Постанова

від 11.06.2024 по справі 199/5350/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5198/24 Справа № 199/5350/23 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л.Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дніпропетровський завод прокатних валків» про стягнення заробітної плати за час простою не з вини працівника, із розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

29 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування посилався на те, що з 24.07.2019 року перебуває у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Дніпропетровський завод прокатних валків» на посаді плавільника металу та сплавів п`ятого розряду плавільного відділення вальцеливарного цеху.

Згідно з витягом зі штатного розкладу позивач має тарифну ставку за годину у розмірі 47,25 грн.

У зв`язку із військовою агресією відповідач наказом №100-лс від 24.02.2022 року по підприємству встановив простій із 24.02.2022 року до закінчення дії обставин, які створюють загрозу життю та здоров`ю працівників; працівникам, які підпадають під дію простою, наказано нарахувати заробітну плату із розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки, встановленого працівникові розряду (окладу).

Позивачеві у березні 2022 року було нараховано та виплачено заробітну плату із розрахунку двох третин тарифної ставки. У квітні місяці 2022 року ніяких виплат не надходило. Із травня по серпень 2022 року відповідач нарахував та виплатив заробітну плату.

У липні 2022 року позивача повідомлено про встановлення простою у зв`язку із суттєвим зниженням обсягів виробництва і неможливістю в наявних умовах забезпечити нормальну поточну діяльність підприємства, та починаючи із 01 серпня 2022 року відповідач не буде нараховувати та не буде виплачувати заробітну плату із розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки, встановленого працівникові розряду (окладу).

Просив стягнути із АТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» на свою користь заробітну плату за час простою за періоди: квітень 2022 року, із вересня 2022 року по червень 2023 року у розмірі 62622 грн., а також моральну шкоду у розмірі 100000 грн. та судові витрати.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, скасувати накази про призупинення трудового договору та звільнення з позивачем,стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та витрати на правничу допомогу. Ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вважає, що судом першої інстанції не надано оцінки представленим доказам. З наказами про призупинення з позивачем трудового договору, а також встановлення 8-годинного неповного робочого тижня позивача не ознайомлювали. Акт про відмову працівників виходити на роботу від 29.08.2022 року є безпідставним та незаконним.

Бойові дії на території відповідача не велися,а тому не було підстав для призупинення трудового договору та невиплати суми простою чи середньої заробітної плати. Висновки суду про те, що відповідач не здійснював свій основний вид діяльності і виробничий процес був зупинений не відповідає дійсності.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 162622 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог,суд першої інстанції виходив із того, що позивач не знаходився в простої у період роботи на підприємстві, а знаходився в стані призупинення дії трудового договору із квітня 2022 року до 15 травня 2022 року, відповідно при такому призупиненні дії трудового договору заробітна плата не виплачується, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь двох третин заробітної плати від тарифу за період за період: квітень 2022 року, із вересня 2022 року по червень 2023 року у розмірі 62622 грн. є необґрунтованими.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Висновок суду підтверджується встановленим обставинами. Судом першої інстанції встановлено, що наказом №100-лс від 24.02.2022 року був встановлений простій на підприємстві з 24 лютого 2022 року, який виник не з вини працівника та зумовлений загрозою життю та здоров`ю працівникам у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, з виплатою заробітної плати не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду.

Наказом №105-лс від 01.04.2022 року було припинено простій з 01 квітня 2022 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що на підприємстві був встановлений простій із 22 лютого 2022 року по 01 квітня 2022 року.

Наказом №106-лс від 01.04.2022 року було призупинено дію трудового договору з позивачем із 01.04.2022 року до відновлення можливостей роботи або закінчення воєнного стану.

Наказом №114-лс від 11 травня 2022 року було поновлено з 16.05.2022 року дію трудового договору із позивачем.

У період із 16 травня 2022 року по 31 серпня 2022 року позивач виконував свої посадові обов`язки, що підтверджується нарахуванням та виплатою заробітної плати і не оспорюється позивачем.

Згідно акту від 29 серпня 2022 року ОСОБА_1 під час виклику на роботу в телефонному режимі відмовився виходити на робочу зміну з поясненням про малу заробітну плату та що знайшов іншу роботу.

Судом правильно встановлено, що оголошення підприємством простою не з вини працівника та призупинення дії трудового договору узгоджувалося з положеннями до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»,

Встановлено, що позивач із вересня 2022 року по червень 2023 року на роботу не виходив, простій у цьому періоді не оголошувався,а тому суд першої інстанції правильно зазначив, що підстави для нарахування оплати праці за цей період згідно зі ст.113 КЗпП України були

відсутні, оскільки оплата праці проводиться працівникові завиконану нимроботу,доказів того,що позивачв цейперіод працювавне надано.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вважав,що йому повинна бути виплачена заробітна плата за час простою за періоди: квітень 2022 року, із вересня 2022 року по червень 2023 року. Однак належних та допустимих доказів того, що в зазначений позивачем період мав місце простій не з вини працівників, який відповідач повинен йому оплатити, позивачем не надано і не спростовано доказів відповідача про те, що з вересня 2022 року по червень 2023 року на підприємстві простій не оголошувався, а з 01.04.2022 року по 15.05.2022 року було призупинено дію трудового договору і в цей період заробітна плата за рахунок підприємства не виплачувалася. Накази щодо оголошення простою позивачем не оскаржувалися.

Так як суд першої інстанції дійшов висновку про те, що порушення прав позивача невиплатою заробітної плати встановлено не було, то і правильно відмовив в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати накази про призупинення трудового договору та звільнення, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та витрати на правничу допомогу.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При зверненнідо судуз позовноюзаявою позивачпросив стягнути із АТ «Дніпропетровський завод прокатних валків» на свою користь заробітну плату за час простою за періоди: квітень 2022 року, із вересня 2022 року по червень 2023 року у розмірі 62622 грн., а також моральну шкоду у розмірі 100000 грн. та судові витрати.

Інших позовнихвимог позивачне заявляв.Суд першоїінстанції розглянувсправу умежах заявленихпозивачем вимогі напідставі доказів,поданих учасникамисправи. Вимоги щодо оскарження наказів про призупинення трудового договору та звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачем в суді першої інстанції не заявлялися ,а тому судом не розглядалися. За таких обставин у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та скасування наказів про призупинення трудового договору та звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі вимоги не були предметом судового розгляду.

Посилання на те, що акт про відмову працівників виходити на роботу від 29.08.2022 року є безпідставним та незаконним не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки спростовуються встановленими обставинами. На спростування зазначеного акту та викладених в ньому обставин позивачем не надано будь-яких доказів.

Доводи про те, що бойові дії на території відповідача не велися,а тому не було підстав для призупинення трудового договору та невиплати суми простою чи середньої заробітної плати, не можуть бути прийнятими до уваги. Законом України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану»зазначено,що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України"Про правовий режим воєнного стану".

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбаченихстаттями43,44Конституції України.(статя 1 Закону)

Згідно статті 13 Закону призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану.

Таким чином призупинення дії трудового договору пов`язане із введенням воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженогоЗаконом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ,в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Згідно з пунктом 3 вказаногоУказу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30-34,38,39,41-44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У подальшомузаконами Українистрок діївоєнного станув Україніпродовжувався іпродовжує діятидотепер.Та обставина,що безпосередньона територіїпідприємства невелися бойовідії невпливає наприйняття рішенняпро призупиненнядії трудового договору

Інші доводи апеляційної скаргине спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

Статтею 133ЦПК Українивизначено,що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Довитрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, а тому відсутні підстави для вирішення питання щодо відшкодування таких витрат відповідачем, оскільки в даному випадку такі витрати покладаються на позивача.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 162622 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 31 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: