Рішення
від 21.05.2024 по справі 911/1913/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1913/23

За позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Фонду державного майна України;

2) Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм;

3) Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України;

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп»;

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фурсівська сільська рада

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Бойченко С.І.

Представники учасників справи:

від позивача-1: Руденко К.М.;

від позивача-2: Франків Л.П.;

від позивача-3: не з`явився;

від відповідача-1: Карнаух В.С.;

від відповідача-2: Зікрата М.М.;

від третьої особи: Бондаренко Л.М.;

прокурор: Попельнюк В.В.;

1.Стислий виклад позовних вимог викладених прокурором

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Фонду державного майна України (далі позивач-1), 2) Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (далі позивач-2), 3) Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (далі позивач-3) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (далі відповідач-1), 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу об`єкта державної власності, шляхом викупу № 12/20, укладений 28.07.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП».

- повернути у власність держави спірне нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставків у складі: ставка № 4 (інвентар. № 182), реєстраційний номер ОНМ 1613748132240, а саме: дамба довжиною 173 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 11 м); ставка № 5 (інвентар. № 183), реєстраційний номер ОНМ 1613763432240, а саме: дамба довжиною 117 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водо напуском довжиною 9 м); ставка № 2 (інвентар. № 187), реєстраційний номер ОНМ 1613890732240, а саме: дамба довжиною 220,8 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 9 м); ставка № З (інвентар. № 188), реєстраційний номер ОНМ 1613942732240, а саме: дамба довжиною 178 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 10 м); ставка № 1 (інвентарний № 186), реєстраційний номер ОНМ 1613779332240, а саме: дамба довжиною 138,3 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 10 м та водонапуском довжиною 11 м; ставка Нагульний (інвентарний № 189), реєстраційний номер ОНМ 1613204432240, а саме: дамба довжиною 222 м; дамба довжиною 3 250 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 18 м та гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 8 м, шляхом його витребування у ТОВ «СКВИР АПЛЕМРИБГОСП» на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Фонду державного майна України.

Позовні вимоги з посиланням на ст.19 Конституції України, ст.2, 3, 6, 16, 215, 203, 317, 319, 326, 328, 386, 387, 388, 345, 400, 1212 Цивільного кодексу України, ст.. 51 Водного кодексу України, ст.2, 4, 5, 10, 11, 15, 16, 18 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна», ст.25 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», ст.1 ЗУ «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», ст.1 ЗУ «Про аквакультуру», ст.1, 6 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності», обґрунтовані тим, що в процесі приватизації Сквирського сільськогосподарського рибоводного господарства ставковий фонд разом з гідроспорудами ставків був вилучений зі статутного капіталу ВАТ «Сквирасільрибгосп», спірні гідротехнічні споруди з 2004 року перебували в оренді ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» аж до моменту їх приватизації у спосіб, передбачений ст.16 Закону № 2269-VIII і на думку прокурора балансоутримувачами спірного майна є ДП «Укрриба» та щодо інвентарних об`єктів №190, 172, 168, 178, 189, 186 - відповідний орган управління державним майном через розташування на них об`єктів автодорожньої інфраструктури, а тому в даному випадку відсутні підстави для приватизації гідротехнічних споруд, які також на його думку є захисними, шляхом їх викупу.

Крім того, вказує, що ТОВ «Сквираплемрибгосп» не може бути одночасно орендарем та балансоутримувачем, а тому відсутні будь-які правові підстави для приватизації спірного державного майна шляхом викупу на підставі ст.16 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна».

Звертає увагу, що наказ Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» не є нормативно-правовим актом, а є індивідуальним правовим актом, адресованим конкретним учасникам правових відносин у сфері виконавчої влади щодо конкретного питання з метою реалізації нормативних актів, які обмежують в цивільному обороті об`єкти державної власності такого роду.

Також зазначає, що ставок «Нагульний» є водосховищем та вказані в паспорті рибогосподарської технологічної водойми дані не відповідають дійсності, усі водні об`єкти, на яких знаходять спірні гідротехнічні споруди є русловими ставками.

2.Стислий виклад позицій позивача-1

Зазначає, що процедура приватизації проведена в межах та в спосіб передбачений законодавством України, а тому позов прокурора задоволенню не підлягає.

3.Стислий виклад позицій позивача-2

Зазначає, що спірні об`єкти державної власності (гідротехнічні споруди) не передані на баланс ДП «Укрриба», яке належить до сфери управління Держрибагенства та підзвітне йому, Держрибагенство не виконує в межах повноважень, передбачених законом функції з управління спірними об`єктами, а тому відсутні підстави для звернення до суду з позовом в його інтересах.

У подальшому позивачем-2 змінено свою позицію щодо позовної заяви та останній підтримує поданий прокурором позов і просить його задовольнити

4.Стислий виклад позицій позивача-3

У пояснення поданих до суду 24.07.2024 зазначає, що не є органом приватизації, спірне майно не перебуває в його управлінні, а тому Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України в даному випадку не є органом, уповноваженим на здійснення функцій спрямованих на захист інтересів держави.

Крім цього, прокурором обрано неефективних спосіб захисту, остільки відповідно до п.2 розділу І Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 №1331 об`єкт приватизації повертається до сфери управління органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, для здійснення управління цим об`єктом згідно із законодавством до дати відчуження його в результаті повторного продажу, а тому вимога про витребування у відповідача-1 спірного майна на користь Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України не є належним способом захисту порушених на думку прокурора інтересів держави.

Оскільки Фонд державного майна здійснює повноваження власника державного майна, то Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України не є компетентним органом у даній справі та позов має бути залишено без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України.

5.Стислий виклад позицій відповідача-1

Заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що відповідно до ст.2 ЗУ «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» приватизація майна агропідприємств здійснюється зі збереженням пробільності, технологічної єдності виробництва та цілісності майнових комплексів і технологій, а тому гідротехнічні споруди не були передані на баланс ДП «Укрриба» в силу необхідності їх використання у господарській діяльності ТОВ «Сквираплемрибгосп». Спірні гідротехнічні споруди не відносяться до захисних споруд, а тому вони могли бути приватизованими.

З огляду на відсутність державної реєстрації наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», який установлював обов`язки, зокрема для ВАТ «Сквирасільрибгосп», він вважається таким, що не набрав законної сили, а тому не породжує жодних обов`язків.

Зазначає, що наявність договорів оренди не унеможливлює перебування на балансі спірних гідроспоруд у ВАТ «Сквирасільрибгосп», крім цього, допущені органом публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визначення приватизаційних договорів недійсними, відсутні підстави вважати, що витребування майна у відповідача-1 забезпечить справедливий баланс між інтересами суспільства, яке полягає в отриманні доходу від приватизованого майна, й інтересами відповідача-1 який зазнає втручання в його право власності.

6.Стислий виклад позицій відповідача-2

Заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що оскілки господарське товариство не скористалося протягом трьох років з дня прийняття рішення про приватизацію об`єкта державної або комунальної власності, що перебуває у нього на обліку та/або знаходиться на праві господарського відання, своїм правом на викуп, органи приватизації здійснюють продаж таких об`єктів державної або комунальної власності на аукціоні відповідно до вимог, встановлених цим Законом. Саме тому Регіональним відділенням, як державним органом приватизації на виконання вимог приватизаційного законодавства було обрано саме такий спосіб приватизації майна, як викуп об`єктів державної власності, що не увійшли до статутного капіталу господарських товариств та які перебувають на обліку господарських товариств, створених внаслідок його приватизації.

Отже, на його думку прокурор намагається перебрати дискреційні повноваження органу приватизації, помилково обґрунтовуючи прийняті органом приватизації рішення як незаконні.

Також вказує, що всі функції з управління спірним майном залишились у Регіонального відділення, як засновника Сквирського сільськогосподарського - рибоводного господарства (органа приватизації), а тому твердження прокурора про те, що органом управління спірного майна виступає Державний комітет рибного господарства України є передчасними та необґрунтованими.

Відповідно до наданих актів приймання-передачі від 24.09.2003 розподільчу дамбу, залізобетонний міст (які були складовими компонентами об`єкта за інв. № 189) та розподільчу дамбу (яка була складовим компонентом об`єкта за інв. № 186), що розташовані в с. В. Половецьке, було передано до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України, проте зазначені об`єкти не є предметом спірного договору купівлі-продажу, який оспорює прокурор.

Вказує, що в даному спорі інтереси жодного з визначених прокурором позивачів не порушені.

Крім цього, спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд» (зі змінами), гідротехнічні споруди, включаючи рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

Така передача мала відбуватися в місячний термін з дня підписання наказу відповідно до Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482.

Зазначений наказ також не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, тому не має загальнообов`язкового характеру.

Звертає увагу, що на момент прийняття вказаного наказу №126/752 об`єкти державної власності, що не увійшли до статутного капіталу під час під час приватизації ТОВ «Сквираплемрибгосп», були включені до переліку об`єктів групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу (наказ ФДМУ від 09.08.2001 №1442).

Отже, управлінське рішення, що відображало найбільш ефективний спосіб управління, вже було прийняте, тривала підготовка об`єктів до приватизації, а тому підстав для передачі спірних об`єктів не було.

У подальшому, у зв`язку з тривалістю підготовки до приватизації та необхідністю використовувати даний об`єкт у господарській діяльності підприємства, за заявою ТОВ «Сквираплемрибгосп» спірне майно було передано в оренду.

Недоцільність передачі спірного майна на баланс ДП «Укрриба» також обґрунтовується тим, що згідно з законодавством у разі, коли орендодавцем державного майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, виступає Фонд державного майна та його регіональні відділення, до бюджету України спрямовується 100 відсотків орендної плати. Передача спірного майна на баланс ДП «Укрриба» мала б наслідком надходження до Державного бюджету України лише 30 відсотків орендної плати, а це однозначно суперечить інтересам держави та принципам ефективного розпорядження державним майном.

Звертає увагу, що новостворене в наслідок приватизації товариство продовжує обліковувати на своєму балансі майно, що не змінювало форму власності та балансоутримувач не наділений правом користування державним майном без належного оформлення орендних відносин.

З огляду на те, що ТОВ «Сквираплемрибгосп» має виключне право відповідно до ст.16 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» на приватизацію шляхом викупу спірного майна, ним було подано відповідну заяву на приватизацію згідно з Порядком подання та розгляду заяв про включення об`єктів права державної власності до відповідного переліку об`єктів великої або малої приватизації, що підлягають приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 22.05.2018 №675 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.06.2018 за № 730/32182, на виконання наказу Фонду державного майна України від 16.08.2019 №825 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 №1637 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році» (із змінами) наказами Регіонального відділення від 22.08.2019 №576-579 прийнято рішення про приватизацію об`єктів малої приватизації шляхом викупу, а саме: гідротехнічних споруд ставків у складі: ставок №2, ставок №3, ставок №4, ставок №5, ставок №1 ставок «Нагульний», що знаходяться за адресою: Київська область, Білоцерківський (Сквирський) р-н, с. Великополовецьке, вул. Садова,174.

Досліджуючи можливість приватизації спірного майна Регіональне відділення керувалось документами, що були виготовлені уповноваженими особами, що мають спеціальні знання, ліцензії, свідоцтва тощо та несуть відповідальність за документи, що виготовляють, так, спірні гідротехнічні споруди не відносяться до захисних.

Регіональне відділення вважає, що позивачем не доведено яким чином порушено його права, оскільки в матеріалах позовної заяви відсутні будь-які докази на підтвердження його права власності на спірне майно, а відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, звертає увагу, що відповідно до п.2 розділу І Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затвердженого наказ Фонду державного майна України від 18.10.2018 №1331 об`єкт приватизації повертається до сфери управління органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, для здійснення управління цим об`єктом згідно із законодавством до дати відчуження його в результаті повторного продажу. Згідно з п.3 розділу VI цього ж Порядку після повернення об`єкта приватизації в державну (комунальну) власність орган приватизації приймає рішення про повторний продаж такого об`єкта у порядку, визначеному Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна». Отже, наслідками визнання договору купівлі-продажу спірного майна буде його повторний продаж.

7.Стислий виклад позиції третьої особи

Третя особа зазначає, що спірні гідротехнічні споруди призначені для використання водного об`єкта, який перебуває в комунальній власності Фурсівської сільської територіальної громади, а саме: для боротьби з шкідливим впливом вод, захистом земель від водної та вітрової ерозії, інших негативних процесів, а тому спірні гідротехнічні споруди не можуть перебувати в приватній власності, а їх приватизація обмежує права Фурсівької сільської ради щодо розпорядження такими водними об`єктами, оскільки користування останніми можливе неможливе без гідротехнічних споруд.

8.Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.07.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.07.2023 заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову в справі №911/1913/23 задоволено, вжито заходи забезпечення позову в справі та накладено арешт на нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставків (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1613890732240, 1613942732240, 1613748132240, 1613763432240, 1613779332240, 1613204432240) (суддя Карпечкін Т.П.).

20.07.2023 від позивача-2 надійшли пояснення.

24.07.2023 від позивача-3 надійшли пояснення та клопотання про участь у судовому засіданні, яке відбудеться 27.07.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.07.2023 в задоволенні заяви позивача-3 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

27.07.2023 від Фурсівської сільської ради надійшла заява про залучення її до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, в якій зазначає, що спірні гідротехнічні споруди розташовані на землях комунальної власності Фурсівської сільської ради, в даному випадку питання землекористування не вирішено, оренда плата та земельний податок до місцевого бюджету не сплачуються, а тому порушуються інтереси Фурсівської територіальної громади.

27.07.2023 від позивача-1 надійшли пояснення щодо позову.

У підготовче засідання 27.07.2023 з`явились представники позивачів-1 і 2, відповідача-2 та прокурор, інші учасники справи в засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2023 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фурсівську сільську раду (далі третя особа), продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.09.2023.

31.07.2023 від прокуратури на виконання вимог ухвали суду надійшли докази направлення позову третій особі для долучення їх до матеріалів справи.

25.08.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на позов та клопотання про поновлення строку на його подання.

25.08.2023 від третьої особи надійшли пояснення.

18.09.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій міститься клопотання про поновлення строку на її подання.

19.09.2023 від позивача-3 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

19.09.2023 від відповідача-1 надійшов відзив на позов, у якому останній просить поновити строк на його подання.

У підготовче засідання 19.09.2023 з`явилися представники позивача-1, відповідачів-1 і 2, третьої особи та прокурор, інші учасники справи в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.09.2023 поновлено відповідачу-1 та 2 строк для подання відзиву, поновлено прокурору строк для подання відповіді на відзив і відкладено підготовче засідання на 24.10.2023.

25.09.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання про приєднання доказів направлення відзиву іншим учасникам справи до матеріалів справи.

04.10.2023 від відповідча-2 надійшли заперечення.

06.10.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 24.10.2023 з`явилися представника позивача-1, відповідача-2, третьої особи та прокурор. Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.10.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.11.2023.

26.10.2023 від прокуратури надійшла заява про повернення надмірно сплаченого судового збору в розмірі 24 336, 39 грн.

14.11.2023 від відповідача-2 надійшло заява про застосування строків позовної давності.

14.11.2023 від відповідача-1 надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Судове засідання 14.11.2023 не відбулось, у зв`язку з оголошеною в місті Києві повітряною тривогою, яка тривала з 14:37 год до 17:21 год та загрозою ракетних обстрілів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.11.2023 судове засідання призначено на 28.11.2023 та заяву відповідача-1 і заяву відповідача-2 про застосування строків позовної давності повернуто заявникам без розгляду, з підстав викладених в ухвал суду.

21.11.2023 та 23.11.2023 від відповідача-1 надійшла заява про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якої зазначає, що строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить 3 місяці.

27.11.2023 від прокурора надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

28.11.2023 від відповідача-2 надійшло заява про застосування строків позовної давності.

28.11.2023 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення щодо заперечення прокурора на заяву про застосування строків позовної давності.

У судове засідання 28.11.2023 з`явилися представники позивача-1, відповідачів-1 та 2, третьої особи та прокурор, інші учасники справи в засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином. Судом оголошено перерву в судовому засіданні до 12.12.2023.

04.12.2023 від позивача-2 надійшли додаткові пояснення, в яких останній підтримує позов та просить його задовольнити.

12.12.2023 від прокурора надійшли заперечення на заяву про застосування стоків позовної давності.

У судове засідання 12.12.2023 з`явилися представники позивача-1 та 2, відповідачів-1 і 2, третьої особа та прокурор, позивач-3 в засідання не з`явився повідомлявся належним чином. У засіданні суд протокольною ухвалою повернувся на стадію підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.12.2023 зупинено провадження в справі №911/1913/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 ухвалу Господарського суду Київської області від 12.12.2023 у справі №911/1913/23 скасовано, справу №911/1913/23 передано на розгляд до Господарського суду Київської області.

28.02.2024 матеріали справи №911/1913/23 були повернуті до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.03.2024 підготовче засідання призначено на 02.04.2024.

15.03.2024 від позивача-2 надійшла заява про зміну назви з Державного агентства меліорації та рибного господарства України на державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

У підготовче засідання 02.04.2024 з`явилися представники позивача-1 та 2, відповідачів-1 і 2, третьої особа та прокурор, позивач-3 в засідання не з`явився повідомлявся належним чином. У засіданні суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача-2 про зміну його назви та змінив назву позивача-2 з Державного агентства меліорації та рибного господарства України на державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою від 02.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.04.2024.

15.04.2024 від позивача-1 надійшли пояснення.

15.04.2024 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення.

26.04.2024 від прокуратури надійшли додаткові пояснення.

У судове засідання 30.04.2024 з`явилися представники позивача-1 та 2, відповідачів-1 і 2, третьої особа та прокурор, позивач-3 в засідання не з`явився повідомлявся належним чином. У засіданні суд протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 21.05.2024.

20.05.2024 від прокуратури надійшли письмові пояснення.

У судове засідання 21.05.2024 з`явилися представники позивача-1 та 2, відповідачів-1 і 2, третьої особа та прокурор, позивач-3 в засідання не з`явився повідомлявся належним чином.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Позивач-2, прокурор і третя особа в судовому засіданні 21.05.2024 надали пояснення по суті позовних вимог та просили позов задовольнити повністю.

Представники позивача-1, відповідачів-1 та 2 в судовому засіданні 21.05.2024 надала пояснення по суті заперечень та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 21.05.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Сквирське сільськогосподарське - рибоводне господарство утворено на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області «Про реструктуризацію Білоцерківського державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства» від 25.11.1998 № 5-25-6/483, згідно з яким указане державне підприємство поділено на окремі структурні підрозділи - Білоцерківське державне сільськогосподарське рибоводне підприємство, Сквирське сільськогосподарсько рибоводне господарства, Таращанське сільськогосподарсько рибоводне господарство з передаванням останнім державного майна згідно розподільчого балансу.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 12.08.1999 № 5-25-7/15 Сквирське сільськогосподарське-рибоводне господарство перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Сквирасільрибгосп» у подальшому реорганізовано в ТОВ «Сквираплемрибгосп»).

План приватизації Сквирського сільськогосподарського - рибоводного господарства (далі план приватизації) було затверджено 11.08.1999 начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області.

Визначено перелік основних засобів, які входили до складу зазначеного господарства, однак які не підлягали приватизації, а саме: ставок №1 «Хиполя» (інвентар. №163); ставок №З «Монах» (інвентар. №165); ставок №4 «Берізка» (інвентар. №166); ставок №5 «Новий» (інвентар. №167); ставок №6 «Середній» (інвентар. №168); ставок № 7 «Лебідь» (інвентар. №169); ставок «Галецький» (інвентар. №171); ставок «Сільський» (інвентар. №172); ставок «Боговик» (інвентар. №173); ставок «Нижній» (інвентар. №174); ставок «Коханський» (інвентар. №175); ставок «Лазурівський» (інвентар. №176); ставок «Панський» (інвентар. №178) ставок «Мельниківський» (інвентар. №179); ставок «Верхній» (інвентар. №180); ставок №4 (інвентар. №182); ставок №5 (інвентар. №183); ставок №1 (інвентар. №186); ставок №2 (інвентар. №187); ставок №3 (інвентар. №188); ставок «Нагульний» (інвентар. №189); ставок «Нагульний» Н-І (інвентар. №190); ставок зимувальний 3с-1 (інвентар. № 192); ставок зимувальний 3с-2 (інвентар. № 193).

Державне підприємство обліковувало на балансі ставок як єдину бухгалтерську одиницю, без виділення в окремі компоненти споруди, що входять до його складу.

Пунктом 4 даного плану приватизації визначено, що майно, що не підлягає приватизації залишається на балансі підприємства, використовується за призначенням і утримується в технологічно справному стані. Управління цим майном здійснює Державний комітет рибного господарства України.

Доказів переходу функції з управління вказаним майном до Державного комітету рибного господарства України матеріали справи не містять.

22.02.2000 наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області за №5-25-11/3 приватизацію ВАТ «Сквирасільрибгосп» визнано завершеною.

Із матеріалів справи вбачається, що наказами Фонду державного майна України від 09.08.2001 №1442 та від 20.08.2001 №1516, до групи інвентарних об`єктів (усі гідроспоруди ставків), що раніше знаходились на балансі ВАТ «Сквирасільрибгосп», включені до переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу.

У постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2010 в справі №32/50, зокрема встановлено:

-22.02.2000 ВАТ «Сквирасільрибгосп» та Фонд державного майна по Київській області склали акт прийому-передачі державного майна ВАТ «Свкирасільрибгосп», згідно з яким останній прийняв державне майно Сквирського сільськогосподарсько-рибоводного господарства вартістю 93 572, 00 грн, до якого не увійшли водогосподарські об`єкти, що згідно з Інструктивним листом ФДМУ від 16.10.1998 року не підлягають приватизації, а саме: земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водоспуски, водопостачальні та скидні канали;

-03.12.2004 між ВАТ «Сквирасільрибгосп» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області укладені договори оренди за №120-123 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, на підставі яких ВАТ «Свкирасільрибгосп» в строкове платне користування були передані гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 171, 175, 176, 178, 179, що знаходяться в с. Красноліси Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 163, 165, 166, 167, 168, 169, що знаходяться в с. Рогізна Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, що знаходяться в с. Антонів Сквирського району Київської області; гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 182, 183, 186, 187, 188, 189, що знаходяться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області;

-29.04.2005 Фонд державного майна України прийняв наказ за №1119, пунктами 7-10 якого виключено з переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу, групу інвентарних об`єктів, що знаходяться на балансі ВАТ «Сквирасільрибгосп», а саме: гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 163, 165, 166, 167, 168, 169, що знаходяться в с. Рогізна Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 172, 173, 174, 180, 190, 192, 193, що знаходяться в с. Антонів Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 171, 175, 178, 179, що знаходяться в с. Красноліси Сквирського району Київської області, гідроспоруди ставків з інвентарними номерами 182, 183, 186, 187, 188, 189, що знаходяться в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області;

-гідротехнічні споруди, що перебувають в оренді у ВАТ «Сквирасільрибгосп», не є гідротехнічними захисними спорудами загальнодержавного значення, ці гідроспоруди ставків не знаходяться на водних об`єктах загальнодержавного значення, а забезпечують діяльність на штучно створених рибницьких та рибогосподарських ставках, також, ці гідроспоруди не є захисними.

Наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" на підставі листа Міністерства аграрної політики України від 14.04.2003 N 37-30-10/4053, керуючись Положенням про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, з метою організації ефективного використання гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства вирішено передати до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, зазначених у додатку.

Так, у додатку до цього наказу наведено перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов`язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) яких передається на баланс державного підприємства "Укрриба", зокрема, ВАТ "Сквирасільрибгосп", крім інвентарних об`єктів №190, 172, 168, 178, 189, 186, які передаються до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України.

Відповідно до п.2. вказаного наказу Регіональним відділенням Фонду державного майна України, Фонду майна Автономної Республіки Крим (далі - Регіональні відділення):

- у тижневий термін надати Державному департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України пропозиції до складу комісії з приймання-передачі майна;

- забезпечити приймання-передачу майна на баланс державного підприємства "Укрриба" у порядку, встановленому Положенням про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 р. N 1482 ( 1482-98-п ), в місячний термін з дня підписання цього наказу. Матеріали з приймання передачі подати до Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України у двотижневий термін з дня їх затвердження.

Доказів передачі спірного майна на баланс державного підприємства "Укрриба" матеріали справи не містять, також відсутні відомості щодо реєстрації наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" в Міністерстві юстиції.

Крім цього, спільним наказом Фонду державного майна України та Державної служби автомобільних доріг України від 02.09.2003 №1547/448 до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України вирішено передано наступне державне майно, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ «Сквирасільрибгосп»: розподільчу дамбу, розташовану в с. Антонів, ставок Нагульний Н-1, інвентарний номер 190; розподільчу дамбу, розташовану в с. Антонів, ставок Сільський, інвентарний номер 172; розподільчу дамбу, розташовану в с. Рогізна, ставок Середній, інвентарний номер 168; розподільчу дамбу, розташовану в с. Красноліси, ставок Панський, інвентарний номер 178; розподільчу дамбу, залізобетонний міст, розташовані в с. В. Половецьке, інвентарний номер 189; розподільчу дамбу, розташовану в с. В. Половецьке, ставок Зимувальний №1, інвентарний номер 186.

Проколом комісії від 24.09.2003, утвореної відповідно до наказу по Київському облавтодору №123 від 23.09.2003 постановлено передати гідроспоруди, які рахуються на балансі ВАТ «Свкирасільрибгосп» але не увійшли до статутного фонду і являються державним майном з балансу ВАТ «Свирасільрибгосп» на баланс Київського облавтодору без гідрорегулючих споруд.

Відповідно до актів приймання-передачі №1, 2 та 6 від 24.09.2003, затверджених головою Державної служби автомобільних доріг України, розподільчу дамбу, залізобетонний міст, як трьох очкова труба (яка була складовими компонентами об`єкта за інв. №189), розподільчу дамбу на автодорозі (яка була складовим компонентом об`єкта за інв. №189) та розподільчу дамбу на автодорозі (яка була складовим компонентом об`єкта за інв. №186) що розташовані в с. В.Половецьке, було передано на баланс Київського облавтодору.

Вказані об`єкти не є об`єктом спірного договору, оскільки передані на баланс Державної служби автомобільних доріг України без гідрорегулючих споруд, зворотнього матеріали справи не містять.

Більше того, правонаступником Київського облавтодору є Дочірнє підприємство "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", засновником якого є Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України, засновником якого є Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (позивач-3 в даній справі).

Позивач-3 вказує, що згідно інвентаризації, яка проводилась на виконання наказу Укравтодору від 23.12.2003 №770 на балансі новоствореного Дочірнє підприємство "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" спірне майно відсутнє.

Доказів перебування спірного майна в управлінні позивача-3 матеріали справи не містять.

ТОВ «Сквираплемрибгосп» (відповідач-1 в даній справі) звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (відповідач-1 в даній справі) з листом за вих. №49 від 20.08.2018, в якому повідомило про намір скористатися правом на викуп спірних об`єктів державної власності та із заявою про включення об`єкта права державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації за вх.№05-50-3803 від 20.08.2018.

Відповідно до п.9. розділу IV паспорта Рибогосподарських технологічних водойм риб дільниці «Великополовецьке» розташованих на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області №19-П-03/3, №19-П-03/4 від 2019 року, гідротехнічні споруди не носять захисного характеру, служать для утримання підпірного рівня води в водоймах, використовуються як огорожі для утримання води.

Паспорт №19-П-03/3 стосується групи ставків площею 1,27 га по водному дзеркалу, штучно збудовані на першій заплавній терасі річки Кам`янка, яка є правою притокою р. Рось.

Паспорт №19-П-03/4 стосується ставка «Нагульний» (інв. №189) площею 178,68 га по водному дзеркалу, заплавного типу, розташований на річці Кам`янка, яка являється правою притокою річки Рось, джерелом водопостачання водойми є річка Кам`янка, що належить до басейну річки Рось.

Паспорти виготовлено головним інженером Савчуком А.З., що має свідоцтво №00261 та кваліфікаційний сертифікат інженера-проектувальника серії АР №006879 та не містять погодження з Держводагентством.

Також у матеріалах справи наявний паспорт Кам`янського водосховище від 1983 року, яке розташоване в селі Великополовецьке, Сквирського районну, джерелом водопостачання є річки Кам`янка, Рось та Дніпро, є наливним, призначенням якого є риборозведення.

Рішенням оформленим протоколом засідання комісії з вивчення питань ефективності управління державним майном від 21.11.2018, затвердженим наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 21.11.2018 №1015 вирішено, зокрема, включити спірні об`єкти державної власності до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Пунктом 2 до додатка З «Перелік окремого майна, що підлягає приватизації в 2019 році» наказу Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі) від 16.08.2019 № 825 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році» до переліку об`єктів, що підлягають приватизації включено наступні об`єкти державної власності:

вулиця Садова, 174, село Великополовецьке, Сквирський район, Київська область, гідротехнічні споруди ставків у складі:

-ставка №2 (дамба довжиною 220,8 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 9 м);

-ставка №3 (дамба довжиною 178 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 10 м);

-ставка «Нагульний» (дамба довжиною 222 м; дамба довжиною 3 250 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 18 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 8 м);

-ставка №4 (дамба довжиною 173 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 11 м);

-ставка №5 (дамба довжиною 117 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском 7 м та водонапуском довжиною 9 м);

-ставка №1 (дамба довжиною 138,3 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 10 м та водонапуском довжиною 11 м).

На виконання наказу Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі) від 16.08.2019 №825 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 №1637 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році» (із змінами) наказом Регіонального відділення (відповідач-2 в даній справі) від 22.08.2019 №579 прийнято рішення про приватизацію об`єктів малої приватизації шляхом викупу, а саме: гідротехнічних споруд ставків у складі: ставок № 2, ставок № 3, ставок № 4, ставок № 5, ставок № 1 ставок «Нагульний», що знаходяться за адресою: Київська область, Білоцерківський (Сквирський) р-н, с. Великополовецьке, вул. Садова,174.

Наказом Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі) від 23.08.2019 №971 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 №1637 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році» (із змінами), внесено зміни щодо органу приватизації, а саме з Регіонального відділення Фонду по Київській області на Регіональне відділення Фонду по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

Наказом Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі) від 20.11.2019 №1140 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 №1637 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році (зі змінами), внесено зміни щодо адреси розміщення гідроспоруди типу «Монах» з водовипуском довжиною 18м; гідроспоруди типу «Монах» з водовипуском довжиною 8 м), що розташовані за адресою: Київська область, Сквирський район, село Великополовецьке, вулиця Садова, 174а.

28.07.2020 між Регіональним відділення Фонду державного манна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (продавець, відповідач-2 в даній справі) і ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» (покупець, відповідач-1 у даній справі) укладено договір купівлі-продажу об`єкта державної власності № 12/20, який зареєстровано в реєстрі за №719 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації - окреме майно - гідротехнічні споруди ставків, що знаходяться за адресою: Київська область, Сквирський район, село Великополовецьке, вулиця Садова, 174 у складі:

ставка №2 (дамба довжиною 220,8 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 9 м);

ставка №3 (дамба довжиною 178 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 10 м);

ставка №4 (дамба довжиною 173 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 11 м);

ставка №5 (дамба довжиною 117 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском 7 м та водонапуском довжиною 9 м);

ставка №1 (дамба довжиною 138,3 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 10 м та водонапуском довжиною 11 м);

та ставка, що знаходяться за адресою: Київська обдасть, Сквирський район, село Великополовецьке, вулиця Садова, 174а «Нагульний» (дамба довжиною 222 м; дамба довжиною 3 250 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 18 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 8 м),

а покупець зобов`язується прийняти об`єкти приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в цьому договорі умови.

Згідно із п.2.1. договору ціна продажу об`єкта приватизації встановлена на підставі висновку про вартість майна, затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 20.12.2019 №330, становить 725 235,60 грн.

27.08.2020 сторонами вказаного договору підписано акт приймання-передачі вказаного вище державного майна.

Право власності на вказані вище об`єкти нерухомого майна зареєстровано 28.08.2020 за ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» (відповідач-1 у даній справі) за наступними реєстраційними номерами об`єктів нерухомого майна: 1613890732240 (гідроспоруда ставка №2); 1613942732240 (гідроспоруда ставка №3); 1613748132240 (гідроспоруда ставка №4); 1613763432240 (гідроспоруда ставка №5); 1613779332240 (гідроспоруда ставка №1), які розташовані за адресою: вулиця Садова, 174, село Великополовецьке, Сквирський район, Київська область, та 1613204432240 (гідроспоруда ставка «Нагульний), яка розташована за адресою: вулиця Садова, 174а, село Великополовецьке, Сквирський район, Київська область.

Відповідно до витягів з Державного з державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянки з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001, площею 208,4322 га, та з кадастровим номером 3224081201:01:014:0002, площею 12,1540 га, які розташовані в Київській області, Сквирський район, село Великополовецьке, належать до земель водного фонду з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб та належать до комунальної форми власності (№ витягів НВ-0001668382023, НВ-0007392472021).

25.07.2023 Фурсівською сільською радою проведено обстеження території за адресами: Київська обдасть, Сквирський район, село Великополовецьке, вулиця Садова, 174 та 174а, за результатами якої встановлено, що на земельних ділянках комунальної форми власності з кадастровим номером 3224081201:01:014:0002 розташовані ставки та з кадастровим номером 3224081201:05:012:0001 розташоване водосховище «Кам`янське», про що складено акт від 25.07.2023.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

За змістом ст.4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 заначила, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

У даній справі прокурором заявлено вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта державної власності, шляхом викупу № 12/20, укладений 28.07.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (відповідач-2 вданій справі) і ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» (відповідач-1 в даній справі), а також витребування майна в ТОВ «СКВИР АПЛЕМРИБГОСП» (відповідач-1 в даній справі) на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України (позивач-2 в даній справі), Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (позивачем -3 в даній справі), Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі).

Звертаючись до суду з віндикаційним позовом в інтересах держави, прокурор посилається на те, що в даному випадку були відсутні правові підстави для приватизації спірного державного майна шляхом викупу на підставі ст.16 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» та усі водні об`єкти, на яких знаходять спірні гідротехнічні споруди є русловими ставками, більше того ставок «Нагульний» є водосховищем, а тому спірний договір є недійсний та спірні гідротехнічні споруди підлягають поверненню у власність держави.

Оскільки на думку прокурора, балансоутримувачами спірних гідротехнічних споруд є ДП «Укрриба» та щодо інвентарних об`єктів №190, 172, 168, 178, 189, 186 - відповідний орган управління державним майном через розташування на них об`єктів автодорожньої інфраструктури, то прокурор визначив Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, як позивача-2 і Державне агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, як позивача-3.

Крім цього, оскільки спірне майно є державної форми власності, то Фонд державного майна України, прокурором визначено, як позивача-1.

Щодо Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, як позивача-2 і Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, як позивача-3, то суд зазначає, що матеріали справи не містять і прокурором, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано доказів того, що спірне майно передане їм на баланс.

Більше того, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Згідно із ч.2 ст.388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Згідно ч.1 ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (пункт 114 постанови ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Право власності на вказані вище об`єкти нерухомого майна, які є предметом спірного договору, зареєстровано 28.08.2020 за ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» (відповідач-1 у даній справі) за наступними реєстраційними номерами об`єктів нерухомого майна: 1613890732240 (гідроспоруда ставка №2); 1613942732240 (гідроспоруда ставка №3); 1613748132240 (гідроспоруда ставка №4); 1613763432240 (гідроспоруда ставка №5); 1613779332240 (гідроспоруда ставка №1).

Отже, держава позбавлена володіння спірними гідротехнічними спорудами та останнім їх набувачем є ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» (відповідач-1 у даній справі).

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.

Пункти 10.7-10.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 в справі N 916/585/18 (916/1051/20) .

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Дана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Отже, визначення прокурором у якості позивачів Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (позивач-2) і Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (позивач-3), які є на думку прокурора балансоутримувачами спірного майна є помилковим.

Зазначені особи, є неналежними позивачами, оскільки вимогу про витребування майна може пред`явити лише власник цього майна.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що зазначені особи є власниками спірного майна, більше матеріали справи взагалі не містять доказів того, що спірне майно передане їм на баланс.

Крім цього, відповідно до п.2 розділу І Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затвердженого наказ Фонду державного майна України від 18.10.2018 №1331 об`єкт приватизації повертається до сфери управління органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу, для здійснення управління цим об`єктом згідно із законодавством до дати відчуження його в результаті повторного продажу.

У даному випадку прокурором обрано не ефективний спосіб захисту, що не призведе до поновлення порушеного права інтересів держави, оскільки вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння має бути пред`явлена власником майна на його користь, тоді як прокурор просить витребувати майно на користь 3-ох осіб без будь якої конкретизації, зазначає лише вимогу про витребування на користь: Державного агентства меліорації та рибного господарства України (позивач-2 в даній справі), Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (позивачем -3 в даній справі) та Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі) (без зазначення, яке саме майно на користь якої особи), а тому задоволення такої вимоги не поновить порушеного права держави.

Більше того, відповідно ст.1 ЗУ «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Згідно із ч.1, 2, 3 ст.6 ЗУ «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України здійснює повноваження безпосередньо та через свої регіональні відділення (представництва). До структури Фонду державного майна України входять апарат та регіональні відділення (представництва). Фонд державного майна України утворює, реорганізовує та ліквідовує регіональні відділення (представництва) на підставі рішення Голови Фонду державного майна України. Регіональні відділення (представництва) Фонду державного майна України утворюються та діють як відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи. Регіональні відділення (представництва) діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України.

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва в районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації (ст.7 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна").

Пунктом 2 до додатка З «Перелік окремого майна, що підлягає приватизації в 2019 році» наказу Фонду державного майна України (позивач-1 в даній справі) від 16.08.2019 № 825 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.12.2018 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році» до переліку об`єктів, що підлягають приватизації включено спірні об`єкти державної власності.

У даному випадку органом здійснення управління спірним майном та органом, що здійснював його відчуження є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (відповідач-2 в даній справі), яке являю собою єдину систему органів приватизації з Фондом державного майна України (позивач-1 в даній справі), який здійснює свої повноваження через свої регіональні відділення.

Більше того, частиною 3 статті 11 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.

Таким чином прокурор, визначаючи позивачем-1 Фонд державного майна України, а відповідачем-2 його регіональне відділення, заявляє протирічливий позов, у якому фактично позивачем-1 та відповідачем-2 виступає один орган. Оскільки Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, становлять єдину систему державних органів приватизації.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Законом України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 16.07.2021 у справі №917/644/18 та від 09.02.2022 у справі №922/2399/21.

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді, суд повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання прокурором обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Зокрема, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на:

а) отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

б) інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів;

в) отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій), необхідних для здійснення представництва в суді.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №698/119/18 за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу, визнання договору оренди недійсним, виснувала.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц) (п. 21 постанови ВП ВС від 15.01.2020 року у справі №698/119/18).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України) (п. 27 постанови).

Суд звертає увагу прокурора, що, враховуючи предмет спору в даній справі та правовідносини, як і склались між сторонами, прокурор не позбавлений права самостійно звернутися до суду з позовною заявою.

Більше того, суд зауважує, що відповідно до ст. 186 ЦК України - Головна річ і приналежність 1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. 2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 187 Цивільного кодексу України встановлено, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню. А тому, при визначенні споруд, права на які підлягають державній реєстрації, слід враховувати, що для таких споруд повинні бути притаманні ознаки нерухомого майна, визначені статтею 181 Кодексу, а саме, розташування на земельній ділянці, переміщення споруди неможливе без її знецінення та зміни її призначення. Державній реєстрації підлягають лише речові права на споруди, які є окремою нерухомою річчю, тобто не є приналежністю головної речі і складовою частини іншої речі.

Так, відповідно до абз.7 ст.1 Закону України "Про аквакультуру" гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року №507, під спорудами розуміється будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відводів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 10.09.1996 року № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 23.10.1996 року за № 625/1650 встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи: водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки: регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Враховуючи викладене вище державній реєстрації підлягають права лише на ті споруди, які є нерухомим майном. Водночас гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що допомагає здійснювати певні водогосподарські заходи як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води.

Отже, такий об`єкт як гідротехнічна споруда ставка є інженерно спорудою та нерозривно пов`язана із землею і призначена для управління водними ресурсами, тобто її функціонування неможливе без існування водного об`єкту та її переміщення в інше місце неможливо без його знецінення та зміни призначення. Спірні гідротехнічні споруди призначені для існування ставка на земельній ділянці водного фонду.

Спірні гідротехнічні споруди розміщені на земельних ділянках, які належать до комунальній власності, і розташовані на території Фурсівської сільської ради, є єдиними комплексами із водними об`єктами ставків та вони не можуть бути розділені без знищення та зміни призначення, в тому спірні гідротехнічні споруди забезпечують функціонування водних об`єктів та не можуть існувати окремо від нього.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються правовий режим власності.

Оскільки предметом спору є об`єкт нерухомого майна - гідротехнічні споруди ставків, які розташована на землях водного фонду, та перебувають у комунальній власності, тобто нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою, то питання права власності на цей об`єкт безпосередньо стосується інтересів територіальної громади.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, незаконне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці державної чи комунальної власності, з огляду на те, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, а цей об`єкт є невіддільним від неї, порушує інтереси держави, оскільки підриває основи правопорядку і суперечить конституційному принципу законності набуття права власності. В контексті законності набуття права власності і недопущення свавільного привласнення об`єктів нерухомості в обхід визначеної законом процедури, інтереси держави і територіальної громади повністю збігаються.

Щодо заяви відповідачів-1,2 про застосування строків позовної давності, то суд зазначає, що позовна давність застосовується судом у разі наявності порушеного права позивача.

Під час розгляду справи, суд не встановлено порушення відповідачами права визначених прокурором позивачів, а тому відсутні підстави для застосування позовної давності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17, від 24.04.2019 у справі № 915/370/16, від 05.03.2020 у справі № 916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Фонду державного майна України; 2) Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм; 3) Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп»; 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фурсівська сільська рада про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 11.06.02024.

Суддя В.М. Антонова


Суд	Господарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення	21.05.2024
Оприлюднено	13.06.2024
Номер документу	119647735
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності

Антонова В.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 21.05.2024 по справі 911/1913/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —911/1913/23

Рішення від 21.05.2024

Рішення
від 21.05.2024 по справі 911/1913/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