.

Не погодившись із таким висновком суду вона подала апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.09.2021 року у справі №607/17893/20 в частині визнання недійсними документів, виданих органом приватизації в порядку, визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», про передачу в порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , а саме розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації №46586 від 16 вересня 2015 року та свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 16 вересня 2015 року.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в справі №607/17893/20 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду залишено без змін.

Тобто, згідно висновку суду першої інстанції, на сьогоднішній день є чинною приватизація квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 ; існує та є чинним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26.05.94 року, видане на ім`я ОСОБА_5 ; існує та є чинним розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20.05.1994 року №7179; існує та є чинним в реєстровій книзі запис №7702 про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач вказала, що приватизація квартири АДРЕСА_1 лише на ім`я ОСОБА_5 є незаконною, оскільки вона на момент приватизації була повнолітньою, мала право проживання у спірній квартирі, проживала та була зареєстрована у ній, а тому мала право на приватизацію вказаної квартири, а тому посилаючись на Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» просить визнати приватизацію квартири АДРЕСА_1 недійсною, скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26.05.1994 року, видане на ім`я ОСОБА_5 , скасувати розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20.05.1994 року №7179 та скасувати в реєстровій книзі запис №7702 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

13.12.2022 судом зареєстрований відзив на позовну заяву поданий представником відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокатом Магдич О.О., який мотивований тим, що позов до задоволення не підлягає, оскільки доводи позивачки про те, що станом на момент приватизації спірної квартири АДРЕСА_1 вона проживала у даному помешканні, а відтак повинна бути учасником спільної сумісної або часткової власності на квартиру набутої в процесі приватизації, не відповідають дійсності.

Дослідженням представлених КП «Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації» архівних матеріалів, які стали підставо для прийняття розпорядження №7179 про видачу свідоцтва про право власності на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_5 та відповідний реєстровий запис № 7702 в реєстрові й книзі від 20.05.1994 р. свідчать про те, що підставою для прийняття розпорядження стала довідка ЖПК «Текстерно» про склад сім`ї, що видана 16 травня 1994 р.

Із даної довідки виданої ЖПК «Текстерно» (Житлово-комунальним управлінням об`єднання "Тернопільський бавовняний комбінат") від 16 травня 1994 р. вбачається, що ОСОБА_5 на той час був єдиним наймачем даної квартири, інші члени сім`ї у помешканні не зареєстровані. Саме цей документ був взятий до уваги при прийнятті органом приватизації рішення щодо передачі спірної квартири у приватну власність одноосібно ОСОБА_5 .

Представник відповідачів вказала, що у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що дана довідка начебто є неправдивою і до уваги слід брати довідку ПП «Наш дім» від 24.06.2015 року.

Проте, за таких обставин є дві взаємно суперечливі довідки: довідка ЖПК «Текстерно», яка наявна в оригіналі в архівних матеріалах БТІ, та довідка ПП «Наш дім» від 24 червня 2015 року, яка отримана позивачкою через 20 років після приватизації та вказує на те, що ОСОБА_1 начебто була зареєстрована у спірній квартирі на момент приватизації (тобто станом на 20.05.1994 р). До позову також долучені фотокопії поквартирних карток, які начебто вказують на те, що позивачка ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 прописалась (зареєструвалась) у спірній квартирі 06.09.1993 року та виписалась 24.03.1995 року.

Проте,вказала представниквідповідачів,ці відомостіявно невідповідають дійсностіоскільки,як вбачаєтьсяіз ордеруна вселення№ 922,який виданийВиконавчим комітетомТернопільської міськоїради народнихдепутатів 14липня 1986року тадолучений допозовної заявиу квартиру вселялась сім`я з 3-х чоловік: ОСОБА_5 (основний квартиронаймач) та члени сім`ї дружина ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_9 . Щодо ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_8 є записи № 1 та № 2 про прописку у квартирі 26.09.1986 року на підставі ордеру. А запис про прописку дочки ОСОБА_9 відсутній. Під № 4 є запис про прописку у квартирі дочки дружини від іншого шлюбу ОСОБА_10 14.03.1991 р. Під №3 у поквартирній карточці запис про прописку ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте це суперечить показам самої ж позивачки, яка стверджує що проживала та була зареєстрована у спірній квартирі з дитинства до 01.09.1992 року.

З 01.09.1992 року по 25.06.1993 року позивачка не проживала у цій квартирі у зв`язку із навчанням у Львівському СПТУ №48, що підтверджується дипломом виданим зазначеним навчальним закладом 26.06.1993 року.

Отже, вказала представник відповідачів, позивачка стверджує, що після повернення з навчання вона була повторно зареєстрована у спірній квартирі та проживала у ній з 06.09.1993 року до 24.03.1995 року. Однак, ця обставина не відображена у поквартирній картці. При цьому запис № 3 про прописку ОСОБА_9 06.09.1993 р. передує запису № 4 про прописку ОСОБА_10 1991 року. На думку відповідача, це вказує на фальсифікацію цієї картки, тобто карту переписали, внісши в неї під № 3 запис про прописку ОСОБА_9 06.09.1993 року. Однак під № 3 мав би бути запис про прописку позивачки 26.09.1986 р., коли у квартиру вселились та зареєструвались її батьки на підставі ордеру. Цей запис у поквартирній картці відсутній.

Крім цього, ПП «Наш дім» не є правонаступником ЖПК «Тексперно»; у позивачки не має жодних відомостей про те, яким чином поквартирні картки з`явились у розпорядженні ПП «Наш дім»; ким та коли вони передані; яким чином зберігались та як через багато років після приватизації у картці з`явився запис про начебто прописку позивачки у спірній квартирі станом на 20.05.1994 р.

Також, позивачка не мотивує у своїй позовній заяві жодним чином, хто з посадових осіб ЖПК «Тексперно», коли та на підставі яких документів міг надати органу приватизації неправдиву довідку щодо складу зареєстрованих осіб. Натомість, дана інформація є визначальною для розгляду даної справи, оскільки саме дана довідка стала тим документом, який дозволив органу приватизації визначити коло осіб, які мають право на приватизацію спірної квартири.

Крім того, просить врахувати, що покійний ОСОБА_5 зовсім не був зацікавлений у тому, щоб вводити в оману орган приватизації.

Орган приватизації відповідно до вимог ст.ст. 3-5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ та вимог пунктів 6-11 Положення, повинен був здійснити розрахунок житлової площі, яка передається у приватну власність безоплатно (в межах норми - 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю, а яка з оплатою коштами або цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі). Загальна площа спірної квартири АДРЕСА_1 становить 47,5 кв.м. Отже, орган приватизації провів відповідний розрахунок та визначив суму доплати, що вбачається із розрахунку вартості загальної надлишкової площі квартир (будинку), що приватизується, затвердженого розпорядженням органу приватизації від 20.05.1994 р. № 7179. Даний розрахунок знаходиться в матеріалах архівної інвентарної справи наданої КП «Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації» та оплачений ОСОБА_5 . У разі, якби ОСОБА_1 дійсно була зареєстрована у спірній квартирі, ОСОБА_5 не мав би обов`язку здійснювати доплату за надлишок квадратних метрів. З цих, підстав вважає, що позов до задоволення не підлягає. Крім того, просить суд застосувати позовну давність, оскільки позовна заява подана із пропуском такого строку.

Ухвалою судді від 11.04.2022 відкрито провадження у цивільній справі №607/3998/22.

Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою судді без видалення суду до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 24.01.2023 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, що відображено в протоколі судового засідання.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Островська О.Н. заявлені позовні вимоги підтримала, з підстав викладених у позові, просила суд їх задоволити у повному обсязі.

Представник відповідачів адвокат Магдич О.О. в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила з підстав викладених у відзиві. Просила суд відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача Комунального підприємства «Міське бюро технічної інвентаризації» будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, не повідомивши суд про причини неявки.

Третя особа ОСОБА_4 будучи належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилася, не повідомивши суд про причини неявки.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Статтею 55 Конституції України та статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статей 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14 липня 1986 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів видано ОСОБА_5 в складі сім`ї ОСОБА_8 (дружина) та ОСОБА_9 (дочка) ордер № НОМЕР_1 серії МК на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_4 .

Згідно свідоцтва про народження виданого 07.11.2000 року, ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та її батьками є ОСОБА_5 , ОСОБА_8 .

ОСОБА_9 в період з 01.09.1992 року по 25.06.1993 року навчалася в Львівському СПТУ №48, що підтверджується дипломом № НОМЕР_2 виданого зазначеним навчальним закладом 26.06.1993 року.

26.05.1994 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження №7179 від 20.05.1994 року видано свідоцтво про право власності на житло, згідно якого квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .

26.05.1994 року Міським бюро технічної інвентаризації ( м. Тернопіль) в реєстровій книзі вчинено запис №7702 про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_9 15.01.1994 року уклала шлюб з ОСОБА_11 та змінила прізвище на « ОСОБА_12 », що стверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 від 15.01.1994.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим повторно 11.09.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції.

Як вбачається з довідки виданої 24.06.2015 року ПП «Наш дім», ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_1 в період з 06.09.1993 року по 24.03.1995 року, з 07.10.2009 року по 02.04.2011 року, та з 05.05.2011 року та по даний час.

12 серпня 2015 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалив в справі №607/12094/15-ц рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації про визнання приватизації квартири недійсною, скасування свідоцтва про право власності на житло та розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації та скасування запису в реєстровій книзі задоволив, визнав приватизацію квартири АДРЕСА_1 недійсною, скасував свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26.05.1994 року, видане на ім`я ОСОБА_5 , скасував розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20.05.1994 року №7179 та скасував в реєстровій книзі запис №7702 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Зазначене рішення суду залишене без змін постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 15.02.2018 року.

Постановою Верховного Суду від 03.06.2020 року у справі №607/1294/15-ц зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, у задоволенні позову відмовлено.

В жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала в суд позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Комунального підприємства «Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації», третя особа - ОСОБА_3 про визнання недійсними документів, виданих органом приватизації в порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" про передачу в порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , а саме розпорядження КП "Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації" №46586 від 16 вересня 2015 року та свідоцтва про право власності на вказану квартиру від 16 вересня 2015 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Фіголь Н.Б. за № реєстру 4769, застосування процедури реституції до сторін спірного договору купівлі-продажу зазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та посвідченого нотаріально 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Фіголь Н.Б. за № реєстру 4769, та зобов`язання власницю квартири ОСОБА_4 звільнити квартиру АДРЕСА_1 .

09 вересня 2021 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області позов задовольнив частково та визнав недійсними документи, видані органом приватизації в порядку, визначеному Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", про передачу в порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , а саме розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації N 46586 від 16 вересня 2015 року та свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 16 вересня 2015 року. У задоволені решти позовних вимог відмовив.

У вказаному рішенні суд зробив висновок, що є чинними видані на ім`я ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20.05.1994 року №1779 та запис в реєстровій книзі №7720 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 , оскільки відсутнє судове рішення про їх скасування.

Дане судове рішення було предметом апеляційного оскарження, за результатами розгляду якого постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в справі №607/17893/20 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду залишено без змін.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що у 1985 році вона стояла в черзі на придбання трикімнатної квартири. Оскільки у лютому 1986 році в неї померла донька, а тому вони, тобто ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 получили в серпні 1986 року ордер на двокімнатну квартиру на трьох осіб. Квартира спочатку знаходилась на вулиці під назвою ОСОБА_13 , а потім була перейменована на АДРЕСА_5 . В такому складі сім`ї вони заселилися в цю квартиру. Коли заселилися, одразу прописалися з чоловіком, також прописали доньку ОСОБА_9 . Чому відсутні відомості про прописку на доньку у 1986 році, свідку невідомо. З цього приводу вона пояснила, що такого не може бути, так як на той час вимагалась прописка як для садочка так і для школи. Станом на 1986 рік, вона, тобто донька ОСОБА_9 , мала бути відмічена по квартирній карточці, як член сім`ї, яка вселилася разом з батьками. Коли померла молодша дочка, чоловік ОСОБА_5 вже знав що вони розлучаться, так як донька померла із-за нього. Чоловік помер в вересні 2014 року, після його смерті у 2015 році ОСОБА_9 почала збирати документи для нотаріуса з метою оформлення спадщини і тільки тоді дізналась про приватизацію квартири. На той час, коли вона пішла з квартири, там залишалися прописаними вона, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 . Про приватизацію квартири вона також не знала. Пояснила, що вона розлучилася з ОСОБА_5 до 1994 року, тобто до того, як була приватизація. Після розлучення батьків ОСОБА_14 проживала, як із батьком, так і з матір`ю на АДРЕСА_6 . Більшість часу проживала в батька, навчалася в м. Львові. Пояснила, що як вона, так і ОСОБА_14 не цікавились приватизацією, так як в сім`ї було заведено довіряти один одному, а тому вони не думали, що таке може статись. Свідок пояснила, що ОСОБА_10 це донька від другого шлюбу і вона не пам`ятає чи була вона прописана в даній квартирі. Стосунки ОСОБА_9 із сестрою ОСОБА_15 дуже добрі, дружні. На питання чи міг ОСОБА_5 мати мотив приховати від ОСОБА_9 той факт, що квартира приватизована, свідок відповіла, що причиною цього могло бути тільки їх розлучення з ОСОБА_5 , хоча стосунки в батька з донькою були добрі.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що є донькою ОСОБА_5 , а ОСОБА_1 ( ОСОБА_16 ) являється її рідною сестрою зі сторони батька. Пояснила, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_16 ) після закінчення навчання у м. Львів в 1994 році по АДРЕСА_7 не проживала. Її батько ОСОБА_5 розлучився із матір`ю ОСОБА_1 ( ОСОБА_16 ) у 1991 році, після чого її матір ОСОБА_8 вже мала інше прізвище ОСОБА_17 і в цьому ж 1991 році в них з другим чоловіком народилася ОСОБА_10 . Вони проживали в Тернополі на вулиці Живова усі разом: ОСОБА_18 ( ОСОБА_16 ), ОСОБА_10 їх спільна донька ОСОБА_10 та донька ОСОБА_18 ( ОСОБА_16 ) від першого шлюбу ОСОБА_1 ( ОСОБА_16 ). У 1993 році ОСОБА_9 вже була знайома зі своїм чоловіком ОСОБА_11 , а в січні 1994 року вони одружилися. Проживати у 1994 році в батька ОСОБА_5 - ОСОБА_19 не могла, так як в неї вже була своя сім`я. Це вона знає зі слів батька, оскільки не могла цього бачити, так як народилася у 1999 році. Пояснила, що її батько був завжди чесною людиною, не любив брехати, стосунки в нього зі всіма були добрі, на день народження збирались всі разом, ОСОБА_14 приїздила з сином ОСОБА_20 , тобто внуком ОСОБА_5 . Разом їздили на відпочинок. Тому, не вірить в те, що її батько ОСОБА_5 міг щось приховати, або підробити документи, він завжди був чесним та справедливим. Чи була зареєстрована ОСОБА_21 в квартирі по АДРЕСА_7 свідок не знає. Знає що з 2011 року був прописаний ОСОБА_22 .

Суд не приймає до уваги покази допитаної в судовому засіданні в якості свідка відповідачки ОСОБА_3 , в частині показів, щодо реєстрації і проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, а також приватизації квартири ОСОБА_5 у травні 1994 року, оскільки вона особисто не була свідком вказаних обставини, так як народилась в 1999 році.

За змістом статті 15 Закону України «Про власність», чинного на дату приватизації ОСОБА_5 спірної квартири, наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Приватизація житла здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі у редакції чинній, на час здійснення ОСОБА_5 приватизації спірної квартири) приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до пункту першого статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Пунктом 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно зі статтею 8 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Процедура передачі квартири з державної форми власності у приватну регламентується Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ та Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.92 №56, який затвердив Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян" (із змінами, внесеними згідно з наказом Держжитлокомунгоспу від 05.08.94 № 72, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 23.08.94 за № 201/411, далі - Положення). Дане Положення втратило чинність із прийняттям нового Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян затвердженого наказу № 396 від 16.12.2009 Міністерства з питань житлово-комунального господарства України. Проте основні правила щодо приватизації не зазнали змін: участь у приватизації беруть усі члени сім`ї, які зареєстровані у помешканні та спільно подають до органу приватизації заяву затвердженого взірця. Наймачі, члени сім`ї, які не бажають брати участь у приватизації, складається про це окрему відповідну заяву.

ОСОБА_1 обґрунтовує позов порушенням її права на участь у приватизації квартири АДРЕСА_1 та отримання її у власність, посилаючись на те, що її батько ОСОБА_5 надав до органу приватизації недостовірну інформацію про склад осіб, зареєстрованих та проживаючих у спірному житловому приміщенні.

Як вбачається із представлених КП «Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації» архівних матеріалів, які стали підставо для прийняття розпорядження №7179 від 20.05.1994 р. про видачу свідоцтва про право власності на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_5 та відповідного реєстрового запису № 7702 в реєстровій книзі від 20.05.1994, підставою для прийняття розпорядження стала довідка ЖПК «Текстерно» про склад сім`ї, що видана 16 травня 1994 року.

Із даної довідки виданої ЖПК «Текстерно» (Житлово-комунальним управлінням об`єднання "Тернопільський бавовняний комбінат") від 16 травня 1994 р. вбачається, що ОСОБА_5 на той час був єдиним наймачем даної квартири, інші члени сім`ї у помешканні не зареєстровані. Саме цей документ був взятий до уваги при прийнятті органом приватизації рішення щодо передачі спірної квартири у приватну власність одноосібно ОСОБА_5 .

Натомість, згідно довідки ПП «Наш дім» від 24 червня 2015 року, вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі на момент приватизації (тобто станом на 20.05.1994 р). До позову також долучені фотокопії поквартирних карток, які вказують на те, що позивачка ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 прописалась (зареєструвалась) у спірній квартирі 06.09.1993 та виписалась 24.03.1995.

Отже, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 мала право на приватизацію спірної квартири, оскільки на момент прийняття рішення про її приватизацію ОСОБА_5 , вона була зареєстрована у цій квартирі, а тому мала право на її приватизацію. Вказаний висновок суду обґрунтовується довідкою ПП «Наш дім» від 24 червня 2015 року, із якої вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі на момент приватизації (тобто станом на 20.05.1994 р), а також фотокопіями поквартирних карток, які вказують на те, що позивачка ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 прописалась (зареєструвалась) у спірній квартирі 06.09.1993 та виписалась 24.03.1995. Зазначені документи судом беруться до уваги, оскільки стороною відповідача не доведено, що інформація, яка зафіксована у вказаних документах є недостовірною.

Таким чином, суд вважає, що право позивачки на приватизацію квартири АДРЕСА_1 є порушеним.

Представником відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокатом Магдич О.О. подано суду заяву про застосування до спірних відносин строку позовної давності, в якій остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог в зв`язку з пропуском ОСОБА_1 строку позовної давності, тобто строку звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 зроблено висновок про те, що: «За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду треба з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності».

У постанові від 01.03.2023 у справі № 147/1172/19-ц Верховний суд підтримав вищезазначену позицію та одночасно з цим наголосив, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини зазначив, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, рішення ЄСПЛ від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, рішення ЄСПЛ від 29.01.2013).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

На підтвердження пропуску позивачем строку позовної давності представник відповідача посилається на те, що з моменту, коли були вчинені оскаржувані дії органу приватизації, а саме розпорядження № 7179 про видачу свідоцтва про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_5 та відповідний реєстровий запис № 7702 в реєстровій книзі від 20.05.1994, минуло майже тридцять років, а тому об`єктивне підтвердження підстав позову письмовими доказами є неможливим. Позивачка покликається на норму про переривання перебігу строку позовної давності, а саме на вимоги частини 3 статті 264 ЦК України. Однак закон не передбачає переривання строку позовної давності шляхом пред`явлення позову у випадку, коли такий строк уже сплив на момент заявления позовних вимог.

Саме така правова позиція висловлена у висновку КЦС ВС по справі № 686/23170/19, яка не змінювалась.

Заявляючи про переривання строку позовної давності позивачка посилається на заявлення позову у справі № 607/12094/15-ц. Однак, уже на момент подання даного (первинного) позову із аналогічним змістом строк позовної давності уже був пропущений.

Додатково представник відповідача зазначає, що уже після приватизації спірної квартири згідно розпорядження № 7179 та видачі свідоцтва про право власності на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_5 (реєстровий запис № 7702 в реєстрові й книзі від 20.05.1994р.) позивачка двічі прописувалась у дану квартиру 07.10.2009 року та 05.05.2011 року. Прописуючись у квартиру свого батька ОСОБА_5 , вона не могла не знати про те, що він є її власником, оскільки саме власник надає згоду на прописку (реєстрацію місця проживання) повнолітнього члена сім`ї у належну йому квартиру. Отже, твердження позивачки про те, що лише після смерті батька у ході оформлення своїх спадкових прав вона дізналась про приватизацію ним спірної кватири не відповідають дійсності.

Враховуючи викладене є очевидним, що позивачка звернулась до суду поза межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України, а саме після 26.05.1997 року, в той час як строк, що минув уже після збігу строку позовної давності є надто значним, а саме 25 років.

Представник позивача заперечуючи, щодо задоволення заяви про застосування строку позовної давності посилається на те, що про факт приватизації квартири лише на ім`я ОСОБА_5 позивачка дізналася після його смерті, коли почала збирати документи для оформлення спадщини, а саме в червні 2015 року. Остаточне рішення в справі за позовом ОСОБА_1 було ухвалено 03.06.2020 Верховним Судом, який скасував рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12.08.2015 і постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 15.02.2018 та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив не тому, що вона не мала права на приватизацію квартири, а тому, що до справи не були залучені належні відповідачі. З огляду на це, строк позовної давності ОСОБА_1 пропущено з поважних причин і тому звертається до суду з клопотанням поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з вимогою про захист її права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , а також просить взяти до уваги наступне.

Після смерті батька, ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини за законом. Нотаріус пояснила, що для оформлення спадщини ОСОБА_1 повинна зібрати документи з банків, з інвентарбюро для встановлення спадкового майна.

Про те, що квартира приватизована лише на ім`я її батька, ОСОБА_1 дізналася після того, як звернулася в КП «Міське бюро технічної інвентаризації» де їй повідомили, що за ОСОБА_5 зареєстрована квартира АДРЕСА_1 на праві власності, яка приватизована лише ним одним.

Отже, вважає, що строк позовної давності пропущено ОСОБА_1 з поважних причин, а тому просить суд поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із вимогою про визнання приватизації незаконною.

З огляду на викладене суд погоджується із доводами представника відповідачів та вважає, що позивач пропустила строк звернення до суду із даним позовом, оскільки з моменту приватизації ОСОБА_5 спірної квартири, тобто 20.05.1994 і до першого звернення позивачки ОСОБА_1 до суд із позовом про захист своїх прав на приватизацію спірної квартири, а саме 13.07.2015, пройшло більше ніж 21 рік, в той час, як строк поовної давності становить три роки.

Крім цього, суд погоджується із твердженням представника відповідача про те, що позивачка ОСОБА_1 , прописуючись у спірній квартирі 07.10.2009 та 05.05.2011, не могла не знати про те, що її власником є ОСОБА_5 , оскільки саме власник надає згоду на прописку (реєстрацію місця проживання) повнолітнього члена сім`ї у належну йому квартиру.

Отже, суд вважає, що позивачка не тільки могла дізнатись про порушення її права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , але і повинна була дізнатись про таке порушення і своєчасно, у межах трьохрічного строку позовної давності, звернутись до суду за захистом порушеного права, однак такий строк пропустила без поважних причин.

Суд вважає, що поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем не доведено в ході розгляду справи.

Посилання позивачки на те, що про порушення свого права вона дізналась лише реалізуючи свої спадкові права після смерті батька ОСОБА_5 , а саме в червні 2015 року, не заслуговують на увагу, оскільки суд вважає, що позивачка, як повноліття та дієздатна особа, зобов`язана цікавитись реалізацією належних їй прав, зокрема права на приватизацію житлового фонду та добросовісно користуватись такими правами, чого нею дотримано не було, беручи дот уваги той факт, що процес приватизації державного житлового фонду в Україні розпочався ще у 1992 році.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 369/7752/19.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак позивач звернувся до суду із даним позовом з пропуском строку позовної давності та не довів поважність причин її пропуску, а відповідач в установленому законом порядку звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009, ст.ст. 15, 16, 21, 182, 257-261, 267, 321, 345 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-89, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства «Міське бюро технічної інвентаризації» з участю третьої особи ОСОБА_4 про визнання приватизації квартири АДРЕСА_1 недійсною, скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26.05.1994 видане на ім`я ОСОБА_5 , а також розпорядження Міського бюро технічної інвентаризації від 20.05.1994 №7179 в реєстровій книзі запис №7702 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресом: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_9 ; РНОКПП НОМЕР_6 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , проживає за адресом: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_7 ;

Відповідач: Комунальне підприємство «Міське бюро технічної інвентаризації», адреса: вул. За Рудкою, 35, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ 14028717.

Третя особа: ОСОБА_4 , адреси проживання: АДРЕСА_11 ).

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич