Постанова

від 06.06.2024 по справі 686/12224/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/12224/22

Провадження № 22-ц/4820/1109/24

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Талалай О.І., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.

з участю представника позивачки ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні справуза позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Романа Михайловича, Приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Кушал Діани Володимирівни, третя особа Державне підприємство «Сетам», про поділ майна подружжя, визнання недійсними постанови та акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, скасування свідоцтв та записів про реєстрацію права власності за апеляційноюскаргою ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 березня 2024 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Лабчука Р.М. (далі приватний виконавець Лабчук Р.М.), Приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Кушал Д.В., (далі приватний нотаріус Кушал Д.В.), третя особа Державне підприємство «Сетам» (далі ДП «Сетам»), про поділ майна подружжя, визнання недійсними постанови та акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, скасування свідоцтв та записів про реєстрацію права власності.

ОСОБА_4 зазначила, що з 4 серпня 1995 року до 17 червня 2020 року вона перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, за час якого сторони набули земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 6810100000:11:001:0048 і житловий будинок загальною площею 245,5 кв.м, житловою площею 77,3 кв.м, які розташовані по АДРЕСА_1 (далі земельна ділянка та житловий будинок відповідно). За умовами шлюбного договору від 8травня 2020 року земельна ділянка та житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, однак це майно зареєстровано на ім`я ОСОБА_5 , який відмовляється здійснити його поділ.

У порядку примусового виконання виконавчих листів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області №686/6330/18-ц від 19 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 30830 доларів США та 16880 євро позики і 13215 судового збору (виконавчі провадження №59433450 і №59433280) приватним виконавцем Лабчуком Р.М. звернуто стягнення на земельну ділянку та житловий будинок.

За результатами проведених 14 травня 2020 року ДП «Сетам» третіх електронних торгів земельна ділянката житловийбудинок не були реалізовані, внаслідок чого 25 травня 2020 року приватний виконавець Лабчук Р.М. передав їх стягувачу ОСОБА_6 у рахунок погашення боргу за відповідними постановою та актом. При цьому приватний виконавець Лабчук Р.М. порушив порядок звернення стягнення на земельну ділянку та житловий будинок, зокрема, ним не з`ясовано наявність у ОСОБА_5 грошових коштів і рухомого майна, у зв`язку з чим не дотримано встановленої законом черговості звернення стягнення на майно боржника. Також приватний виконавець Лабчук Р.М. не перевірив існування речових прав інших осіб на нерухоме майно та його обтяження, здійснив реалізацію цього майна по заниженій ціні.

У своючергу,25березня 2021року та2листопада 2021року приватнийнотаріус КушалД.В.видала ОСОБА_6 свідоцтва проправо власностівідповідно нажитловий будинокі земельнуділянку тазареєструвала цеправо ОСОБА_6 у Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно. Оскаржувані свідоцтва про придбання нерухомого майна з електронних торгів, які не відбулись, є незаконними, оскільки на час їх видачі земельна ділянката житловийбудинок належали позивачці та ОСОБА_5 на правіспільної сумісноївласності подружжя, перебували під арештом і забороною відчуження, а тому видача правовстановлюючих документів і реєстрація права власності була неможлива.

За таких обставин ОСОБА_4 просила суд:

визнати неправомірними та скасувати постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 25 травня 2020 року та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 25 травня 2020 року, винесені приватним виконавцем Лабчуком Р.М. у виконавчому провадженні №59433450 по примусовому виконанню виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області №686/6330/18-ц від 19 червня 2019 року;

визнати недійсними та скасувати свідоцтво від 2 листопада 2021 року, видане приватним нотаріусом Кушал Д.В., зареєстроване в реєстрі за №1545, про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку та свідоцтво від 25 березня 2021 року, видане приватним нотаріусом Кушал Д.В., зареєстроване в реєстрі за №295, про право власності ОСОБА_6 на житловий будинок;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 2листопада 2021 року №44796548 про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2494541168040) та запис від 25 березня 2021 року №41178439 про право власності ОСОБА_6 на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2321691768101);

здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши в її особисту приватну власність частину земельної ділянки та житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11березня 2024 року в позові відмовлено.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 1 квітня 2024 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 1 квітня 2024 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 37000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції керувався тим, що позов ОСОБА_4 є способом ухилення від виконання боргових зобов`язань, однак вона вправі заявити віндикаційний позов про витребування частки спірного майна. Позивачка не є суб`єктом оскарження дій приватного виконавця у виконавчому провадженні, а тому підстав для визнання неправомірними та скасування постанови та акта приватного виконавця Лабчука Р.М., як і визнання недійсними та скасування свідоцтв приватного нотаріуса Кушал Д.В., немає. Відтак заявлений ОСОБА_4 позов є необґрунтованим і недоведеним, а обраний позивачкою спосіб захисту є неналежним і неефективним.

Ухвалюючи додаткові рішення, суд виходив з того, що у зв`язку з розглядом справи ОСОБА_6 поніс реальні та обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу адвокатів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , а оскільки в позові ОСОБА_4 відмовлено, то ці витрати слід покласти на неї.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати основне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що за час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 набули земельну ділянку та житловий будинок, які належать їм на праві спільної сумісної власності, а частки сторін у цьому майні є рівними. ОСОБА_5 відмовився здійснити поділ земельної ділянки та житлового будинку, внаслідок чого слід визнати право власності ОСОБА_4 на частину цього майна. Не зважаючи на те, що ОСОБА_5 належить лише частина земельної ділянки та житлового будинку, приватний виконавець Лабчук Р.М. в рахунок боргу ОСОБА_5 звернув стягнення вказане майно в цілому. При цьому приватний виконавець Лабчук Р.А. порушив порядок реалізації нерухомого майна, внаслідок чого складені ним постанова та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу слід скасувати. Водночас приватний нотаріус Кушал Д.В. не перевірила належність спірного майна боржнику, а тому видані нею свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянкута житловийбудинок іздійснена неюдержавна реєстраціяцього праває незаконними. ОСОБА_4 обрала належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, а її вимоги підлягають задоволенню. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не врахував чинні норми закону, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_6 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 зазначив, що суд помилково відмовив у позові через обрання ОСОБА_4 неналежного способу захисту порушеного права та безпідставно відмовив у прийняття від нього додаткових доказів. Отже, слід апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши мотивувальну частину в новій редакції.

Приватний виконавець Лабчук Р.М., приватний нотаріус Кушал Д.В. і ДП«Сетам» не висловили свою позицію щодо апеляційної скарги.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

ОСОБА_4 не оскаржує додаткові рішення суду першої інстанції, а тому згідно з частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) в апеляційному порядку ці рішення суду не переглядаються.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не застосував правильно норми статей 2, 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) і не врахував положення статей 60, 69 Сімейного кодексу України (далі СК України), статей 1, 3 Закону Українивід 2вересня1993року №3425-ХІІ«Про нотаріат»(далі Закон№3425-ХІІ), статей 6, 10, 26 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV), а також не дотримався приписів статей 4, 5, 13, 48 ЦПК України.

У зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення суду підлягає зміні.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

З 4 серпня 1995 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. Наразі цей шлюб розірвано, про що 17 червня 2020 року Хмельницький міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану складено відповідний актовий запис №83.

На підстав договору купівлі-продажу від 28 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Гусєвою Л.В. (зареєстровано в реєстрі за №8970), ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_7 земельну ділянку. До 28 листопада 2011 року ОСОБА_5 побудував на цій ділянці житловий будинок (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 1грудня 2011 року серії САЕ №307871).

За умовами шлюбного договору від 8 травня 2020 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк Н.М. (зареєстровано в реєстрі за №1741), земельна ділянка та житловий будинок належать сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9липня 2018 року у справі №686/6330/18 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 30830 доларів США та 16880 євро боргу за договором позики та 13215 грн судового збору. Ухвалою від 14 березня 2019 року замінено сторону виконавчого провадження стягувача ОСОБА_8 на його правонаступника, ОСОБА_6

19 червня 2019 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області видав два виконавчих листа №686/6330/18-ц щодо ОСОБА_5 (про стягнення основного боргу та судового збору), які перебували на виконанні у приватного виконавця Лабчука Р.М. (виконавчі провадження №59433450 і №59433280).

У рамках виконавчого провадження №59433450 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 30830 доларів США та 16880 євро боргу за договором позики приватний виконавець Лабчук Р.М. звернув стягнення на земельну ділянку та житловий будинок, які були описані, оцінені та передані на реалізацію з прилюдних торгів.

За результатами проведених 10 березня, 10 квітня та 14 травня 2020 року ДП«Сетам» електронних торгів земельна ділянката житловийбудинок не були реалізовані, внаслідок чого ОСОБА_6 виявив бажання залишити це майно за собою.

25 травня 2020 року приватний виконавець Лабчук Р.М. передав земельну ділянку та житловий будинок стягувачу ОСОБА_6 у рахунок погашення боргу за відповідними постановою та актом.

На підставі акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 25 травня 2020 року приватний нотаріус Кушал Д.В. видала ОСОБА_6 два свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися, а саме свідоцтво від 25 березня 2021 року щодо житлового будинку (зареєстровано в реєстрі за №295) і свідоцтво від 2 листопада 2021 року щодо земельної ділянки (зареєстровано в реєстрі за №1545).

Тоді ж приватний нотаріус Кушал Д.В. зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_6 на житловий будинок (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 57297196 від 25 березня 2021 року, запис про право власності номер 41178439 від 25 березня 2021року) та на земельну ділянку (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 61309998 від 2 листопада 2021 року, запис про право власності номер 44796548 від 2 листопада 2021 року).

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо оскарження постанови та акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, свідоцтв про право власності на майно та запису про державну реєстрацію права власності

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

В силу частини четвертої статті 656 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Із положень статті 658 ЦК України слідує, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Статтею 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VII «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 10 Закону №1404-VII звернення стягнення на майно (майнові права) є одним із заходів примусового виконання рішень.

Згідно зі статтею 61 Закону №1404-VII реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Як визначено статтею 1 Закону №3425-ХІІ, нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, є видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися (пункт 6 частини першої статті 34 Закону №3425-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 72 Закону №3425-ХІІ придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів (аукціонів) оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням такого майна шляхом видачі набувачу відповідного свідоцтва на підставі документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

За змістом пункту 1 глави 13 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22лютого 2012 року №296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22лютого 2012 року за №282/20595), якщо прилюдні торги (аукціон) оголошено таким, що не відбулися, нотаріус видає відповідне свідоцтво про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу на підставі складеного та затвердженого в установленому порядок акта із зазначенням того, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися.

Згідно зі статтею 2 Закону №1952-IV (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із норм частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону №1952-ІV слідує, що державній реєстрації прав підлягає право власності на земельні ділянки та житлові будинки.

В силу статті 18 Закону №1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону №1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться, в тому числі на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.

Статтею 26 Закону №1952-ІV унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

У частині третій зазначеної норми (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року (далі Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункти 1, 10 частини другої статті 16 ЦК України).

В силу частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом указаних правових норм підставами набуття права власності є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником. До таких юридичних фактів віднесені правочини (договори).

Якщо предметом правочину (договору) є нерухоме майно, то особа набуває право власності з дня державної реєстрації цього права.

За договором купівлі-продажу особа набуває право власності на товар в порядку обміну його на гроші.

Набуття майна на електронних торгах, у тому числі в порядку здійснення виконавчого провадження, є різновидом договору купівлі-продажу. При цьому власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу товару, є організатор електронних торгів (укладає договір) та державна виконавча служба або приватний виконавець (виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю). Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Якщо підчас здійсненнявиконавчого провадженнямайно небуде реалізованена третіхелектронних торгах,то стягувачмає правозалишити цемайно засобою врахунок погашенняборгу.Про передачумайна стягувачувиконавець виноситьпостанову таскладає акт.У подальшому стягувач отримує у нотаріуса свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, що не відбулися, на підставі якого здійснюється державна реєстрація його права власності на нерухоме майно.

Завданням цивільного судочинства є належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19лютого 1998року, пункт 106).

Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 4липня 2023року (справа№233/4365/18)зазначено,що оскількипродаж майнана публічнихторгах єправочином,то оскаржитиостанній можназа певнихумов (зокрема,у разіефективності такогоспособу захистудля позивача),а непротокол якдокумент,який засвідчуєвчинення цьогоправочину.Вимоги провизнання недійснимипротоколу публічнихторгів єненалежним інеефективним способомзахисту.Такий самийпідхід слідзастосовувати іщодо оскарженняіншого документа акта про проведені електронні торги.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року (справа №200/606/18) вказала на те, що свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Таке свідоцтво вичерпує свою дію із здійсненням державної реєстрації права власності на придбане нерухоме майно, а його видача не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Ані задоволення вимоги про скасування чи визнання недійсним акта виконавця, ані задоволення вимоги про визнання дій державного виконавця неправомірними не призвели б до захисту прав позивача, а такі вимоги не відповідають належному способу захисту.

Щодо правильності застосування статті 26 Закону №1952-ІV (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року), то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 9 червня 2021 року (справа №569/15704/18) сформулював правову позицію про те, що такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про державну реєстрацію права цим Законом не передбачено. Належним способом захисту порушених прав є вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав або вимога про скасування державної реєстрації прав. Лише такі способи захисту порушених прав можуть призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом №1952-ІV.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_4 оскаржує передачу приватним виконавцем Лабчуком Р.М. стягувачу ОСОБА_6 у порядку, встановленому для виконання судових рішень, належні боржнику ОСОБА_5 земельну ділянку та житловий будинок у рахунок погашення боргу.

Відтак, заявляючи вимоги до ОСОБА_6 і приватного виконавця ЛабчукаР.М. про визнання неправомірними та скасування постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 25 травня 2020 року та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 25 травня 2020 року, визнання недійсними та скасування свідоцтва від 2 листопада 2021 року про право власності на земельну ділянку та свідоцтва від 25 березня 2021 року про право власності на житловий будинок, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 2 листопада 2021 року №44796548 про право власності на земельну ділянку та запису від 25 березня 2021 року №41178439 про право власності на житловий будинок, ОСОБА_4 обрано неналежний та неефективний спосіб захисту цивільного права.

Отже, в цій частині позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 обрала належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, у зв`язку з чим її позов є обґрунтованим, не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.

Водночас суд помилково керувався тим, що ОСОБА_4 вправі витребувати свою частку у спільному майні в порядку віндикаційного позову, оскільки в силу частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 2листопада 2021 року у справі №925/1351/19).

На думку апеляційного суду належним та ефективним способом захисту цивільного права у спірних правовідносинах є заявлення ОСОБА_4 вимоги про визнання правочину недійсним і скасування рішення державного реєстратора або державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

б) щодо поділу майна подружжя

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За змістом частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Для визнання спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Подружжя має право на поділ спільного майна незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу такого майна частки сторін є рівними.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 23, 24 постанови від 21грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ?...?), можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Із матеріалів справи слідує, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2019 року у справі №686/4808/19 у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частки земельної ділянки та житлового будинку відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд дійшов висновку, що позов поданий позивачкою з метою уникнення відповідачем виконання боргових зобов`язань, встановлених рішенням суду. При цьому суд керувався тим, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Відтак цивільне право ОСОБА_4 не було захищене попереднім судом із огляду на те, що позивачка зловживала цим правом, а також допустила недобросовісні та суперечливі дії.

Натомість, на час розгляду справи, яка переглядається судом апеляційної інстанції, земельна ділянка та житловий будинок належать ОСОБА_6 на праві власності. Презумпція правомірності набуття ОСОБА_6 права власності на спірне нерухоме майно не спростована в установленому порядку. Відтак, підстави для поділу цього майна між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні.

У цій частині позов не підлягає задоволенню, з огляду на те, що право ОСОБА_4 не порушене.

в) щодо вимог до приватного нотаріуса та державного реєстратора

Частиною першою статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №3425-ХІІ вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Нотаріус це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (частина перша статті 3 Закону №3425-ХІІ).

За змістом статей 6, 10 №1952-IV державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі державні реєстратори) є складовою організаційної системи державної реєстрації прав. Нотаріус є державним реєстратором.

В силучастини третьоїстатті 10 Закону №1952-ІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор, серед іншого: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; відкриває та/абозакриває розділив Державномуреєстрі прав,вносить довідкритого розділуабо спеціальногорозділу Державногореєстру праввідповідні відомостіпро речовіправа нанерухоме майнота їхобтяження; присвоюєза допомогоюДержавного реєструправ реєстраційнийномер об`єктунерухомого майнау випадках,передбачених цимЗаконом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із положень статті 48 ЦПК України слідує, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що суб`єктами цивільних відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Ці особи вправі захистити свої порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи та інтереси, пред`явивши відповідний позов до суду. Відповідачами за таким позовом є особи, які мають безпосередній зв`язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушили, не визнали або оспорили його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов`язок визначати відповідача у справі.

Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі №642/6181/16-ц).

Спір щодо нотаріальної дії та/або державної реєстрації права власності на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням прав позивача іншою особою, на користь якої вчинена нотаріальна дія та за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється, тобто особа, на чию користь вчинена нотаріальна дія та/або на чиє ім`я зареєстроване майно (вчинено запис) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь нотаріуса та державного реєстратора в якості відповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Близьку за змістом правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 14 грудня 2022 року (справа №461/12525/15-ц), від 4 вересня 2018 року (справа №823/2042/16), від 1 квітня 2020 року (справа №520/13067/17).

ОСОБА_4 оскаржує дії приватного нотаріуса Кушал Д.В., яка видала ОСОБА_6 два свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, які не відбулися, та зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку та житловий будинок.

Зміст і характер спірних правовідносин свідчать про те, що спір у ОСОБА_4 виник спір саме з ОСОБА_6 , який має відповідати за пред`явленими вимогами.

Отже приватний нотаріус Кушал Д.В. є неналежним відповідачем у справі, а тому заявлений до неї позов не підлягає задоволенню саме з цієї підстави.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

Суд першої інстанції при розгляді справи зробив неправильні та неконкретні висновки з установлених обставин і не дотримався норм матеріального та процесуального закону, хоча зробив правильні висновки по суті вирішеного спору.

У зв`язку з цим, мотивувальну частину рішення суду слід змінити.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11березня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 червня 2024 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

О.І. Талалай

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Чевилюк З.А.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 27