Рішення

від 11.06.2024 по справі 759/12603/22

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/12603/22

пр. № 2/759/2523/24

11 червня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Олійникової Н.О.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, ЖБК "Авіатор-2", ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та визнання права власності на житлове приміщення в порядку спадкування за законом , -

ВСТАНОВИВ :

26.09.2022 року до суду надійшов вказаний позов. Позовні вимоги позивач обгрунтовала тим, що 24.11.1979 року було укладено шлюб між нею, ОСОБА_2 , та ОСОБА_6 . ОСОБА_6 був членом житлово-будівельного кооперативу «АВІАТОР-2», та на підставі ордеру (даний ордер було втрачено) на житлове приміщення ОСОБА_6 та членам його сім`ї було надано житло у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,8 кв. метри. Згідно довідки з ЖБК «АВІАТОР-2» від 31.07.2017 року, за життя ОСОБА_6 сплатив в повному обсязі пайовий внесок за вищевказану квартиру в розмірі 6 430,61 карбованців, проте, право власності на дану квартиру так і не було оформлено. Спірна квартира була придбана в період їх перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя. Згідно довідки з КП КМР «БТІ» від 21.09.2017 року, за даними реєстрових книг Бюро квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована. Відповідно до відповіді з Департаменту будівництва та житлового забезпечення КМДА від 20.01.2017 року, надати дублікат ордеру на вищевказане житлове приміщення не можливо, так як справи-матеріали обміну житлових приміщень та корінці обмінних ордерів за 1986 та 1987 роки знищені у зв`язку з термінами зберігання. Таким чином, померлий ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки повністю вніс свій пайовий внесок за вищезазначену квартиру. Пізніше, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. За життя померлий ОСОБА_6 право власності на квартиру не зареєстрував, свідоцтво про право власності на житло не отримав. Позивач є спадкоємцем першої черги та прийняла спадщину у встановленому законом порядку. З метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_2 звернулась з заявою до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори у передбачений законом строк щодо отримання свідоцтва про право власності на спадщину у вигляді вищевказаної квартири (спадкова справа №987/2017). 12.02.2018 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_1 , що залишилась після смерті ОСОБА_6 , в зв`язку з відсутністю факту належності спадкового майна померлому.

На підставі наведеного позивач просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 29.09.2022 вказаний позов залишено без руху.

11.10.2022 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків та докази сплати судового збору.

Ухвалою суду від 11.10.2022 р. у справі відкрито провадження за правила загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 15.11.2022 року витребувано спадкову справу померлого ОСОБА_6 .

На виконання даної ухвали 16.02.2023 року з 12 Київської державної нотконтори надійшла спадкова справа померлого ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 03.04.2023 у справі було залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та співвідповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 18.05.2023 р. закрито підготовче та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 31.08.2023 року позов залишено без розгляду (а.с.173-174, том№1).

Постановою Київського апеляційного суду від 20.02.2024, ухвалу суду від 31.08.2023 р., скасовано справу направлено до суду для продовженя розгляду (а.с. 229-233, том№1).

Від представника відповідача Київської міської ради надійшов до суду 25.11.2022 р, відзив на позов, в якому останній просив рішення суду ухвалити у відповідності до закону (а.с. 46-48, том №1).

Від відповідачів ЖБК "Авіатор-2", ОСОБА_3 відзиву на позов до суду не надходило.

Від третіх осіб письмових пояснень чи заперечень не надходило.

На момент постановлення рішення від позивача до суду не надходило заперечень на відзив.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, письмові докази, дійшов висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Станом на час набуття права власності на спірну квартиру діяли норми положень Кодексу законів про шлюб та сім`ю та Закону України «Про власність».

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

За змістом положень ст. 22 Кодексу законів про шлюб та сім`ю майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статус роздільного майна охоплено положеннями ст. 23 Кодексу законів про шлюб та сім`ю, відповідно до норм якої майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Згідно положень ст. 28 Кодексу законів про шлюб та сім`ю в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Позивач та померлий ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 24.11.1979 р. (а.с. 10, том 1).

Судом встановлено, що померлий ОСОБА_6 був членом ЖБК "Авіатор-2" та отримав квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 16, том №1).

У 1988 року ОСОБА_6 повністю сплатив пайовий внесок за вказаною квартирою (а.с. 16, том №1), але свідоцтво про право власності не отримував, що підтверджується довідкою Київського міського бюро технічної інвентиризації та реєстраії права власності на об`єкти нерухомого майна Київської міської державної адміністрації від 21.09.2017 року КВ -2017 №34725 (а.с. 14, том №1).

Таким чином, встановлено, що спірна квартира придбана під час перебування у шлюбі, оскільки протилежного не доведено, суд дійшов висновку, що вказане майно було спільним сумісним майном подружжя.

Нормами ч. 1, ч. 2 ст. 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності, при цьому майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно ч.1 ст.358 Цивільного кодексу України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Згідно ч.2 даної статті, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно ч.3 вказаної статті, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 3 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Пункт 5постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.95 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачає що частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

За змістом положень ст. 1226 ЦК України частка у справі спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Частинами 1, 2 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, який є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належному на праві спільної сумісної власності.

За змістом ст. 357 ЦК України вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

За таких обставин, суд вважає, що розмір частки ОСОБА_2 у спільній сумісній власності на спірне майно, а саме: квартири АДРЕСА_1 становить 1/2 частини, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с. 11, том №1).

Позивач є дружиною померлого ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с. 10том №1).

Як вбачається з копії спадкової справи, позивач є спадкоємцем першої черги до майна померлого, яка 14.08.2017 року звернулась до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини відносно майна її чоловіка (а.с. 66, том №1)

23.08.2017 р, син померлого ОСОБА_3 звернувся до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини відносно майна його батька (а.с. 83, том №1).

25.09.2017 року мати померлого ОСОБА_4 подала до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, заяву про відмову про прийняття спадщини після померлого батька на користь ОСОБА_2 (а.с. 88, том №1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 донька померлого ОСОБА_5 подала до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, заяву про відмову про прийняття спадщини після померлого батька на користь ОСОБА_2 (а.с. 89, том №1).

12.02.2018 р. позивач звернулась до нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 100, том №1).

Постановою від 12.02.2018 р року, державний нотаріус Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи тим, що право власності на спірну квартиру не зареєстровано на ім`я спадкодавця ОСОБА_6 (а.с. 105, том 1).

Судом встановлено, що на час відкриття спадщини та до цього часу позивачка користується вищезазначеною квартирою, а отже після смерті позивачка фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 3 ст. 1296 цього Кодексу передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі смерті члена житлово-будівельного, садівницького товариства, якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, але свідоцтво про право власності не отримав, квартира в житлово-будівельному кооперативі та житловий будинок у садівницькому товаристві входять до складу спадщини.

Згідно п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Відповідно до пп. 4.12, п. 4 Глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Зважаючи на те, що позивач спадщину після померлого ОСОБА_6 прийняла та останній в повному обсязі сплатив пайовий внесок за квартиру суд вважає, що позов про визнання прва власності за позивачем в порядку спадкування за законом є законним та обґрунтованим, однак суд не погоджується з розміром частки яку позивач просить визнати за нею з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Встановлено, що спадкоємцями першої черги відносно майна померлого ОСОБА_6 , є його діти син ОСОБА_3 , який від прийняття спадщини не відмовився, дочка ОСОБА_5 , яка від спадщини відмовилась на користь позивача, мати померлого ОСОБА_4 , яка від спадщини відмовилась на користь позивача по справі.

У відповідності до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Разом із тим, частиною одинадцятою статті 67 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає за необхідне зауважити, що цивільним законодавством України не встановлено конкретного кінцевого строку для звернення спадкоємця, який прийняв спадщину, з заявою що видачу свідоцтва про право на спадщину.

Аналогічне містить постанова Верховного суду від 27.09.2022 р.справа № 199/315/21.

Таким чином судом встановлено, що оскільки син спадкодавця, який є спадкоємцем першої черги не подав заяви про відмову від приянття спадщини після свого батька, він має право на спадкування.

Таким чином оскільки 1/2 частини спірного майна в порядку поділу майна подружжя визнання за позивачем по справі як той з подружжя, який пережив іншого, інша 1/2 частини спірного майна має бути розподілена на всіх спадкоємців першої черги, а саме: позивача, матір померлого ОСОБА_4 , доньки померлого ОСОБА_5 та сина померлого ОСОБА_3 та позивача по справі, що становитиме по 1/8 частині спірного майна та враховуючи, що спадкоємці ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відмовились від спадщини на користь позивача то остання має право на спадкування за законом лише на 3/8 частин спірного майна, а тому вимога про визнання права власеності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину спірного майна, підлягає частковому задоволенню та визнання за позивачем права на спадкування за законом на 3/8 частин спірного мана.

Понесенні витрати на сплату судового збору позивач залишив за собою.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1218, 1296 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, ЖБК "Авіатор-2", ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та визнання права власності на житлове приміщення в порядку спадкування за законом , - задовольнити частково..

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 3/8 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні іншої частини, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Святошинський районний суд м.Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Зазначити дані учасників процесу:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає та зареєстрована: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ЖБК "Авіатор-2", ЄДРПОУ: 22893814, юридична адреса: м. Київ, просп. Л.Курбаса, 5-Б;

Відповідач: Київська міська рада, ЄДРПОУ: 22883141, юридична адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, 36;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає та зареєстрований: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає та зареєстрована: АДРЕСА_4 ;

Третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає та зареєстрована: АДРЕСА_4 .

Суддя: Бабич Н.Д.