Постанова

від 03.06.2024 по справі 910/722/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2024 р. Справа№ 910/722/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Сітайло Л.Г.

Демидової А.М.

секретар судового засідання Прокопенко О.В.

учасники справи:

від позивача: Монастирський Д.О.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 (повний текст рішення складено 17.04.2024)

у справі №910/722/24 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек, м.Вінниця

до відповідача: держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації

про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол. США,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол. США.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі №910/722/24 відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол.США.

Рішення зокрема обґрунтовано тим, що враховуючи недовдення позивачем таких обов`язкових складових відшкодування збитків як протиправні дії відповідача та прямого причинно-наслідковий зв`язок між втратою корпоративних прав та збройною агресією російської федерації, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол.США.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду від 17.04.2024 у справі №910/722/24, ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол. США. Задовольнити повністю. Провести апеляційний розгляд за участю представника апелянта.

Апеляційна скарга зокрема обґрунтована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек було власником частки у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Світловодський завод зварювальних електродів (юридичної особи, створеної за законами Республіки Білорусь). В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю Світловодський завод зварювальних електродів станом на 23.02.2022 було власником частки в розмірі 100% Товариства з обмеженою відповідальністю Моноліт-Центр (юридичної особи, створеної за законодавством російської федерації). Позивачем наголошено, що з початком збройної агресії російської федерації товариством припинено будь-яку діяльність із використанням території Республіки Білорусь, а працівники товариств, які є громадянами України, повернулись до країни. Як вказує позивач, станом на даний час останній не має жодного доступу до свого підприємства, а з мережі Інтернет стало відомо про вчинення владою Республіки Білорусь дій щодо зміни власника Товариства з обмеженою відповідальністю Світловодський завод зварювальних електродів, що фактично і припинить право власності на корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю Моноліт-Центр. Означені обставини, на думку позивача, вказують на наявність підстав для стягнення з відповідача збитків в сумі 27 322 265 дол. США у розмірі вартості корпоративних прав.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024, розгляд апеляційної скарги призначено на 03.06.2024.

Оскільки діяльність посольства російської федерації в Україні зупинена, судом здійснювались публікації на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд справи та призначені в ній засідання. Проте відповідач у судове засідання не з`явився,відзиву на апеляційну скаргу не направив. У зв`язку із наведеним справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що згідно виписки з Єдиного державного регістра юридичних осіб та індивідуальних підприємців Республіки Біларусь 06.09.2006 було зареєстровано Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів". 100% розміру статутного капіталу вказаного товариства станом на 12.08.2020 належало Приватному акціонерному товариству "ПлазмаТек".

Апелянт зазначає, що він станом на 23.02.2022 був власником частки у розмірі 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" (юридичної особи, яка була зареєстрована за законодавством Республіки Білорусь за № 490419789 та знаходилась за адресою: Республіка Білорусь, 247434, Гомельська обл., м. Світлогорськ, вул. Авіаційна, буд. З).

Внаслідок перетворення Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек" було здійснено реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек", яке згідно п.п.1 статуту товариства є повним правонаступником всіх прав та обов`язків Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек".

Відповідно до змісту виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб російської федерації з 14.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" (код 490419789 Республіка Білорусь) є єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" (власник частки у розмірі 100% статутного капіталу).

Станом на 22.02.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" входили до групи компаній Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек", яке було перетворено на Товариство з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек"), що виявлялось у прямому (щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів") та опосередкованому (щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр") володінні статутним капіталом зазначених підприємств. Разом підприємства здійснювали господарську діяльність з виробництва та реалізації зварювальної продукції на ринках Східної Європи та Центральної Азії.

Апелянт стверджує, що з початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України Товариство з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек" припинило будь-яку діяльність в обох зазначених юрисдикціях, про що було розміщено відповідне повідомлення на офіційному веб-сайті товариства.

Наказом № 0301-01 від 02.03.2022 генерального директора Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек" "Про заходи у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну" негайно зупинено будь-яку господарську діяльність Товариства, а також підприємств, які входить до бізнес-групи Товариства (зокрема, тих, в яких Товариство є власником корпоративних прав в обсязі, достатньому для забезпечення ухвалення відповідних рішень), на території російської федерації та республіки білорусь" .

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПлазмаТек" не має жодного доступу до своїх підприємств, а також їхнього рухомого та нерухомого майна на території російської федерації та Білорусі, а з огляду на не підтримання жодного зв`язку із будь-якими державними органами та посадовими особами російської федерації та Республіки Білорусь у позивача відсутні будь-які офіційні дані стосовно юридичної долі належних йому корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" та Товаристві з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр", а також майна даних підприємств на території вказаних країн.

З інформації, розміщеної в мережі Інтернет у грудні 2022, позивачу стало відомо, що Олександром Лукашенко, як Президентом Республіки Білорусь, віддано розпорядження забирати власність іноземних інвесторів із недружніх країн, першим з яких може бути націоналізовано завод зварювальних електродів у Світлогорську.

Згодом, у травні 2023 року, в мережі Інтернет з`явилось інше повідомлення, згідно із яким "Світлогірський завод електродів придбав російський інвестор", а саме "Магнітогорський електродний завод (російська федерація)". На підтвердження означених обставин позивачем долучено до матеріалів справи копії статей з мережі Інтернет.

Апелянт стверджує, що він не контролює Товариство з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" ані як юридичну особу, ані як безпосередньо майновий комплекс заводу, та має всі підстави вважати, що в той чи інший спосіб із "мінімумом юридичних формальностей" був позбавлений свого підприємства та його майна в Білорусі. Оскільки позивач володів Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" через Товариство з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів", він аналогічним чином був позбавлений також і цього підприємства разом з його майном. На підтвердження означених обставин позивачем також долучено до матеріалів справи звіт незалежного аудитора щодо аудиту консолідованої фінансової звітності Приватного акціонерного товариства "ПлазмаТек" від 11.04.2023, який підготовлено аудиторською компанією Товариство з обмеженою відповідальністю "Кроу Ерфольг Україна".

Згідно зі звітом з незалежної оцінки вартості 100% корпоративних прав ТОВ Світлогорський завод зварювальних електродів (реєстраційний номер 490419789, Республіка Білорусь) станом на 23.02.2022, що складений суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю КК Острів, ринкова вартість 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" станом на 23.02.2022 становила (без урахування податку на додану вартість) 26 898 740 доларів США. Згідно зі звітом з незалежної оцінки вартості 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" станом на 23.02.2022, що складений суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю КК Острів, ринкова вартість 100% корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр" станом на 23.02.2022 склала (без урахування ПДВ) 423 525 доларів США.

Апелянт стверджує, що безпосередньою причиною, через яку ним було втрачено корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" та Товаристві з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Центр", є саме збройна агресія російської федерації проти України, а отже, протиправними винними діями відповідача, внаслідок фактичної втрати корпоративних прав позивачеві сукупно завдано збитків на суму 27 322 265 доларів США.

Відповідно до частин першої, другої ст.4 Господарського процесуального кодексу України: право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом; юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За змістом наведених положень позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу; відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Отже, відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв`язок щодо предмету позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами (аналогічні висновки викладені в пункті 4.9 постанови Верховного Суду від С 09.07.2020 у справі № 922/404/19).

Щодо такої сторони (іншого учасника) як держава у господарському судочинстві суд зазначає про таке.

Відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Крім цього за наведеними положеннями предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача (відповідачів) щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

У даному випадку предметом спору у справі є відшкодування шкоди у вигляді збитків, завданої позивачу за його ствердженням, незаконною військової агресією російської федерації проти України.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Правовідносини щодо відшкодування збитків/шкоди врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України.

Положення статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними й передбачають певні особливості, притаманні розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

За сталою позицією Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц та в постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 201/7038/20 (провадження № 61-16141св20), належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Слід ураховувати також висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), сформульований з посиланням на висновки Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21), згідно з якими Суд зазначив, що: "відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)".

Щодо визначення відповідачем іноземної держави судом ураховано, що відповідно до частини першої статті 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Водночас, з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року, (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

У цих висновках суд звертається до сталої позиції Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією російської федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22).

При цьому суд враховує, що у рішенні ЄСПЛ у справі Oleynikov v Russia ЄСПЛ встановив, що російська федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на наведене, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права.

Таким чином, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою/іноземною державою (органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою/органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою іноземної держави); відповідачем є відповідна держава як учасник цивільних правовідносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Держава Україна, як і іноземна держава бере участь у справі у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

А тому у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою (іноземною державою) на позивача, відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини третьої статті 162 ГПК України, покладено обов`язок зазначити, окрім безпосередньо держави, яка за його ствердженням завдала йому шкоди, також орган (органи) відповідної держави, якого (яких) позивач зазначає порушником своїх прав, що і здійснено позивачем у розглядуваній справі.

Частиною першою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" унормовано, що судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли російська федерація заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 "Агресія проти України" визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14.04.2022 Верховною Радою України визнано дії, вчинені Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України №2188-IX від 14.04.2022).

Резолюцією №2433 від 27.04.2022 Парламентської Асамблеї Ради Європи "Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи" визнано, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" установлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства російської федерації у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного у сукупності, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої суб`єкту господарювання, який створено за законодавством України, внаслідок повномасштабної військової агресії іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Одночасно, щодо предмету доказування у спорі про стягнення збитків, суд звертає увагу позивача на таке.

Згідно із частинами першою-третьою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: порушення зобов`язання; збитки; причинний зв`язок між порушенням зобов`язання та збитками; вина.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Статтею 129 Конституції України установлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 року).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Колегія суддів відзначає, що при зверненні до суду з позовом про відшкодування збитків позивачем повинно бути доведено факт нанесення саме неправомірною діяльністю відповідача певної матеріальної шкоди матеріальної шкоди позивачу та наявність причинно-наслідкового зв`язку між нанесеною шкодою та діяльністю відповідача. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недостатню обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек.

При цьому судом береться до уваги те, що важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача (саме відповідача) та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності відповідача. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про непослідовність тверджень заявника про те, що причиною втрати позивачем корпоративних прав в юридичній особі, яка була створена за законами Республіки Білорусь, є безпосередньо забойна агресія російської федерації, оскільки позивач зазначив, що втрати корпоративних прав відбулась в наслідок націоналізації Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів" іншою державою, а не відповідачем.

Таким чином, позивачем належними засобами доказування не доведено суду, що втрата майнових прав (корпоративні права) Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек стала наслідком початку у лютому 2022 повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, що виключає наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями саме відповідача щодо позбавлення частки у статутному капіталі товариства та збитками, що складаються із вартості такої частки, а також вартості частки в іншій юридичній компанії, що фактично належала Товариству з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів". При цьому наявність опосередкованого зв`язку між націоналізацію юридичної особи у Республіці Білорусь та початком збройної агресії російської федерації ніяким чином не вказує на можливість покладення відповідальності за позбавлення частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Світлогорський завод зварювальних електродів", саме на відповідача.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що недоведення апелянтом таких обов`язкових складових відшкодування збитків як протиправні дії відповідача та прямого причинно-наслідковий зв`язок між втратою корпоративних прав та збройною агресією російської федерації, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек до держави - російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків в сумі 27 322 265 дол. США.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник Товариство з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек, в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі №910/722/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі №910/722/24 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек на рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі №910/722/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2024 у справі №910/722/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю ПлазмаТек.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.06.2024.

Головуючий суддяВ.В. Андрієнко

СуддіЛ.Г. Сітайло

А.М. Демидова