Рішення

від 11.06.2024 по справі 911/1913/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1913/23

Господарський суд Київської області в складі судді Антонової В.М., за участі секретаря судового засідання Бойченко С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп»;

про ухвалення додаткового рішення в справі

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Фонду державного майна України;

2) Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм;

3) Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України;

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп»;

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фурсівська сільська рада

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,

Представники учасників справи:

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: не з`явився;

від позивача-3: не з`явився;

від відповідача-1: Карнаух В.С.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

прокурор: Попельнюк В.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Фонду державного майна України (далі позивач-1), 2) Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (далі позивач-2), 3) Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (далі позивач-3) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (далі відповідач-1), 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу об`єкта державної власності, шляхом викупу № 12/20, укладений 28.07.2020 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП».

- повернути у власність держави спірне нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставків у складі: ставка № 4 (інвентар. № 182), реєстраційний номер ОНМ 1613748132240, а саме: дамба довжиною 173 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 11 м); ставка № 5 (інвентар. № 183), реєстраційний номер ОНМ 1613763432240, а саме: дамба довжиною 117 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водо напуском довжиною 9 м); ставка № 2 (інвентар. № 187), реєстраційний номер ОНМ 1613890732240, а саме: дамба довжиною 220,8 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 9 м); ставка № З (інвентар. № 188), реєстраційний номер ОНМ 1613942732240, а саме: дамба довжиною 178 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 7 м та водонапуском довжиною 10 м); ставка № 1 (інвентарний № 186), реєстраційний номер ОНМ 1613779332240, а саме: дамба довжиною 138,3 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 10 м та водонапуском довжиною 11 м; ставка Нагульний (інвентарний № 189), реєстраційний номер ОНМ 1613204432240, а саме: дамба довжиною 222 м; дамба довжиною 3 250 м; гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 18 м та гідроспоруда типу «Монах» з водовипуском довжиною 8 м, шляхом його витребування у ТОВ «СКВИРАПЛЕМРИБГОСП» на користь Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, Фонду державного майна України.

Рішення Господарського суд Київської області від 21.05.2024 в задоволені позову відмовлено.

28.05.2024 від відповідача-1 надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Київської обласної прокуратури витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000, 00 грн.

Ухвалою Господарського суд Київської області від 29.05.2024 розгляд заяви відповідача-1 про ухвалення додаткового рішення в справі №911/1913/23 призначено на 11.06.2024.

07.06.2024 від прокурора надійшли заперечення на ухвалення додаткового рішення, в яких останній, зокрема, зазначає, що представником відповідача-1 у звіті вказано про витрачені 10 годин, вартістю 1 500, 00 грн за годину часу, на підготовку, очікування та безпосередню участь у 7 судових засіданнях не є співмірним реально витраченому часу і є явно перебільшеним, оскільки дана справа не є складною і судові засідання в справі понад годину часу не проводились.

У судове засідання 11.06.2024 з`явилися представник відповідача-1 та прокурор, інші учасники справи в засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Представник відповідача-1 підтримав у повному обсязі та просив задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення.

Прокурор заперечував щодо задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Так, за змістом частин 2 та 3 статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

При ухвалені Господарським судом Київської області рішення від 21.05.2024 у справі №911/1913/23, з огляду на заяву представника аввідповідача-1 про подачу доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після винесення рішення питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалось.

У заяві про ухвалення додаткового рішення відповідач-1просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000, 00 грн з Київської обласної прокуратури.

Суд зазначає, що звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору й самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного суду в справі від 05.10.2022 в справі №923/199/21.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги №2019/18 від 29.10.2019, копію додаткової угоди №2 до вказаного договору, в якій погоджено ставку гонорару в розмірі 1 500, 00 грн за годину витраченого часу, копію звіту №АО2024-12 від 21.05.2024 про наданні послуги (виконану роботу) за договором про надання правничої допомоги за період з 01.09.2023 по 21.05.2024, копію акта прийому-передачі №АО2024-12 від 21.05.2024 відповідно до якого вартість правової допомоги складає 30 000, 00 грн, копію рахунка №АО2024-12 від 21.05.2024 на суму 30 000, 00 грн, копію ордера серії АІ №1137716 та копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серії РН №1679 на ім`я адвоката Войцеховського М.Ю. та копію платіжної інструкції №16 від 24.05.2024 на суму 30 000, 00 грн.

Згідно з приписами ч.2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Прокурором надано заперечення щодо стягнення витрат на правову допомогу, з посиланням на те, що такі витрати є не співмірними із складністю справи, крім того, зазначає, що представником відповідача-1 у звіті вказано про витрачені 10 годин, вартістю 1 500, 00 грн за годину часу, на підготовку, очікування та безпосередню участь у 7 судових засіданнях, що не є співмірним реально витраченому часу і є перебільшеним, оскільки судові засідання в справі понад годину часу не проводились.

Як вже наголошувалось вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Суд зазначає, що подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідні докази згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку доводам прокурора про неспівмірність заявлених відповідачем-1 витрат на професійну правничу допомогу та зазначає, що дослідивши обсяг виконаних робіт представником відповідаач-1 по наданню правової допомоги в даній справі, та приходить до висновку, що витрати на правову допомогу в сумі 30 000, 00 грн є надто завищеними та неспівмірними із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Так, зокрема, як убачається зі звіту №АО2024-12 від 21.05.2024 про надані послуги (виконану роботу) за договором про надання правничої допомоги вбачається, що на підготовка відзиву адвокатом витрачено 6 год, підготовку заяви про застосування позовної давності - 2 год, підготовку пояснень щодо належного позивача в справі - 2 год та підготовка, очікування на безпосередня участь у судових засіданнях 19.09.2023, 24.10.2023, 28.11.2023, 12.12.2023, 02.04.2024, 30.04.2024, 21.05.2024 10 год.

Разом з тим, суд зазначає, що в судове засідання 24.10.2024 представник відповідача-1 не з`явився, що підтверджується протоколом судового засідання та ухвалою суду, крім цього судом перевірено розрахунок витраченого представником відповідача-1 часу на очікування та безпосередню участь в засіданнях, та встановлено, що загалом у судових засіданнях 19.09.2023, 28.11.2023, 12.12.2023, 02.04.2024, 30.04.2024 і 21.05.2024 представником відповідача-1 на очікування та безпосередню участь в указаних засіданнях витрачено 5 год 22 хв.

Судом враховано, що представник відповідача-1 здійснює адвокатську діяльність за адресою: місто Київ, вулиця Хрещатик, 12, тоді як Господарський суд Київської області знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Симона Петлюри 16/108, а тому суд критично оцінює посилання представника відповідача-1, що решта часу (4 год 38 хв) ним витрачено на дорогу.

Крім цього, в звіті №АО2024-12 від 21.05.2024 про надані послуги (виконану роботу) за договором про надання правничої допомоги представником відповідача-1, зазначено:

підготовка відзиву у справі, зокрема: правовий аналіз доводів прокуратури; дослідження матеріалів, наданих прокурором та наявних у клієнта; пошук та правовий аналіз практики Верховного Суду з питань застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини; розробка правової позиції у справі, тактики та стратегії захисту інтересів клієнта; підготовка тексту відзиву на 8 аркушах тривалістю 6 год.

підготовка заяви про застосування позовної давності зайняла 2 год;

підготовка пояснень щодо належного позивача зайняли 2 год.

Разом з тим, суд зазначає, що фактично написання відзиву по суті включає вже в себе вивчення, аналіз норм матеріального та процесуального права, а також аналіз судової практики і формування правової позиції, крім цього, відзив віповідача-1 надійшов до суду 19.09.2023, тоді як провадження в справі було відкрито ще 27.06.2023, та позиція викладена представником відповідача-1 у відзиві майже повністю дублює позицію викладену в раніше поданому відзиві відповідача-2, а тому суд критично оцінує посилання представника відповідача-1, що ним витрачено 6 год на написання відзиву.

Що стосується заяви відповідача-1 про застосування строків позовної давності на написання якої, як зазначає представник відповідача-1, ним витрачено 2 год, то з матеріалів справи вбачається, що первісно заява про застосування строків позовної давності подавалась відповідачем-2 та заява відповідача-1 про застосування строків позовної давності повністю копіює зміст заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності.

Також відповідно до ч. 2ст.161ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (ч.5 ст161 ГПК України).

15.04.2024 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, подані після того як протокольною ухвалою від 02.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.04.2024 та такої заяви по суті справи як пояснення відповідача нормами ГПК України не передбачено, також суд не визнавав необхідним відповідачу-1 подавати будь-які пояснення стосовно позивача та від був не позбавлений можливості викласти свою позицію при написанні відзиву.

Враховуючи викладене вище, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем-1 документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи предмет позову, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог відповідача-1 про стягнення витрат на правову допомогу, а саме в сумі 10 000, 00 грн.

На підставі викладеного, враховуючи заперечення покурора те, що відповідачем-1 підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правову допомогу є обґрунтованими в розмірі 10 000, 00 грн, а отже, заява відповідача-1 про стягнення з прокуратури понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 240-242, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» задовольнити частково.

2. Стягнути з Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, ідентифікаційний код 02909996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (09030, Київська область, Білоцерківський район, село Великополовецьке, вулиця Садова, будинок 174, ідентифікаційний код 25295152) 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволені іншої частини заяви відмовити.

4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

5. Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 20.06.02024.

Суддя В.М. Антонова