Постанова

від 05.06.2024 по справі 757/11609/22-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 757/11609/22

провадження № 61-769св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Леандра»,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Зокема-Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Цільова комерція», Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморгідробуд», Приватне підприємство «СПМК-7», приватний нотаріус Київського міського округу Незнайко Євген Вікторович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Музкомпані», Приватне підприємство «Сфінкс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Леандра», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Зокема-Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Цільова комерція», Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморгідробуд», Приватне підприємство «СПМК-7», приватний нотаріус Київського міського округу Незнайко Євген Вікторович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Музкомпані», Приватне підприємство «Сфінкс», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, про визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Літинського Олександра Павловича на постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В. Мазурик О. Ф., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив визнати недійсним договір іпотеки, укладений 01 липня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Леандра» (далі - ТОВ «Леандра») і Товариством з обмеженою відповідальністю «Музкомпані» (далі - ТОВ «Музкомпані»), з моменту його укладення; витребувати з володіння ТОВ «Леандра» на його користь нерухоме майно - нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13 літ. А), що знаходяться на АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 745383980000, шляхом передачі йому в натурі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що йому на праві приватної власності належать нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень АДРЕСА_2 , загальною площею 536,5 кв. м.

У грудні 2018 року позивач дізнався, що нежитлові приміщення було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» (далі - ТОВ «Тедіс Україна») та передано в іпотеку на підставі іпотечного договору від 04 жовтня 2018 року № 2505.

08 січня 2019 року право власності на нежитлові приміщення перейшло від ТОВ «Тедіс Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цільова комерція» (далі - ТОВ «Цільова комерція»).

У подальшому ТОВ «Цільова комерція» це нерухоме майно передало в іпотеку ТОВ «Чорноморгідробуд».

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року та постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року, у справі № 757/51501/19-ц задоволено позов ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреності та іпотечного договору, скасування рішень державного реєстратора та записів про право власності, витребування майна.

Незважаючи на це 28 квітня 2021 року право власності на спірні нежитлові приміщення було зареєстроване за ТОВ «Чорноморгідробуд», а 23 червня 2021 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Зокема-Україна» (далі - ТОВ «Зокема-Україна»).

23 червня 2022 року ТОВ «Зокема-Україна» відчужило спірні нежитлові приміщення ТОВ «Леандра», яке в свою чергу 01 липня 2022 року передало це майно в іпотеку ТОВ «Музкомпані».

Ураховуючи викладені обставини, позивач вважає незаконним договір іпотеки, укладений 01 липня 2022 року між ТОВ «Леандра» і ТОВ «Музкомпані», оскільки цей правочин порушує його право власності на нежитлові приміщення, які підлягають витребуванню на його користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 23 березня 2023 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір іпотеки, укладений 01 липня 2022 року між ТОВ «Леандра» і ТОВ «Музкомпані», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С. за реєстровим номером 983, з моменту його укладення. Витребував із володіння ТОВ «Леандра» на користь ОСОБА_1 нерухоме майно - нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13 літ. А), що знаходяться на АДРЕСА_1 , загальною площею 536,5 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 745383980000, шляхом передачі приміщень в натурі ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки позивач не надавав згоди на вибуття спірного нерухомого майна з його власності. ОСОБА_1 набув право власності на спірне майно за рішенням суду, яке набрало законної сили, яке в подальшому було порушено ТОВ «Чорноморгідробуд». Задовольняючи вимогу позивача про витребування майна з володіння ТОВ «Леандра», суд врахував, що позивач вдруге звертається за захистом свого порушеного права. При цьому суд виходив з того, що після відкриття провадження у справі ТОВ «Леандра» уклало договір іпотеки з ТОВ «Музкомпані», та дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання цього договору недійсним.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Леандра» задовольнив. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору іпотеки, позивач не зазначив співвідповідачем сторону вказаного правочину - ТОВ «Музкомпані», яке є іпотекодержателем, та на права і обов`язки якої безпосередньо впливає рішення суду, а тому в задоволенні зазначеної вимоги слід відмовити через неналежний суб`єктний склад учасників.

Водночас апеляційний суд зазначив, що заявлена позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння також не може бути задоволена з огляду на наявність обтяження на це майно. Крім того, суд зазначив, що за умови відсутності висновку суду про недійсність договору іпотеки предмет іпотеки не може бути витребуваний на користь позивача.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Літинський О. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 910/14115/16, від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що позов про витребування майна з чужого незаконного володіння є самостійною позовною вимогою, вирішення якої не залежить від вирішення інших пред`явлених вимог. Оскільки на час розгляду справи спірне майно перебувало в незаконному володінні ТОВ «Леандра», вимога про витребування майна в останнього набувача є належною та ефективною. Водночас вимога про визнання недійсним договору іпотеки від 01 липня 2022 року, укладеного між ТОВ «Леандра» і ТОВ «Музкомпані», була заявлена як допоміжна вимога з метою запобігання черговій перереєстрації речових прав на нерухоме майно за третьою особою, що у свою чергу унеможливить виконання позовної вимоги про витребування, оскільки на момент виконання судового рішення сторони можуть перереєструвати право власності на майно за іпотекодержателем.

У березні 2024 року ТОВ «Леандра» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що воно є законним і обґрунтованим. При цьому зазначило, що оскільки фактичним володільцем спірного майна є позивач, рішення про витребування майна шляхом передання приміщень в натурі неможливо виконати, і такий спосіб захисту є неефективним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належали нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень АДРЕСА_2 , загальною площею 536,5 кв. м.

14 грудня 2018 року вказані нежитлові приміщення вибули з власності ОСОБА_1 на користь ТОВ «Тедіс Україна». Державну реєстрацію права власності за ТОВ «Тедіс Україна» провів державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкін О. В. із внесенням запису № 29462207. Правовою підставою набуття права власності ТОВ «Тедіс Україна» на вказані нежитлові приміщення став договір іпотеки від 04 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Папушею І. І. за реєстровим № 2505, укладений між ТОВ «Тедіс Україна» і ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності від 24 вересня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. за реєстровим № 234, діяв ОСОБА_2

08 січня 2019 року зазначені нежитлові приміщення вибули з власності ТОВ «Тедіс Україна» до ТОВ «Цільова комерція» на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу № 1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н. М., про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 29789645.

14 січня 2019 року між ТОВ «Цільова комерція» і ТОВ «Чорноморгідробуд» був укладений договір іпотеки № 13, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В. На підставі цього договору проведено державну реєстрацію іпотеки з унесенням запису № 29845621.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року та постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року, у справі № 757/51501/19-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсною довіреність від 24 вересня 2018 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Григорян Д. Г. та видана на бланку ННІ 632343, ННІ 632344, що зареєстрована в реєстрі за № 234; визнано недійсним іпотечний договір, укладений 04 жовтня 2018 року між ТОВ «Тедіс Україна» і ОСОБА_1 , в особі представника за довіреністю - Літинського О. П., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Папушею І. І. за реєстровим № 2505; скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіна О.В. про державну реєстрацію права власності від 14 грудня 2018 року індексний номер 44628588, на нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться за адресою: вул. Велика Васильківська, 5 в м. Києві, загальною площею 536,5 кв. м за ТОВ «Тедіс Україна» із скасуванням запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 29462207; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Н. М. від 08 січня 2019 року, індексний номер 44982746, про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з АДРЕСА_3 , загальною площею 536,5 кв. м за ТОВ «Цільова комерція» із скасуванням запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 29789645; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Незнайка Є. В. від 14 січня 2019 року, індексний номер 45042670, про реєстрацію іпотеки на нежитлові приміщення з АДРЕСА_3 загальною площею 536,5 кв. м, із скасуванням запису про іпотеку номер 29845621; витребувано з володіння ТОВ «Цільова комерція» на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення з № 1 по № 21 (групи приміщень № 13, літера А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 536,5 кв. м, які були предметом іпотечного договору від 04 жовтня 2018 року № 2505, а також договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08 січня 2019 року № 1, укладеного між ТОВ «Тедіс Україна» і ТОВ «Цільова комерція», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Н. М., шляхом передачі приміщень в натурі ОСОБА_1

28 квітня 2021 року щодо вказаних нежитлових приміщень приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є. В. провів державну реєстрацію права власності за ТОВ «Чорноморгідробуд» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 57919260.

Підставою набуття ТОВ «Чорноморгідробуд» права власності на вказані нежитлові приміщення зазначено договір іпотеки від 14 січня 2019 року № 13, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є. В., який було укладено на підставі правочинів, визнаних недійсними за рішенням суду, яке набрало законної сили.

23 червня 2021 року ТОВ «Чорноморгідробуд» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 2293, відчужило вказані нежитлові приміщення ТОВ «Зокема-Україна».

У подальшому, вже після відкриття провадження у справі № 757/11609/22-ц, ТОВ «Зокема-Україна» відчужило спірні нежитлові приміщення на користь ТОВ «Леандра» на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С. за реєстровим номером 869, на підставі якого внесено запис про право власності № 47144412, за яким власником вказаних нежитлових приміщень стало ТОВ «Леандра».

На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. від 01 липня 2022 року № 64053406 проведено державну реєстрацію іпотеки (запис про іпотеку № 47221914) на підставі договору іпотеки від 01 липня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Войтовським В. С. за реєстровим номером 983. Іпотекодержателем за договором іпотеки є ТОВ «Музкомпані», іпотекодавцем - ТОВ «Леандра», а боржником - Приватне підприємство «Сфінкс» (далі - ПП «Сфінкс»).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою з огляду на таке.

Щодо визнання недійсним договору іпотеки

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до статті 51 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав. Разом із тим, якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної власності, суд відповідно до вимог ЦПК України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників.

Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18).

У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору всі сторони правочину мають залучатися як відповідачі, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19, провадження № 14-178цс20).

З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійсним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, провадження № 14-40цс21).

Встановивши, що іпотекодержателем за оспорюваним договором іпотеки є ТОВ «Музкомпані», яке позивач в заяві про заміну неналежного відповідача просив залучити до участі як третю особу, а не як співвідповідача, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки саме з цих підстав.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку апеляційного суду про те, що рішення суду в цій справі впливає на права та інтереси іпотекодержателя, якого не було залучено до участі у справі, оскільки вимога позову про визнання недійсним договору іпотеки безпосередньо стосується і ТОВ «Музкомпані».

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене оскаржувану постанову в частині вирішення позову про визнання недійсним договору іпотекислід залишити без змін.

Щодо витребування майна з чужого незаконного володіння

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) зазначено, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК Уккраїни, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, провадження № 12-128гс19).

Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, провадження № 61-10361св22).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, місцевий суд встановив, що позивач є власником спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння. Витребуване на користь позивача майно на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року, яке набрало законної сили, у справі № 757/51501/19-ц неможливо виконати, оскільки набуття та державна реєстрація права власності на спірні нежитлові приміщення 28 квітня 2021 року за ТОВ «Чорноморгідробуд» відбулося на підставі договору купівлі-продажу від 08 січня 2019 року № 1 укладеного між ТОВ «Тедіс Україна» і ТОВ «Цільова комерція» (відповідачі у справі № 757/51501/19-ц) та договору іпотеки від 14 січня 2019 року № 13, незважаючи на ту обставину, що рішенням у справі № 757/51501/19-ц витребувано із володіння ТОВ «Цільова комерція» на користь позивача нежитлові приміщення, які були предметом іпотечного договору від 04 жовтня 2018 року № 2505, а також договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08 січня 2019 року № 1, укладеного між ТОВ «Тедіс Україна» і ТОВ «Цільова комерція».

ТОВ «Чорноморгідробуд», будучи відповідачем у справі у справі № 757/51501/19-ц, на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 2021 року (тобто після набрання законної сили у справі № 757/51501/19-ц) відчужило вказані нежитлові приміщення ТОВ «Зокема-Україна».

У подальшому, вже після відкриття провадження у цій справі ТОВ «Зокема-Україна» відчужило спірні нежитлові приміщення на користь ТОВ «Леандра» на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 2022 року.

На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. від 01 липня 2022 року № 64053406 проведено державну реєстрацію іпотеки (запис про іпотеку № 47221914) на підставі договору іпотеки від 01 липня 2022 року. Іпотекодержателем за договором іпотеки є ТОВ «Музкомпані», іпотекодавцем - ТОВ «Леандра», а боржником - ПП «Сфінкс».

З огляду на те, що після відкриття провадження у цій справі ТОВ «Лендра» уклало з ТОВ «Музкомпані» та ПП «Сфінкс» договір іпотеки від 01 липня 2022 року, для ефективного захисту права власності позивача на витребуване майно, враховуючи попереднє використання ТОВ «Чорноморгідробуд» і ТОВ «Цільова комерція» договору іпотеки від 14 січня 2019 року з метою унеможливити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року у справі № 757/51501/19-ц місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позову про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.

Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів враховує поведінку сторін у цій справі, а також застосування учасниками правочинів приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності, що, в свою чергу, унеможливлює виконання рішення суду, яке набрало законної сили. У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що витребування майна на користь позивача не свідчить про незаконність втручання у право мирного володіння майном відповідача.

Апеляційний суд на наведене не звернув належної уваги та помилково виходив з того, що за відсутності підстав для визнання недійсним договору іпотеки немає підстав для задоволення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого суду в частині вирішення цих вимог.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційної скарги за вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач сплатив судовий збір у розмірі 24 810,00 грн, а тому ці витрати підлягають стягненню з ТОВ «Леандра»на його користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Літинського Олександра Павловича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору іпотеки залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в частині вирішення вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати, рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року в частині вирішення цих вимог залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леандра» на користь ОСОБА_1 24 810 (двадцять чотири тисячі вісімсот десять) гривень 00 копійок судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов