Постанова

від 12.06.2024 по справі 905/1716/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року м. Харків Справа № 905/1716/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Мартюхіна Н.О. , суддя Пуль О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вх. № 786 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23, ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження суддею Демідовою П.В., повне рішення складено 04.03.2024,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області, смт.Сартана Маріупольський район, Донецька область,

про стягнення заборгованості в сумі 114364,96грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", звернувся з позовною заявою до Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області про стягнення заборгованості в сумі 114364,96грн, з яких: 76264,73грн заборгованість за спожитий газ; 11262,11грн пеня за прострочення виконання зобов`язання; 3422,51грн 3% річних; 23415,61грн інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01.04.2024) задоволено часткового позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області про стягнення заборгованості в сумі 114364,96грн. Стягнуто з Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області (код ЄДРПОУ 44303839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" заборгованість в розмірі 107214,70 грн, з яких: 76264,73 грн сума основного боргу, 2000 грн заборгованості за 3% річних, 5000 грн заборгованості за пенею, 21845,84 грн - інфляційні втрати, та витрати зі сплати судового збору в сумі 2104,13 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось через систему "Електронний суд" 22.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 6262,11 грн, 1422,51 грн 3% річних, 1569,77 грн інфляційних втрат та перерахунку суми судового збору на 43,07 грн та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в сумі 6262,11 грн, 1422,51 грн 3% річних, 1569,77 грн інфляційних втрат та перерахунку суми судового збору на 43,07 грн у стягненні яких було відмовлено, задовольнити в повному обсязі, судові витрати за розгляд справи № 905/1716/23 покласти на відповідача по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024, для розгляду зазначеної апеляційної скарги визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.

26.03.2024 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від заявника апеляційної скарги надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи №905/1716/23 доказів сплати судового збору за апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23 (вх. № 4328).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вх. № 786 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження - 15 днів з дня вручення даної ухвали; повідомлено учасників процесу, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1716/23.

04.04.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/1716/23.

11.04.2024 до суду апеляційної інстанції до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5122), в якому заявник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово - цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області щодо стягнення пені в сумі 6262,11 грн, 1422,51 грн 3% річних, 1569,77 грн інфляційних втрат та перерахунку суми судового збору на 43,07 грн - у повному обсязі; судові витрати за розгляд справи покласти на скаржника; про прийняте рішення повідомити на офіційну електронну адресу Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної ВЦА: 00261@dn.gov.ua. В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції всебічно були досліджені матеріали справи і зроблені обґрунтовані висновки щодо застосування норм матеріального та процесуального права з урахуванням наявності у відповідача форс-мажорних обставин, які не дали йому змоги своєчасно сплатити заборгованість.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2024, у зв`язку із відставкою судді Шевель О.В., для розгляду зазначеної справи визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Пуль О.А., суддя Мартюхіна Н.О.

Відповідно до частини 14 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Судова колегія зазначає, що учасники справи належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (ухвали суду від 01.04.2024) учасникам справи в електронний кабінет, які сформовані в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) відповідно до умов ч. 10 ст. 270 ГПК України до суду апеляційної інстанції не надійшло.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу строком на три роки як переможця конкурсу.

Згідно з пунктом 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 (набула чинності 26.10.2021) "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 і від 09.12.2020 № 1236" визначено зобов`язання Акціонерного товариства "Магістральні газопроводи України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області є бюджетною установою згідно з нормами Бюджетного кодексу України. Отже, сфера дії зазначеної постанови КМУ розповсюджується на відповідача.

Пунктом 1 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015, визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді. Постачальник, крім постачальника "останньої надії", не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Згідно до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником "останньої надії" та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальником "останньої надії" здійснюється на період, що не може перевищувати граничний строк постачання, визначений Законом України "Про ринок природного газу" та Правилами постачання природного газу.

Реєстрація споживача, що не є побутовим (крім споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператора газорозподільної системи), здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта у випадку, якщо діючому постачальнику було зупинено дію чи анульовано ліцензію на постачання природного газу.

Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" визначається в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі.

Інформаційна платформа щоденно до 06:00 UTC (08:00 за київським часом) години для зимового періоду та 05:00 UTC (08:00 за київським часом) години для літнього періоду газової доби надсилає операторам газорозподільних систем, оператору газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та постачальнику "останньої надії" перелік ЕІС-кодів споживачів, які були у попередній газовій добі зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії".

Оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем об`єми природного газу, спожитого відповідачем за грудень 2021 року автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Таким чином, позивач, як суб`єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Відповідно до інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ/оператора ГТС (форма № 10) Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області включено до переліку таких споживачів з ЕІС-кодом споживача або ЕІС-кодом точки комерційного обліку споживача 56XS000188FNB00W.

У відповіді на адвокатський запит, який був здійснений адвокатом ТОВ "Газопостачальною компанією "Нафтогаз України", Оператор газотранспортної системи України повідомив, що в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XS000188FNB00W був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у період з 06.12.2021 по 31.12.2021. Споживачем з ЕІС-кодом 56XS000188FNB00W є Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольского району Донецької області.

Відтак, факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС від 11.09.2023 № ТОВВИХ-23-12554; інформацією щодо попередніх/остаточних відборів ПГ з 01.12.2021 по 31.12.2021; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма № 10); відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Враховуючи наявність доказів, підтверджуючих споживання відповідачем природного газу в грудні 2021 року, суд дійшов вірного висновку про приєднання відповідача до умов публічного договору.

Постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2501 від 30.09.2015 затверджений Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії".

Згідно з пунктом 2.1 Типового договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Положеннями пункту 2.2 Типового договору визначено, що обов`язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу або Оператором ГТС договору транспортування природного газу (для прямих споживачів).

Відповідно до пункту 3.1 Типового договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання (п. 3.2 Типового договору).

За умовами пункту 3.3 Типового договору період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.

У пункті 4.1 Типового договору встановлено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

Відповідно до пункту 4.2 Типового договору об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

За умовами пункту 4.3 Типового договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4 Типового договору).

Умовами пункту 4.5 Типового договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п.п.1 п. 5.1 та п.п.1 п. 5.2 Типового договору споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі та зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.

За умовами п.п.5 п.5.2 Типового договору споживач зобов`язується знімати фактичні показання комерційних вузлів обліку газу та приладів обліку газу (лічильника) станом на 01 число місяця, що настає за місяцем постачання газу, та повідомляти ці дані постачальнику у спосіб, визначений на веб-сайті постачальника. Споживачі, які не є побутовими, на підставі фактичних показань комерційних вузлів обліку газу оформлюють акти приймання-передачі газу та надсилають їх до п`ятого числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Згідно з п.п.3 п. 6.2 Типового договору постачальник зобов`язався обчислювати та виставляти рахунки споживачу за поставлений природний газ відповідно до вимог та у порядку, передбачених правилами постачання та цим договором.

За змістом п.п.4 п.6.2 Типового договору постачальник зобов`язався протягом десяти робочих днів після початку постачання поінформувати споживача про здійснення постачання природного газу постачальником (із зазначенням дня початку постачання та діючої ціни на момент початку постачання) шляхом направлення письмового повідомлення на поштову адресу споживача.

Пунктом 8.1 Типового договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

Відповідно до умов пункту 11.1 Типового договору, договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.

Протягом строку дії договору споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС) (п. 11.3 Типового договору).

Позивач до матеріалів справи надав докази направлення Типового договору на поштову адресу Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області 21.12.2021, про що свідчить наданий позивачем реєстр згрупованих відправлень від АТ «Укрпошта» за формою 103 «Рекомендовані листи» та чек про сплату послуг з відправлення поштової кореспонденції.

Пунктом 24 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 визначено формулу, за якою буде визначатися ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії".

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 і від 09.12.2020 №1236" визначено, що для бюджетних установ (у значенні Бюджетного кодексу України), закладів охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладів охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо) постачання природного газу з 1 жовтня по 30 листопада 2021 року здійснюється постачальником "останньої надії" за ціною, що не може перевищувати 16,8 грн за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Таким чином, об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в Інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до Інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

Позивач зазначає, що протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за м.куб, отже, у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 м.куб.

З 01.12.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача.

Як зазначалось вище, Оператор газотранспортної системи України, підтверджуючи факт споживання відповідачем природного газу від постачальника "останньої надії", повідомив про таке споживання в обсязі 1,374 тис.м.куб природного газу за період 6 грудня 2021 по 31 грудня 2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що протягом грудня 2021 року вартість спожитого газу розраховувалась виходячи з тарифів опублікованих/оприлюднених на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price. Ціна природного газу також підтверджується довідкою позивача, яку останній долучив до матеріалів

Застосовуючи тарифи, оприлюднені на сайті, в порядку, визначеному Правилами, позивач розрахував заборгованість та сформував рахунок на оплату (природний газ) №2437 за період 06.12.2021 по 31.12.2021 в сумі 76264, 73 грн за спожитий газ в кількості 1,37400 тис.м.куб.

На підтвердження направлення рахунку відповідачу позивачем до матеріалів справи надано список згрупованих поштових відправлень №08.02.2022 та фіскальний чек АТ "Укрпошта" від 09.02.2022.

Випискою Акціонерного товариства "Ощадбанк" за період з 01.01.2021 по 07.09.2023 №16/2-09/55523/2023 від 08.09.2023 підтверджено, що Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області оплату постачання природного газу не здійснював.

Як зазначає позивач у позовній заяві, ним виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання відповідно до договору, у строк та порядок передбачений договором, належним чином та в повному обсязі, в той час як відповідачем не здійснено оплату вартості спожитого газу. Таким чином, у останнього перед позивачем сформувалась заборгованість за спожитий природній газ за грудень 2021 року у розмірі 76264,73грн, яку він просив стягнути з відповідача.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано і заявлено до стягнення з відповідача також пеню в розмірі 11262,11 грн за період з 01.02.2022 по 31.07.2022, 3% річних в розмірі 3422,51 грн за період з 01.02.2022 по 31.07.2023 та інфляційні втрати в розмірі 23415,61 грн за період з 01.02.2022 по 30.06.2023.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

04.03.2024 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про часткове задоволення позову.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено факт споживання відповідачем природного газу та наявність в нього заборгованості у розмірі 76264,73 грн, у зв`язку з чим за висновками суду позовні вимоги в цієї частині підлягають задоволенню.

Водночас, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на умови пунктів 4.3 та 4.4 Типового договору щодо обов`язку постачальника надати споживачу рахунок на оплати природного газу не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, та підтвердження матеріалами справи надіслання позивачем такого рахунку за грудень 2021 року лише 09.02.2022, посилаючись на приписи статей 612, 613 ЦК України, суд дійшов висновку правомірним та справедливим вважати прострочення відповідача з 16.02.2022, у зв`язку з чим здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат з цієї дати та зазначив про правомірність нарахування 3% річних за період з є 16.02.2022 по 31.07.2023 у сумі 3327,70 грн, інфляційних втрат за період з березня 2022 по червень 2023 року у сумі 21845,84 грн, пені за період з 16.02.2022 по 31.07.2022 у сумі 10632,76 грн. Разом з тим, враховуючи приписи статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду по справі №902/417/18, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру стягнення пені до 5000 грн, а також вважав справедливим зменшити розмір 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, до 2000 грн.

Скаржник вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 6262,11 грн, 3% річних у сумі 1422,51 грн та інфляційних втрат у сумі 1569,77 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на те, що рішення прийняте з невірним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. 233 Господарського кодексу України, ст. ст. 625, 551 Цивільного кодексу України, та з порушенням процесуального права, зокрема, ст.ст. 80, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, невірним застосуванням висновку постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18, без дослідження усіх істотних обставин справи.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зазначає таке.

У абзаці 2 частини першої статті 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у відповідності до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори та інші правочини.

Частинами першою, третьою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Взаємовідносини, які виникають у процесі укладання та виконання договорів між постачальником та споживачем природного газу, особливості постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" регулюються Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, а саме нормами Закону України "Про ринок природного газу", Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено пунктами 26, 28 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Згідно положень абзаців 1, 2 частини першої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до абзацу 4 частини першої, частин другої, третьої статті 12 цього Закону постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.

Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Частиною першою статті 15 цього Закону унормовано, що у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу.

Також, розділом VI Правил постачання природного газу урегульовано правила для постачальника "останньої надії".

Пунктом 1 розділу VI цих Правил передбачено, що постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник "останньої надії" зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.

Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Відповідно до пункту 2 розділу VI цих Правил за договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".

Відповідно до пункту 4 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов`язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", яка має відповідати типовому договору, роз`яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.

Матеріалами справи підтверджується, що протягом спірного періоду між сторонами діяв типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії".

В матеріалах справи наявні докази включення спірного об`єму природного газу в означений період до Реєстру споживачів позивача.

Отже, факт споживання газу відповідачем із ресурсу постачальника "останньої надії" був підтверджений Оператором ГРМ та не спростований відповідачем.

У спірних правовідносинах, за імперативними вимогами законодавця, ТОВ "ГК "Нафтогаз України" не вправі було самостійно включати споживача до реєстру постачальника "останньої надії" та укладати з ним договір з власної ініціативи чи з ініціативи відповідача. Саме через відсутність постачання природного газу іншим постачальником, Оператор ГТС об`єми природного газу, спожитого відповідачем у спірний період автоматично включив до портфеля постачальника "останньої надії" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".

Вищевказаний публічний договір постачання природного газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст.173, 174 ГК України (ст.ст.11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

З урахуванням умов пункту 4.3 типового договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Відповідно, споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (пункт 4.4 типового договору).

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, позивачем - ТОВ "ГК "Нафтогаз України", як постачальником "останньої надії" на ринку природного газу, на виконання умов типового договору поставлено відповідачу протягом грудня 2021 року природний газ об`ємом 1,37400 тис.м.куб на суму 76264,73 грн та виставлено відповідачу рахунок на оплату (природний газ) за грудень 2021 року №2437. Вартість природного газу розрахована шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

Проте, у порушення умов типового договору, відповідач у встановлений цим договором строк не здійснив розрахунок за спожитий природній газ за грудень 2021 року у розмірі 76264,73грн. Докази оплати вартості спожитого відповідачем природного газу у матеріалах справи відсутні. Матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, кількості та вартості поставленого природного газу у визначеному договором порядку.

Як було зазначено вище, суд першої інстанції визнав вимогу позивача про стягнення з відповідача 76264,73 грн заборгованості за спожитий природний газ за грудень 2021 року обґрунтованою та правомірною, а відтак задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Рішення місцевого господарського суду в частині стягнення суми основного боргу не оскаржується сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

При цьому положення вказаної норми стосовно 3 % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Також, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами пункту 4.5 Типового договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань щодо оплати поставленого природного газу, позивачем нараховано для сплати відповідачем за зобов`язаннями грудня 2021 штрафні санкції, 3 % річних та інфляційні втрати, а саме:

- 3% річних на загальну суму 3422,51 грн за період з 01.02.2022 по 31.07.2023;

- втрат від інфляції на загальну суму 23415,61 грн за період з лютого 2022 по червень 2023 року включно.

- пеню на загальну суму 11262,11 грн, за період з 01.02.2022 по 31.07.2022.

Місцевий господарський суд, перевіривши період, за яким позивач здійснив нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про неправильне визначення останнім періоду нарахування враховуючи таке.

Так, відповідно до пунктів 4.3, 4.4 типового договору постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

В той же час, місцевим господарським судом було встановлено, що рахунок на оплату № 2437 за розрахунковий період 1-31 грудня 2021 року направлений позивачем засобами поштового зв`язку відповідачу лише 08.02.2022, що в свою чергу виключало можливість оплати відповідачем вказаного рахунку до 31.01.2022.

З урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень (затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958) суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач мав отримати рахунок № 2437, який направлений позивачем 08.02.2022 (фактичне прийняття поштової кореспонденції у поштовому відділенні 09.02.2022) 15.02.2022, а відповідно період початку прострочення заборгованості починається з 16.02.2022.

Здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій, відсотків річних та втрат від інфляції, місцевим господарським судом встановлено, що початок періоду для здійснення розрахунків слід брати, починаючи з 16.02.2022, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині задоволено судом частково.

Колегія суддів вважає неправильними висновки суду першої інстанції в цій частині та погоджується з доводами апелянта (позивача) з таких підстав.

Відповідно до приписів частини першої статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи, що умовами типового договору передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, отже, визначальним для обрахунку перебігу строку оплати є місяць, в якому мав місце факт постачання газу.

Колегія суддів зауважує, що хоча в договорі й зазначено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, проте за змістом статті 692 ЦК України та пункту 4.4 типового договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обраховується до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, а не до закінчення місяця, наступного за місяцем, в якому отримано рахунок.

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 27.03.2023 у справі №920/1343/21, від 04.04.2023 у справі №44/258-б (910/15426/20).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає невірним висновок суду першої інстанції щодо оплати товару тільки після отримання рахунку, оскільки неотримання відповідачем рахунку на оплату товару не впливає на обов`язок покупця оплатити його вартість.

Також, колегія суддів звертає увагу, що згідно п.5.2.5 типового договору споживачі, які не є побутовими, на підставі фактичних показань комерційних вузлів обліку газу оформлюють акти приймання-передачі газу та надсилають їх до п`ятого числа місяця, наступного за місяцем постачання газу. Отже, саме відповідач мав обов`язок оформити акт приймання-передачі газу та надіслати його позивачу.

З огляду на зазначене, відповідач за отриманий у грудні 2021 року газ повинен був розрахуватися до 31.01.2022 включно.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що інформація щодо кількості отриманого газу доступна відповідачу на Інформаційній платформі Оператора ГТС за ЕІС-кодом, як суб`єкту ринку природного газу у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Згідно з положеннями п.5 гл.1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу;

Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (п.5 гл.3 розділу IV Кодексу ГТС).

Отже, суб`єкти ринку природного газу (у розглядуваному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу, відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є оператор ГТС.

Отже відповідач, як суб`єкт ринку природного газу, має право доступу Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей та відповідно мав можливість отримати відомості щодо обсягів та вартості фактично спожитого природного газу в період поставки за грудень 2021 року та, як наслідок, здійснити своєчасний розрахунок за отриманий природний газ у межах строку, встановленого пунктом 4.4 типового договору.

Здійснивши перевірку розрахунку на суму заборгованості 76264,73 грн розміру пені за період з 01.02.2022 по 31.07.2022, 3% річних за період з 01.02.2022 по 31.07.2023 та інфляційних втрат за період з лютого 2022 по червень 2023 року включно, судом апеляційної інстанції встановлено правильність такого розрахунку, а відтак правомірність нарахування позивачем пені у сумі 11262,11 грн, 3% річних у сумі 3422,51 грн та інфляційних втрат у сумі 23415,61 грн.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені) та відсотків річних на підставі приписів статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, з чим не погоджується в своїй апеляційній скарзі позивач.

Судова колегія зазначає, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність, передбачена за правопорушення у сфері господарювання, застосовується до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. До господарсько-правової відповідальності застосовними є загальні засади цивільного законодавства: справедливість, добросовісність, розумність.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551 ЦК та 233 ГК, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК та статті 233 ГК є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак, результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просив вирішити питання щодо скасування або зменшення штрафних санкцій та пені у зв`язку з обставинами, пов`язаними з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну, та настанням наслідків для відповідача. Вказує на те, що застосування штрафних санкцій та пені напряму пов`язані з настанням форс-мажорних обставин, які виникли з причини повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, як наслідок повної окупації Сартанської селищної територіальної громади, яка фактично була вже окупована з 25.02.2022, а з 05.03.2022 весь Маріупольський район юридично був визнаний окупованим відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією».

Вирішуючи питання стосовно зменшення розміру пені, суд першої інстанції обґрунтовано врахував обставини щодо військової агресії рф, жорстких бойових дій у Маріупольскому районі, вимушеної евакуації відповідача, фактичної втрати сфери діяльності, а також період лютий-липень 2022 року (за який здійснено нарахування штрафних санкцій), який фактично співпадає з періодом активних бойових дій, в умовах обставин правової невизначеності долі більшості суб`єктів, місцезнаходженням яких були території, на які були направленні агресивні, окупаційні цілі, що у своїй сукупності є тими самими обставинами, які мають істотне значення а відтак дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру стягнення пені до 5000 грн.

З обставин вказаного спору вбачається, що така оцінка була проведена судом першої інстанції, а відповідна мотивація викладена в оскаржуваному судовому рішенні. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки, а протилежні доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

При цьому, враховуючи відсутність визначення в законодавчому порядку будь-якого алгоритму зменшення нарахованих відповідно до договору штрафних санкцій та вирішення вказаного питання господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, зважаючи на те, що в даному випадку зменшення розміру пені до 5000,00 грн фактично є зменшенням суми штрафних санкцій до 44,4 % від загальної суми пені, нарахованої позивачем (11262,11 грн), колегія суддів не вбачає підстав для зміни оскаржуваного судового рішення в цій частині.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині непогодження з висновками суду першої інстанції про наявність форс-мажорних обставин як підстави для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд відхилив такі доводи відповідача, а натомість, враховуючи конкретні обставини у даній справі, пов`язані з військовою агресією та окупацією територій, дійшов висновку про те, що такі обставини вплинули на можливість належного виконання зобов`язань протягом спірного періоду та мають істотне значення під час вирішення питання щодо можливості зменшення штрафних санкцій.

Водночас, стосовно висновків суду першої інстанції в частині зменшення розміру 3% річних з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, слід зазначити таке.

Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила наступне:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункти 8.37 -8.38).

При розгляді вказаної справи Велика Палата Верховного Суду брала до уваги, що станом на момент звернення з позовом сума заборгованості за договором поставки складала 98381,92 грн і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу, 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму прострочення.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у стягненні процентів річних з цих підстав.

Таким чином, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, який згідно з частиною 4 статті 236 ГПК України враховується при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання та відмовити у їх стягненні.

При цьому у вирішенні питання про зменшення розміру процентів, які підлягають сплаті згідно з договором, повинно бути взято до уваги, що відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Тому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми, з огляду на їх неспівмірність та недотримання вимог розумності і справедливості покладається на відповідача, який заперечує проти стягнення цих сум.

При цьому, суд першої інстанції правильно застосувавши загальний висновок Великої Палати щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не звернув увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема, критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. Беручи до уваги встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що у справі № 902/417/18, на яку посилається суд першої інстанції, позивач нарахував суму пені, штрафу та відсотків річних, що разом перевищувала майже в два рази суму заборгованості, яка була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Натомість у справі, що переглядається, такі обставини відсутні, позивачем нараховано штрафні санкції на суму, що не перевищує суму загальної заборгованості, яка відповідачем не була сплачена протягом тривалого часу та добровільно після відкриття провадження у справі. Відтак, обставини неспівмірності заявлених до стягнення сум трьох процентів річних, які нараховані у відповідності до приписів статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання протягом тривалого часу та становлять не більше 4,5 % від суми основного боргу, відповідачем не доведено.

Отже, виключність випадку для зменшення судом розміру процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України має бути підтверджена встановленими судами дійсно надзвичайними обставинами, зокрема, щодо їх неспівмірності, що в даному випадку не було встановлено.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що доводи скаржника (позивача) щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, а також приписів статті 625 ЦК України, знайшли свої підтвердження.

З огляду на викладене, ураховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшла висновку про наявність в даному випадку правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 76264,73 грн за спожитий природний газ за грудень 2021 року; 5000,00 грн пені, 23415,61 грн інфляційних втрат, 3422,51 грн 3 % річних.

З цих підстав оскаржуване судове рішення підлягає зміні в цій частині.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткової зміни рішення Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23 в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у відповідності до підпункту 1 частини 1 статті 277 ГПК України з викладенням його в редакції даної постанови, то апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для зміни судового рішення судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає зміні.

За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини дев`ятої статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).

З огляду на те, що спір у цій справі виник із неправильних дій відповідача, які призвели до порушення зобов`язання щодо своєчасного та належного розрахунку за поставлений товар, а часткове задоволення позовних вимог та, як наслідок, вимог апеляційної скарги відповідача обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення розміру неустойки, то судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ч.1 ст. 275, ч.1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23 змінити.

Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23 у такій редакції:

"Стягнути з Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області (87592, Донецька область, Маріупольський р-н, селище міського типу Сартана, вул.Челюскінців, буд.67а, код ЄДРПОУ 44303839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1; код ЄДРПОУ 40121452) заборгованість в розмірі 108102,85 грн, з яких: 76264,73 грн сума основного боргу, 3422,51 грн - 3% річних, 5000 грн пені, 23415,61 грн інфляційних втрат, та витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 2147,20 грн".

В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 04.03.2024 у справі №905/1716/23 залишити без змін.

Стягнути з Управління з гуманітарних питань Сартанської селищної військово-цивільної адміністрації Маріупольського району Донецької області (87592, Донецька область, Маріупольський р-н, селище міського типу Сартана, вул.Челюскінців, буд.67а, код ЄДРПОУ 44303839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1; код ЄДРПОУ 40121452) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3220,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.06.2024.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя О.А. Пуль