Постанова

від 11.06.2024 по справі 904/6466/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6466/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2024р.

(суддя Панна С.П., м. Дніпро, повний текст рішення складено 01.03.2024р.) у справі

за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті,

03150, м.Київ, вул.Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1",

49064, м.Дніпро, вул.Повітрофлотська, буд.2А, код ЄДРПОУ 38113552

про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" про стягнення на користь Державного бюджету України плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 2 592,86грн.

Позовні вимоги обґрунтовані недотриманням нормативів та встановленим законодавством параметрів проїзду автомобільними дорогами транспортних засобів.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2024 року у справі № 904/6466/23 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" в дохід Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 2 592,86грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" на користь Державної служби України з безпеки на транспорті судовий збір, в розмірі 2 684,00грн.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що нарахована Позивачем плата за проїзд є повністю безпідставною, необгрунтованою та суперечить фактичним обставинам справи, так як Позивачем не враховано, що транспортний засіб є контейнеровозом, до якого застосовуються збільшені допустимі норми навантаження. Долучені Позивачем до позовної заяви докази є неналежними та недопустимими, так як вони містять безліч порушень та суперечностей, встановити з долучених документів (довідки, актів) вчинене Відповідачем порушення неможливо (відсутня будь-яка інформація про результати вагового контролю: навантаження на осі та повну масу транспортного засобу), так як порушення має встановлюватись не на підставі припущень, а на підставі наданих Позивачем доказів.

Аналогічні доводи також містить і відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Скаржник також повідомив суд, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги у суді апеляційної інстанції складено на підставі Договору про надання правової допомоги від 15.07.2021 р. та Протоколу № 1 погодження договірної ціни на виконання робіт (надання послуг) від 15.07.2021 р., які наявні в матеріалах справи та становить 10 800,00 грн..

Від Скаржника до суду надійшло клопотання про долучення кінцевого розрахунку та доказів понесення витрат на правову допомогу, в якому він просить суд судові витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі 10 800,00 грн. покласти на Позивача.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов до суду, Позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, з огляду на її безпідставність.

В обгрунтування своїх заперечень, Позивач вказує на те, що у справі відсутні жодні докази, що під час проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу, що належить відповідачу, здійснювалось безпечне вантажне перевезення в контейнері, згідно його призначення. Зазначене, на думку Позивача, вказує на відсутність перевезення вантажів за допомогою контейнера. Позивач зазначає на тому, що відповідач здійснював перевезення вантажу транспортним засобом, який не є контейнеровозом в розумінні норм законодавства, тому фактична маса транспортного засобу повинна бути не більше 40 тон, а навантаження на строєні осі не більше 22 тон. Позивач також звертає увагу на те, що відповідачем долучено фото танку-контейнеру, але у відповідача відсутні докази що саме 04.07.2021 року вказаний танк-контейнер дійсно був розміщений на сідловому тягачі марки DAF, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 під час здійснення габаритно-вагового контролю. Окрім цього, згідно свідоцтва про реєстрацію причепа марки VAN HOOL, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 - відсутній запис, що це саме контейнеровоз. В іншій частині, зміст відзиву на апеляційну скаргу дублює зміст позовної заяви.

В запереченнях на відзив на апеляційну скаргу, Позивач вказує на те, що посадовими особами Чернівецької митниці було встановлено перевищення вагових параметрів та відсутність дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні транспортного засобу відповідача, про що було повідомлено Придністровське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.03.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/6466/23. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2024р. у справі № 904/6466/23 відкласти до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

Матеріали справи № 904/6466/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2024р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2024р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

04.07.2021р. посадовими особами Чернівецької митниці Державної митної служби України 04.07.2021р. на міжнародному пункті пропуску "Мамалига-Крива" митного поста "Мамалига" був проведений габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки DAF реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , з причепом марки VAN HOOL реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , перевізник - ТОВ "МІКО-ТРАНС-1" під керуванням водія - Тимбур Віталій.

Під час здійснення митного контролю вищевказаного транспортного засобу було встановлено перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними законодавством більш як на 2 відсотки, а саме 2,36 відсотки.

Про результати габаритно-вагового контролю Чернівецька митниця Держмитслужби повідомила Придністровське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки (Чернівецька область) № 7.2-08/1/7.2-28.3/6/186 від 05.07.2021р..

Посадовою особою Придністровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Чернівецька область), а саме головним спеціалістом Відділу державного контролю Придністровського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки 05.07.2021 року, на підставі направлення на рейдову перевірку № 011360 від 02.07.2021р., проведена рейдова перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Працівниками Придністровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Чернівецька область) виявлено перевищення нормативних вагових параметрів транспортним засобом марки DAF реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , з причепом марки VAN HOOL, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , а саме: фактичне навантаження на строєну вісь складало 22,52 тон, при допустимих 22,00 тон, що підтверджується копією талона про зважування від 04.07.2021р..

За результатами перевірки було складено: довідку №0064754 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 05.07.2021р., яка оформлена згідно Наказу Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України 10.10.2013 р. № 1007/1207; акт №0061157 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 05.07.2021р.; акт №СЕ296174 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 05.07.2021р., яким виявлено порушення вимог ст. 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: виконання резидентом України міжнародних перевезень вантажів без дозволу щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових обмежень, чи документ про внесення плати за проїзд.

05.07.2021р. Дніпровським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки був винесений припис № 0064612 щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт в якому було запропоновано вжити заходів до усунення виявлених порушень у строк до 05.10.2021р.

ТОВ"МІКО-ТРАНС-1" нараховано плату за проїзд великовагового та великогабаритного транспортного засобу у розмірі 80,0 євро, що еквівалентно 2 592 грн. 86 коп. (курс НБУ станом на 05.07.2021р. за 1 євро = 32,4107 грн.) про що складено розрахунок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів №0061157 від 05.07.2021р..

Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області направив відповідачу повторне повідомлення про заборгованість № 26492/5.2/24-22 від 25.08.2022р., в якому просив здійснити оплату проїзду, в розмірі 2 592,86грн., яке було залишено відповідачем без відповіді.

Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області направив відповідачу повідомлення про заборгованість № 52833/5.4.1/24-23 від 14.07.2023р., в якому просив здійснити оплату проїзду в розмірі 2 592,86грн., яке було залишено відповідачем без відповіді.

Не перерахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, в сумі 2 592,86грн. стали підставою для звернення Позивача до суду з відповідним позовом.

За наслідками розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору є стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, у розмірі 2 592,86грн..

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018р. у справі №820/1203/17, категорія спорів про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, яка нарахована управлінням Укртрансбезпеки та її територіальними органами не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер, та як наслідок, не можуть бути предметом спору, віднесеним до адміністративної юрисдикції та мають вирішуватись в порядку господарського або цивільного судочинства.

За своєю правовою природою, плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а є сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 06.06.2018р. у справі №820/1203/17, від 12.02.2020р. у справі №926/16/19).

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05.04.2001р. № 2344-III «Про автомобільний транспорт» , відповідно до ч. 12 ст. 6 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Частини 1 та 4 ст. 48 вказаного Закону передбачають, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» (далі - Порядок № 879), п. 3 якого встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Частиною 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 4 п. 2 Порядку № 879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з п. 21 Порядку № 879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 % подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджено Постановою КМУ № 1567 від 08.11.2006р. (далі - Порядок 1567) визначено процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання); вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Відповідно до п.п. 3, 4 Порядку 1567, державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м. за висотою від поверхні дороги 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м). за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоіїїспекціпо для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11т, здвоєні осі - 18 т, строєні 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

У відповідності до п. п. 4 п. 2 Порядку габаритно-вагового контролю, габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Відповідно до п. 30 Порядку 879 плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою П=(Рзм+Рнв+Рг) х В, де:

П - розмір плати за проїзд;

Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1км проїзду;

Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду;

Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду;

В- відстань перевезення, кілометрів.

Відповідно до п. 31-1 Порядку № 879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі.

Пунктом 28 Порядку №879 встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками, виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Як вже зазначалось вище, місцевим господарським судом встановлено, що за результатами проведеної перевірки позивачем здійснено розрахунок плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та, ТОВ «МІКО ТРАНС-1», як власнику транспортного засобу, нараховано плату за проїзд, у розмірі 80,0 євро, що по курсу євро станом на 05.07.2021р., складала 2 592,86 грн..

Управлінням Укртрансбезпеки у Чернівецької області на адресу відповідача скеровувалися листи-повідомлення № 26492/5.2/24-22 від 25.08.2022р. та № 52833/5.4.1/24-23 від 14.07.2023р., про необхідність внесення плати за проїзд великовагового транспортного засобу марки DAF державний номерний знак НОМЕР_3 автомобільними дорогами загального користування, у розмірі 2 592,86 євро.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, в сумі 2 592,86грн. Докази на підтвердження правомірності вказаних вимог є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування відповідачем. При цьому, суд першої інстанції зауважив на тому, що: в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що під час проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу, що належить відповідачу, здійснювалось безпечне вантажне перевезення в контейнері, згідно його призначення; відповідачем не надано доказів, що 04.07.2021р. вказаний танк-контейнер дійсно був розміщений на сідловому тягачі марки DAF реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 під час здійснення габаритно-вагового контролю; з свідоцтва про реєстрацію причепа марки VAN HOOL, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 не вбачається запис, що це є контейнеровоз.

Колегія суддів з вказаним висновком не погоджується, з огляду на наступне.

Аналізом матеріалів справи колегією суддів встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 транспортний засіб марки DAF, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , належить відповідачу.

Зі змісту міжнародної товарно-транспортної накладної від 29.06.2021р. № 1199520 вбачається, що автомобільний перевізник - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1".

Додана Позивачем до позову міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №1199520, містить відомості про спірний транспортний засіб, що здійснював перевезення. Так, в графу 18 внесено наступні дані: НОМЕР_1 (реєстраційний номерний знак тягача)/ НОМЕР_2 (реєстраційний номерний знак напівпричепа-контейнеровоза) та TCSU 1260080 (номер танк-контейнера, який було розміщено на контейнеровозі).

З копії Свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення окремих видів небезпечних вантажів ( а.с. 72), вбачається, що транспортний засіб Відповідача - VAN HOOL BELGIE (графа 2) з реєстраційним знаком НОМЕР_2 (графа 4) є вантажним напівпричепом adr - контейнеровозом (nakladni naves adr) (графа 6 - опис автомобіля).

З копії Сертифікату №SHI 1982346-001(а.с.58 зворотня сторона) вбачається опис танку TCSU 1260080-0. Так, в Сертифікаті вказано: 26000L Ізольована переносна цистерна ООН T11/ADR@RID 6/8 - Контейнер-цистерна L4BN (26000L Insulated UN Portable tank T11/ADR@RID 6/8 Tank Container L4 BN).

Відтак, колегія суддів погоджується з твердженнями апелянта, викладеними в апеляційній скарзі, що вищевказана відмітка безпосередньо підтверджує той факт, що перевезення здійснювалось саме напівпричепом-контейнеровозом та під час здійснення перевірки 04.07.2021р. на транспортному засобі НОМЕР_1 (тягач)/ НОМЕР_2 (напівпричепа- контейнеровоза) було розміщено саме танк-контейнер з номером TCSU 1260080.

Отже, доводи Скаржника про те, що Позивачем було не вірно визначено тип транспортного засобу знайшли своє підтвердження.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху, максимальне навантаження транспортного засобу контейнеровоза на строєні осі - 24 т.

З талону зважування від 04.07.2021р. вбачається, що було зважено тягач DAF НОМЕР_1 та причеп НОМЕР_2. За результатами зважування до талону внесено наступні дані: 1 вісь - вага, т - 7,24, сума, т -7,24, норма, т - 11,22; 2 вісь - вага, т - 10,20, сума, т -10,20, норма, т - 11,22; 3 вісь - вага, т - 7,28; 4 вісь - вага, т - 7,54; 5 вісь - вага, т - 7,70, сума, т - 22,52, норма, т - 22,44. Загальна вага, т - 39,96, норма, т. - 40,80.

Отже, Позивачем застосовано вагові параметри з максимальною фактичною масою 40 т, та максимальним навантаженням на строєні осі 22 т, що є неправильним та суперечить фактичному типу транспортного засобу.

Відтак, оскільки, хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 % не відбулося, то і обов`язку внести плату за проїзд великовагового транспортного засобу у Відповідача не виникло.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити настуне.

Відповідно до п. 16 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль включає попередній та/або точний.

Відповідно до п. 17 Порядку №879, у разі виявлення під час здійснення попереднього габаритно-вагового контролю факту перевищення установлених габаритно-вагових параметрів здійснюється точний габаритно-ваговий контроль.

Відповідно до п. 18 Порядку №879, за результатами точного габаритно-вагового контролю водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013р. №1007/1207, посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.

Колегія суддів звертає увагу на те, що додані Позивачем до позовної заяви Довідка від 05.07.2021р. про результати здійснення габаритно-вагового контролю та Акт №0061157 від 05.07.2021р., про перевищення нормативних вагових параметрів не відповідають формі затвердженій Наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013р. №1007/1207, оскільки не заповнені належним чином.

Так, довідка від 05.07.2021р. не містить: виділення позначкою «+» типу транспортного засобу (п.5); результату вагового контролю навантаження на осі, тонн та повної маси тіла (п.6); резільтату габаритного контролю транспортного замсобу (довжина, ширина, висота, м) (п.7); підпису оператора вагового комплексу та печатки, хоча для цього передбачене відповідне місце.

Доказів вручення вказаної довідки водію транспортного засобу Відповідача матеріали справи також не містять.

В Акті №0061157 від 05.07.2021р. про перевищення нормативних вагових параметрів також не вказано інформацію про нормативну допустиму масу транспортного засобу та фактичну (п. 8), відстань між осями (п. 9), нормативно допустимі осьові навантаження та фактичні (п. 10), а також не містить підпису водія або відмови від підпису.

Відсутність підпису водія на вказаному акті свідчить про те, що його не було надано водію для ознайомлення та надання своїх зауважень.

При цьому, слід також зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що 05.07.2021р., на момент, коли Позивач складав документи, транспортний засіб та водій Відповідача вже не знаходилися на території України, тому водій фізично не міг бути присутнім під час складання цих документів та здійснення Позивачем габаритно-вагового контролю.

Так, з товарно-транспортної накладної CMR №1199520 та з копії паспорта водія НОМЕР_5 ОСОБА_1 вбачається, що 04.07.2021р. спірний транспортний засіб пройшов зважування та в цей же день перетнув кордон з Молдовою, що підтверджується відповідною відміткою Чернівецької митниці ( а.с. 59, графа 18).

Таким чином, аналіз матеріалів справи дозволяє колегії суддів дійти до висновку, що Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 05.07.2021р. та Акт №0061157 від 05.07.2021р., про перевищення нормативних вагових параметрів було складено Позивачем за відсутності водія Відповідача.

Відповідно до п. 21 Порядку №879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі-плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту.

Відповідно до п. 21 Порядку №879, великоваговий та/або великогабаритний транспортний засіб, подальший рух якого заборонено, розміщується на стоянці в межах стаціонарного пункту із застосуванням технічних засобів, що унеможливлюють подальший рух. Про кожний такий випадок працівник (інспектор-оператор) пункту габаритно-вагового контролю негайно складає акт і повідомляє регіональну службу Укравтодору та відповідний підрозділ МВС. Порядок застосування технічних засобів, що унеможливлюють подальший рух великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, та форма акта про порушення правил проїзду такого транспортного засобу затверджуються спільним наказом Укравтодору і МВС. У разі виявлення порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів у межах пересувного пункту такий транспортний засіб супроводжується до найближчого стаціонарного пункту або до спеціально відведених місць патрульним автомобілем відповідного підрозділу МВС. Рух зазначеного транспортного засобу дозволяється після отримання дозволу на рух.

Доказів складення Акту, щодо заборони подальшого руху транспортного засобу матеріали не містять.

Апеляційний господарський суд зважає на те, що змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність врахування впровадженого Законом України № 132-IX від 20.09.2019 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" стандарту доказування "вірогідності доказів" у господарському процесі. Зокрема, про це йдеться у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 р. у справі № 914/847/19, від 16.02.2021р. у справі №927/645/19.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права мають загальний характер, тому підлягають врахуванню, зокрема, під час розгляду цієї справи.

Водночас зі змісту оскаржуваного рішення суду, апеляційний суд вбачає, що господарський суд при вирішенні спору належним чином не врахував висновки Верховного Суду щодо необхідності для правильного застосування положень ст.ст. 79, 86 ГПК України співставити надані Позивачем і Відповідачем докази, з огляду на їх вірогідність і взаємний зв`язок.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також докази, надані сторонами на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не з`ясував обставини, які мають значення для справи, не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2024р. у справі №904/6466/23 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, про відмову у задоволенні позову.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

Відповідно до ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

10. Судові витрати.

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" судові витрати, по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 4026,00 грн., понесені Скаржником, підлягають відшкодуванню та покладаються на Позивача.

Щодо вимоги Скаржника, про стягнення з Позивача судових витрат, а саме витрат на правничу (правову) допомогу, які понесені Відповідачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 800,00 грн., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч.ч. 1,2 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019р. у справі № 910/906/18.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6,7,9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З огляду на вказане та на встановлені обставини у даній справі, колегія суддів зазначає, що визначений у договорі фіксований розмір адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, оскільки кожна справа, яка розглядається господарським судом, має свою специфіку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст.ст.123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006р. у справі "Двойних проти України" (п. 80), від 10.12.2009р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015р. у справі "Баришевський проти України" (п. 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019р. у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019р. у справі № 922/928/18, від 30.07.2019р. у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч.1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст.ст. 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень ст.ст. 1, 26, 27, 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження статусу адвоката Василенко Олексія Валерійовича, останнім до суду першої інстанції подано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3038 від 03.05.2016р. та копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги АЕ №11070811 від 14.09.2023р..

Також, в матеріалах справи міститься Договір про надання правової допомоги від 15.07.2021р., укладений між адвокатом Василенко Олексієм Валерійовичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1"(Клієнт), за умовами п.1.1. якого, предметом даного договору є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується оплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, на виконання п. 1.1 даного договору клієнт надає право (уповноважує) адвоката при своїх повноважень: представляти клієнта перед державними органами, банками, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та будь якими фізичними особами; представляти клієнта в правоохоронних та контролюючих органах, органах самоврядування, органах нотаріату, приватними нотаріусами, органах Державної виконавчої служби, приватними виконавцями, судах всіх інстанцій, в тому числі місцевих судах (загальних, господарських, адміністративних), апеляційних судах, вищих спеціалізованих судах, Верховному Суді, Конституційному суді України з усіма правами наданими позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику , заінтересованій особі, стороні виконавчого провадження та захиснику клієнта незалежно процесуального статусу (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок).

Згідно п. 3.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту досягнення позитивного результату або виконання адвокатом всіх дій, передбачених для досягнення позитивного результату по справі для клієнта.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що договір може бути в будь-який час припинений за взаємною згодою адвоката і клієнта. У випадку дострокового припинення договору за взаємною згодою сторін адвокату виплачується гонорар в частині, що відповідає обсягу фактично виконаної роботи.

Пунктами 4.1, 4.2 договору сторони погодили, що за послуги адвоката клієнт сплачує гонорар. Загальний розмір гонорару встановлюється в залежності від кількості годин роботи адвоката при наданні правової допомоги клієнту, а також кількості судових засідань, в яких прийме участь адвокат. Вартість однієї години роботи адвоката та вартість участі адвоката в одному судовому засіданні встановлюється домовленістю сторін шляхом підписання протоколу погодження договірної ціни на виконання робіт (надання послуг), що є невід`ємним додатком до договору після його підписання.

15.07.2021р. адвокат Василенко О.В. та ТОВ "МІКО-ТРАНС-1" підписали протокол № 1 погодження договірної ціни на виконання робіт (надання послуг) (додаток №1) (а.с.63), відповідно до якого, керуючись п. 4.2 договору про надання правової допомоги від 15.07.2021р. сторони погодили, що: вартість однієї години роботи (надання послуг, правової допомоги) адвоката за договором складає 2 700 грн. без урахування додаткових витрат (п. 1.1 протоколу); вартість участі адвоката у судовому засіданні складає (п. 1.2 протоколу):

5000 грн. за одне засідання (м. Дніпро), 7500 грн. за одне засідання (інші міста та області України).

Відповідно до п.2 протоколу, вказаний протокол є підставою для проведення розрахунків між клієнтом та адвокатом Вказаний протокол є підставою для проведення розрахунків між клієнтом та адвокатом.

17.04.2024р. між адвокатом Василенко О.В. та ТОВ "ТЕХНОПАРК-КАНОН" складено та підписано акт № 1 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 15.07.2021р., відповідно до якого адвокатом Василенко О.В. надані Клієнту наступні послуги: підготовка та подання апеляційної скарги - 2 години вартістю 5400,00 грн.; підготовка та відправлення відповіді на відзив на апеляційну скаргу. Всього за вказаним актом приймання-передачі наданих послуг адвокатом надано товариству послуг на загальну суму 10 800,00 грн. (4 год.).

Пунктом 4 акту № 1 сторони погодили, що клієнт зобов`язаний сплатити зазначену суму за надані послуги протягом й календаного місяця, з моменту підписання цього акту.

Як вбачається з матеріалів справи, матеріалами справи підтверджується, складання процесуальних документів адвокатом Василенко О.В..

Разом з тим, судова колегія враховує, що ця справа має незначну складність; справа розглядалася у порядку спрощеного провадження без проведення судових засідань; справа не викликала суспільного інтересу під час її розгляду. У спорах такого характеру судова практика є сталою.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України та ГК України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Дана справа є звичайним розрахунковим спором, а отже, підготовка апеляційної скарги не потребувала значних затрат часу, великого обсягу юридичної і технічної роботи.

Оцінивши надані відповідачем докази на предмет обґрунтованості заявлених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд з урахуванням складності справи, критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 цього Кодексу, колегія суддів вирішила скористуватися своїм правом не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу та дійшла висновку, що реальними та розумними витратами на професійну правничу допомогу у цій справі є сума 2 000,00 грн..

За таких обставин, враховуючи складність і строк розгляду справи, виконані адвокатом роботи, принципи співрозмірності та розумності судових витрат, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розумним розміром витрат Відповідача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи в суді апеляційной інстанції та які належить стягнути з Позивача, є сума 2 000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2024р. у справі № 904/6466/23 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІКО-ТРАНС-1" 4026,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 2 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, про що видати наказ.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В.Чус

Суддя М.О.Дармін