Постанова

від 11.05.2010 по справі 2а-4397/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 11 травня 2010 року           16:55           № 2а-4397/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді  Степанюка А.Г. при секретарі судового засідання  Федоровій О.В.  розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

 Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро впровадження нових технологій"

до

 Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

про

 визнання нечинними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій

           На  підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні  проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги Позивача обґрунтовані тим, що рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.09.2009 року відповідач прийняв із порушенням норм чинного законодавства. В обґрунтування позову посилається на приписи, зокрема, ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Позивач вважає, що порушень приписів ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»він не допускав.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що згідно чинного законодавства України, товаром, що імпортується в Україну можливо користуватися та розпоряджатися після його надходження на територію України, в даному випадку після видачі ВМД.  У ході перевірки виконання контракту від 30.05.08 року № 29С/2008 встановлено порушення строків розрахунків, передбачених ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, оцінивши письмові пояснення  відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро впровадження нових технологій»зареєстроване 18.07.1994р. Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією. Має ідентифікаційний код юридичної особи № 21637322 і внесено до ЄДРПОУ.

Видами діяльності Позивача за КВЕД є –оптова торгівля офісною технікою та устаткуванням; посередництво в спеціалізованій торгівлі іншими товарами; розроблення стандартного програмного забезпечення; роздрібна торгівля офісним та комп’ютерним устаткуванням.

На підставі направлення від 13.08.2009 №352/22-2, виданого ДПІ у Печерському районі м. Києва працівниками останньої згідно з п. 5 частини 6 ст. 11-1 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу»та наказу ДПІ у Печерському районі м. Києва від 13.08.2009 №223 проведена позапланова виїзна перевірка Позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках по зовнішньоекономічному контракту від 30.05.08 року № 29С/2008.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією Дарницького району м. Києва складено акт №276/22-02/21637322 від 26.08.2009р., в якому зафіксовано порушення Позивачем приписів ст. 2 Закону України «Про застосування розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994р. №185/94 –ВР.

На підставі акту перевірки Відповідачем за порушення Позивачем приписів вказаного вище Закону були прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.09.2009р. № 0003862202/0 та 0003872202/0 яким застосовано до Позивача штрафні (фінансові) санкції, відповідно, 28239 грн. та 510 грн. Вказані рішення Позивач оскаржував в адміністративному порядку, проте Державна податкова інспекція  у Печерському районі м. Києва, Державна податкова адміністрація у м. Києві, Державна податкова адміністрація України податкові повідомлення-рішення, що оспорюються,  залишили без змін.

Судом враховується, що 15 липня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро впровадження нових технологій»та фірмою «GQ INDUSTRY СO., LIMITED»було укладено зовнішньо - економічний договір купівлі-продажу №29С/2008 на купівлю блоків живлення ноутбуків.

Згідно із договором, Позивач виступає - покупцем, а фірма «GQ INDUSTRY СO., LIMITED»- продавцем.

20 червня 2008 року Позивач здійснив перерахування фірмі «GQ INDUSTRY СO., LIMITED»коштів у розмірі 4749,45 доларів США.

07.07.2008 року до Бориспільської митниці на адресу Позивача надійшов товар (блоки живлення) у відповідності до умов Контракту на суму 4749,45 доларів СЩА, що підтверджує наявна в матеріалах справи копія авіа – накладної № 507-13594092, оригінал якої у судовому засіданні оглянутий.

Авіа - накладна № 507-13594092, Акт про взяття проб зразків товарів для митного оформлення від 11.08.2008 року підтверджують факт здійснення поставки товарів від фірми «GQ INDUSTRY СO., LIMITED»для ТОВ «Бюро впровадження нових технологій»згідно Контракту № 29С/2008 від 30.05.2008 року та вказують на те, що імпортований товар перетнув митний кордон України 07.07.2008 року, тобто через 17 днів після здійснення авансового платежу і потрапив під митний контроль Бориспільської митниці.  

Таким чином, позивач повністю отримав товар за контрактом в межах визначених законодавством строків, що не потребує висновку Міністерства економіки на продовження термінів розрахунків.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне:

Відповідно до ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»№ 959-ХІІ від 16.04.1991р. імпортом товарів є купівля (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням, або без ввезення цих товарів на територію України. Момент здійснення імпорту –це момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується від продавця до покупця.

Згідно з пунктом 2 статті 1 Митного кодексу України, під «ввезенням в Україну та вивезенням з України», розуміється фактичне переміщення через митний кордон України товарів у відповідному напрямку.

Відповідно до ст. 4 Митного кодексу України - митний кордон України співпадає з державним кордоном України.

Таким чином, ввезення в Україну товару, що підлягає митному оформленню службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України, неможливо без його фактичного переміщення через митний кордон України, тобто поняття «перетину товаром митного кордону України»збігається із «переміщенням товару через митний кордон України - ввезенням товару в Україну», підставою для якого в режимі імпорту є наявність на товар товаросупровідного документу, на якому проставляється відбиток штампу «під митним контролем»з відповідною датою та який підтверджує факт та дату перетину товаром митного кордону.

Виходячи з вищенаведеного, моментом здійснення імпорту товару за контрактом купівлі-продажу замовленого Позивачем є дата перетину товаром митного кордону України, що імпортується від продавця до покупця.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»№959-XII від 16.04.1991р. одним з принципів свободи зовнішньоекономічного підприємництва є право суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України.

Відповідно до ст.5  Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»№959-XII від 16.04.1991р. всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які види діяльності, прямо не заборонені законами України, не залежно від форм власності та інших ознак. Втручання державних органів у  зовнішньоекономічну діяльність її суб’єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші, від встановлених в цьому Законі, є обмеження права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Відповідно до ст.43 Митного кодексу України передбачено, що митний контроль здійснюється в разі ввезення товару на митну територію України (фактичне перетинання митного кордону) та розпочинається з моменту перетинання товаром митного кордону України.

Крім іншого, судом враховується, що пункт 11 ст. 11 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»передбачає право органів державної податкової служби застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України (саме законами України).

Згідно з ч. 4 ст. 217 Господарського кодексу України, господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 238 Господарського кодексу України встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами (саме законами).

Відповідно до ст. 239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як, зокрема, адміністративно-господарський штраф.

Стаття 241 Господарського кодексу України адміністративно-господарський штраф визначає як грошову суму, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами (саме законами), що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

З огляду на викладене вище, суд прийшов до висновку, що законами України не встановлені фінансові (штрафні) санкції за відсутності декларування в Національному банку України валютних цінностей, що перебувають за межами України.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» не є законом України, відтак відповідач, як орган державної влади, не мав права застосовувати передбачені цим Декретом і не передбачені законами України фінансові (штрафні) санкції.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що Позивач повністю за зовнішньоекономічним договором отримав товар в межах визначених законодавством строків з моменту здійснення авансового платежу, то рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.09.2009р. № 0003862202/0 та № 0003872202/0 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень в адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесів прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписом ч. 2 ст. 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що Відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним рішень щодо застосування до Позивача штрафних (фінансових) санкцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -

                                                      ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.          Визнати протиправними та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.09.2009 р. № 0003862202/0 та № 0003872202/0, від 16.11.2009 р. № 0003862202/1 та № 0003872202/1, від 15.01.2010 р. № 0003862202/2 та № 0003872202/2, від 15.02.2010 р. № 0003862202/3 та № 0003872202/3.

          Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова  суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Суддя                                                                                      А.Г. Степанюк

Повний текст постанови виготовлено 12.05.10 р.