Постанова

від 21.08.2024 по справі 280/10147/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 280/10147/23

адміністративне провадження № К/990/23808/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «ПАВО ГРУП» на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року, постановлену суддею Черновою Ж. М., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Ясенової Т. І., Головко О. В., Суховарова А. В., у справі № 280/10147/23 за позовом Приватного підприємства «ПАВО ГРУП» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

05 грудня 2023 року Приватне підприємство «ПАВО ГРУП» (далі - позивач, скаржник) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 листопада 2021 року № 00164550709, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 812426,21 грн за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою від 19 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 та частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у зв`язку з пропущенням встановленого строку звернення до суду, що було виявлено після відкриття провадження у справі).

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято у листопаді 2021 року, а рішення за результатами розгляду скарги у порядку процедури адміністративного (досудового) оскарження прийнято у липні 2022 року, а тому позивач мав у місячний строк звернутися до суду з відповідним позовом. Позивач звернувся з цим позовом до суду лише у грудні 2023 році, тобто із значним пропуском встановленого строку звернення до суду.

При цьому, надаючи оцінку доводам позивача про поважність причин пропуску звернення до суду, суди попередніх інстанцій зазначили, що наведені позивачем причин пропуску строку є неповажними.

Суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на відсутність об`єктивної можливості отримання рішення за результатами процедури адміністративного оскарження поштою у зв`язку з місцезнаходженням підприємства у м. Маріуполі, яке перебуває на тимчасово окупованій території України, оскільки органи Державної податкової служби України вчинили усі можливі дії для повідомлення позивача про прийняття рішення, зокрема направляли його електронною поштою на адресу, що була самостійно зазначена позивачем у скарзі на податкове повідомлення-рішення.

Окрім цього, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що у листопаді 2022 року, після прийняття рішення за результатами процедури адміністративного оскарження, позивач перереєстрував своє місцезнаходження у м. Києві, але не вчинив жодних дій щодо направлення податковому органу повідомлення про зміну місцезнаходження чи щодо з`ясування інформації про розгляд скарги на податкове повідомлення-рішення. На думку судів, це не свідчить про намір добросовісної реалізації позивачем права на звернення до суду.

Суди попередніх інстанцій також зауважили - якщо припустити той факт, що позивач дізнався про порушення своїх прав лише 21 вересня 2023 року (дата внесення в інтегровану картку платника інформації про узгодження грошового зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням у зв`язку з прийняттям рішення про відмову у задоволенні скарги), у будь-якому випадку позивач пропустив місячний строк для звернення до суду з цим позовом, оскільки звернувся лише 05 грудня 2023 року - більш ніж через два місяці після того як дізнався про прийняття рішення за результатами адміністративного оскарження.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись із зазначеними ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, а справу направити до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач стверджує, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до оцінки наведених ним причин пропуску звернення до суду та не надали належну та повну оцінку таким обставинам:

- процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення завершується тим, що платник податку фактично отримує текст відповідного рішення, а тому відсутні підстави стверджувати, що 21 вересня 2023 року, з моменту внесення до інтегрованої картки платника інформації про узгодження грошового зобов`язання за оскаржуваним податковим повідомлення-рішенням, позивач міг дізнатися про порушення його прав, оскільки фактично рішення за результатами розгляду скарги позивач так і не отримав;

- місячний строк звернення до суду повинен розпочинатися саме з моменту фактичного отримання рішення за результатами процедури адміністративного оскарження;

- строки розгляду скарг за процедурою адміністративного оскарження під час карантинних заходів були призупинені, з огляду на щодо відстежувати та контролювати ухвалення рішень за результатами розгляду скарг було неможливим за відсутності будь-яких обмежувальних періодів розгляду скарги;

- позивач не мав жодної можливості до листопада 2022 року провести перереєстрацію підприємства з тимчасового окупованого м. Маріуполя.

Верховний Суд ухвалою від 26 червня 2024 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.

Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому уважає необґрунтованими та безпідставними доводи касаційної скарги, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального законодавства, які визначають наслідки пропущення встановленого строку звернення до суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

У разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

У постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок, відповідно до якого норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно до підпункту 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Отже, для правильного обчислення строку звернення до суду необхідно коректно визначити дату, з якої потрібно розпочинати відлік зазначеного строку. Положення пункту 56.19 статті 56 ПК України у взаємозв`язку з підпунктом 56.17.3 пункту 56.17 цієї статті пов`язують початок строку оскарження податкового повідомлення-рішення, у випадку застосування процедури адміністративного оскарження, з днем отримання платником податків рішення за результатами розгляду скарги.

Відповідно, за такого правового регулювання позивач має право на оскарження податкового повідомлення-рішення у місячний строк, який розпочинається на наступний день після отримання рішення за результатами процедури адміністративного оскарження.

Колегія суддів звертає увагу на юридичну конструкцію статті 122 КАС України, де частина перша статті цієї статті є найбільш загальною по відношенню до змісту усіх наступних. Вона взагалі не визначає жодних конкретних строків звернення та не визначає порядок обчислення таких строків, а лише декларує можливу альтернативність джерел закріплення таких строків.

Саме зазначена норма допускає у цьому випадку використання положень ПК України, норми пункту 56.19 статті 56 якого, відповідно до наведеного вище обґрунтування, визначені як спеціальні та пріоритетні у застосуванні при визначенні та обчисленні строків звернення до суду.

Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях оперують поняттями «дізнався» та «повинен дізнатися», що міститься у частині другій статті 122 КАС України, та зазначають, що позивач не проявив достатньої сумлінності у використанні своїх прав на адміністративне та судове оскарження, оскільки з моменту зміни місцезнаходження з м. Маріуполя до м. Києва у листопаді 2022 року мав реальну можливість у значно коротші строки дізнатися про існування рішення за результатами процедури адміністративного оскарження та у розумний строк скористатися своїм правом на подання цього позову. Окрім цього, суди зазначили, що позивач мав дізнатися про порушення своїх прав та про існування рішення за результатами адміністративного оскарження у вересні 2023 року, коли в інтегровану картку платника була внесена відповідна інформації, але позов лише у грудні 2023 року - з пропущенням місячного строку.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, порядок визначення дати початку обчислення строку (від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушене право) зазначена норма визначає тільки для строку звернення у шість місяців, тоді як у спірному випадку була застосоване альтернативне джерело закріплення строків звернення до суду на підставі частини першої статті 122 КАС України, в якій не йдеться ні про порядок обчислення строків взагалі, ні про те, що строк може розпочинатися з моменту, коли особа могла дізнатися про порушення своїх прав.

Таким чином, положення пункту 56.19 статті 56 ПК України у спірному випадку мають застосовуватися при обчисленні строку звернення до суду як у контексті тривалості такого строку, так і у питанні визначення дати початку його обчислення.

Як вже зазначалося вище, пункт 56.19 статті 56 ПК України передбачає, що за умови досудового вирішення спору датою початку обчислення строку оскарження податкового повідомлення-рішення є день закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що зазначена норма не передбачає жодної альтернативи у питанні визначення дати початку обчислення строку звернення до суду, яка б дозволяла суду при перевірці дотримання позивачем строку звернення до суду застосовувати інші підходи для такого обчислення, зокрема визначити дату початку строку з моменту, коли особа знала або мала дізнатися про ухвалення рішення за результатами розгляду скарги, але фактично його не отримала.

Отже, у спірному випадку дату початку строку звернення до суду необхідно визначати за правилами пункту 56.19 статті 56 ПК України у взаємозв`язку з підпунктом 56.17.3 пункту 56.17 цієї статті, а саме з наступного дня після отримання платником податків рішення за результатами розгляду скарги.

Верховний Суд наголошує, що у цих правовідносинах при визначенні дати, з якої починається обчислюватися строк звернення до суду відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України юридичне значення має лише дата отримання платником податків рішення за результатами процедури адміністративного оскарження, а використання для цієї мети альтернативних подій та обставин зазначеною нормою не допускається.

Порядок направлення рішень за результатами адміністративного оскарження, а також алгоритм визначення дати вручення рішення або дати, з якої рішення вважається належним чином врученим, унормований такими положеннями.

Пунктом 56.8 статті 56 ПК України встановлено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв`язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Положеннями пункту 42.5 цієї статті передбачено, у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Зазначеним нормам кореспондують положення Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та іншими особами та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 жовтня 2015 року № 916.

Відповідно до пункту 5 зазначеного Порядку рішення вважається надісланим (наданим) юридичній особі - платнику податків, якщо його вручено посадовій особі або уповноваженій особі такої юридичної особи - платника податків під розписку або надіслано засобами поштового зв`язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 Податкового кодексу України) на адресу, зазначену у скарзі як адреса, на яку необхідно надіслати рішення за результатами розгляду скарги, а у разі незазначення такої адреси в скарзі - на податкову адресу платника податків.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків рішення за результатами розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти рішення за результатами розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження, місця проживання) платника податків або з інших причин, рішення за результатами розгляду скарги вважається врученим платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.

Суди попередніх інстанцій установили, що Державна податкова служба України за результатами розгляду скарги позивача прийняла рішення від 20 липня 2022 року № 7544/6/99-00-06-03-02-06, яке було направлено позивачеві засобами поштового зв`язку 20.07.2022 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0405351501774) на адресу, зазначену у скарзі: проспект Металургів, буд. 64, м. Маріуполь, Донецька область, 87500 . Зазначене повідомлення було повернуто на адресу Державної податкової служби України у зв`язку з недоступністю адресата.

У матеріалах справи також відсутні докази направлення (вручення) зазначеного рішення в інший, передбачений пунктом 42.2 статті 42 ПК України спосіб, а саме: у порядку пункту 42.4 цієї статті (в електронний кабінет) або особисто. При цьому докази направлення рішення електронною поштою не є належними, оскільки такий спосіб направлення не передбачений нормативно.

Отже, фактичного вручення позивачеві рішення за результатами розгляду скарги не відбулося.

Відсутні підстави також уважати таке рішення належним чином врученим, оскільки вищезазначений пункт 42.5 статті 42 ПК України передбачає, що такий наслідок може виникнути лише у разі, якщо неотримання поштового відправлення пов`язане з певними діями або бездіяльністю платника податків (серед іншого, відмова від отримання, відсутність за місцезнаходженням тощо), тоді як поштове відправлення навіть не вдалося відправити, оскільки адресат перебував на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 та наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 19.07.2022 № 159 «Про внесення змін до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75», весь Маріупольський район, Донецької області знаходиться в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Судом перевірено та встановлено, що на офіційному веб сайті Акціонерного товариства «Укрпошта» розміщено інформацію про те, що відділення поштового зв`язку у м. Маріуполі тимчасово не функціонують.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач об`єктивно не мав практичної можливості надіслати позивачеві рішення про результати розгляду скарги, але така ситуація виникла не з вини позивача, а внаслідок обставин непереборної сили.

Відтак, за відсутності факту вручення рішення за результатами процедури адміністративного оскарження, а також за відсутності підстав уважати, що таке рішення є належним чином врученим, визначений пунктом 56.19 статті 56 ПК України місячний строк для оскарження податкового повідомлення-рішення не розпочався, а тому висновки судів попередніх інстанцій про пропущення позивачем строку звернення до суду є помилковими.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За наведеного правового регулювання Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції, залишеної в силі судом апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу та скасувати оскаржувані судові рішення з направленням справи до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «ПАВО ГРУП» задовольнити.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 280/10147/23 скасувати.

Указану справу направити для продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко