Ухвала

від 11.06.2024 по справі 560/20066/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

Справа № 560/20066/23

11 червня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження клопотання Приватного виконавця Хмельницького обласного округу Банадиги Володимира Васильовича про винесення додаткового судового рішення у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротрейд Логістика" до Приватного виконавця Хмельницького обласного округу Банадиги Володимира Васильовича про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротрейд Логістика" звернулося до суду з позовом до Приватного виконавця Хмельницького обласного округу Банадиги Володимира Васильовича, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця Хмельницького обласного округу Банадиги Володимира Васильовича від 21.02.2023 ВП №71108470 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 218277,48 грн;

- визнати протиправними дії Приватного виконавця Хмельницького обласного округу Банадиги Володимира Васильовича щодо пред`явлення до примусового виконання постанови від 21.02.2023 ВП №71108470 про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 218277,48 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, яка постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року залишена без задоволення.

02 травня 2024 року на адресу суду надійшла заява відповідача про ухвалення додаткової постанови, якою здійснити розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи та доводи заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-четвертою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

В свою чергу, судова колегія враховує, що відповідно до п.7 ч.1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначені приписами Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приписами ч.1 ст. 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.

Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Відтак, беручи до уваги те, що приватний виконавець уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень, останній в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України підпадає під поняття «суб`єкт владних повноважень», а саме є іншим суб`єктом при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.07.2021 р. у справі № 380/9335/20, де Суд дійшов висновку, що в силу положень статті 16 Закону №1403-VIII, приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якої поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Таким чином, судова колегія резюмує, що у спірних правовідносинах приватний виконавець виконавчого округу Хмельницької області Банадига В.В. є суб`єктом владних повноважень.

Зміст положень щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України є загальними правилами компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Тобто витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи.

Такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаний із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, у статтях 140-142 КАС України законодавцем визначено спеціальні (окремі) обставини за яких здійснюється розподіл чи повернення судового збору.

Зокрема статтею 140 КАС України визначено, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Таким чином, стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкт владних повноважень чи особа), на думку Суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 Кодексу адміністративного судочинства України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Аналогічний висновок щодо тлумачення цих норм процесуального закону викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2022 року у справі №826/16473/15. Підстави для відступу від вказаного висновку відсутні.

Отже, враховуючи всі вищевикладені обставини та наведені норми права, колегія суддів доходить до переконання, що заява відповідача - Приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області - Банадиги В.В., про ухвалення додаткової постанови та здійснення розподілу судових витрат на оплату правничої допомоги, які сторона понесла у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 252, 310, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити в задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги Володимира Васильовича про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.