Рішення

від 21.11.2006 по справі 15/543

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

15/543

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  15/543

21.11.06

За позовом         Відкритого акціонереного товариства "Синельниківський ресорний завод"

до                         Державного комітету України з державного матеріального резерву

про                      стягнення 122 913,09 грн.

Суддя  Хоменко М.Г.

Представники:

від позивача - Зуб Б.В.        

від відповідача - Берладин В.В.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 09.11.2006 до 21.11.2006 відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду передані позовні вимоги Відкритого акціонереного товариства "Синельниківський ресорний завод" (далі - позивач) до Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі - відповідач) про стягнення 122 913,09 грн. витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву згідно з договором № 111 від 26.07.2001.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву проти позову заперечив повністю, з позовними вимогами не погодився, вважав їх не обґрунтованими, заявив про застосування позовної давності щодо витрат, понесених позивачем на утримання мобілізаційного резерву за 2002 рік та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

24.10.2006 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог в частині відшкодування витрат понесених позивачем на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2002 рік у зв'язку із пропущенням строку позовної давності та просив стягнути з відповідача 90 328,07 грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.07.2001 між позивачем та відповідачем укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 111 (далі - договір).

Згідно з п.п.2.1.1, 2.1.2 договору, позивач зобов'язався створити та забезпечити необхідні умови для якісного та кількісного зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а відповідач у свою чергу зобов'язався щороку, але не пізніше 15 грудня, відшкодовувати позивачу витрати, які останній поніс під час зберігання.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані гл. 36 Цивільного кодексу УРСР гл. 66 Цивільного кодексу України, Законом України "Про державний матеріальний резерв".

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України  щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З огляду на те, що правовідносини між сторонами не припинились, а продовжують існувати, суд вважає, що до спірних правовідносин застосовується Цивільний кодекс України.

Відповідно до умов договору позивач протягом 2003 –2005 років зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання у розмірі 90 328,07 грн.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача, розрахунком витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву протягом 2003 –2005 років, звітами про видатки на утримання мобілізаційного резерву, актом контрольної перевірки наявності, якісного стану, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні, від 13.10.2005 (копії у матеріалах справи).

Законом України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві в схоронності. Договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

У зв'язку із цим, між сторонами склалися відносини безоплатного зберігання, які врегульовані Цивільним кодексом України, а враховуючи специфіку державного резерву, також нормами Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Зміст, умови, права й обов'язки сторін за договором зберігання передбачені главою 66 Цивільного кодексу України. Зокрема, в залежності від волі сторін, зберігання може носити платний або безоплатний характер.

При безоплатному зберіганні на поклажодавця, відповідно до ч. З ст. 947 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, якщо договором чи законом не звільнено поклажодавця від відшкодування здійснених зберігачем витрат, вони підлягають сплаті ним на користь останнього. Виходячи з цього, обов'язок Позивача щодо відшкодування витрат виникає в силу закону.

Згідно із ч. 1 ст. 8 того ж Закону поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.

Відповідач порушив зобов'язання, свого обов'язку щодо відшкодування витрат впродовж усього періоду зберігання не виконував взагалі.

Ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач обставин, повідомлених позивачем не спростував, доказів, що підтверджують відсутність боргу та обгрунтовують заперечення проти позову, господарському суду не подав.

На день винесення рішення сума основного боргу складає 90 328,07 грн. і підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, на відповідача відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються витрати по сплаті державного мита в сумі 903,28 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги визнаються обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 936-955 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Відкритого акціонереного товариства "Синельниківський ресорний завод" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Відкритого акціонереного товариства "Синельниківський ресорний завод" (вул. Леніна, 130,  м. Синельникове, Дніпропетровська область, 52500, ідентифікаційний код 00231573) 90 328 (дев'яносто тисяч триста двадцять вісім) грн. 07 коп. - основний борг, 903 (дев'ятсот три) грн. 28 коп. - державне мито та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня  його  прийняття.

Суддя                                                                                                        М.Г.Хоменко