Рішення

від 05.06.2024 по справі 345/1346/24

КАЛУСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №345/1346/24

Провадження № 2/345/438/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.06.2024 р. м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Сухарник І.І.

за участю секретаря судового засідання Рибчук Ю.М.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади в сумі 998 грн., -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи його наступним.

28.01.2024 року на електронну адресу ОСОБА_1 від АТ «Приватбанк» надійшло повідомлення про те, що згідно з постановою Калуського МРВ ДВС Головного територіального управління юстиції про накладення арешту, банк змушений обмежити доступ до суми 998,00 грн. З постанови про арешт коштів від 19.01.2024 (ВП №37891910) вбачається, що вона винесена на виконання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № ЗАВ 02444515 від 01.06.2023.

ОСОБА_1 зазначає, що вказана постанова, як і виконавче провадження, є таким, що не підлягають виконанню, враховуючи наступне: на виконання постанови № ЗАВ 02444515 від 01.06.2023 заявами від 27.06.2023 та 03.08.2023 позивачем було повідомлено відповідача про сплату 01.06.2023 штрафу в сумі 198,43 грн. у відповідності до електронного повідомлення через застосунок «Штрафи UA» за порушення 01.06.2023 п.12.9(6) ПДР (перевищення швидкості) та надіслано копію електронної квитанції.

Однак, своїм листом від 29.08.2023 відповідач в особі першого заступника начальника Департаменту патрульної поліції НП України О.Білошицький повідомив ОСОБА_1 про те, що платіж від 01.06.2023 не може бути зарахований на виконання постанови, оскільки здійснений на інші реквізити, ніж ті, що визначені Державною казначейською службою України, а саме «отримувач коштів ГУК у Волинській обл./ с.Підгайці/ 21081801; код отримувача (код за ЄДРПОУ)- 38009371; банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.) рахунок отримувача UA928999980333169333000003542».

ОСОБА_1 зазначає, що ним було оплачено штраф саме на ці реквізити, на підтвердження чого надає електронну квитанцію.

На скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії посадових осіб відповідача від 07.09.2023 листом від 10.10.2023 надійшла негативна відповідь з аналогічними необґрунтованими твердженнями.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що постанова ДВС про арешт коштів винесена тільки 19.01.2024, тобто майже через п`ять місяців після повідомлення ним відповідача 29.08.2023 листом. Таким чином, відповідач штучно та безпідставно не надсилав вказану постанову до примусового виконання та своєю бездіяльністю переконав ОСОБА_1 у задоволенні його звернень.

28.01.2024 АТ «Приватбанк» повідомив ОСОБА_1 , що з суми 998,00 грн. на його рахунку знято арешт, тобто Калуським ВДВС виконано постанову відповідача про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення № ЗАВ 02444515 від 01.06.2023.

ОСОБА_1 зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження на його адресу на надсилалась. Крім того, звертає увагу, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше, ніж через три місяці з дня вчинення правопорушення. Зазначає, що відповідач порушив його права, передбачені ст. 61 Конституції України, у відповідності до якої ніхто не може бути двічі притягнений до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача завдану йому шкоду внаслідок незаконних дій (бездіяльності) відповідача в сумі 998,00 грн.

01.03.2024 ухвалою суду відкрито провадження у справі, розгляд постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

26.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача. У відзиві зазначено, що 01.06.2023 відносно позивача винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, серії ЗАВ № 02444515, згідно якої за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 КУпАП, накладено штраф 340,00 грн. Як встановлено із позовної заяви, того ж дня 01.06.2023 позивач отримав електронне повідомлення на застосунок «Штрафи України» про винесення вказаної постанови. Дружина позивача ОСОБА_3 здійснила оплату штрафу в сумі 170 грн. на наступні реквізити: «отримувач коштів ГУК у Волинській обл./ с.Підгайці/ 21081801; призначення 21081801; ЗАВ; 2444515; ОСОБА_3 , НОМЕР_1 7; рахунок отримувача UA928999980333169333000003542; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38009371; ID транзакція 2321874743; банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.).

20.06.2023 позивачу від відповідача надійшов лист із копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, серії ЗАВ № 02444515 від 01.06.2023, оскільки позивачем не було виконано сплату 50% розміру штрафу протягом 10 днів з дня винесення даної постанови.

Того ж дня 20.06.2023 ОСОБА_3 звернулась в чат технічної підтримки ТОВ «Штрафи України» з приводу роз`яснень про оплату, яку вона здійснила 01.06.2023. ЇЇ поінформовано, що платіж від 01.06.2023 здійснено некоректно (на інші реквізити, ніж ті, що визначені Державною казначейською службою України для сплати адміністративного штрафу) та підлягає поверненню як помилковий. Штраф не сплачено.

Також листом ТОВ «Штрафи України» від 29.09.2023 поінформовано відповідача, що постанова ЗАВ № 02444515 від 01.06.2023 була сплачена 01.06.2023 користувачем вручну на їхньому сайті (в реєстрі постанова не була доступна в той момент, тому користувач вручну вказав в формі сплати дані постанови, обрав не ті реквізити із запропонованого переліку та вказав суму і ПІБ порушника). При сплаті користувач вказав реквізити казначейства Луцької міської територіальної громади: ці дані вказані в квитанції, яку користувач отримав після сплати на вказаний ним мейл, і ці ж дані перевіряються державним сервісом перевірки квитанції check.gov.ua за кодом квитанції: ECIF-BA51-8249.

У зв`язку з цим, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

28.03.2024 від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 зазначив, що своїм відзивом відповідач підтверджує отримання електронної квитанції код ECIF-BA51-8249, у відповідності до якої було сплачено штраф за порушення 01.06.2023 ПДР. Відповідач не наводить жодної відмінності між реквізитами, зазначеними у електронній квитанції код ECIF-BA51-8249 та реквізитами, зазначеними у листі представника відповідача від 29.08.2023 та постанові відповідача ЗАВ № 02444515 від 01.06.2023. Таким чином ОСОБА_1 надав суду письмовий доказ на підтвердження позовних вимог.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає що постанова ЗАВ № 02444515 від 01.06.2023 у відповідності до вимог ст. 303 КУпАП не підлягала до виконання, оскільки її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У відповідача взагалі не було підстав для направлення зазначеної постанови для виконання. ОСОБА_1 зазначає, що наведені обставини є підставою для застосування механізму, встановленого ст. 432 ЦПК України, у відповідності до якого суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, якщо обов`язок боржника відсутній повністю у зв`язку з його добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Крім того, зазначеною нормою встановлено, що якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося, суд на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом. Враховуюче вищенаведене, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08.04.2024 при вивченні матеріалів справи після відкриття провадження у справі ухвалено здійснити перехід з розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

16.04.2024 представником відповідача було подано заперечення, в якому зазначає, що 03.04.2024 на адресу Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції від позивача, надійшла відповідь на відзив.

В заперечення викладеного зазначає наступне: що 01.06.2023 відносно позивача винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЗАВ № 02444515, згідно якої за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 КУпАП, накладено штраф 340,00 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задоволити в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_2 просив в позові відмовити, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченні, також зазначив, що позивачем не надано суду належних та допусим доказів сплати штрафу.

Суд, заслухавши пояснення позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що постановою серії ЗАВ № 02444515 від 01.06.2023 стягнуто з ОСОБА_1 340 грн. штрафу, та зазначено, що згідно із ч. 2 ст. 308 КУпАП у разі несплати штрафу у строк, установлений частиною другою статті 300-1, в порядку примусового виконання цієї постанови органи державної виконавчої служби стягують з правопорушника штраф у подвійному розмірі в сумі 680 грн. У цій постанові також наведені реквізити для сплати штрафу(а.с. 9).

01 червня 2023 року штраф згідно цієї постанови сплачено (ID транзакція (платіж) 2321874743), що підтверджується електронною квитанцією (а.с. 12) та випискою із рахунку по картці ОСОБА_3 (а.с. 73).

При цьому суд зазначає, що штраф сплачено на реквізити, вказані у вищевказаній постанові.

Таким чином, суд вважає, що дана постанова є виконаною, адже сплата коштів пройшла за реквізитами, які вказано у постанові.

При цьому, 10.01.2024 дану постанову пред`явлено до примусового виконання у Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 60).

19 січня 2024 головним державним виконавцем Волощуком В.В. відкрито виконавче провадження (а.с. 62).

В ході здійснення виконавчого провадження з позивача стягнуто 680 грн. штрафу, 68 грн. виконавчого збору, 69 грн. витрат виконавчого провадження, 181 грн. витрат виконавчого провадження, що підтверджується розпорядженням (а.с. 66), а всього 998 грн.

Цю суму позивач просить стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції.

Предметом регулюванняглави 83 ЦК Україниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положенняглави 83 ЦК Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відповідний висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом глав 82 і 83ЦК Українидля деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, визначений Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженийнаказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.

Суд звертає увагу на те, що на момент примусового стягнення з позивача штрафу, цей штраф було сплачено.

Однак даний штраф стягнуто в примусовому порядку, тому відсутні підстави вважати, що кошти були стягнуті помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що кошти були стягнуті надміру, тобто в розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові.

Таким чином, оскільки сума, яка була стягнута з позивача, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (п. 51, 52).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 зроблено висновок, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зістаттею 1212 ЦК Українияк таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави (п. 39).

У п. 53 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зіст. 1212 ЦК Українимає право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави.

Згідно зі ст.ст.12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Аналізуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення 680 грн., які були стягнуті з відповідача в рахунок оплати штрафу, підлягає до задоволення.

Щодо стягнення 68 грн. виконавчого збору, 69 грн. витрат виконавчого провадження, 181 грн. витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленомустаттею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 4 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження»на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цьогоЗаконуабо у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Як встановлено з матеріалів справи, постановами головного державного виконавця Волощука В.М. від 19.01.2024 для ОСОБА_1 визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 250 грн. (а.с. 64). Однак в ході здійснення виконавчого провадження з позивача було стягнуто крім 680 грн. штрафу, також 68 грн. виконавчого збору, 69 грн. витрат виконавчого провадження, 181 грн. витрат виконавчого провадження.

Згідно з п. 5 ч. 1ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.

Частиною другоюстатті 74 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином,Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розглядові за правилами адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2018 року у справі №921/16/14-г/15).

Суду не надано жодного доказу про те, що вищезазначені постанови державного виконавця, зокрема про відкриття виконавчого провадження чи про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, позивачем оскаржувалися у порядку, встановленому чинним законодавством, та що вони скасовані, а дії державного виконавця щодо винесення вказаних постанов визнані протиправними.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосуваннястатті 1212 ЦК Українидо спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням витрат виконавчого провадження та виконавчого збору, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінністатті 1212 ЦК України, а є коштами виконавчого провадження. А тому в задоволенні позовних вимог у вказаній частині необхідно відмовити.

Крім того, суд зазначає, що у цій справі позивач не заявляв клопотання про залучення до участі у справі як співвідповідача Калуський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Про що головуючим суддею йому роз"яснювалось в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 263, 265-274 ЦПК України, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади в сумі 998 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , шкоду, завдану йому внаслідок незаконних дій (бездіяльності) відповідача в сумі 680,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Головуючий