Постанова

від 11.06.2024 по справі 160/29228/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/29228/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (суддя Коренев А.О.) в адміністративній справі за позовом Військового інституту телекомунікацій та інформатизації ім. Героїв Крут до ОСОБА_1 про стягнення витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі,-

ВСТАНОВИВ:

Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут звернувся до суду із адміністративним позовом до ОСОБА_1 , у якому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут - 422 135,46 грн, витрат, пов`язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 25.08.2020 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання, до списків особового складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, а також на всі види забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2023 №229/нагд (з адміністративно-господарської діяльності) ОСОБА_1 відраховано з інституту у зв`язку з розірванням контракту, як такого що відмовився від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення військового навчального закладу. Отже, у позивача виникло право на звернення до суду для захисту майнових інтересів в судовому порядку, оскільки відповідача добровільно не виниконав зобов`язання щодо відшкодування витрат на його утримання під час навчання.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі.

Наголошує, що відсутні зобов`язання у курсанта про відшкодування виплаченої йому додаткової винагороди на період дії воєнного стану, саме в якості витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, оскільки така тимчасова виплата додаткова винагорода на період дії воєнного стану, прямо не передбачена Порядком розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого спільним наказом від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534, в якості додаткового виду грошового забезпечення курсанта, а тому між сторонами не виникло правовідносини через невиконання відповідачем умов спірного контракту, саме в частині стягнення 422 136,17 грн, виплачених відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (із змінами), через те, що такі не є витратами, пов`язаними із утриманням ОСОБА_1 як курсанта у навчальному закладі, а є винагородою учаснику бойових дій за перебування на передовій або виконання бойових чи спеціальних завдань в період воєнного стану. До того ж, сам по собі факт виплати спірної суми грошового забезпечення відповідачу Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, автоматично не вказує на те, що це витрати, пов`язані з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, оскільки для вирішення вказаного питання необхідно з`ясовувати правову природу і нормативно- правове регулювання щодо обставин здійсненої ОСОБА_1 виплати оспорюваної суми.

При цьому, таких умов не міг передбачати й укладений ще 20.08.2020 між сторонами контракт, тобто вчинений за більш ніж півтора року до прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та більш ніж три роки до внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII та доповнення його ст. 9- 2 «Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану».

Разом із тим, сторона відповідача звертає увагу на той факт, що відповідно до витягу з наказу начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (по стройовій частині) від 05.10.2023 № 278, відповідачу оголошено суму до відшкодування за час навчання в академії у розмірі 456 245,46 грн.

При цьому, не дивлячись те, що позивачу оголошено суму до відшкодування за час навчання в розмірі 456 245,46 грн, однак з відповідним розрахунком витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, ОСОБА_1 не ознайомлювали та не пропонували добровільно відшкодувати такі витрати у визначені строки.

Водночас, ані наказом від 05.10.2023 № 278, ані розрахунком витрат, не визначено строк (відсутня графа), протягом якого відповідач має здійснити добровільне відшкодування витрат.

Тобто, фактично ОСОБА_1 не був обізнаний про строк, протягом якого він має добровільного сплатити витрати, пов`язані з його утриманням в академії.

При цьому, у разі дострокового розірвання контракту з курсантом, саме вищий навчальний заклад (позивач) здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення відповідно до правил п. п. 2.1., 2.3 Порядку №419/831/240/605/537/219/534, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про звільнення курсанта.

Тож зважаючи на нормативне регулювання спірних правовідносин, правильне вирішення спору цієї категорії залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку №419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, адже саме з відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі законодавець пов`язує можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.

Отже, після настання обставин, які свідчать про небажання курсанта продовжувати навчання, позивач повинен був здійснити розрахунок витрат, пов`язаних з утриманням відповідача в академії, відобразити узагальнену суму відшкодування у наказі про звільнення, а також надати ОСОБА_1 час на добровільне відшкодування таких витрат.

І лише, у разі відмови відповідача здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування, він міг набути право звернутися до суду з відповідним позовом.

Сам же ОСОБА_1 хоч і написав, що відмовляється від повернення отриманих на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», однак не відмовлявся добровільно відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, та добровільно сплатив позивачу 34 110,00 грн, при цьому останнім не було встановлено строк, протягом якого ОСОБА_1 повинен був відшкодувати такі витрати.

До того ж, обізнаність відповідача із сумою витрат, пов`язаних з його утриманням в академії, не є рівнозначним наданню йому часу на добровільне відшкодування таких витрат.

Зважаючи на це, сторона відповідача, вважає, що недоведеним позивачем є факт відмови ОСОБА_1 від добровільного відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням у ВНЗ, а отже, зважаючи на положення ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п. 7 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964, у Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені ОСОБА_2 були відсутні законні підстави для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення таких витрат.

Тобто, в даному випадку, звернення позивача до суду також й є передчасним, враховуючи той факт, що наказ позивача № 278 та лист-ознайомлення відповідача датовані 05.10.2023, однак вже 01.11.2023 Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут звертається до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, тобто навіть до спливу 30-ти денного строку

Отже, сама по собі обізнаність відповідача з обов`язком відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, та з розміром таких витрат, не може слугували підставою для їх стягнення у судовому порядку, тому що у розрахунку не визначено строк добровільного відшкодування відповідачем цих витрат, з яким, не було ознайомлено ОСОБА_1 .

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача спірних витрат не відповідає фактичним обставинам і ґрунтується на помилковому застосуванні норм матеріального права - ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п. 7 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 № 964, що призвело до неправильного вирішення справи і ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25 серпня 2020 року між відповідачем та Міністерством оборони України в особі начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації генерала-майора ОСОБА_3 укладено контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України протягом строку Контракту відповідно до вимог на умовах установлених законами та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють порядок проходження військової служби (навчання) та цього Контракту.

З 25.08.2020 ОСОБА_1 наказом начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 17.08.2020 № 31 (по особовому складу) зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання, наказом начальника Військового інституту гелекомунікацій та інформатизації (витяг з наказу начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації (по стройовій частині ) № 172 від 25.08.2020. З 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу інституту, на всі види забезпечення, на котлове забезпечення по курсантській нормі з обіду 25.08.2020.

Згідно з п. 1 Контракту відповідач зобов`язувався відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у Військовому інституті у разі розірвання контракту через небажання продовжувати навчання.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2023 № 229/нагд (з адміністративно-господарської діяльності) ОСОБА_1 відраховано з інституту у зв`язку з розірванням контракту як такого що відмовився від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення військового навчального закладу (а.с. 14).

Наказом начальника Військового інституту Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 05.01.2023 №278 (по стройовій частині) ОСОБА_1 , з 05.01.2023 виключено із списків особового складу інституту та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 06.10.2023 (а.с. 13).

Загальна сума витрат на утримання ОСОБА_1 ., складала 456 245,46 грн, з яких витрати пов`язані з грошовим забезпеченням - 445805,91 грн, з продовольчим забезпеченням протягом навчання - 5289,48 грн, з речовим забезпеченням - 0 грн., послуги за споживання комунальних послуг та енергоносіїв - 2160,68 грн., медичне забезпечення - 2989,39 грн що підтверджується розрахунком витрат на утримання відповідача.

05.10.2023 відповідач ознайомився із сумою заборгованості, що підтверджується листом ознайомлення, у якому зазначив, що зобов`язується сплатити суму у розмірі 34103,29 грн. Проте, відмовляється відшкодовувати грошове забезпечення, що пов`язане з виплатою відповідно до Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022, що складає 422 136,17 грн. (а.с. 21).

Відповідач зазначив, що 06.10.2023 ОСОБА_1 в добровільному порядку погасив частину заборгованості в сумі 34 110,00 грн, отже сума заборгованості (456 245,46 грн - 34 110,00 грн = 422 135,46 грн) ОСОБА_1 остаточно складає 422 135,46 грн.

У зв`язку з невідшкодуванням відповідачем у добровільному порядку витрат, пов`язаних з його утриманням у військовому навчальному закладі, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII.

Згідно з п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів. Підготовка громадян України, прийнятих на військову службу за контрактом, може здійснюватися у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах), військових частинах шляхом навчання на спеціальних курсах підготовки. Порядок та умови направлення, проходження військової служби громадянами України під час такої підготовки визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з ч. 5 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 цього Закону.

За приписами ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Відповідно до п. 1 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 (далі - Порядок №964), цей Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - заклади вищої освіти) відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 та підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти.

Пунктами 3, 4 Порядку № 964 визначено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів.

На виконання п. 3 вищевказаного нормативно-правового акту Міністерством оборони України, Міністерством фінансів України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством транспорту та зв`язку України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони України, Службою безпеки України видано спільний наказ «Про затвердження Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах» від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534 (далі - Порядок розрахунку витрат).

Курсанти, які підпадають під дію пункту 5 Порядку № 964, за визначений період навчання відшкодовують фактично отримане грошове забезпечення (пп. 2.1.1.1 Порядку розрахунку витрат).

Для курсантів, які підпадають під дію пункту 6 Порядку № 964, до розрахунку береться різниця між грошовим забезпеченням, фактично отриманим курсантом за відповідний період навчання, та витратами на виплату посадового окладу за відповідною посадою військовослужбовця строкової військової служби за цей самий період (пп. 2.1.1.2 Порядку розрахунку витрат).

Згідно з п.3 Порядку розрахунку витрат, відшкодовані за утримання курсантів у ВНЗ кошти враховуються у кошторисних показниках спеціального фонду відповідних центральних органів виконавчої влади як власні надходження ВНЗ та витрати на утримання курсантів.

Відповідно до п. 2.1 Порядку розрахунку витрат відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно з п. 2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування (п. 2.1.2 Порядку розрахунку витрат).

За змістом п. 2.1.4 Порядку розрахунку витрат, витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.

Приписами п. 2.1.5 Порядку розрахунку витрат передбачено, що витрати на перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад визначаються виходячи з фактичних витрат, пов`язаних з оплатою транспортних послуг (вартість квитків, зборів та платежів, постільної білизни тощо).

Відповідно до п. 2.1.6 Порядку розрахунку витрат до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку, що у разі укладення контракту про проходження військової служби між вищим військовим навчальним закладом, військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та курсантом, та проходження ним військової служби (навчання), на останнього покладаються відповідні обов`язки передбачені чинним законодавством України та контрактом.

У разі дострокового розірвання контракту, зокрема, через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту, курсант зобов`язаний відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у закладі освіти.

Водночас, вказані витрати, що підлягають відшкодуванню включають в себе, в тому числі, витрати на грошове забезпечення - отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання.

Як встановлено судом за умовами, укладеного між відповідачем та позивачем, контракту, відповідач зобов`язався відшкодувати навчальному закладу витрати, пов`язані з утриманням у закладі освіти, в якому він проходив військову службу (навчання), у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати військову службу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2023 № 229/нагд (з адміністративно-господарської діяльності) ОСОБА_1 відраховано з інституту у зв`язку з розірванням контракту як такого що відмовився від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення військового навчального закладу (а.с. 14).

Також, навчальним закладом здійснений розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення відповідно до наведених Порядків, про що складено відповідний розрахунок.

Відповідач, 05.10.2023 ознайомився із сумою заборгованості, що підтверджується листом ознайомлення, у якому зазначив, що зобов`язується сплатити суму у розмірі 34103,29 грн.

Суд першої інстанції встановив, що за відповідачем рахується заборгованість з відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням, а саме: по грошовому забезпеченню - - 445805,91 грн, по продовольчому забезпеченню - 5289,48 грн, по медичному забезпеченню 2989,39 грн, по оплаті комунальних послуг і вартості спожитих енергоресурсів 2160,68 грн, всього на суму - 456 245,46 грн.

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача наведених витрат на суму 456 245,46 грн в судовому порядку.

Щодо доводів апеляційної скарги, про те, що порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого спільним наказом від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534, не враховував, що цим нормативно- правовим актом до розрахунку фактичних витрат, що здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів, не включені додаткові винагороди на період дії воєнного стану, виплачені відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (із змінами), що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів наголошує, що грошове забезпечення військовослужбовця, за своїм змістом, є винагородою за державну службу особливого характеру, виплата грошового забезпечення є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (професійної діяльності), гарантією соціального захисту військовослужбовця, а тому не підлягає стягненню. Крім того п. 13 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 передбачено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає, крім випадків повернення сум грошової допомоги (при звільненні з військової служби) у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до чинного законодавства України.

Проте, оскільки згідно з ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відшкодовуються відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 саме на виконання вимог наведеного Закону.

Згідно з вказаним Порядком відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, в тому числі, пов`язаних з грошовим забезпеченням, що спростовує наведені висновки суду першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази оскарження відповідачем розрахунку витрат, пов`язаних з його утриманням в якості курсанта, що здійснений позивачем.

У спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку №964, згідно яких відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних, зокрема, з грошовим забезпеченням.

Відповідно до висновків Верховного Суду викладених в постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №1.380.2019.002683 відмінність у характері військової служби курсантів в порівнянні з іншими військовослужбовцями обумовлені відмінностями програм фінансування, за рахунок яких здійснюється виплата їх грошового забезпечення.

Тому, здійснене ототожнення правової природи фінансового забезпечення курсантів та військовослужбовців лінійних військових частин тощо, не ґрунтується на законодавчих приписах, відповідно до яких організовується діяльність цих бюджетних установ (організацій).

Відповідно до висновків Верховного Суду викладених в постанові від 13 січня 2023 року у справі №440/2692/20 грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації.

Щодо доводів апеляційної скарги про передчасність звернення позивача до суду за стягненням витрат, пов`язаних з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, колегія суддів вважає такі необґрунтованими, оскілки в матеріалах справи наявна відмова відповідача від відшкодування у добровільному порядку таких витрат, що і стала підставою для звернення позивача із відповідним позовом.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров