Ухвала

від 11.06.2024 по справі 193/488/24

СОФІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

ЄУН 193/488/24

Провадження 2-з/193/11/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року сел.Софіївка

Суддя Софіївського районного суду Дніпропетровської області Кравченко Н.О., за участі секретаря Ратушної В.В.,ознайомившись із клопотанням представника позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Агро Максімус" про відсутність права на оренду земельних ділянок,-

в с т а н о в и в :

В провадженні Софіївського районного суду Дніпропетровської області знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Агро Максімус" про відсутність права на оренду земельних ділянок площею 8,25 га, 8,37 га, 9,64 га, що знаходяться на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області. Представник позивача подав клопотання про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Агро Максімус" про визнання договорів оренди земельних ділянок площею 8,25 га, 8,37 га, 9,64 га від 25.08.2016 року недійсними. Клопотання обґрунтовано тим, що позивач не підписував договори оренди вказаних земельних ділянок із посиланням на висновки почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках скасованого судового рішення. Просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ТОВ "Агро Максімус" вчиняти дії, спрямовані на користування земельними ділянками загальною площею 8,25 га - кадастровий номер 1225255100:02:003:0020, 8,37 га - кадастровий номер 1225255100:02:003:0021, 9,64 га - кадастровий номер 1225255000:02:003:0023, що розташовані на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області, які належать ОСОБА_1 на праві власності, в тому числі і на орати, обробляти, збирати врожай і т.д. до набрання рішенням законної сили. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення у майбутньому. На обґрунтування заяви зазначив, що орендар не дотримується сівозміни, не проводить належне удобрювання, що призводить до погіршення стану земельних ділянок.

В судове засідання сторони не з`явились, що не перешкоджає розгляду клопотання.

Представником відповідача направлено заперечення проти задоволення клопотання в якому зазначено, що даний спосіб забезпечення не відповідає співмірності, а також не додано доказів твердження про погіршення стану земельних ділянок. Окрім того, зазначив, що позивачем не запропоноване зустрічне забезпечення, оскільки саме такий спосіб заборони призведе до втрати врожаю на 1500000 грн. відповідно до п.6 ч.1 ст. 151 ЦПК України, що є обов`язковим.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши доводи та підстави поданої заяви, дослідивши матеріали справи, виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 належать три земельні ділянками: 1) площею 8,25 га з кадастровим №1225255100:02:003:0020, 2) площею 8,37 га з кадастровим №1225255100:02:003:0021 та 3) площею 9,64 га з кадастровим №1225255000:02:003:0023, що призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розташовані на території Софіївської селищної ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області. 25 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АГРО МАКСІМУС» в особі його директора ОСОБА_2 були укладені відповідно три договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 10 років кожна. Зазначені договори зареєстровані державним реєстратором КП «Криничанське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Товстухою Ю.М., про що у Державному реєстрі земель вчинені записи за №№ 16338970, 16338584 та 16338582, на підставі рішень про державну реєстрацію від 12.09.2016 за №№ 31342381, 31341963 та 31342171.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Як роз`яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Окрім того, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Важливим питанням при вирішенні заяви про забезпечення позову є встановлення співмірності виду забезпечення заявленим позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №320/3560/18).

Крім того, звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач серед іншого, повинен обґрунтувати наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов`язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення, тощо. Обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі №910/16505/19).

Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу об`єкта нерухомості, яким є земельні ділянки призначені для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовані на території Софіївської сільської ради, що знаходяться у приватній власності у ОСОБА_1 . Згідно витягів вбачається що між ОСОБА_1 та ТОВ «Агро Максімус» укладені договори оренди на вказані земельні ділянки.

Предметом спору є визнання відсутності права оренди на підставі недійсності договорів оренди.

Підставами для забезпечення позову представник позивача зазначає, що відповідач не добросовісний, який зловживає процесуальними правами та розпоряджається земельними ділянками без врахування незаконного володіння спірними земельними ділянками, з порушенням правил обробки, вважає накладання арешту є належним способом забезпечення позову.

Суд розглянувши доводи представника позивача вважає, їх необґрунтованими. Зазначені дії відповідача не свідчать про намір перешкоджанню виконання рішення суду у разі задоволення позову, а свідчать про користування своїми правами щодо земельної ділянки як власника, на підставі документів, що на сьогодні є дійсними та не скасованими. Безпідставне втручання в господарську діяльність особи є неприпустимим. Доказів неналежного використання земельних ділянок не доведено.

З огляду на викладене, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ускладнення виконання або невиконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом «заборони орати , сіяти, обробляти, збирати врожай і т.д.» на земельні ділянки відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача.

Окрім того, суду не зрозуміло вимога заборонити дії, зазначена представником позивача як : «і т.д.».

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що застосування такого виду забезпечення позову, як заборона вчиняти будь-які дії: орати, сіяти, обробляти, збирати врожай і т.д.» за відсутності наданих позивачем доказів, конкретизації, обізнаності ОСОБА_1 з положенням ст.. 159 ЦПК України щодо наслідків, які можуть бути покладені на нього, а також за відсутності співмірності та належного обґрунтування підстав, передбачених ч. 2 ст. 149 ЦПК України, є обмеженням, що не відповідає вимогам закону за наявності яких воно допускається та є доцільним.

З поданої позивачем заяви про забезпечення позову та наданих документів очевидної загрози неможливості виконання рішення суду не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 149-153, 247, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Агро Максімус" про відсутність права на оренду земельних ділянок - відмовити.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Софіївський районний суд Дніпропетровської області, протягом 15 днів з дня її проголошення.

Суддя Н.О.Кравченко