Постанова

від 11.06.2024 по справі 910/7310/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7310/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Цигарьов О.О. (адвокат),

відповідача - Акціонерного товариства "Українська залізниця"(далі - Залізниця, відповідач) - Шукліна О.В. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 (головуючий - суддя Турчин С.О.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 (головуючий - суддя Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)

у справі за позовом Товариства

до Залізниці,

про визнання відсутнім права та зобов`язання внести зміни до особового рахунку.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання відсутнім права на нарахування та списання неустойки та зобов`язання внести зміни до особового рахунку.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовом про визнання відсутнім права Залізниці на нарахування та списання неустойки, нарахованої Товариству за не реалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами на підставі додатку 1-8 до договору перевезення починаючи з 31.12.2020; зобов`язання Залізниці внести зміни до особового рахунку Товариства №8210257 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 79 662,20 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача припинилось право на нарахування неустойки, у зв`язку із направленням позивачем повідомлення про припинення в односторонньому порядку додатку 1-8 договору.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, у задоволенні позову відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. 4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. З посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 11, 13, 236 ГПК України, а саме прийняття рішень без повного, об`єктивного, належного дослідження всіх обставин справи та надання їм належної правової оцінки без дослідження зібраних у справі доказів та без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 01.02.2022 у справі №910/1305/21.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Залізниця у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ТОВ "Оссойо" (замовник) та АТ "Українська залізниця" (перевізник), на підставі поданої в електронній формі заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 41434866/2020-001 від 31.03.2020, 25.05.2020 укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом №8210257 (далі - Договір).

6.2. Відповідно до пункту 1.1. Договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах замовника (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.

6.3. Договір є публічним договором, за яким перевізник взяв на себе обов`язок здійснювати надання послуг з перевезення залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (пункт 1.5. Договору).

6.4. Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору, здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення замовника умови Договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію (пункт 12.1. Договору).

6.5. У пункті 12.2. Договору сторони погодили, що Договір або його окремі умови щодо певних послуг припиняється:

- за згодою сторін;

- за ініціативи однієї зі сторін. Ініціатива перевізника про припинення договору має бути мотивованою;

- з підстав, визначених законодавством.

6.6. Згідно з пунктом 12.4. Договору дію додаткових умов до Договору може бути припинено в односторонньому порядку шляхом направлення однією стороною іншій стороні повідомлення про їх припинення. У такому випадку дія відповідного додатку вважається припиненою через 10 днів з дня направлення відповідного інформаційного повідомлення перевізником.

6.7. Відповідно до пункту 13.1 Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші, ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.

6.8. З 04.06.2020 відповідач запровадив нову/додаткову послугу, а саме - перевезення вантажів з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника.

6.9. АТ "Українська залізниця" 21.07.2020 викладено нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої договір доповнено додатком 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника".

6.10. ТОВ "Оссойо" 31.07.2020 відповідно до Договору подано замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами №41434866/2020-00009 від 31.07.2020: початок періоду замовлення: 08.2020; завершення періоду замовлення: 07.2021; кількість місяців: 12; тип рухомого складу: зерновози; щомісячна кількість рухомого складу: 700.

6.11. Повідомленням про погодження замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № УЗ-41434866/2020-00012 від 03.08.2020 відповідачем погоджено надання послуг у період з 08.2020 по 07.2021 строком 12 місяців із наданням рухомого складу у кількості 495 вагонів щомісячно зі ставкою плати 584,00 грн.

6.12. Відповідно до пункту 2.1. Додатку № 1-8 перевізник надає замовнику послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого сторонами строку надання послуги), надалі в цьому Додатку до договору - послуга. Замовник здійснює оплату такої послуги відповідно до умов цього Додатку до договору.

6.13. Згідно пунктом 2.2. Додатку № 1-8 сторони домовились, що у випадку надання такої послуги, до відповідних відносин застосовуватимуться спеціальні умови цього Додатку до Договору, які матимуть пріоритет над умовами договору. Умови договору, не визначені цим Додатком до договору, застосовуватимуться в частині, що не суперечить цьому Додатку до договору.

6.14. У разі невиконання замовником узгоджених обсягів перевезень, перевізником нараховується замовнику неустойка, яка відображається в інформаційному повідомленні щодобового переліку та зведеній відомості (пункт 3.15. Додатку 1-8).

6.15. У відповідності до пункту 7.2. Додатку 1-8 замовник, у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій, ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку у розмірі, який розраховується за формулою: Пн = Спл1 * Кнорм * Кваг3, де Пн - сума неустойки за невиконання умов додаткової угоди та/або замовлення; Спл1 - ставка плати за використання вагонів перевізника при перевезенні вантажів з узгодженими строками та обсягами, відповідно до погодженого замовлення; Кнорм - показник, який визначається перевізником та публікується в оголошенні; Кваг3 - кількість вагонів, що недовантажені замовником.

6.16. Пунктом 7.3. Додатку 1-8 передбачено, що у разі наявності на особовому рахунку замовника достатньої суми коштів для сплати неустойки, сплата неустойки замовником здійснюється шляхом списання перевізником грошових коштів з особового рахунку замовника в останній календарний день кожного місяця із сум грошових коштів, перерахованих замовником для виконання грошового зобов`язання за договором, та факт списання такої неустойки відображається перевізником в інформаційному повідомленні в особовому рахунку замовника і підтверджується зведеною відомістю. У разі відсутності на особовому рахунку замовника достатньої кількості сум грошових коштів для сплати неустойки, неустойку має бути сплачено замовником не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, шляхом внесення грошових коштів на особовий рахунок замовника для виконання грошового зобов`язання за договором.

6.17. Судами встановлено, що позивач разом з іншими підприємствами у жовтні 2020 року звертався до відповідача з проханням на підставі частини другої статті 634 Цивільного кодексу України розірвати Додаток 1-8 до договору на тій підставі, що умови Додатку 1-8 містять умови, явно обтяжливі для позивача.

6.18. Відповідач листом від 12.11.2020 №ЦТЛ-19/1765 надав відмову з посиланням на те, що за жовтень місяць 2020 року загальне виконання становить 82,17% і порядок припинення послуги встановлений в пункті 4.1.3. Додатку 1-8.

6.19. В подальшому позивач звернувся до відповідача з листом від 26.11.2022 вих. № 180, у якому просив припинити умови договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним в частині надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (Додаток 1-8) з 31.12.2020 без застосування до замовника штрафних санкцій.

6.20. У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 18.12.2020 № ЦТЛ-19/2013 повідомив про необхідність дотримання умов пункту 4.1.3 додатку № 1-8 до договору перевезення, згідно з яким замовник має право відмовитись від погодженого замовлення (скасувати замовлення), повідомивши про таке перевізника шляхом направлення йому повідомлення про скасування замовлення (за формою відповідно до додатку 1-15 до договору перевезення) не пізніше ніж за три робочих дні до дати скасування замовлення в порядку, визначеному цим додатком до договору перевезення, при цьому замовник зобов`язаний сплатити неустойку за весь невикористаний строк на обсяг перевезень, зазначений у погодженому замовленні, передбаченому розділом 7 цього додатку до договору перевезення.

6.21. Згідно з Актом наданих послуг № 2-8210257/2020-06 від 31.12.2020 відповідачем нараховано позивачу неустойку за не реалізацію погодженого обсягу перевезень згідно з Додатком 1-8 в грудні 2020 року у розмірі 551880,00 грн, в рахунок якої списано 79 662,20 грн, які обліковувались на особовому рахунку позивача.

6.22. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що дія додатку 1-8 була припинена 31.12.2020 у зв`язку з направленням позивачем відповідачу повідомлення про припинення в односторонньому порядку додатку 1-8 на підставі пунктів 12.2, 12.4 Договору. Позивач зазначає, що з 31.12.2020 не замовляв і не отримував від відповідача послуг на підставі Додатку 1-8.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №910/7310/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуюча, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/7310/23 за касаційною скаргою Товариства у на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.

8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.4. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, Товариство у касаційній скарзі, зокрема, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушення судами норм процесуального права, зокрема статей 11, 13, 236 ГПК України, а саме прийняття рішень без повного, об`єктивного, належного дослідження всіх обставин справи та надання їм належної правової оцінки без дослідження зібраних у справі доказів та без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 01.02.2022 у справі № 910/1305/21.

8.5. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.6. При цьому, колегія суддів зазначає, що саме скаржники у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

8.7. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.8. Водночас наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали б бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд першої чи апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.10. Що ж до визначення подібних правовідносин як за пунктом 1, так і за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.11. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.12. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.12. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.14. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.16. Предметом розгляду у справі №910/1305/21 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транско" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення неустойки та визнання відсутнім права), на яку посилається скаржник, було:

- стягнення передоплати, списаної у безспірному порядку в рахунок сплати неустойки;

- визнання відсутнім права на неустойку (штраф, пеню) за не реалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами на підставі додатку 1- 8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, з посиланням на положення статей 11, 14, 16, 548, 651, 653, 1212 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач на підставі договору перевезення нарахував позивачу штраф, в рахунок якого списав грошові кошти, проте, таке нарахування та списання є неправомірними.

8.16.1. У цій справі суди встановили, що позивач, бажаючи припинити правовідносини за додатком 1- 8 до договору перевезення від 24.03.2020 в частині надання послуги довгострокових вагонів, 20.11.2020 надіслав Товариству засобами поштового зв`язку інформаційне повідомлення про часткову односторонню відмову від договору, в якому (повідомленні) на підставі пункту 12.4 договору перевезення зазначив про припинення дії спірного додатку з 30.11.2020 та припинення з вказаної дати всіх зобов`язань за додатком 1-8, у тому числі, зобов`язання замовника щодо навантаження власних вагонів перевізника відповідно до замовлення. Починаючи з грудня 2020 року Компанія не замовляла і не отримувала від Товариства послугу довгострокових вагонів, продовжуючи при цьому користуватися послугою короткострокових вагонів, яка надається відповідачем на загальних умовах договору перевезення від 24.03.2020.

8.16.2. У постанові від 01.02.2022 у справі №910/1305/21 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог та визнано відсутнім право АТ "Українська залізниця" на нарахування та списання неустойки (штрафу, пені), нарахованої ТОВ "Компанія Транско" за не реалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами на підставі додатку 1-8 до договору перевезення від 24.03.2020, а в іншій частині у задоволенні позову відмовлено, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що 1) поняття "додаткові умови" у договорі перевезення вживається лише в контексті розділу 9 цього договору, який якраз містить назву "додаткові умови", проте, оскільки вказаним розділом договору не передбачено жодних положень щодо порядку надання послуги довгострокових вагонів та припинення дії договору в цілому або його додатків, то пункт 12.4 договору перевезення містить положення щодо припинення в односторонньому порядку дії саме відповідного додатку до договору; 2) договір перевезення та додатки до нього укладено в електронній формі шляхом приєднання позивача до його умов, а його редакцію опубліковано АТ "Українська залізниця" на власному веб-сайті, тому в розумінні статей 633, 634 ЦК України такий договір є публічним договором приєднання; 3) оскільки передбачені статтею 213 ЦК України правила не дозволяють визначити справжній зміст пункту 12.4 договору перевезення (щодо припинення дії окремих його положень), а положення цього договору та додатків до нього розроблено безпосередньо перевізником і розміщено на веб-сайті АТ "Українська залізниця", то у такому випадку можливим є застосовування принципу тлумачення "contra proferentem", суть якого полягає в тому, що слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party) (висновок щодо необхідності застосування вказаного принципу тлумачення викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/16011/17, від 20.05.2019 у справі №911/1366/18, від 30.07.2019 у справі №910/14179/18); 4) у пункті 4.1.3 Додатку 1-8 до договору перевезення йдеться про скасування певного (конкретного) погодженого замовлення, здійсненого на виконання спірного додатку щодо певної (конкретної) послуги, тоді як в пункті 12.4 договору йдеться про можливість припинення в односторонньому порядку Додатку № 1-8 до договору в цілому.

8.16.3. Отже, підставою для припинення дії спірного Додатку 1-8 до договору був пункт 12.4 договору, на який посилався позивач як на підставу позову та надав відповідні докази.

8.17. Предметом позову у справі №910/9525/19, на яку також посилається скаржник, є тлумачення умов пункту 4.2 договору про спільне використання аеродрому Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів», зокрема, що безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних сил України та Міноборони здійснюється шляхом надання послуги зліт-посадки повітряного судна.

8.17.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем виник спір у результаті різного трактування пункту 4.2 договору, у якому передбачено, що позивач безкоштовно забезпечує прийом та випуск державних повітряних суден Збройних сил України та Міноборони (у тому числі повітряних суден підприємств Міноборони, крім тих, які здійснюють комерційну діяльність).

8.17.2. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 18.03.2021, наголосив на тому, що підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами договору щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всього договору або його частини, що не дає змоги з`ясувати дійсного змісту договору / умов договору, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його наміру, при цьому тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору. Отже, при вирішенні питання щодо тлумачення умов договору суду необхідно встановити наявність між сторонами договору спору, перевірити та встановити, в чому полягає порушення прав позивача і чи дійсно є обставини, на які посилається позивач, достатніми підставами для застосування статті 213 ЦК України.

8.17.3. Крім того, Верховний Суд вказав на те, що зважаючи на строк дії договору (з 12.03.2009), суди попередніх інстанцій у цій справі мали б насамперед встановити факт виконання договору сторонами в частині, яку просить розтлумачити позивач, прийняття виконання договору сторонами, та з`ясувати, чи не призводить таке тлумачення до зміни умов договору та створення нових його умов, крім того, чи є тлумачення договору (його пункту) у цій конкретній справі належним способом захисту. Враховуючи приписи статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог залежить від наявності (доведеності) такої сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

8.17.4. Отже, предметом позову у вказаній справі є тлумачення умов договору.

8.18. Предметом позову у справі № 910/7310/23, яка переглядається, є визнання відсутнім права та зобов`язана внести зміни до особового рахунку.

8.18.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позовні вимоги про визнання відсутнім права Залізниці на нарахування та списання неустойки, нарахованої Товариству за не реалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами на підставі додатку 1-8 до договору перевезення, починаючи з 31.12.2020, є безпідставними, оскільки дія додатку 1-8 не була припинена позивачем з 31.12.2020.

8.18.2. Дослідивши зміст листа від 26.11.2020 № 180, на який посилався позивач як на доказ припинення ним в односторонньому порядку додатку 1-8 на підставі пунктів 12.2, 12.4 Договору, місцевий господарський суд зазначив таке:

- позивач у листі від 26.11.2020 № 180 зазначає: "Згідно з п. 12.2 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, Договір або окремі його умови щодо певних послуг припиняються за угодою сторін. Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. 652 ЦК України, принципом справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України), просимо припинити умови Договору, укладеного ТОВ "Оссойо" (Замовник) та АТ "Українська залізниця" (Перевізник), про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом в частині надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Перевізника (Додаток 1-8) з 31.12.2020 р., без застосування до Замовника жодних штрафних санкцій.";

- вказаний лист позивача від 26.11.2020 № 180 не містить посилання на пункт 12.4 договору, як і не містить посилання на одностороннє припинення додатку 1-8;

- навпаки, у вказаному листі позивач посилається на пункт 12.2 Договору, який містить 3 випадки припинення щодо певних послуг: за згодою сторін; за ініціативою однієї із сторін; з підстав, визначених законодавством;

- однак, як вбачається з листа від 26.11.2020 №180, з усіх трьох випадків, встановлених пунктом 12.2 Договору, позивач обрав саме за згодою сторін.

8.18.3. З урахуванням встановлених обставин щодо змісту листа позивача від 26.11.2020 № 180, місцевий господарський суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави стверджувати, що вказаний лист позивача є повідомленням про припинення в односторонньому порядку додатку 1-8 на підставі пунктів 12.2, 12.4 Договору, адже позивач обрав саме за згодою сторін.

8.18.4. Крім того, суд першої інстанції встановив, що після направлення листа від 26.11.2020 № 180 позивач продовжував замовляти послуги на підставі додатку 1-8, зокрема в січні 2021 року, що підтверджується відповідними відмітками у залізничних накладних (графа 7): №№3470496, 34765792, 34767228, 34760272, 34765933 від 05.01.2021, №34756775 від 04.01.2021, №34824102 від 12.01.2021, №№23774158, 24776211 від 06.01.2021, а тому дійшов висновку, дія додатку 1-8 до Договору не була припинена з 31.12.2020.

8.19. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

8.20. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

8.21. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/9525/19, оскільки означена справа та справа, що переглядається є неподібними з точки зору спірних правовідносин ні за предметом розгляду (тлумачення умов договору та визнання відсутнім права на нарахування та списання неустойки тощо), ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням, а також характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників.

8.22. Касаційна інстанція також відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №910/1305/21, оскільки зазначена постанова Верховного Суду, на висновки щодо застосування норм права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, була прийнята за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази і доводів сторін, тобто, хоча й і у спорі, пов`язаному з визнанням відсутнім права Залізниці на нарахування та списання неустойки нарахованої за не реалізацію погодженого обсягу перевезень з узгодженими строками та обсягами на підставі додатку 1-8 до договору перевезення, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

8.22.1. Зокрема, у наведеній справі, судами встановлено, що позивач надіслав Залізниці засобами поштового зв`язку інформаційне повідомлення про часткову односторонню відмову від договору, в якому (повідомленні) на підставі пункту 12.4 Договору перевезення зазначив про припинення дії спірного додатку з 30.11.2020 та припинення з вказаної дати всіх зобов`язань за додатком 1-8, у тому числі зобов`язання замовника щодо навантаження власних вагонів перевізника відповідно до замовлення, та починаючи з грудня 2020 року, позивач не замовляв і не отримувала від Залізниці послугу довгострокових вагонів, продовжуючи при цьому користуватися послугою короткострокових вагонів, яка надається відповідачем на загальних умовах договору перевезення від 24.03.2020. Втім, у справі, що переглядається, судами встановлено, що лист позивача від 26.11.2020 №180 не містить посилання на пункт 12.4 Договору, як і не містить посилання на одностороннє припинення додатку 1-8, а містить посилання на пункт 12.2 Договору - припинення щодо певних послуг за згодою сторін, а також після направлення листа позивач продовжував користуватись послугою на підставі додатку 1-8.

8.23. Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

8.24. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постанові Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, зокрема листа позивача від 26.11.2020 №180.

8.25. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

8.26. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

8.27. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

8.28. Верховний Суд вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

8.29. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №910/9525/19, від 01.02.2022 у справі №910/1305/21, на які посилається Товариство у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/7310/23.

8.30. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.31. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/7310/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою Товариства.

8.32. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України за касаційною скаргою Заводу, Верховний Суд зазначає таке.

8.34. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.35. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.36. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

8.37. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою Товариства з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині та відсутність подібності правовідносин. А тому, доводи касаційної скарги Товариства в цій частині не знайшли свого підтвердження, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору.

8.38. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги Товариства у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

8.39. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

8.40. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

8.41. Доводи Залізниці, викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

8.42. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.43. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.44. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.45. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.46. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8.47. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі №910/7310/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі №910/7310/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі №910/7310/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець