Постанова

від 11.06.2024 по справі 910/9128/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9128/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Іотех» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Селянін В.О. (адвокат),

відповідача - спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» (далі - Підприємство, відповідач) - Суховерко О.В. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 (суддя - Полякова К.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 (головуючий - суддя Кропивна Л.В., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)

у справі

за позовом Товариства

до Підприємства

про визнання одностороннього правочину недійсним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого листом про зарахування зустрічних однорідних вимог.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до Підприємства про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача, оформленого листом (заявою) від 13.04.2023 №13/04 про зарахування зустрічних вимог між Товариством і Підприємством.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач сплатив 14.04.2023 на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 486 775,15 грн, тобто, не доплативши 229 869,10 грн, які на підставі листа (заяви) про зарахування зустрічних вимог №13/04, зарахувало в рахунок погашення боргу, чим порушило права і законні інтереси позивача.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі №910/9128/23, у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Товариство із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтею 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18 тоді, як оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті всупереч висновків, які викладені у наведених справах, а також зазначає, що чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19.

4.2. У касаційній скарзі з урахуванням заяви про доповнення і усунення недоліків касаційної скарги Товариство з посиланням на частину другу статті 287 ГПК України та пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України, що узгоджується з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, на порушенні норм процесуального права в частині недослідження судами попередніх інстанцій зібраних (існуючих) у справі доказів, а також на необґрунтованому відхиленні клопотання позивача про дослідження і огляд доказів (тобто самого одностороннього правочину який і був предметом спору) і в долучення якого до справи судами було відмовлено з формальних підстав, що не дозволило судам встановити обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. Від Підприємства відзив на касаційну скаргу до Суду не надійшов.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 09.11.2022 Товариством (постачальник) і Підприємством (покупець) укладено договір поставки №09/11-2022 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю обладнання (далі - товар) у кількості, асортименті та за цінами згідно зі специфікацією, а покупець зобов`язався прийняти та своєчасно проводити оплату товар на умовах Договору.

6.1.1. Згідно з пунктом 5.1 Договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у специфікації, що є невід`ємною частиною Договору.

6.1.2. Пунктом 5.3 Договору визначено, що умови оплати товару визначаються у відповідній специфікації.

6.1.3. У специфікації (додаток 1) до Договору погоджено поставку товару - поляризований фотоелектричний датчик зі світловідбиваючим режимом Optosensor QS18AP6LP-93245, 3093245, Banner у кількості 1 500 штук, загальна вартість товару 3 149 550 грн, у тому числі ПДВ та еквівалентна 86 200,48 євро з ПДВ за курсом НБУ грн до євро 36,5375 на 09.11.2022.

6.1.4. Умови оплати: передоплата в розмірі 80 % від загальної вартості товару, яка зазначена в рахунку-фактурі або специфікації на позиції. Остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахунку інших 20 % від загальної вартості товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару. Строк поставки: до 50 днів з дня отримання передоплати з можливістю дострокової поставки.

6.2. Судами попередніх інстанцій вказано, що 11.11.2022 позивачем виставлено рахунок на оплату №1107 на суму 3 149 550 грн, 13.12.2022 - рахунок на оплату №1206/1 на суму 1 330 934,40 грн, рахунок на оплату №1206/2 на суму 887 289,60 грн, рахунок на оплату №1206/3 на суму 1 109 112 грн.

6.3. Позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 536 284,80 грн за видатковою накладною від 01.03.2023 №33, на суму 358 041,60 грн за видатковою накладною від 14.03.2023 №36, на суму 1 118 880 грн за видатковою накладною від 14.03.2023 №37, на суму 403 185,60 грн за видатковою накладною від 14.03.2023 №38, на суму 945 176,40 за видатковою накладною від 06.04.2023 №43.

6.4. У свою чергу, відповідачем сплачено на користь позивача 23.12.2022 суму коштів у розмірі 1 597 121,28 грн, 29.12.2022 - 1 064 747,52 грн, 14.04.2023 - 486 775,15 грн.

6.5. Судами попередніх інстанцій зазначено, що:

- відповідач 13.04.2023 звернувся до позивача з листом №13/04, в якому відповідач вимагав сплатити неустойку в розмірі 229 869,10 грн, нараховану внаслідок прострочення поставки товару;

- позивач 20.04.2023 звернувся до відповідача з листом №05/04 щодо здійснення повної оплати за Договором у розмірі 5 709,06 євро, в еквіваленті гривні на дату здійснення платежу.

6.6. Як наголосило Товариство у позовній заяві, відповідач сплатив 14.04.2023 на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 486 775,15 грн, тобто не доплативши грошові кошти у розмірі 229 869,10 грн, які на підставі листа (заяви) про зарахування зустрічних вимог №13/04, зарахувало в рахунок погашення боргу, чим порушило права і законні інтереси позивача.

6.7. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив, зокрема, з такого.

6.7.1. Як вбачається із заявлених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсним односторонній правочин відповідача, оформлений листом (заявою) від 13.04.2023 №13/04 про зарахування зустрічних вимог.

6.7.2. Втім, на думку, суду апеляційної інстанції, як правильно зазначено судом першої інстанції, із долученого до матеріалів позовної заяви листа від 13.04.2023 №13/04 не вбачається проведення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки, в даному листі зазначено лише про необхідність сплати нарахованої позивачу внаслідок прострочення ним поставки товару неустойки в сумі 229 869,10 грн і наведено її розрахунок.

6.7.3. Натомість, жодних відомостей про склад та розмір зобов`язань сторін, які підлягають зарахуванню в якості зустрічних однорідних вимог, у листі від 13.04.2023 №13/04 відповідачем не зазначено.

6.7.4. Тобто, долучений до позовної заяви лист від 13.04.2023 №13/04 відповідача має характер претензії про сплату неустойки, а не заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

6.7.5. Так, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм та не надав можливості позивачу долучити до матеріалів справи доказ, який і є предметом спору.

6.7.6. З цих підстав, в апеляційній скарзі апелянт просив прийняти до розгляду заяву про зарахування зустрічних позовних вимог від 13.04.2023 №13/4 як доказ, який не був долучений до матеріалів справи з об`єктивних, незалежних від позивача причин.

6.7.7. В обґрунтування підстав неможливості подачі заяви про зарахування зустрічних позовних вимог від 13.04.2023 №13/4 до суду першої інстанції апелянт посилається на те, що у суду першої інстанції під час вивчення матеріалів позову на стадії відкриття провадження у справі не було жодних труднощів з`ясувати, що до матеріалів справи помилково долучено іншу заяву і звернути на це увагу позивача, залишивши позов без руху.

6.7.8. Апелянт також зазначає, що встановивши по суті технічну помилку щодо ненадання документа, який фактично оскаржується, суд першої інстанції усунувся від вирішення спору по суті.

6.7.9. На думку суду апеляційної інстанції, відповідні доводи не можуть бути належним обґрунтуванням обставин неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача, оскільки стаття 2 ГПК України встановлює основні засади (принципи) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

6.7.10. Суд апеляційної інстанції виснував, що з огляду на основні засади господарського судочинства, саме на позивача покладався обов`язок доводити ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, та долучати відповідні докази до поданого ним позову. Водночас, не є обов`язком суду збирати з власної ініціативи докази, які не були надані сторонами у справі, тоді як подача таких доказів є саме обов`язком сторін у господарському процесі.

6.7.11. Посилання апелянта, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі мав дослідити матеріали позову та залишити позовну заяву без руху, колегія суддів апеляційної інстанції відхилила, оскільки, на стадії відкриття провадження у справі суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.

6.7.12. Суд апеляційної інстанції вказав, що інших обґрунтованих причин, які об`єктивно не залежали від позивача, та з яких він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення, апелянтом наведено не було.

6.7.13. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ствтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

6.7.14. Суд апеляційної інстанції враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

6.7.15. У зв`язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що долучені позивачем до апеляційної скарги нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.

6.7.16. Крім того, в контексті інших доводів апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами.

6.7.17. Проте позивачем, на думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку не надано суду жодних інших доказів на підтвердження спірності вказаних вимог, про які він зазначає у позові.

