Постанова

від 10.06.2024 по справі 280/10147/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/10147/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ПАВО ГРУП» на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року ( суддя Чернова Ж.М.) в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «ПАВО ГРУП» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ПАВО ГРУП» звернулось до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 11.11.2021 №00164550709, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 812426,21 грн.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у задоволенні заяви Приватного підприємства «ПАВО ГРУП» про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено.

Позовну заяву залишено без розгляду.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до звернення з позовом ПП «ПАВО ГРУП» використано право на досудове врегулювання спору та керуючись п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України 13.12.2021 року подано скаргу до ДПС України про оскарження податкових повідомлень-рішень від 11.11.2021 щодо застосування штрафних санкцій ГУ ДПС у Запорізькій області. Але, станом на час звернення з позовом до суду, ПП «ПАВО ГРУП» не було повідомлено про результати розгляду скарги та скаржником не отримано Рішення про розгляд скарги. Разом з тим, ГУ ДПС у Запорізькій області 21.09.2023 в обліковій картці платника податків по коду платежу 210815000 проведено нарахування штрафної санкції в сумі 812426,21 грн. та зазначено підставу «Поновлено в поточному році ШС (ф.с.) виключену/скасовану в минулому році за рішенням №00164550709 від 11.11.2021 по Рішенню про підтвердження ППР по розгляду скарги по суті ПП «ПАВО ГРУП» лише за рахунок нарахування 21.09.2023 контролюючим органом штрафної санкції в сумі 812426,21 грн. зроблено висновок про розгляд скарги підприємства без направлення скаржнику Рішення про результати її розгляду, тому 05.12.2023 підприємство звернулось до суду з позовною заявою. Отже, ПП «ПАВО ГРУП» дізналось про винесення ДПС України Рішення про результати розгляду скарги, шляхом виникнення нарахувань штрафної санкції.

ГУ ДПС у Запорізькій області, як орган який виніс податкове повідомлення-рішення 11.11.2021 не виконав вимоги абз.2 пп.56.17.5. п.56.17 ст.56 Податкового кодексу України щодо нарахування податкових зобов`язань за винесеним податковим повідомленням рішенням, якщо процедуру адміністративного оскарження контролюючий орган вважає закінченою 20.07.2022. В Ухвалі Запорізького окружного адміністративного суду від 19.01.2024 в судовій справі №280/10147/23 суд зазначив, що позивач не з`ясував протягом тривалого часу (з моменту звернення зі скаргою - 13.12.2021 по 21.09.2023) інформації чи розглянута скарга чи ні, що не свідчать про намір добросовісної реалізації позивачем права на звернення до суду. Разом з тим, суд не звернув увагу, що ГУ ДПС у Запорізькій області, як орган який виніс податкове повідомлення-рішення від 11.11.2021, також протягом часу 13.12.2021 по 21.09.2023 не з`ясував стан винесеного ним податкового повідомлення- рішення, не визначив узгодженим податковим зобов`язанням суму штрафної санкції 812426,21 грн. та не провів їх нарахування в обліковій картці платника податків.

В судовій справі відповідачем ГУ ДПС у Запорізькій області надані документи, якими підтверджено що ДПС України намагалось відправити ПП «ПАВО ГРУП» документи 20.07.2022 на адресу м. Маріуполь Донецька область. Разом з тим, ДПС України як державний орган усвідомлював неможливість отримання підприємством даного документу у зв`язку з окупацією росією міста Маріуполь.

ДПС України не були застосовані будь які інші способи інформування ПП «ПАВО ГРУП» про результати розгляду скарги.

Наголошуємо на тому, що ПП «ПАВО ГРУП» 28.11.2022 змінило юридичну адресу на місто Київ, у зв`язку з тим що на дану дату ГУ ДПС у Запорізькій області не було визначено як узгоджене зобов`язання в сумі 812426,21 грн. та наявність в державних органах інформації про місце реєстрації юридичної особи, маємо розуміння про можливість направлення Рішення від 20.07.2022 за новою адресою. Але, в судовому засіданні 19.01.2024 відповідач зазначив, що законодавством України не передбачено іншого способу направлення Рішення про результати розгляду скарги або другоразового такого направлення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. Недоліки позовної заяви запропоновано усунути шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин пропуску такого строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

14 грудня 2023 року до суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

В обґрунтування заяви зазначено, що ПП «ПАВО ГРУП» було використано право на досудове врегулювання спору та керуючись п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України 13.12.2021 звернулось зі скаргою до ДПС України про перегляд рішення щодо застосування штрафних санкцій ГУ ДПС у Запорізькій області. Після подання скарги до ДПС України в обліковій картці платника податків по коду платежу 21081500 було виведено поза нарахування штрафну санкцію в сумі 812426,21 грн у зв`язку з розглядом скарги платника. На час надання скарги та до 28.11.2022 ПП «ПАВО ГРУП» було зареєстровано в м.Маріуполь Донецької області по пр.Металургів, буд. 64, що не дало можливості забезпечити збереження частини первинних документів при евакуації з оточеного та окупованого міста Маріуполь, в тому числі й документи які підтверджують направлення такої скарги. З 28.11.2022 у зв`язку з окупацією міста Маріуполь, ПП «ПАВО ГРУП» перереєстровано в м.Київ по вулиці Велика Васильківська, будинок 72. ПП «ПАВО ГРУП» лише за рахунок нарахування 21.09.2023 контролюючим органом штрафної санкції в сумі 812426,21 грн зроблено висновок про розгляд скарги підприємства без направлення скаржнику Рішення про результати розгляду скарги. В обліковій картці платника податків по коду платежу 210815000 саме 21.09.2023 занесено запис «Поновлено в поточному році ШС (ф.с.)виключену/скасовану в минулому році за рішенням №00164550709 від 11.11.2021 по Рішенню про підтвердження ППР по розгляду скарги по суті №7544/6/99-00-06-03-02-06 від 20.07.2022». Разом з тим, позивач наголошує на тому, що підприємство не отримувало Рішення про розгляду скарги по суті та підтвердження ППР №7544/6/99-00-06- 03-02-06 від 20.07.2022» а ні в 2022 році, а ні станом на 21.09.2023 та на час подання даного позову ні в паперовому ні в електронному вигляді. З урахування викладеного, позивач просить суд застосувати тримісячний термін можливості звернення до адміністративного суду з позовною заявою з моменту коли позивач дізнався про винесення контролюючим органом рішення про результати розгляду скарги, яке не було направлено скаржнику. За таких обставин позивач вважає підстави пропуску строку звернення до суду поважними. Просить суд визнати причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області поважними, поновити пропущений позивачем строк звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування Податкового повідомлення рішення від 11.11.2021 №00164550709, яким підприємству нараховано штрафну санкцію 812426,21 грн.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приписами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як уже зазначено, частина перша статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Отже, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу. Водночас пунктом 56.19 статті 56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001р. зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Зазначене дає підстави дійти до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним (справа «№Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 640/11650/21, та Верховний Суд у складі об`єднаної судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 з метою забезпечення єдиної правозастосовчої практики під час судового розгляду відповідних спорів у справах, у яких позивачами не використовувалась процедура адміністративного оскарження рішень податкового органу про нарахування грошових зобов`язань, та у розвиток правового підходу, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, відступив від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 3 квітня 2018 року у справі №826/5325/17, від 23 травня 2018 року у справі №803/728/17, від 18 червня 2018 року у справі № 805/1146/17-а та сформулював такий правовий висновок - процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною 2 статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

Такий правовий висновок сформований Верховним Судом у постановах від 27 липня 2021 року №580/3400/20, від постанова від 04 серпня 2022 року №500/1149/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції враховані зазначені висновки Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням зміни судової практики, залежно від того, чи мало місце використання платником податків досудового порядку вирішення спору, застосуванню підлягає спеціальний (пункт 56.19 статті 56 ПК України) або загальний строк звернення до суду (частина 2 статті 122 КАС України).

З матеріалів справи убачається, що в обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку позивачем зазначено, що ПП «ПАВО ГРУП» було використано право на досудове врегулювання спору та керуючись п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України 13.12.2021 звернулось зі скаргою до ДПС України про перегляд рішення щодо застосування штрафних санкцій ГУ ДПС у Запорізькій області. Після подання скарги до ДПС України в обліковій картці платника податків по коду платежу 21081500 було виведено поза нарахування штрафну санкцію в сумі 812426,21 грн у зв`язку з розглядом скарги платника. На час надання скарги та до 28.11.2022 ПП «ПАВО ГРУП» було зареєстровано в м.Маріуполь Донецької області по пр.Металургів, буд. 64, що не дало можливості забезпечити збереження частини первинних документів при евакуації з оточеного та окупованого міста Маріуполь, в тому числі й документи які підтверджують направлення такої скарги. З 28.11.2022 у зв`язку з окупацією міста Маріуполь, ПП «ПАВО ГРУП» перереєстровано в м.Київ по вулиці Велика Васильківська, будинок 72. ПП «ПАВО ГРУП» лише за рахунок нарахування 21.09.2023 контролюючим органом штрафної санкції в сумі 812426,21 грн зроблено висновок про розгляд скарги підприємства без направлення скаржнику Рішення про результати розгляду скарги. В обліковій картці платника податків по коду платежу 210815000 саме 21.09.2023 занесено запис «Поновлено в поточному році ШС (ф.с.)виключену/скасовану в минулому році за рішенням №00164550709 від 11.11.2021 по Рішенню про підтвердження ППР по розгляду скарги по суті №7544/6/99-00-06-03-02-06 від 20.07.2022р.». Разом з тим, позивач наголошує на тому, що підприємство не отримувало Рішення про розгляду скарги по суті та підтвердження ППР №7544/6/99-00-06- 03-02-06 від 20.07.2022.» а ні в 2022 році, а ні станом на 21.09.2023 та на час подання даного позову ні в паперовому ні в електронному вигляді. З урахування викладеного, позивач просить суд застосувати тримісячний термін можливості звернення до адміністративного суду з позовною заявою з моменту коли позивач дізнався про винесення контролюючим органом рішення про результати розгляду скарги, яке не було направлено скаржнику. За таких обставин позивач вважає підстави пропуску строку звернення до суду поважними. Просить суд визнати причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області поважними, поновити пропущений позивачем строк звернення до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування Податкового повідомлення рішення від 11.11.2021 №00164550709, яким підприємству нараховано штрафну санкцію 812426,21 грн.

Суд першої інстанції встановив, що відповідний строк пропущено, що не заперечується і самим позивачем, відповідно, ключовим питанням є те, чи були наведені позивачем причини пропуску строку поважними і такими, що давали підстави для його поновлення.

Суд першої інстанції виходив з того, що хоча підприємство не мало можливості отримати поштою рішення ДПС від 20.07.2022 № 7544/6/99-00-06-03-02-06 не з вини підприємства, але теж саме стосується і дій ДПС, оскільки не з вини ДПС не було доставлено позивачу поштове відправлення. З урахуванням того, що рішення за результатами розгляду скарги було направлено 20.07.2022 на вказану у скарзі адресу, та з урахуванням того, що ПП «ПАВО ГРУП» змінено місце реєстрації на: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 72 вже після направлення вказаного рішення, а саме з 28.11.2022. Водночас, не з`ясування протягом тривалого часу (з моменту звернення зі скаргою - 13.12.2021 по 21.09.2023) інформації чи розглянута скарга позивача чи ні, не свідчать про намір добросовісної реалізації позивачем права на звернення до суду.

Крім того, інформація щодо результатів розгляду скарги стала доступна відповідачу для опрацювання в ІКП лише 21.09.2023, а тому і узгоджені відповідачем суми ППР в ІКП були поновлені 21.09.2023. Самі ж ППР були направлені та отримані позивачем засобами поштового зв`язку 29.11.2021. Якщо припустити той факт, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав 20.07.2022, а дізнався 21.09.2023, то в будь-якому випадку позивачем пропущено місячний строк для звернення до суду з відповідним позовом, оскільки такий надійшов до суду лише 19.12.2023.

Оцінюючи такі висновки суду, колегія суддів зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

При цьому, порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в частині 2 статті 122 КАС України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. Своєю чергою суд при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом у постанові від 25.05.2023 справа № 640/16276/21.

Колегія суддів зауважує, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлювала або ускладнювала можливість вчинення процесуальної дії у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Такий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 30 вересня 2021 року у справі № 320/3307/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Верховний Суд неодноразово вказував, зокрема у постанові від 09 жовтня 2018 року (справа № 820/1864/17), що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 КАС України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Верховний Суд у постанові 29.09.2021 у справі №200/1709/20-а зазначив, що статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті). Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта власних повноважень. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Отже, колегія суддів вважає, що враховуючи попереднє місце реєстрації та зміну місця реєстрації з 28.11.2022 на: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 72, а також, те, що інформація щодо результатів розгляду скарги стала доступна позивачу лише 21.09.2023, позивач був обізнаний про порушення своїх прав, тобто з цієї дати почався перебіг строку для звернення до суду з позовом.

З позовом про захист порушеного права позивач звернувся лише 19.12.2023, тобто, з пропуском місячного строку для звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що питання поновлення строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22, зазначила, зокрема, що: питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку; сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв`язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.

Отже, колегія суддів зазначає, що питання поновлення строку у випадку пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на оскарження у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо позов подається без наведення належного обґрунтування причин, які унеможливили його подання у більш стислий строк.

Зміст наведеного вище дає підстави вважати, що суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об`єктивну неможливість Позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться Позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об`єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.

Скаржник будь-яких доказів в підтвердження того, що пропущення процесуальних строків зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з введенням воєнного стану, не надав. Суд зазначає, що обставини зазначені апелянтом як поважні, самі по собі, не можуть свідчить про вжиттям позивачем всіх дій для виконання останнім вимог КАС України.

Також, необхідно зазначити, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» від 3 березня 2022 року № 2118-IX, який набрав чинності з 7 березня 2022 року (далі- Закон №2118-ІХ), внесено до підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України пункт 69, яким установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Також цим законом доповнено ПК України підпунктом 69.9 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, якою було передбачено, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Закон від 15 березня2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнив статтю 102 пунктом 102.9, яким передбачив, що на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У зв`язку з прийняттям Законів від 24 березня 2022 року № 2142-IX та від 12 травня 2022 року № 2260-IX цей пункт викладений у наступній редакції: на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Тобто, за цією нормою, перебіг відповідних строків, крім тих, що окремо передбачені ПК України, зупинений.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12 травня 2022 року №2260-ІХ (далі - Закон №2260-ІХ), який набрав чинності 27 травня 2022 року, підпункт 69.9 розділу XX «Перехідні положення» ПК України викладений у наступній редакції:

Для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім: дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків; строків проведення камеральних перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, визначення грошових зобов`язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення за результатами камеральних перевірок, нарахування пені; строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, складення актів, подання та розгляду заперечень, додаткових документів та пояснень, визначення грошових зобов`язань, прийняття, надсилання та оскарження податкового повідомлення-рішення, адміністративного арешту майна за результатами фактичних перевірок.

ПК України оперує терміном «оскарження рішення» не лише в контексті адміністративного оскарження, а й судового оскарження, про що свідчать безпосередні положення статті 56 ПК України (Оскарження рішень контролюючих органів). Згідно з практикою Верховного Суду, саме цими положеннями визначений строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення в разі використання процедури адміністративного оскарження.

Відтак, зважаючи на наведене законодавство, діяли, зокрема, такі строки на звернення до суду з позовом щодо податкових повідомлень-рішень з 7 березня по 26 травня 2022 року - без обмеження строку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 червня 2023 року справа № 300/4156/22.

Отже, позивач дізнавшись про порушення своїх правне вчинив жодних дій для своєчасного звернення до суду, при цьому, не обґрунтував наявність об`єктивних перешкод своєчасно звернутися до суду за їх захистом.

При цьому, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обмежень у доступі до електронного кабінету платника.

Колегія суддів вказує, що організація роботи підприємства є суб`єктивним чинником та, за відсутності об`єктивних підстав, що підтверджені належними та допустимими доказами, не є поважною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки тривалість процедури оформлення документів безпосередньо залежить від ефективної роботи працівників і не свідчить про наявність особливих і непереборних обставин, які є поважними причинами для поновлення пропущеного строку

В контексті вищевикладеного, колегія суддів вважає також за необхідне вказати на те, що поновлення строку (у випадках, що не віднесені до регламентованих ч.2 ст.295 КАС України) не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін.

З урахуванням вищесказаного, можливість своєчасного подання позовної заяви залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб`єктивний характер, а тому підстав для поновлення пропущеного процесуального строку у даному випадку суд не вбачає

Також, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що Товариство самостійно оцінює і несе усі ризики при організації своє господарської діяльності. Крім того, позивачем не було вжито достатніх заходів задля отримання своєчасної правничої допомоги. Фактично, позивач обрав пасивну поведінку і почав вживати активні дії, спрямовані на реалізацію свого права звернення до суду, вже після спливу строку позовної давності.

Колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не наведено поважних причин, які унеможливлювали звернення до суду з позовом у встановлений строк, а наведені у заяві аргументи є об`єктивними обставинами та не доводять існування об`єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача та були пов`язані з дійсними істотними перешкодами/труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк або у максимально короткий термін після закінчення цього строку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення без розгляду позовної заяви.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ПАВО ГРУП» залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров