Постанова

від 06.06.2024 по справі 509/5822/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1626/24

Справа № 509/5822/21

Головуючий у першій інстанції Кочко В.К.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дришлюка А.І., Сегеди С.М.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю представника позивача - Масловського І.М. ,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Масловського Ігоря Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року за позовом адвоката Масловського Ігоря Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОвідійСтройсервіс», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю чоловіка, -

в с т а н о в и в:

23 жовтня 2021 року адвокат Масловський Ігорь Миколайович в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОвідійСтройсервіс» (- далі ТОВ «ОвідійСтройсервіс»), ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю чоловіка, у якому просив суд стягнути з відповідачів солідарно грошові кошти в сумі 67 188, 68 гривень матеріальної шкоди та 300 000 гривень моральної шкоди, обґрунтовуючи вимоги тим, що позивачка ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 . ОСОБА_4 за фахом був електриком та надавав послуги фізичним та юридичним особам з монтажу, ремонту та технічного обслуговування електричних систем, обладнання, тощо. 11 вересня 2020 року та 14 вересня 2020 року директор ТОВ «ОвідійСтройсервіс» ОСОБА_3 домовлялась із ОСОБА_4 для виконання робіт з ремонту пульту управління вантажопідйомного козлового крану, який розміщений на території відповідача - ТОВ «ОвідійСтройсервіс». 13 вересня 2020 року ОСОБА_4 здійснив закупівлю необхідних частин пульту управління вантажопідйомного козлового крану. 14 вересня 2020 року ОСОБА_4 піднявся на вантажопідйомний козлового крану а відсутністю будь-яких страхувальних засобів чи пристроїв, здійснив ремонт електродвигуна пульту управління вантажопідйомного козловий кран та обстеження електричної системи, зокрема перевірив справжність та цілісність електричних дротів. Під час перевірки справності пульту управління крану та запуску системи крану, він почався рухатись, в результате чого ОСОБА_4 впав з висоти. Внаслідок падіння ОСОБА_4 отримав численні ушкодження від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. У зв`язку зі смертю чоловіка позивачка витратила на поховання свого чоловіка, ритуальні послуги та обряду, спорудження надгробного пам`ятника 67 188, 68 грн: поховання (16.09.2020) - 11 500 грн, поховальний одяг - 5 000 грн, поминальний обід (17-18.09.2020) - 38 303,68 грн, поминальний обід 40 днів (24.10.2020) - 12 385,00 грн, а також позивачці була завдана моральна шкода, яку вона оцінила у 300 000 грн.

14 січня 2021 року адвокат Адабаш Світлана Аксентіївна в інтересах відповідача ОСОБА_3 надала суду відзив на позовну заяву, у якій проти задоволення позову заперечувала та просила суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_4 в трудових відносинах з ТОВ «ОвідійСтройсервіс» не перебував, а був працівником Овідіопольського районного споживчого товариства, тому стаття 237-1 КЗпП України до цих правовідносин не застосовується, що стосується застосування статей 1167, 1168 ЦК України, то вони не можуть бути підставою для стягнення з відповідача ОСОБА_3 грошових коштів, оскільки 14 вересня 2020 року подія сталася не в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, а в результаті умисної грубої необережності ОСОБА_4 , що відповідно до положень ч. 5 статті 1187 ЦК України виключає відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки. Документально причини такої необережності (умисної чи випадкової) встановлені не були, про що свідчить Лікарське свідоцтво про смерть №378 від 15.09.2020, в якому зазначено, що намір падіння з висоти не визначений, обставини, при яких відбулася травма, не відомі. Докази, якими позивачка обґрунтовує свої витрати є неналежними, недостатніми та недопустимими. На підтвердження витрат позивачка не надала належні платіжні документи, надані накладні не відносяться до розрахункових документів, а тому не можуть бути прийти судом як доказ, окрім того, правовідносини з суб`єктом підприємницької діяльності мають бути врегульовані договором і всі витрати можуть випливати лише з договірних правовідносин. Чеки, які надані позивачкою на підтвердження витрат на лікування не мають підґрунтя у вигляді призначень лікаря. Що стосується вимоги про відшкодування моральної шкоди, то сума на яку розраховує позивачка в розмірі 300 000 грн та необґрунтована належними доказами, тому задоволенню не підлягає.

17 січня 2021 року адвокат Деменчук Дмитро Анатолійович в інтересах відповідача, ТОВ «ОвідійСтройсервіс», надав суду відзив на позовну заяву, у якій проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що директор підприємства ОСОБА_3 ніяких угод на ремонт вантажопідйомного козлового крану, який знаходився на території підприємства з ОСОБА_4 не підписувала. 14 вересня 2020 року ОСОБА_4 за своєї ініціативою прибув до підприємства та вирішив провести якісь дії з краном для чого взяв спеціальне спорудження (пояс). На час події ОСОБА_4 був енергетиком ІV групи і неодноразово навчався з техніки безпеки, в трудових відносинах з ТОВ «ОвідійСтройсервіс» не перебував. Вантажопідйомний козловий кран, який знаходиться на території підприємства не є власністю підприємства, не перебував на балансі підприємства та залишився на території ще з часі СРСР. Подія, яка сталася 14 вересня 2020 року трапилась внаслідок грубої необережності ОСОБА_4 .. Отже, підстав для задоволення позову немає.

Позивач ОСОБА_2 та її представник, адвокат Масловький Ігор Миколайович у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлялись належним чином.

Відповідачі ТОВ «ОвідійСтройсервіс» та ОСОБА_3 та їхні представники, відповідно адвокат Демчук Дмитро Анатолійович та адвокат Адабаш Світлана Аксентіївна, у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлялись належним чином та завчасно.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області 11 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «ОвідійСтройсервіс», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Масловський Ігор Миколайович в інтересах позивача ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

В судове засідання, призначене на 06 червня 2024 року об 14 год 30 хв з`явились: представник позивача - Масловський І.М. , інші сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Одеським апеляційним судом отримано клопотання представника відповідача - Адабаш С.А. про відкладення розгляду справи у зв`язку з її сімейними обставинами.

Однак, розглянувши вказане клопотання, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність відкладення розгляду справи та відмовляє в задоволенні клопотання, оскільки на його підтвердження не надано жодного доказу.

Згідно ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Так, апеляційна скарга адвоката Масловського Ігоря Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року тривалий час знаходиться в провадженні Одеського апеляційного суду, а саме з червня 2023 року, тому відповідач та його представник - адвокат Адабаш С.А. мали достатньо часу, в разі необхідності та достатньої зацікавленості в розгляді справи, в повній мірі реалізувати свої процесуальні права з доведення своєї правової позиції по справі.

Апеляційним судом також враховується, що адвокат Адабаш С.А. приймала участь в судових засіданнях апеляційного суду, де надавала пояснення щодо суті справи.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату судового засідання учасників справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, матеріали кримінального провадження №12020160380001322 від 15 вересня 2020 року за фактом смерті ОСОБА_4 , та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням і зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.

Згідно частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 вересня 2020 року ОСОБА_4 , перебуваючи на території ТОВ «ОвідійСтройсервіс» забрався на вантажопідйомний кран, якій перебував на території підприємства та впав з крану. Після падіння ОСОБА_4 отримав пошкодження не сумісні з життям та 15 вересня 2020 року помер в лікарні смт. Овідіополь.

Відповідно до висновку експерта №378 від 12.10.2020 смерть ОСОБА_4 настала від отриманої політравми.

15 вересня 2020 року слідчим Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області інформація щодо загибелі ОСОБА_4 була внесена в ЄРДР за №12020160380001322 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

21 вересня 2020 року слідчим Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області винесено постанову про закриття кримінального провадження №12020160380001322 від 15 вересня 2020 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутністю події кримінального правопорушення.

Постанова слідчого від 21 вересня 2020 року потерпілими не оскаржувалась, та є чинною.

У постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15 (провадження №61-37654св18) зазначено, що володілець джерела підвищеної небезпеки, на якого законом покладений обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили, доводить, що потерпілий передбачав, бажав чи свідомо допускав настання дії зі смертельним наслідком.

Виходячи з норм чинного законодавства, для стягнення моральної та матеріальної шкоди, як завдана джерелом підвищеної небезпеки обов`язково необхідно встановити: належність цього джерела підвищеної небезпеки, чи є майнова та моральна шкода наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, і вина фізичної особи встановлена - вироком суду, постановою, які набрали законної сили, виходячи з положень частини 2 статті 1167 ЦПК України необхідно встановити причинний зв`язок між діями особи яка завдала шкоду та ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, що є ОБОВ`ЯЗКОВОЮ вимогою для відшкодування моральної шкоди, для стягнення майнової шкоди необхідно встановити протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

На час події, тобто 14 вересня 2020 року, директором ТОВ «ОвідійСтройсервіс» була відповідачка ОСОБА_3 .. З 27 квітня 2021 року ОСОБА_3 не є керівником підприємства.

ОСОБА_3 не надавала та не підписувала з ОСОБА_4 будь-яких угод щодо ремонту козлового крану.

На час події ОСОБА_4 був енергетиком IV групи і неодноразово навчався з техніки безпеки. Крім того, на 14 вересня 2020 року ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з Овідіопольським районним споживчим товариством.

Вантажопідйомний козловий кран, який знаходився на території ТОВ «ОвідійСтройсервіс» не є власністю підприємства, не був на балансі підприємства та залишився на території ще з часів СРСР.

Відповідно до вищезазначеного вимоги про стягнення майнової та моральної шкоди не можуть бути задоволені так як подія з ОСОБА_4 не є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, і вина фізичної особи - ОСОБА_3 не встановлена - вироком суду, постановою, які набрали законної сили.

Крім того, виходячи з положень частини 2 статті 1167 ЦПК України не встановлений причинний зв`язок між діями ОСОБА_3 та ушкодженням здоров`я або смертю ОСОБА_4 , що є обов`язковою вимогою для відшкодування моральної шкоди.

Також не має підстав вважати, що ОСОБА_3 діяла протиправно; відсутній причинний зв`язок між діями ОСОБА_3 та шкодою. Позивач не надав суду доказів які б спростовували ці висновки.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачкою ОСОБА_2 доведено належним чином підстави позову, а саме те, що їй, як дружині загиблого ОСОБА_4 , має бути відшкодована моральна шкода, завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, володільцем якого є відповідач, ТОВ «ОвідійСтройсервіс». Й, навпаки, відповідачами не виконаний обов`язок доведення того, що ТОВ «ОвідійСтройсервіс» не є володільцем вантажопідйомного козлового крану, який розміщений на території цього підприємства, не доведений умисел потерпілого або наявності непереборної сили, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

В порушення положень статей 264, 265 ЦПК України суд першої інстанції не надав у судовому рішенні мотивованої оцінки кожному аргументу, наведеному позивачем щодо наявності підстав для задоволення позову.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 з 09 листопада 1991 року.

Матеріалами кримінального провадження №12020160380001322 від 15 вересня 2020 року за фактом смерті ОСОБА_4 , зокрема, показаннями свідка ОСОБА_3 , доведено, що внаслідок домовленості директора ТОВ «ОвідійСтройсервіс» ОСОБА_3 домовилась з ОСОБА_4 на виконання робіт з ремонту пульту управління вантажопідйомного козлового крану, який розміщений на території ТОВ «ОвідійСтройсервіс», останній 14 вересня 2020 року піднявся на вантажопідйомний козловий кран та під час перевірки справності пульту управління крану та запуску системи крану, він почався рухатись, в результаті чого ОСОБА_4 впав з висоти. Внаслідок падіння ОСОБА_4 отримав численні тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Володільцем джерела підвищеної небезпеки - вантажопідйомного козлового крану, який розміщений на території ТОВ «ОвідійСтройсервіс», є вказане підприємство, що не спростовано відповідачами належними та допустимими доказами, а тому це товариство зобов`язане відшкодовувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, яким воно володіє

Колегія суддів вважає, що померлий ОСОБА_4 при виконанні робіт на вказаному вантажопідйомному козловому крані знехтував правилами техніки безпеки, що свідчить про те, що груба необережність потерпілого стала причиною смертельного травмування ОСОБА_4 ..

Доводи відповідачів, що причиною смертельного травмування ОСОБА_4 став умисел потерпілого не доведений належним чином в судовому засіданні та є припущеннями.

Також у даному випадку відсутні законні підстави для притягнення до цивільно-правової відповідальності директора підприємства ОСОБА_3 , оскільки ТОВ «ОвідійСтройсервіс» як володілець джерела підвищеної небезпеки й самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

У пункті 7 постанови Пленуму «Про деякі, питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз`яснив, що «при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено правила дорожнього руху».

Вирішуючи спір щодо відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №450/4163/18 (провадження №61-69св21), дійшов до наступного правового висновку: «Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі №466/4412/15-ц (провадження №61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі №756/16649/13-ц (провадження №61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі №447/2438/16-ц (провадження №61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі №601/1304/15-ц (провадження №61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі №345/3335/17 (провадження №61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі №742/637/19 (провадження №61-320св20)».

У постанові від 18 березня 2021 року у справі №373/2298/21 (провадження №61-14704св19) Верховний Суд зробив наступний правової висновок: «Отже, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно частини четвертої статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо)…..

Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю чоловіка позивача, оскільки за недоведеності відповідачем факту виникнення такої шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого обов`язок з її відшкодування відповідно до вимог статей 1167, 1187 ЦК України покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки незалежно від його вини.

Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що позивач безсумнівно зазнала моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати чоловіка, однак заявлений розмір моральної шкоди є явно завищеним, тому, враховуючи відсутність вини відповідача, те, що загиблий знехтував правилами безпеки руху, перебував у нетверезому стані, виходячи з принципу розумності і справедливості, обґрунтовано зменшив заявлений ОСОБА_1 розмір такої шкоди з 1 000 000 грн до 200 000 грн.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 18 жовтня 2019 року у справі №352/342/17 (провадження №61-40790св18) та від 27 січня 2021 року у справі №607/15258/19 (провадження № 61-4431св20)».

У пункті 3 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Верховний Суд України роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно частини 3 статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 9 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Верховний Суд України роз`яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Встановлено, що адвокатом Масловським І.М. який діє в інтересах позивачки ОСОБА_2 доведено належним чином, що загибеллю чоловіка позивачки їй завдана моральна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, позивач стверджувала, що загибеллю чоловіка їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку втратою найближчої людини - чоловіка, яка не буде і не може бути відновлена, тяжкими змінами в способах життя, що проявилось в тому, що вона позбавлена його підтримки та допомоги. Вона змушена докласти додаткових зусиль для організації свого житла, її нормальні життєві зв`язки знищені, оскільки її зв`язок і відносини з чоловіком не можуть бути відновлені.

Щодо вимог про відшкодування майнової шкоди, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Частиною першою статті 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

У частинах 1 та 2 статті 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» зазначено, що особа, яка зобов`язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб`єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно договору-замовлення, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно підпункту 1 пункту 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від 29 грудня 2017 року №148, фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно.

Згідно пункту 23 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних інструментів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.

Додані до позовної заяви накладні не відносяться до розрахункових документів та не можуть бути прийняти до уваги у якості належного та допустимого доказу витрат, які понесла позивачку у зв`язку з похованням чоловіка, не надано суду укладені із суб`єктом підприємницької діяльності договори-замовлення на надання ритуальних послуг та проведення поминальних обідів, що свідчить про недоведеність розміру майнової шкоди внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз`яснення Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_2 завдана моральна шкоди смертю чоловіка внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Вона безсумнівно зазнав моральних страждань, зумовлених глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати чоловіка, однак заявлений розмір моральної шкоди є явно завищеним, тому, враховуючи те, що груба необережність потерпілого стала причиною смертельного травмування ОСОБА_4 , який знехтував правилами техніки безпеки, виходячи з принципу розумності і справедливості, необхідно зменшити розмір моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки до 50 000 грн.

Колегія суддів вважає, що зазначений розмір моральної шкоди визначений з врахуванням вимог розумності, виваженості, справедливості, є співмірним із заподіяною шкодою і достатнім для відновлення морального становища позивача.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди є законними, обґрунтованими й підлягають задоволенню частково в розмірі 50 000 грн. Позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди є необґрунтованими й не підлягають задоволенню. Не підлягають задоволенню й позовні вимоги про солідарне стягнення шкоди з ТОВ «ОвідійСтройсервис» та ОСОБА_3 ..

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 137 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статті 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. В решті позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, п.4. ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Масловського Ігоря Миколайович в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов адвоката Масловського Ігоря Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОвідійСтройсервіс», ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю чоловіка, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженої відповідальності «ОвідійСтройсервіс», код ЄДРПОУ 00852660, місце розташування: 67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт Овідіополь, вул. Одеська, 15А, на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, що призвело до смерті чоловіка в розмірі 50 000 гривень.

В решті позовний вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 12 червня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

С.М. Сегеда