6.7.18. Суд апеляційної інстанції вказав, що з цих підстав, оскільки наявний у матеріалах справи лист від 13.04.2023 №13/04 не є заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, так як не містить передбачених для такого виду односторонніх правочинів відомостей, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання такого листа (заяви) недійсним.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 15.05.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/9128/23 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.4. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

7.5. В силу приписів частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

7.6. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування якої, викладеного у постанові Верховного Суду, Суд відзначає, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.6.1. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №910/12405/21, від 21.03.2023 у справі №908/125/18, від 19.04.2023 у справі №921/64/22, від 06.06.2023 у справі №914/217/22, від 09.04.2024 у справі №910/6316/23).

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Скаржник посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у пункті 4.1 цієї постанови, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки, зокрема, стосовно застосування статті 203 ГК України, статті 601 ЦК України та статті 86 ГПК України.

8.14. Предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним одностороннього правочину відповідача, оформленого листом (заявою) про зарахування зустрічних вимог.

8.15. Предметом розгляду справи №910/21652/17 було стягнення заборгованості за договором оренди приміщення, 3 % річних, інфляційних втрат та неустойки (пені).

8.15.1. Предметом судового розгляду у справі були також, доводи відповідача в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

8.16. Предметом розгляду справи №910/21648/17 було стягнення заборгованості за договором оренди, 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

8.16.1. Предметом судового розгляду у справі були також, доводи відповідача в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

8.17. Предметом розгляду справи №910/23246/17 було стягнення заборгованості за договором про розробку проектної документації на нове будівництво, 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення виконання зобов`язання.

8.17.1. Предметом судового розгляду у справі були також, доводи відповідача в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

8.18. Предметом розгляду справи №910/21683/17 було стягнення заборгованості за договором оренди.

8.18.1. Предметом судового розгляду у справі були також, доводи відповідача в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

8.19. Предметом розгляду справи №910/21566/17 було стягнення заборгованості за договором оренди приміщення, 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

8.19.1. Предметом судового розгляду у справі були також, доводи відповідача в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

8.20. Предметом розгляду справи №910/21645/17 було стягнення заборгованості за договором оренди приміщення, 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

8.20.1. Предметом судового розгляду у справі були також, доводи відповідача в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

8.21. Предметом розгляду справи №910/12968/17 було визнання недійсним одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.

8.22. Предметом розгляду справи №914/2326/18 було визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

8.23. Предметом розгляду справи №911/867/19 було стягнення основного боргу з оплати природного газу, пені, 3 % річних і втрат від інфляції.

8.24. Предметом розгляду справи №904/2542/19 було стягнення основного боргу з оплати природного газу, пені, 3 % річних і втрат від інфляції.

8.25. Скаржник у контексті справ №911/867/19 та №904/2542/19 зазначав, що чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

8.26. З огляду на викладене, справи №910/21652/17, №910/21648/17, №910/23246/17, №910/21683/17, №910/21566/17, №910/21645/17, №911/867/19, №904/2542/19 і дана справа відрізняються за підставою виникнення правовідносин (різні види договорів), предметом спору (стягнення/визнання недійсним одностороннього правочину) та нормативно-правовим регулюванням таких відносин, що, враховуючи доказову базу, яка досліджувалася судами першої та апеляційної інстанцій, виключає подібність у контексті змістовного критерію, визначеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.27. Отже, проаналізувавши, постанови Верховного Суду, вказані у пункті 8.26 цієї постанови, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки, названі справи суттєво відрізняються, у тому числі, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ за змістовним критерієм.

8.28. Що ж до справ №910/12968/17, №914/2326/18 та даної справи, то слід зазначили, що у результаті аналізу змісту судових рішень в означених справах, Суд дійшов висновку, що з урахуванням предмету позову (визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог), за характером урегульованих нормами права прав і обов`язків учасників відносин (зокрема, стаття 203 ГК України та стаття 601 ЦК України), правовідносини у вказаних справах є схожими у контексті змістовного критерію, визначеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.29. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.29.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.29.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.30. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.31. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито за касаційною скаргою на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України.

8.32. Скаржник вказує, на порушення норм процесуального права в частині недослідження судами попередніх інстанцій зібраних (існуючих) у справі доказів, а також на необґрунтованому відхиленні клопотання позивача про дослідження і огляд доказів (тобто самого одностороннього правочину який і був предметом спору) і в долучення якого до справи судами було відмовлено з формальних підстав, що не дозволило судам встановити обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

8.33. Також, Товариство посилаючись, зокрема, на статтю 55 Конституції України зазначає, що в даній ситуації, з огляду на прийняття судами рішень за фактом вирішення позовних вимог, але не за фактом вирішення спору (оскільки досліджувався інший документ, ніж той що був предметом спору) та суди попередніх інстанцій відмовились долучати заяву яка і була предметом спору, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи фактично нівелювали для позивача можливість вирішити даний спір, усунувшись від виконання функцій суду, позбавивши позивача доступу до правосуддя.

8.34. Верховний Суд наголошує, що в силу приписів частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

8.35. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України).

8.36. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

8.37. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ вказав, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

8.38. Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

8.39. Відмовляючи у задоволенні позову, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, посилалися на те, що:

- доданий до позовної заяви лист від 13.04.2023 №13/04 має характер претензії про сплату неустойки, а не заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог;

- відсутні підстави для долучення до матеріалів справи листа від 13.04.2023 №13/04 про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки, у суді першої інстанції позивач заявив клопотання про долучення вказаного листа на стадії дослідження доказів під час розгляду справи по суті, у свою чергу, суд апеляційної інстанції вказав, що прийняття ним додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

8.40. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову є визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого листом про зарахування зустрічних однорідних вимог.

8.41. Згідно з частиною четвертою статті 164 ГПК України до заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.

8.42. Відповідно до частини першої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

8.43. Отже, з огляду на положення частини четвертої статті 164 ГПК України суд першої інстанції повинен був перевірити наявність правочину, оформленого як документ, який позивач просить визнати недійсним, та у випадку його відсутності в силу приписів статті 174 ГПК України - залишити позовну заяву без руху із наданням позивачу строку на усунення недоліків позовної заяви.

8.44. Втім, у даній справі суд першої інстанції в ухвалі від 15.06.2023, залишаючи позовну заяву Товариства без руху, посилаючись на частину другу статті 164 ГПК України, вказав, що в тексті позовної заяви позивач послався на здійснення відповідачем таких оплат на користь позивача: 23.12.2022 у розмірі 887 289,60 грн та 709 831,68 грн; 29.12.2022 - 1 064 747,52 грн; 14.04.2023 - 486 775,15 грн, однак відповідні докази до матеріалів позовної заяви не долучені.

8.45. Отже, судом першої інстанції в порушення приписів частини четвертої статті 164 ГПК України не з`ясовано те, що позивачем не виконано обов`язок щодо подання копії (або оригіналу) оспорюваного правочину.

8.46. Верховний Суд виходить з того, що у підготовчому засіданні суд, зокрема:

- може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи (пункт 5 частини першої статті 182 ГПК України);

- з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше (пункт 7 частини першої статті 182 ГПК України).

8.47. Втім, усупереч наведеному вище, суд першої інстанції зазначених вимог ні на стадії відкриття провадження у справі, ані на стадії підготовчого засідання не виконав, зокрема, не з`ясував, чи позивач додав до позовної заяви/надав суду правочин, який просить суд визнати недійсним.

8.48. У свою чергу, суд апеляційної інстанції не усунув вказані вище порушення та переглянув справу в апеляційному порядку без дослідження та оцінки правочину, що оспорюється.

8.49. Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.50. У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України визначено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема: питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

8.51. Верховний Суд виходить з того, що, розглядаючи спір про визнання недійсним правочину, суди повинні встановити наявність/відсутність порушення прав позивача відповідним правочином, для чого необхідно його дослідити (подібна за змістом правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №916/3074/20).

8.52. Верховний Суд звертає увагу, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ГПК України).

8.53. Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

8.54. Таким чином, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, зокрема, статей 2, 86, 164, 174, 182, 236, 237 ГПК України, які не були усунуті судом апеляційної інстанції, що стало наслідком не з`ясування обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги Товариства та заперечення Підприємства, та інших фактичних даних, які мають значення для вирішення даної справи.

8.55. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.56. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, адже суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема, статей 2, 86, 164, 174, 182, 236, 237 ГПК України, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору.

8.57. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.

9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.5. Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства задовольнити, оскаржувані судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Іотех» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі №910/9128/23 скасувати.

3. Справу №910/9128/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста

Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець