Рішення

від 08.05.2024 по справі 755/2994/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/2994/24

Провадження № 2/755/2826/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2024 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

за участі

представника позивачів - ОСОБА_1

представника відповідача - Павленка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, у якому просили визнати за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у рівних частинах право спільної часткової власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:66:149:0200 площею 0,0258 га, 8000000000:66:149:0203 площею 0,0497 га, 8000000000:66:149:0204 площею 0,0422 га, 8000000000:66:149:0205 площею

0,2217 га га, 8000000000:66:149:0206 площею 0,0295 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1967 року № 60 постановлено відвести Управлінню громадського харчування міськвиконкому під будівництво об`єкту громадського харчування на Передмостній слобідці в Дарницькому районі земельну ділянку біля 0,4 га для Київресторантресту під будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1». На підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу при викупі від 16 травня 1997 року № 481, посвідченого Першою Київською нотаріальною конторою, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву передало у власність Товариству покупців членів трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» цілісний майновий комплекс - ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про що 22 травня 1997 року підписано акт приймання-передачі державного підприємства - ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», № 499. Далі, 30 вересня 1999 року начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву затверджено Акт підсумкової перевірки виконання умов договору від

07 вересня 1999 року, відповідно до якого умови договору виконанні покупцем повністю.

Також розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від

26 грудня 2000 року № 1096 надано згоду на присвоєння поштової адреси ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - АДРЕСА_1 .

Власниками нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами: 8000000000:66:149:0200, 8000000000:66:149:0203, 8000000000:66:149:0204, 8000000000:66:149:0205, 8000000000:66:149:0206, є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (раніше ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ), ОСОБА_6 , які одночасно є постійними користувачами вказаних земельних ділянок.

На підставі викладеного вважають, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 належить право спільної часткової власності на спірні земельні ділянки. При цьому, право власності позивачів на вказані земельні ділянки заперечується відповідачем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, який виступав продавцем державного майна.

На цій підставі просять позов задовольнити.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

27 березня 2024 року представник відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що відповідач не погоджується з доводами, викладеними у позовній заяві, оскільки до компетенції Регіонального відділення не входять повноваження щодо визнання права власності на земельні ділянки, тому Регіональне відділення Фонду державного майна України у місті Києві є неналежним відповідачем у даній справі.

При цьому, позивач вказав, що в описі майна, що передавалося на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, та Акті передачі майна державного підприємства ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 22 травня 1997 року № 499 земельна ділянка площею 0,4 га не значиться, тобто вказаний об`єкт не є предметом договору. Умови вказаного договору передбачали обов`язок продавця, у разі необхідності, сприяти покупцю у переоформленні документів на земельну ділянку. При цьому, законодавством, чинним на момент нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майнового комплексу, правової підстави для здійснення приватизації нерухомого державного майна разом із земельною ділянкою, на якій це майно розташоване, не передбачалося.

Також відповідач звернув увагу, що згідно Акту підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 07 вересня 1999 року, затвердженого 30 вересня 1999 року начальником Регіонального відділення, умови договору виконані покупцем у повному обсязі, акт є підставою для зняття державним органом приватизації договору купівлі-продажу від 16 травня 1997 року № 481 з контролю.

На підставі викладеного просив у задоволенні позову відмовити.

27 березня 2024 року у підготовчому засідання оголошено перерву до 24 квітня 2024 року.

02 квітня 2024 року представник позивачів - адвокат Романюк Х.П., подала відповідь на відзив по справі, у якій виклала заперечення проти доводів представника Регіонального відділення Фонду державного майна України в місті Києві про визначення неналежного відповідача у справі. Зауважила, що відсутність вказівки у договорі купівлі-продажу цілісного майнового комплексу при викупі

№ 481 про перехід до покупця земельних ділянок, на яких знаходився такий майновий комплекс, не свідчить про відсутність такого переходу, оскільки господарський об`єкт не міг функціонувати без земельної ділянки, яка під ним розташована.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 08 травня 2024 року представник позивачів позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, зазначила, що позивачі є власниками нерухомого майна, що розташоване на спірних земельних ділянках. Згідно договору відбувалося відчуження саме цілісного майнового комплексу, що не могло бути здійснено без відчуження земельної ділянки, виділеної під ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1». Комунікації, створені для обслуговування ресторану знаходяться в спірних земельних ділянках. Також посилалася на постанову Верховного Суду по справі № 925/1142/18, у якій викладено правову позицію, що основною ознакою цілісного майнового комплексу є наявність господарського об`єкту із завершеним циклом виробництва продукції, втрата яким одного з елементів, які забезпечують такий цикл виробництва, а саме земельної ділянки, на якій він розташований, призведе до втрати можливості забезпечувати виконання покладених на такий комплекс завдань. Підтримала, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву є належним відповідачем у справі, оскільки саме він здійснює повноваження у сфері розпорядження земельними ділянками державної власності, зокрема власника земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації.

Відповідач надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. У задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 5 цього Кодексу визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частина друга статті 16 ЦК України визначає основні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належать визнання права, підставою для застосування якого є невизнання чи оспорення належного особі права іншою особою або відсутність у особи документів, що засвідчують приналежність їй права.

Право власності на землю гарантується статтею 14 Конституції України, яка проголошує, що це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Судом встановлено, що Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1967 року № 60 «Про відвід земельних ділянок Управлінню громадського харчування міськвиконкому під будівництво об`єктів громадського харчування», з метою поліпшення роботи ресторанів Київресторантресту виконавчий комітет Київської міської Ради депутатів трудящих постановив відвести Управлінню громадського харчування міськвиконкому земельні ділянки під будівництво об`єктів громадського харчування, в тому числі, на Передмостній слобідці в Дарницькому районі земельну ділянку, площею біля 0,4 га для Київресторантресту, під будівництво ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Статтею 86 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI (у редакції від 27 грудня 1996 року) встановлювалося, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України № 697-12 «Про власність» (із змінами, внесеними Законом від

16 грудня 1993 року № 3718-12), цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно статті 112 Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-VI (у редакції від 27 грудня 1996 року) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (стаття 1 Закону України «Про приватизацію державного майна від 04 березня

1992 року № 2163-XII, у редакції від 20 березня 1997 року).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 04 березня 1992 року № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» (у редакції від 20 березня 1997 року) до об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об`єднань.

Згідно статті 6 вказаного Закону суб`єктами приватизації є: державні органи приватизації; покупці (їх представники); посередники.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об`єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (стаття 7 вказаного Закону).

Також, відповідно до статті 2 Закону України від 06 березня 1992 року № 2171-XII «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції від 06 березня

1996 року) об`єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, в тому числі об`єкти незавершеного будівництва. Балансова вартість основних фондів зазначених об`єктів не повинна перевищувати 20 мільйонів карбованців станом на 1 травня 1992 року (після їх індексації).

Статтею 3 цього Закону передбачено, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу об`єктів, що підлягають приватизації, працівниками цих об`єктів; продажу на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до статті 24 цього Закону до покупця, який придбав на аукціоні, конкурсі об`єкт приватизації, переходить прав володіння, користування і розпорядження цим об`єктом з моменту удару молотка ліцітатора або підписання протоколу засідання конкурсної комісії про визначення остаточного переможця, при викупі підприємства - з дати прийняття органом приватизації рішення про викуп.

Право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню. Після виплати повної ціни продажу об`єкта або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства.

Судом встановлено, що 16 травня 1997 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по місту Києву (продавець) та Товариством покупців членів трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» (покупець) укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу при викупі (далі - Договір від 16 травня 1997 року). Договір посвідчено державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І., зареєстровано у реєстрі за № 17-580.

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 16 травня 1997 року продавець зобов`язувався продати у власність покупцю державне майно цілісного майнового комплексу ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який знаходиться за адресою: 252160, м. Київ, Гідропарк, а покупець зобов`язувався придбати майно і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі. Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно, а також нерухоме майно, нежитлові будівлі площею 510,1 кв. м та 90,8 кв. м, згідно свідоцтва від 20 березня 1997 року серії НОМЕР_1 , виданого Київською державною адміністрацією, та протоколу інвентаризації.

Право власності на майно переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору (пункт 2.1 Договору).

Згідно із пунктом 3.2 Договору від 16 травня 1997 року передача об`єкта приватизації продавцем і прийняття об`єкта приватизації покупцем посвідчуються актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Права та обов`язки сторін договору визначено розділами 5, 6 Договору від 16 травня 1997 року. Зокрема пунктом 6.1 встановлено обов`язок покупця, у разі необхідності, сприяти покупцю в переоформленні документів на земельну ділянку.

22 травня 1997 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по місту Києву (продавець) та товариством покупців членів трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» (покупець) підписано Акт передачі-приймання державного підприємства ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1» № 499, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв продане 16 травня 1997 року, шляхом викупу, майно на суму 105 778 тис. грн, згідно з експертним висновком.

Згідно акту підсумкової перевірки виконання умов Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 07 вересня 1999 року, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 30 вересня 1999 року, сторони підтвердили, що умови договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 16 травня 1997 року № 481 виконано у повному обсязі, акт є підставою для зняття державним органом приватизації договору купівлі-продажу від 16 травня 1997 року № 481 з контролю. При цьому, в приватизаційний справі цілісного майнового комплексу відсутня інформація щодо земельної ділянки, на якій розташований цілісний майновий комплекс ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про що свідчить лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 26 грудня 2019 року № 30-03/10762, що міститься в матеріалах справи.

Матеріали справи також не містять інформації про оспорювання покупцем договору від

16 травня 1997 року.

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 грудня 2000 року № 1096 «Про присвоєння поштових адрес» надано згоду на присвоєння поштової адреси ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1»-089 АДРЕСА_6.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказані обставини також встановлено у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2012 року № 2а-1235/12/2670.

У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 826/4348/13-а за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 ,

Хіжазі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, зазначено, що: «Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, в цій частині висновків судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що позивачі, як власники нерухомого майна набули права на спірну земельну ділянку, рішення про її вилучення у встановленому законом порядку не приймалося, відповідачем безпідставно прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо її відведення позивачам, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про задоволення позову в цій частині.».

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав, станом на 30 січня 2024 року, об`єкти нерухомості, що розташовані за адресою місцезнаходження цілісного майнового комплексу ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 »: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належать, зокрема, таким особам:

1)квартира за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 513125280366, на праві власності належить ОСОБА_8 (на даний час - ОСОБА_5 ) з 27 листопада 2014 року, підстава набуття права власності - договір дарування від 21 жовтня 2011 року № 2088, виданий Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А.

2)нежилі будівлі, літ. А, В, Д, Ж, за адресою: АДРЕСА_1 , земельні ділянки місця розташування з кадастровими номерами: 8000000000:66:149:0094, 8000000000:66:149:0203, 8000000000:66:149:0204, 8000000000:66:149:0205, 8000000000:66:149:0207, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2528834680000, на праві спільної часткової власності належать ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 07 грудня 2021 року на підставі Договору про поділ від 07 грудня 2021 року № 2047, виданого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим Є.І.

3)нежитлова Будівля (літ. Б) за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування з кадастровим номером: 8000000000:66:149:0206, 8000000000:66:149:0200, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 513072980366, на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з 27 листопада 2014 року, на підставі договору дарування від 17 серпня 2011 року № 1564, виданого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим Є.І.;

4)нежилі приміщення (в літ. А) та нежилі будівлі (літ. В, Д, Ж, З, І, К) за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна - 31820631, на праві власності належать ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 20 жовтня 2010 року, підстава виникнення права власності - рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2010 року, Ухвала Апеляційного суду міста Києва від 10 серпня 2010 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2010 року.

5)нежитлова будівля (літ. Б), за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна - 31823182, на праві власності належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , підстава виникнення права власності - договір дарування від 17 серпня 2011 року № 1564, виданий Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А.

Таким чином, на підставі Договору від 16 травня 1997 року Товариством покупців членів трудового колективу ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1» у порядку приватизації набуто право власності на цілісний майновий комплекс ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», що перебував у державній власності.

Положення договору не містять інформації про перехід до покупця права власності на земельну ділянку, на якій такий майновий комплекс розташовано.

Так само вказаний договір та акт до нього не містять зауважень покупця про непередання продавцем відповідно документації, яка б підтверджувала право користування земельною ділянкою, на якій майновий комплекс розташовується, чи право власності на таку.

Водночас, статтею 2 Закону України від 06 березня 1992 року № 2171-XII «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції від 06 березня 1996 року) передбачено, що до відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств».

Частиною другою статті 3 Закону України від 04 березня 1992 року № 2163-XII «Про приватизацію державного майна» (у редакції від 20 березня 1997 року) встановлено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об`єктів державного земельного та житлового фондів, а також об`єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об`єктів сфери охорони здоров`я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Стаття 9 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність» (у редакції від

11 квітня 1995 року) встановлює, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об`єктами права виключної власності народу України.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність» (у редакції від 11 квітня 1995 року) народ України здійснює право власності на об`єкти, перелічені в статті 9 цього Закону, через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів.

Стаття 3 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, у редакції від

22 червня 1993 року, встановлювала, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Згідно статті 4 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, у редакції від 22 червня 1993 року, у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим сільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам (стаття 7 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII, у редакції від

22 червня 1993 року).

Також статтею 17 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (у редакції від 22 червня 1993 року) визначено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки, а тому Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву не мало повноважень вирішувати питання про приватизацію об`єкту державного земельного фонду.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт передання земельної ділянки, на якій розміщено цілісний майновий комплекс ресторан «ІНФОРМАЦІЯ_1», у приватну власність.

При цьому, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2015 року по справі № 755/782/15-ц та постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 826/4348/13-а, відомостей з Державного земельного кадастру від 10 листопада 2021 року № 61587099, за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 зареєстровано право постійного користування у рівних частинах (по щодо кожної) наступними земельними ділянками:

1)Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:149:0200, площею 0,0258 га;

2)Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:149:0203, площею 0,00497 га;

3)Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:149:0204, площею 0,0422 га;

4)Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:149:0205, площею 0,02217 га;

5)Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:66:149:0206, площею 0,0295га;

Конституційний Суд України при розгляді питання відповідності Земельного Кодексу України 2002 року правовим нормам Конституції України, зокрема законності пункту 6 перехідних положень Земельного Кодексу України 2002 року, яким встановлювалась необхідність переоформлення правових документів з постійного користування в користування шляхом оренди, вказав, що закон зворотної сили не має. Своїм рішенням від 22 квітня 2005 року Конституційний суд визнав пункт

6 перехідних положень недійсним. Роз`яснено, що фізичні та юридичні особи, яким було надано право постійного користування до введення в дію Земельного Кодексу України 2002 року користуються цим правом доти, доки добровільно не побажають переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або ж на користування в оренду.

Суд враховує, що пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до статті 9 Земельного Кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок відноситься до повноважень Київської міської ради.

Статтею 116 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та права користуватися земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

З точки зору статті 116 ЗК України єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Таким чином, лише Київська міська рада, як представницький орган територіальної громади міста Києва, має виключне право на прийняття остаточних рішень з питань, що віднесені до компетенції місцевих рад.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом.

Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Суд також враховує, що у матеріалах справи відсутні відомості про звернення позивачів у період з 16 травня 1997 року (дата укладення договору купівлі-продажу) до 07 вересня 1999 року (дата акту підсумкової перевірки) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з питанням здійснення сприяння в переоформленні документів на земельну ділянку під приватизованим майновим комплексом рестораном «ІНФОРМАЦІЯ_1», а також до Київської міської Ради із відповідним клопотанням щодо визнання права власності на таку земельну ділянку та внесення відповідних записів до державного реєстру прав. Крім того, представник позивачів зверталась до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву із листом щодо сприяння в переоформленні прав на земельні ділянки, на яких розташоване нерухоме майно ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», однак отримала відмову з тих підстав, що у регіональному відділення відсутні відповідні повноваження, про що свідчить лист від 19 січня 2024 року № 30-03/393 на б/н від 14 грудня 2023 року (вх.№ КО-38-з від 20 грудня 2023 року).

Надаючи оцінку залученню позивачами Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву в якості відповідача, суд звертає увагу, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від

20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі

№ 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 1 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 71)).

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).

Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі як співвідповідача Київської міської ради позивачі не заявляли. Суд враховує, що представник позивачів, отримавши відзив на позовну заяву із змісту якого вбачається, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву не є належним відповідачем у справі, не заявила відповідного клопотання.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Оскільки позивачами пред`явлено позовні вимоги до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, який не є належним відповідачем у справі, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, про визнання за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у рівних частинах права спільної часткової власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:66:149:0200 площею 0,0258 га, 8000000000:66:149:0203 площею 0,0497 га, 8000000000:66:149:0204 площею 0,0422 га, 8000000000:66:149:0205 площею 0,2217 га, 8000000000:66:149:0206 площею 0,0295 га, слід відмовити повністю.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові на позивачів.

Керуючись статтею 14 Конституції України, стаття 86, 112 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року, статтею 83 Земельного кодексу України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтями 12, 13, 51, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273,354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання права власності на земельну ділянку, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою:

АДРЕСА_3 .

Позивач - ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивач - ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 .

Позивач - ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання зареєстровано за адресою:

АДРЕСА_5

Відповідач - Регіональне відділення фонду державного майна України по місту Києву, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 19030825, адреса місцезнаходження: бульв. Тараса Шевченка, 50-Г, м. Київ, 01032.

Повний текст рішення виготовлено 22 травня 2024 року.

Суддя О.О. Хромова