Постанова

від 11.06.2024 по справі 127/26121/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/26121/23

Провадження № 22-ц/801/1001/2024

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 рокуСправа № 127/26121/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

за участю секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного камерного ансамблю «Київські солісти», за участітретьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державного управління справами, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі тастягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 15 лютого 2024 року у м. Вінниці суддею цього суду ОСОБА_2 , дата складання його повного тексту 04 березня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національного камерного ансамблю «Київські солісти» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі тастягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що наказом Національного камерного ансамблю «Київські солісти» від 18 вересня 2015 року №56-к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника художнього керівника директора цього ансамблю.

Наказом Національного камерного ансамблю «Київські солісти» від 02 травня 2023 року №65/к/тр «Про введення в дію змін до штатного розпису Національного камерного ансамблю «Київські солісти» введено в дію зміни до штатного розпису відповідача. Скорочено із 02 липня 2023 року посаду заступника художнього керівника та введено посаду артиста вищої категорії, 19 тарифний розряд, коефіцієнт 3, 15 (група 1 скрипки). Пунктом 4 вищевказаного наказу визначено вручити працівнику, посада якого скорочується, повідомлення про наступне звільнення, запропонувати роботу на інших посадах.

02 травня 2023 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що посада заступника художнього керівника директора, яку він обіймав, підлягає скороченню, а він підлягає звільненню з 03 липня 2023 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Йому було запропоновано роботу на наступних вакантних посадах: юрисконсульт, провідний бібліотекар, керівник художній, головний деригент, альти (артист вищої категорії), віолончелі (артист вищої категорії), контрабаси (артист вищої категорії), гобої (артист вищої категорії), валторни (артист вищої категорії), фортепіано (клавесин) (артист вищої категорії).

08червня 2023року позивачзвернувся довідповідача іззаявою,у якійпросив перевестийого напосаду художнього керівника.Однак 12червня 2023року відповідач у листі вказав, що посада художнього керівника відсутня, що унеможливлює його переведення.

Позивач зазначає, що він помилково вказав невірну назву посади у згаданій заяві. Згодом відповідач знову запропонував згадані вище вакантні посади, а ОСОБА_1 звернувся із заявою, у якій просив перевести його на посаду керівника художнього.

Однак відповідач не вжив заходів щодо переведення ОСОБА_1 на вказану посаду, чим не виконав вимоги ст. 49-2 КЗпП України.

Позивач з 30 червня 2023 року по 07 липня 2023 року та з 10 липня 2023 року по 14 липня 2023 року перебував на лікарняному, а 17 липня 2023 року вийшов на роботу. Цього ж дня йому було вручено повідомлення, де запропоновано вільні посади станом на цю дату, серед яких була посада керівника художнього, на якому він розписався, що згоден перевестись на посаду керівника художнього.

17 липня 2023 року позивача було повідомлено, що його звільнено із займаної посади на підставі наказу Національного камерного ансамблю «Київські солісти» від 03 липня №99/к/тр як такого, що не надав згоду на переведення на іншу роботу. Разом з тим, позивач надав свою згоду на переведення його на посаду керівника художнього, тобто не відмовлявся від запропонованої вакансії, а відповідач, звільняючи позивача з підстав відмови ОСОБА_1 від переведення на іншу роботу, діяв незаконно.

Крім того, позивач зазначав, що п. 6.1 Положення про Національний камерний ансамбль «Київські солісти», затвердженого розпорядженням керівника Державного управління справами від 17 січня 2022 року № 11, визначено, що орган управління майном ансмаблю - Державне управління справами погоджує призначення на посади та звільнення з посад заступників директора ансамблю та головного бухгалтера.

Натомістьу даномувипадку директорансамблю непогоджував звільнення позивачаз посадизаступника художнього керівника-директораансамблю,що свідчитьпро незаконністьзвільнення позивачаз займаноїпосади,оскільки такезвільнення відбулосьз порушеннямприписів власногоПоложення ансамблю,які визначаютьте,що органуправління майномпогоджує звільнення з посад заступників директора ансамблю.

Пославшись навикладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Національного камерного ансамблю «Київські солісти» від 03 липня 2023 року №99/кр/тр «Про звільнення ОСОБА_3 », поновити ОСОБА_1 на посаді заступника художнього керівника-директора або на іншій рівнозначній посаді в Національному камерному ансамблі «Київські солісти» з 17 липня 2023 року, стягнути із Національного камерного ансамблю «Київські солісти» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 липня 2023 року по день фактичного поновлення на посаді.

20 грудня 2023 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області залучено до участі у справі Державне управління справами як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

15 лютого 2024 року рішенням цього ж суду у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, проситьрішення суду скасуватита ухвалитинове судоверішення,яким його позов задовольнити у повному обсязі. У скарзі скаржник вказує на незаконність його звільнення через те, що погодження призначення та/або звільнення особи з посади заступника директора ансамблю є виключною компетенцією органу управляння майном відповідача Державного управління справами, яке у даному випадку не надало свою згоду на звільнення ОСОБА_1 ; а також на те, що обставини справи №127/5401/22 мають значення для вирішення цієї справи, адже у ній ухвалене рішення від 11 липня 2022 року, що залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року та постановою Верховного Суду від 22 травня 2023 року, у якому зазначено, що звільнення ОСОБА_1 01 листопада 2022 року здійснювалось за погодженням із Державним управлінням справами, натомість у цій справі відповідачем було порушено вказаний порядок звільнення позивача, адже відповідач не звертався до органу управління майном з листом про погодження звільнення ОСОБА_1 , а орган управління майном не надавав такого погодження.

Відповідач у поданому відзиві на апеляційну скаргу вказує, що вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що звільнення особи із посади заступника художнього керівника-директора не потребує погодження з боку органу управління майном; посилання позивача на судові рішення у справі №127/5401/22 не можуть братись до уваги судом під час розгляду даної справи, адже обставини у цих справах є різними, зокрема у справі № 127/5401/22 суд дійшов висновку про протиправність наказу про звільнення працівника, адже роботодавець не дотримався встановленої законом процедури звільнення, а саме видав відповідний наказ в період його непрацездатності, чим порушив встановлені законом трудові та соціальні гарантії.

Державне управліннясправами тежподало відзивна апеляційнускаргу,у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін, зазначає про те, що орган управління майном погодив наступне звільнення заступника художнього керівника директора із займаної посади у зв`язку із скороченням штату, виконав контролюючу функцію дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства, а тому окреме погодження Державним управлінням справами звільнення позивача з посади, скорочення якої вже було погоджено, в даному випадку не мало необхідності; порядок прийняття та звільнення працівника врегульовано КЗпП України, а не Положенням про Національний камерний ансамбль «Київські солісти», яке являється підзаконним нормативно-правовим актом і закріплює правове становище, функції і компетенцію ансамблю і не виходить за його межі; порушень норм КЗпП України під час звільнення позивача судом першої інстанції не встановлено, а позивач сам погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності порушень в діях відповідача норм трудового законодавства, оскільки не зазначає в апеляційній скарзі конкретну норму матеріального права, яку неправильно застосував суд першої інстанції.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 18 вересня 2015 року наказом Національного камерного ансамблю «Київські солісти» від № 56-к його було призначено на посаду заступника художнього керівника директора Національного камерного ансамблю «Київські солісти» з 21 вересня 2015 року (а. с. 11-12).

02 травня 2023 року наказом Національного камерного ансамблю «Київські солісти» № 65/к/тр «Про введення в дію змін до штатного розпису Національного камерного ансамблю «Київські солісти» та скорочення штату» з 02 липня 2023 року введено в дію зміни до штатного розпису Національного камерного ансамблю «Київські солісти»; скорочено посаду заступника художнього-керівника директора; введено посаду артист вищої категорії; наказано вручити працівнику, посада якого скорочується, повідомлення про наступне звільнення згідно ст. 49-2 КЗпП, тобто не пізніше 02 травня 2023 року та запропонувати працівнику, посада якого підлягає скороченню, роботу на інших вакантних посадах (за наявності) (а .с. 60).

Такі зміни до штатного розпису були погоджені Державним управлінням справами (а. с. 61).

02 травня 2023 року ОСОБА_1 вручено повідомлення № 130 про звільнення у зв`язку із скороченням посади та запропоновано роботу на наступних вакантних посадах: юрисконсульт, провідний бібліотекар, керівник художній, головний деригент, альти (артист вищої категорії), віолончелі (артист вищої категорії), контрабаси (артист вищої категорії), гобої (артист вищої категорії), валторни (артист вищої категорії), фортепіано (клавесин) (артист вищої категорії) (а. с. 61-62).

08 червня 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою, де просив перевести його на посаду художнього керівника (а. с. 62).

12 червня 2023 року листом відповідача № 161 ОСОБА_1 було знову повідомлено про усі наявні у Національному камерному ансамблі «Київські солісти» вакантні посади, що зазначені вище. Йому роз`яснено, що згідно штатного розпису, що уведено в дію 01 січня 2023 року, посада художнього керівника у ансамблі відсутня, що унеможливлює його переведення. Указане повідомлення ОСОБА_1 отримав 12 червня 2023 року, про що проставив відмітку (а. с. 63).

Того ж дня позивач звернувся до відповідача із заявою, де просив перевести його на посаду керівника художнього. У ній він вказав, що на період дії воєнного стану конкурси не проводяться (а. с. 64).

13 червня 2023 року Національний камерний ансамбль «Київські солісти» повідомив ОСОБА_1 листом № 164 про те, що згідно положень Закону України «Про культуру» призначення на посади художньо-артистичного персоналу відбувається виключно за результатами конкурсу, переведення будь-якого працівника поза межами конкурсної процедури є неможливим. Жодними нормативно-правовими актами, якими у своїй діяльності керується Національний камерний ансамбль «Київські солісти», згадані ОСОБА_1 особливості правового регулювання не передбачені. Запропоновано йому взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади керівника художнього або надати посилання на нормативно-правові акти, які ставлять його у привілейоване становище порівняно із іншими кандидатами. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 було прийнято рішення про проведення конкурсу на заміщення вакантної посади керівника художнього у Національному камерному ансамблі «Київські солісти» (а. с. 64).

20 червня 2023 року листом відповідача № 164 ОСОБА_1 було втретє повідомлено про усі наявні у Національному камерному ансамблі «Київські солісти» вакантні посади, які вказані вище. Також вказано, що згідно положень Закону України «Про культуру» призначення на посади художньо-артистичного персоналу відбувається виключно за результатами конкурсу. Йому було повідомлено, що з переліком кваліфікаційних вимог він може ознайомитись у відділі по забезпеченню творчої та інформаційно-аналітичної діяльності у робочий час Національного камерного ансамблю «Київські солісти» за адресою: АДРЕСА_1 . Оголошення про проведення конкурсу було розміщене на офіційних сайтах Національного камерного ансамблю «Київські солісти» та Міністерства культури та інформаційної політики України (а. с. 65-66).

03 липня 2023 року позивача листом № 193 було учетверте повідомлено про усі згадані вище у Національному камерному ансамблі «Київські солісти» вакантні посади, а також про можливість проходження конкурсу (а. с. 68).

03 липня 2023 року наказом Національного камерного ансамблю «Київські солісти» №99/к/тр «Про звільнення Олександра Небави» ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника художнього керівника директора, як такого, що не надав згоду на переведення на іншу роботу відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП; зазначено дату звільнення працівника, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 (а. с. 10).

17 липня 2023 року ОСОБА_1 листом № 217 було уп`яте повідомлено про наявні у Національному камерному ансамблі «Київські солісти» вакантні посади. Указано, що конкурс на заміщення посади «керівник художній» проведено 29 червня 2023 року та визначено переможця - ОСОБА_4 (а. с. 71).

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістомст. 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених упунктах 1,2і6цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або, що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено уст. 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з ч. 2ст. 65 ГК Українивласник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Положеннями ч. 2ст. 40 КЗпП Українивизначено, що звільнення з підстав, зазначених у п. п.1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно дост. 49-2КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст.40, ч. 3 ст.49-2КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

За п.1.5 Положення про Національний камерний ансамбль «Київські солісти», затвердженого розпорядженням керівника Державного управління справами від 17 січня 2022 року № 11 (далі - Положення) ансамбль є національним закладом культури і мистецтва державної форми власності, одержувачем бюджетних коштів. Перебуває в управління Державного управління справами.

Пунктом 6.1Положення визначено, що орган управління майном Державне управління справами погоджує призначення на посади та звільнення з посад заступників директора ансамблю та головного бухгалтера.

Суд першої інстанції зазначивши, що вакантна посада керівника художнього належить до посад з відповідними кваліфікаційними вимогами щодо профільної художньо-артистичної професії чи спеціальності працівника, наявності яких у ОСОБА_1 не встановлено, а відповідні зміни до штатного розпису були погоджені попередньо Державним управлінням справами, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про незаконність звільнення позивача через те, що погодження призначення та/або звільнення особи з посади заступника директора ансамблю є виключною компетенцією органу управляння майном відповідача Державного управління справами, яке у даному випадку не надало свою згоду на звільнення ОСОБА_1 , відхиляються апеляційним судом, оскільки орган управління майном погодив наступне звільнення заступника художнього керівника директора із займаної посади у зв`язку із скороченням штату, виконав контролюючу функцію дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства, а тому окреме погодження Державним управлінням справами звільнення позивача з посади, скорочення якої вже було погоджено, в даному випадку не мало необхідності.

Посилання скаржника у скарзі на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2022 року у справі №127/5401/22, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року та постановою Верховного Суду від 22 травня 2023 року, не береться судом до уваги, адже у цій справі та справі, що наразі переглядається апеляційним судом, є різні підстави звернення до суду із позовом.

Інші доводи апеляційної скарги додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди скаржника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Враховуючи наведене, вірними є також висновки суду першої інстанції про те, що з огляду на відсутність підстав для поновлення позивача на роботі позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною, також задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1ст. 382 ЦПК України, ч. 13ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За ч. ч. 1, 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6ст. 141 ЦПК Українивстановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняться від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Враховуючи, що апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, судових витрат із сплати судового збору за подання апеляційної скарги він не поніс, оскільки звільнений від його сплати відповідно до п. 1 ч. 1.ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому такі судові витрати слід компенсувати за рахунок державиу порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2024 року без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору ОСОБА_1 за перегляд справи в суді апеляційної інстанції віднести за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. С. Панасюк

О. Ю. Береговий