Постанова

від 06.06.2024 по справі 496/1349/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/829/24

Справа № 496/1349/20

Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 адвоката Цуркана Ю.В.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлія Анатоліївна про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно в частині, -

в с т а н о в и в:

20 березня 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлія Анатоліївна, про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно в частині, в якому просила суд:

зменшити розмір обов`язкової частки у спадщині відповідачки з 1/4 частини до 1/40 частини від спадкового майна, що складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв.м, житловою площею 29,10 кв.м; - земельної ділянки площею 0,1963 га, кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 11,1832 га, місце розташування якої: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер: 5121083000:01:003:0184, та залишилося після смерті ОСОБА_4 ;

визнати частково недійними та частково скасувати свідоцтва про право на обов`язкову частку у спадщині від 04.10.2019, виданих відповідачці державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлією Анатоліївною у 9/40 частині від спадкового майна, що складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв.м, житловою площею 29,10 кв.м; земельної ділянки площею 0,1963 га, кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 11,1832 га, місце розташування якої: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер: 5121083000:01:003:0184;

визнати за позивачкою, як спадкоємцем за заповітом право власності на 9/40 частин спадкового майна, яке складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв.м, житловою площею 29,10 кв.м; земельної ділянки площею 0,1963 га, кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 11,1832 га, місце розташування якої: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер: 5121083000:01:003:0184.

Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся її чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка до дня смерті проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 мала доньку ОСОБА_5 відповідачку по справі.

ОСОБА_4 мешкала в двокімнатному будинку загальною площею 57,40 кв.м, житловою площею 29,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , що належав останній на праві приватної власності.

Разом із ОСОБА_4 в зазначеному житловому будинку з вересня 2015 року мешкала позивачка ОСОБА_3 , її чоловік ОСОБА_6 , та двоє малолітніх дітей, які займали одну житлову кімнату площею 16,50 кв.м.

У останні роки свого життя які передували смерті, ОСОБА_4 тяжко хворіла, страждала на дисциркуляторну інцефалопатію 3-го ступеню змішаного генезісу (судового, дисметаболічного), цукровий діабет середнього ступеню тяжкості, діабетична полінейропатія, хронічний панкреотит, дифузний кардіосклероз, не одноразово лікувалася на стаціонарі в ТО БЦРБ, самостійно себе обслугувати вона не могла, бо втратила здібності до самообслуговування, тому потребувала постійного стороннього догляду, у зв`язку з чим, з липня 2018 року по день смерті два рази на тиждень її доглядала стороння жінка, якій вона платила за послуги 800 (вісімсот) гривень на місяць, а в інші дні тижня її доглядала ОСОБА_7 ) ОСОБА_8 та її онук ОСОБА_6 - чоловік позивачки.

Крім мізерної пенсії за віком, інших джерел доходів у ОСОБА_4 не було, тому грошей на придбання одягу, харчів, ліків, вкрай не вистачало.

ОСОБА_3 в 2018 році працювала на посаді дільничного кур`єра у Біляївському РЄМ.

Чоловік позивачки ОСОБА_6 працював сантехником на сільськогосподарському підприємстві «Комунхоз» на 1/2 ставки, його зарплата теж була дуже маленька та складала на той час 1 600 гривень.

Таким чином, сім`я Сидоренків також була в скрутному матеріальному становищі, не мала можливості в достатній кількості допомагати бабусі грошовими коштами, бо мають на утриманні двох малолітніх дітей які потребують значних витрат, а тому ОСОБА_4 все одно мала потребу у матеріальній допомозі саме від своєї дочки відповідачки по справі.

На неодноразові звернення, щодо надання допомоги в адресу ОСОБА_4 відповідачка не реагувала, тому позивачка була змушена самостійно займатися доглядом наданням матеріальної допомоги ОСОБА_4 , яка упродовж майже трьох років окрім фізичного болю, спричиненого хворобою, зазнавала душевних страждань у зв`язку з аморальною поведінкою своєї дочки.

Жодного дня за останні 15 років до смерті ОСОБА_4 відповідачка в житловому будинку своєї матері не проживала, житлом забезпечена, бо має своє житло у цьому ж селі за адресою: АДРЕСА_2 .

В період 2008 2014 роки чоловік позивачки ОСОБА_6 своїми коштами та працею реконструював літню кухню, позначену під літерою «В» в технічному паспорті житлового будинку по АДРЕСА_2 . Після реконструкції літня кухня загальною площею 57,8 кв.м, хоча і відноситься до господарських будівель та споруд, але має інженерне обладнання, а саме, водопровід та каналізацію, збудовану піч, збудовані окремі приміщення під кухню-їдальню та житлову кімнату. Таким чином приміщення під назвою «літня кухня» позначена літерою «В» з 2014 року, як і житловий будинок, придатна для постійного проживання не залежно від пори року, та була реконструйована саме з цією метою.

Позивачка ОСОБА_3 , враховуючи складне положення в якому опинилася її сім`я (як фінансово так і відсутність іншого житла, крім того в якому вони мешкають), ще у 2015 році пропонувала відповідачці забрати матір до себе, бо житловий будинок у якому відповідачка мешкає одноособово (дочка ОСОБА_9 хоча і зареєстрована у ньому будинку, але фактично зі своєю сім`єю мешкає в м. Одесі), складається з трьох кімнат, одну з яких була можливість надати бабусі для мешкання, або поселити її у реконструйованій літній кухні, однак будучи обізнаною про стан здоров`я своєї матері та необхідність здійснення догляду за нею, відповідачка ОСОБА_1 знала та розуміла, що її матір потребує утримання, сторонньої допомоги, однак свідомо самоусунулася від надання допомоги та піклування про матір, вважаючи, що це повинна робити позивачка ОСОБА_3 та її чоловік (онук ОСОБА_6 ) бо вони мешкали разом з ОСОБА_4 ..

Таким чином, ОСОБА_4 отримуючи посильну матеріальну допомогу від сім`ї онука, потребувала саме допомоги від дочки відповідачки по справі, яка цю допомогу «мала можливість надати, але свідомо ухилялась від виконання свого обов`язку, як доньки по догляду за матір`ю, не вживала жодних заходів для того, що здійснювати самостійно належний догляд за матір`ю, або зі свого боку забезпечити його у будь-який інший спосіб за свій рахунок.

В свою чергу між донькою ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_4 склалися неприязні стосунки, вони останні три роки не спілкуватися, бо бабуся всяким чином намагалася підтримати онука та його сім`ю, а відповідачка ОСОБА_1 навпаки конфліктувала з сином на ґрунті вкрай негативного особистого відношення до невістки позивачки ОСОБА_3 та поділу спадкового майна після смерті батька ОСОБА_10 .

Вказане, також підтверджується фактом бійки, що вчинили ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_11 (до шлюбу ім`я ОСОБА_12 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 , на подвір`ї житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де проживала позивачка з сім`єю та бабуся ОСОБА_4 .. При цьому причиною бійки було спірне питання щодо розподілу спадкового майна.

В результаті позивачка отримала легкі тілесні ушкодження, а бабуся значне - погіршення здоров`я та підвищення артеріального тиску у зв`язку з психологічною травмою, яку вона отримала в результаті спостереження за побиттям свого онука та його дружини. По даному факту було відкрите кримінальне провадження №12018160250000608.

ОСОБА_1 будучи інвалідом третьої групи загального захворювання отримує пенсію від держави, яка не є єдиним джерелом доходу відповідачки, бо має у власності рухоме та нерухоме майно, яке активно використовується останньою з метою отримання податкових доходів.

Так, ОСОБА_1 у відповідності з довідкою №42 від 26.01.2018 виданою виконкомом Кагарлицької сільської ради Біляївського району Одеської області, має у приватній власності та здає в оренду земельні ділянки, а саме:

масив № НОМЕР_1 земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 5,67 га;

масив № НОМЕР_1 земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 1,9910 га;

масив № НОМЕР_4 земельна ділянка № НОМЕР_5 площею 1,8322 га.

Факт того, що зазначені ділянки відповідачка постійно здавала в оренду та отримувала з цього дохід, вбачається також з рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 лютого 2018 року.

Крім зазначеного ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частину автомобілю марки «ГАЗ 31105-581», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 та свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину зазначеного автомобіля. Зазначений автомобіль знаходиться у повному користуванні відповідачки.

Також відповідачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину автомобілю марки «САЗ 3507», 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 .

Наявність у відповідачки значних заощаджень також підтверджується судовим рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 13 жовтня 2017 року, з якого вбачається, що на вимогу суду, ОСОБА_1 , внесла на депозитний рахунок ТУ ДСА в Одеській області грошову суму, визначену експертним висновком в розмірі 53 240,01 грн і цю обставину остання підтвердила в судовому засіданні.

Таким чином, наявність у ОСОБА_1 рухомого та нерухомого майна, що приносить їй дохід, вказує на те, що відповідачка мала достатньо заощаджень (доходу) не тільки для задоволення нагальних фізіологічних потреб, придбання ліків, оплату комунальних платежів, але і для того, щоб матеріально допомагати та утримувати свою немічну 82 річну матір, яка потребувала її допомоги, але ОСОБА_1 жодним чином свою матір не підтримувала.

Ухилення ОСОБА_1 від надання допомоги спадкодавцеві, яка її потребувала, полягає саме в умисних діях або бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто, ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Своїй дочці ОСОБА_4 забезпечила все необхідне для життя: надала їй освіту, допомогла здобути професію, придбати житло. Але коли мати дійсно мала потребу у матеріальній допомозі, донька їй, нажаль, не надала.

Розуміючи стан речей, та не сподіваючись на добровільну допомогу зі сторони доньки, відповідачки по справі, ОСОБА_4 у липні 2018 року зверталася до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на свою користь. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 17 липня 2018 року було відкрите провадження №2/496/1384/18 у цивільній страві №496/2693/18, але ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, не отримавши від доньки матеріальної допомоги.

За життя ОСОБА_4 , 22 липня 2016 року на випадок своєї смерті склала заповіт на її ім`я ОСОБА_3 , відповідно до якого заповідала їй усе своє майно. 04 жовтня 2019 року в день отримання документів на спадщину їй стало відомо, що на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 . претендує також дочка померлої відповідачка по справі - ОСОБА_1 , яка ніякої участі у похованні своєї матері не приймала. Державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Ю.А. було видано свідоцтва на спадщину на 1/4 частки спадкового майна відповідачці. Позивачка не знала, що відповідачка буде претендувати на спадщину, а тому не повідомила нотаріуса, що буде ставити вимоги про зменшення обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_1 ..

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просить зменшити обов`язкову долю у спадщині відповідачки до 1/40 частини, визнати частково недійними та частково скасувати свідоцтва про право на обов`язкову частку у спадщині від 04.10.2019, виданих відповідачці державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлією Анатоліївною в 9/40 частині від спадкового майна, та визнати за нею (позивачкою) право власності як спадкоємцем за заповітом право власності на 9/40 частину спадкового майна.

20 вересня 2021 року відповідачка ОСОБА_1 та її представник, адвокат Кухаренко Микола Гаврилович надали суду письмові пояснення, у яких позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що батько відповідачки помер у 1998 році і за матір`ю доглядала відповідачка та її чоловік. Мати тоді склала на неї заповіт. В 2010 році відповідачка захворіла, перенесла гіпертонічний криз, втратила працездатність і визнана інвалідом 3-ої групи, неодноразово проходила курси лікування. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер її чоловік і син почав ділити майно. Син почав з нею конфліктувати та хотів поселитись зі своєю сім`єю до її будинку, про те вона цього не дозволила і син з вересня 2015 року оселився в будинку її матері зі своєю дружиною, позивачкою у справі та дітьми, та після її смерті отримали майже всю спадщину. Мати отримувала пенсію 1 787 грн, а відповідачка 1 412 грн. У її матері була велика земельна ділянка, площею 11,8 га. Син і невістка знаходилась з відповідачкою у конфліктних стосунках після смерті її чоловіка, тому до матері її не допускали та не давали з нею спілкуватись. Зайшовши у травні 2018 року до будинку матері син почав її бити, відповідачка потрапила до лікарні. Дізнавшись, що мати склала заповіт на ім`я дружини її сина, позивачки у справі, і тим самим скасувавши заповіт матері на ім`я відповідачки, вона зрозуміла, чому син з невісткою не допускали її до матері і ворожнече ставились до неї (т. 2, а.с. 94-96).

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та її представник, адвокат Цуркан Ю.В. на позовних вимогах наполягали. При цьому пояснили, що вони хотіли проживати в будинку з відповідачкою, про те остання їх до себе не пустила і вони поселились до бабусі чоловіка ОСОБА_13 .. Позивачка допомагала по господарству. Відповідачка знала, що її матір потребувала допомогу, про те її не надавала. Відповідачка здавала в оренду земельну ділянку, що належала її матері, отримувала від цього дохід, має житловий будинок в якому є три кімнати, здавала в оренду власні три земельні ділянки, та мала з них дохід. В її власності також знаходиться автомобіль ГАЗ. Про матеріальне становище відповідачки свідчить також те, що вона вносила на депозит суду грошові кошти у розмірі 50 240 грн у справі про поділ спадкового майна. Відповідачка не утримувала свою матір, якій було 82 роки та потребувала допомоги, після її смерті участі в похованні також не приймала, а тому просять зменшити її обов`язкову долю у спадщині. Після оголошення перерви позивачка та її представник до судового засідання не з`явились, а представник подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Після оголошення перерви відповідачка ОСОБА_1 та її представник, адвокат Кухаренко М.Г. до судового засідання не з`явились, але подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність та про ухвалення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, яких також зазначили, що син відповідачки, ОСОБА_6 , допитаний у якості свідка засвідчив, що у період з 1989 року по 2015 рік за ОСОБА_4 не доглядав, а це робила відповідачка разом з чоловіком, він також підтвердив, що у його бабусі була більша пенсія ніж у неї відповідачки, у бабусі була земельна ділянка близько 13 га, яку він використовував для вирощування сільгосппродукції, використовував її (відповідачки) автомобіль та отримував від нього дохід. Неможливість відповідачки допомагати матері підтверджується документами про її інвалідність, лікування на стаціонарі у лікарні у зв`язку із гіпертонічними кризами та важкими хворобами. Крім цього, позивачка разом із сином ОСОБА_6 не допускали її до матері, заподіяли їй тілесні ушкодження.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області до судового засідання не з`явився, але подав до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлія Анатоліївна про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно в частині задоволено частково.

Суд зменшив розмір обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт серії НОМЕР_8 , виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області 20 травня 1997 року, іпн. НОМЕР_9 ) після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частки до 1/40 частки від спадкового майна, що складається із:

- житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв.м житловою площею 29,10 кв.м господарськими будівлями та спорудами, літери: Блітня кухня, Вгараж, Гсарай, Іцистерна, 13 огорожа, розташованого на земельній ділянці площею 0,1963 гектарів, кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042;

- земельної ділянки площею 0,1963 гектарів, кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки площею 11,1832 гектарів, місце розташування якої: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер: 5121083000:01:003:0184;

визнав частково недійними:

свідоцтво про право на спадщину за законом видане 04 травня 2019 року державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлією Анатоліївною та зареєстроване в реєстрі за №1-1198 на ім`я ОСОБА_1 в 9/40 частині спадкового майна, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв.м, житловою площею 29,10 кв.м, господарськими будівлями та спорудами, літери: Б-літня кухня, В-гараж, Г-сарай, І-цистерна, 1-3 огорожа, розташованого на земельній ділянці площею 0,1963 гектарів, кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042;

свідоцтво про право на спадщину за законом видане 04.10.2019 року державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлією Анатоліївною та зареєстроване в реєстрі за №1-1199 на ім`я ОСОБА_1 в 9/40 частині спадкового майна, що складається з земельної ділянки площею 0,1963 гектарів, місце розташування: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5121083000:02:001:0042;

свідоцтво про право на спадщину за законом видане 04.10.2019 року державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлією Анатоліївною та зареєстрованого в реєстрі за №1-1200 на ім`я ОСОБА_1 в 9/40 частині спадкового майна, що складається з земельної ділянки площею 11,1832 гектарів, місце розташування: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 5121083000:01:003:0184;

визнав за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт серії НОМЕР_10 , виданий Болградським РС ГУ ДМС України в Одеській області 26 серпня 2015 року, іпн. НОМЕР_11 ) в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 9/40 частину спадкового майна, а саме:

житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв.м житловою площею 29,10 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, літери: Блітня кухня, Вгараж, Гсарай, Іцистерна, 13 огорожа, розташованого на земельній ділянці площею 0,1963 гектарів, кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042;

земельну ділянку площею 0,1963 гектарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042;

земельну ділянку площею 11,1832 гектарів, що знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер: 5121083000:01:003:0184;

стягнув з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт серії НОМЕР_8 , виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області 20.05.1997 року, іпн. НОМЕР_9 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт серії НОМЕР_10 , виданий Болградським РС ГУ ДМС України в Одеській області 26 серпня 2015 року, іпн. НОМЕР_11 )судові витрати у розмірі 6 012 грн 04 коп., які складаються із: судового збору 3 012 грн 04 коп. та витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлія Анатоліївна про часткове скасування свідоцтва про право власності залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Ю.А. в судове засідання до апеляційного суду не з`явилась про розгляд справи повідомлена належним чином та завчасно. Крім того, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи, а саме третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та адвоката Цуркан Юрія Васильовича в інтересах позивача ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5ЦПК Українипередбачено,що, здійснюючиправосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (стаття 1222 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця, в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України розмір обов`язкової частки у спадщини може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 1301 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18) зроблено висновок, що «у статті 1301 ЦК України підставою визнання свідоцтва недійсним передбачено відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_12 (т. 1, а.с. 15).

З разового доручення №951160116029/100 вбачається, що ОСОБА_3 отримала допомогу на поховання ОСОБА_4 в розмірі 3 574 грн 14 коп. (т. 1 а.с. 39), що підтверджує ту обставину, що саме позивачка здійснювала догляд та поховання ОСОБА_4 ..

За життя, 22 липня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким вона на випадок смерті зробила розпорядження, та все своє майно заповідала ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 38).

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно та технічного паспорту вбачається, що ОСОБА_4 належав житловий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв.м, в тому числі житловою 29,10 кв.м, з двома житловими кімнатами (т. 1, а.с. 16-18).

Позивачка разом з чоловіком та двома неповнолітніми дітьми проживають у вказаному будинку з вересня 2015 року, а зареєстровані в ньому з 21.07.2016 (т. 1, а.с. 19).

Зазначене свідчить про те, що позивачка маючи сім`ю в чотири особи проживала з бабусею чоловіка у двох житлових кімнатах.

Після смерті ОСОБА_4 , позивачка як спадкоємець за заповітом 04 жовтня 2019 року отримала свідоцтва про право на спадщину на наступне майно:

- на 3/4 частини земельної ділянки, площею 11,832 га, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 5121083000:01003:0184 (т. 1, а.с. 12, 13);

- на 3/4 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 41, 42);

- на 3/4 частини земельної ділянки, площею 0,1963 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5121083000:02:001:0042 (т. 1, а.с. 43, 44).

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_13 та свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_14 вбачається, що відповідачка є дочкою померлої ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 7,8).

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_9 відповідачка ОСОБА_1 є пенсіонеркою та отримує пенсію по інвалідності 3 групи загального захворювання. Посвідчення видане 14 грудня 2017 року та діє довічно (т. 2, а.с. 11).

Після смерті матері ОСОБА_4 27 лютого 2019 року відповідачка звернулась до Біляївської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (т. 2, а.с. 1).

04 жовтня 2019 року відповідачка на підставі ст. 1241 ЦК України отримала свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 на наступне майно:

- на 1/4 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 75, 76);

- на 1/4 частини земельної ділянки, площею 0,1963 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5121083000:02:001:0042 (т. 2 а.с. 77, 78);

- на 1/4 частини земельної ділянки, площею 11,832 га, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 5121083000:01003:0184 (т. 2 а.с. 79, 80).

В зазначених свідоцтвах зазначено, що свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки спадкового майна ще не видано.

Тобто, позивачка оформила свої спадкові права відповідно до заповіту ст. 1235 ЦК України, а відповідачка по закону відповідно до ст. 1241 ЦК України.

Спадкодавець була людиною похилого віку хворіла та потребувала стороннього догляду про що свідчитьепікриз №3047 відповідно до якого ОСОБА_4 у період з 22 липня 2016 року до 08 серпня 2016 року, проходила лікування в БЦРБ, діагноз цукровий діабет, 2 тип, середнього ступеню тяжкості ст. декомпенсації. Рекомендовано «Д» облік терапевта, ендокринолога, невропатолога, дієта 9, здоровий спосіб життя (т. 1, а.с. 20).

Відповідно до довідки лікаря невропатолога від 14.02.2018 ОСОБА_4 знаходилась на диспансерному обліку у невропатолога і ендокринолога КП «Біляївська ЦРБ», та потребує стороннього догляду. (т. 1, а.с. 21).

Відповідачка, яка є дочкою ОСОБА_4 з 14 листопада 2017 року є інвалідом 3 групи довічно, про що свідчить довідка до акту медико-соціальною експертної комісії серії 12ААА №884392 та пенсійне посвідчення (т. 2, а.с. 92, 104-105).

З медичної документації наданої відповідачкою, вбачається, що вона неодноразово проходила курси лікування, про що свідчить виписка епікриз №2478 Біляївської ЦРЛ з 20 травня 2018 року до 13 червня 2018 року, діагноз: закрита ЧМТ, струс головного мозку, стійкий виражений цефалгічний, вертигенозний с-м ГБ 3 ст. Церебральний АТСК. (т. 2, а.с. 93).

З приводу гіпертонічної хвороби ОСОБА_1 проходила курси лікування в Біляївськой ЦРЛ, з 20 травня 2015 року до 05 червня 2015 року, 18 березня 2016 року до 04 квітня 2016 року, 15 вересня 2017 року до 29 вересня 2017 року, 31 жовтня 2017 року до 08 листопада 2017 року, 29 грудня 2018 року до 11 січня 2019 року про що свідчать відповідні виписки епікризи (т. 2, а.с. 106-110).

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда №1661 від 14.11.2017 ОСОБА_1 необхідно проведення реабілітаційних заходів: стаціонар 1-2 рази на рік, гіпохолестична дієта, медикаментозне лікування; фізична реабілітація, професійна реабілітація фізкультурно-спортивна реабілітація, соціальна та побутова реабілітація, технічна та інші засоби реабілітації в тому числі пересування, спеціальні засоби для орієнтування, спілкування та обміну інформацією, спеціальних засобів для самообслуговування, догляду освіти та занять трудовою діяльністю, протезних виробів, спеціально фізкультурно-спортивного обладнання, вироби медичного призначення не показано. Трудова реабілітація показана праця в комфортних умовах і у денний час, тривалістю не більш ніж 8 годин, не пов`язана зі значним психологічним та фізичним напруженням, без роз`їздів та відряджень. (т. 2, а. с. 103)

Аналізуючи зазначену медичну документацію на відповідачку, можна зробити висновок, що вона має ряд захворювань, потребує лікування, про те, вказані захворювання не перешкоджали їй турбуватись та відвідувати свою матір.

Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

В п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 зазначено, що у разі порушення права спадкоємців на обов`язкову частку у спадщині суд може вирішувати питання про недійсність свідоцтва про право на спадщину лише в тій частині, яка складає обов`язкову частку. Суд може зменшити розмір обов`язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.

Аналізуючи п. 1 ч. 1 ст. 1241 ЦК України можна зробити висновок, що законодавець захищає права непрацездатних членів сім`ї на отримання спадщини в разі смерті спадкодавця, а п. 2 ч. 1 вказаної статті передбачає, можливість зменшення обов`язкової долі у спадщині в залежності від відносин між спадкодавцем і спадкоємцем та інших обставин, що мають істотне значення.

В інформаційномулисті Вищогоспеціалізованого судуУкраїни зрозгляду цивільнихі кримінальнихсправ №24-753/0/4-13від 16.05.2013зазначено,що при вирішенні спорів про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині (абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК) встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо.

Зменшення розміру обов`язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

В судовому засіданні позивачка та свідки ОСОБА_14 і ОСОБА_6 підтвердили, що відповідачка з 2015 року не здійснювала догляду та підтримку за своєю пристарілою матір`ю ОСОБА_4 , яка відповідно до медичної документації потребувала стороннього догляду, що не заперечується самою відповідачкою.

Проживання онука з дружиною разом з матір`ю відповідачки ОСОБА_4 ніяким чином не звільняє її від обов`язку про турботу та піклування за нею.

Проживаючи в одному селі відповідачка не знала про смерть та похорони своєї матері, що в свою чергу підтверджує відсутність будь якої турботи відповідачки про свою пристарілу матір.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідачка лише стверджує про те, що її мати ОСОБА_4 була більше забезпечена матеріально, а тому на її думку вона не потребує, ані догляду ані матеріальної підтримки.

Так, як зазначено вище у ОСОБА_4 у власності був житловий будинок на дві житлові кімнати та дві земельні ділянки, одна біля будинку, інша пай розміром 11,1832 га.

Щодо майнового стану відповідачки суд зазначає, що вона достатньо забезпечена про що свідчить наступне.

З копії спадкової справи до майна ОСОБА_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 вбачається, що після його смерті із заявами про прийняття спадщини звернулись син ОСОБА_6 (чоловік позивачки), дружина ОСОБА_1 відповідачка та ОСОБА_9 (дочка) (т. 1, а.с. 94, 104, 109).

Із свідоцтв про право на спадщину за законом від 17.03.2017 вбачається, що відповідачці ОСОБА_1 належить 1/3 частина земельної ділянки:

площею 5,4964 га, що розташована на території Кагарлицької сільської ради Біляївського району Одеської області, масив № НОМЕР_4 , земельна ділянка № НОМЕР_5 ;

площею 5,9729 га, що розташована на території Кагарлицької сільської ради Біляївського району Одеської області (т. 1, а.с. 160, 162).

З свідоцтва про право власності № НОМЕР_15 від 03.04.2008 вбачається, що відповідачка є власником 54/100 житлового будинку АДРЕСА_2 загальною житловою площею 83,00 кв.м, в тому числі житловою 49,40 кв.м (т. 1 а.с. 25). Інша 1/3 частина вказаного будинку належить ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 26).

Відповідачка також має у власності 2/3 частини автомобілю марки ГАЗ 31105-581, 2008 року випуску, інша 1/3 частина належить ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , про що свідчать свідоцтва про право власності та свідоцтво про право на спадщину за законом від 05.07.2016 (т. 1, а.с. 32, 33).

Відповідно до рішення Біляївського районного суду від 13 жовтня 2017 року за ОСОБА_1 визнано право власності на автомобіль САЗ 3507, 1991 року випуску.

Відповідачка маючи у власності два автомобілі мала можливість вільного пересування для відвідування своєї матері, яка і так проживала в одному селі.

Крім цього, з рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 12 жовтня 2017 року внесла на депозитний рахунок ТУ ДСА в Одеській області грошову суму, визначену експертним висновком у розмірі 53 240 грн.

Відповідно до довідки Кагарлицької сільської ради №42 від 26.01.2018 відповідачка має у власності земельні:

масив №28 земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 5,67 га;

масив № НОМЕР_1 земельна ділянка № НОМЕР_3 площею 1,9910 га;

масив № НОМЕР_4 земельна ділянка № НОМЕР_5 площею 1,8322 га (т. 1, а.с. 31).

Тобто, за наявності у власності такого нерухомого та рухомого майна можливо дійти висновку, що відповідачка мала також можливість надавати матеріальну допомогу своїй пристарілій матері.

З оглянутої цивільної справи №496/2693/18 вбачається, що 09 липня 2018 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на своє утримання у розмірі 800 грн щомісячно до її смерті. Ухвалою суду від 17 липня 2018 року було відкрито провадження у справі. 06 вересня 2018 року від ОСОБА_1 надійшли пояснення на вказану позовну заяву, в якій вона зазначила, що вона не погоджується з доводами її матері ОСОБА_4 про необхідність сплачувати їй аліменти, оскільки вона ( ОСОБА_1 ) офіційно не працює, має значні проблеми зі здоров`ям та у зв`язку з чим має інвалідність 3-ї групи загального захворювання. Її мати є людиною похилого віку, отримує пенсію, якої достатньо для задоволення її нагальних потреб. Крім цього, в неї у власності є земельна ділянка площею 11,18 га, яку вона здає та отримує орендну плату, з нею також проживає онук ОСОБА_6 , який їй допомагає та сплачує комунальні послуги. Провадження по вказаній справі ухвалою суду від 14 листопада 2018 року було закрито у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер провадження 12018160250000608 від 06 липня 2018 року, фабула 20 травня 2018 року за адресою АДРЕСА_3 в ході раптово виниклої сварки ОСОБА_1 , та ОСОБА_9 побили ОСОБА_3 , заподіявши їй тілесні ушкодження, свідчить про наявність сварок та суперечок між сторонами (т. 1, а.с. 30).

Аналізуючи вище наведене, суд першої інстанції враховував відносини між відповідачкою ОСОБА_1 та її покійною матір`ю ОСОБА_4 , а саме ухилення відповідачки від піклування про свою пристарілу матір, яка потребувала стороннього догляду, за наявності у відповідачки такої можливості та обов`язку; враховуючи матеріальний стан відповідачки, яка має у власності ряд земельних ділянок та більшу частину житлового будинку площею 83 кв.м, в якому вона проживає сама, а позивачка має у власності лише 3/4 частини житлового будинку, площею 57,40 кв.м на 2 житлові кімнати, який вона успадкувала та проживає в ньому разом зі своєю сім`єю, (4 особи), а тому суд вважав, що вказані обставини мають істотне значення у зв`язку із чим вважає можливим зменшити обов`язкову долю відповідачки до 1/40 частини спадкового майна, що залишилось після смерті її матері ОСОБА_4 та визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування за заповітом на 9/40 частин спадкового майна після смерті ОСОБА_4 ..

Оскільки судом зменшено обов`язкову долю відповідачки, а тому суд першої інстанції вважав необхідним визнати частково недійними в 9/40 частині в спадкового майна після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні свідоцтва:

свідоцтво про право на спадщину за законом видане 04 жовтня 2019 року державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлією Анатоліївною та зареєстроване в реєстрі за №1-1198 на ім`я ОСОБА_1 , на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв.м, житловою площею 29,10 кв.м, господарськими будівлями та спорудами, літери: Блітня кухня, Вгараж, Гсарай, Іцистерна, 1-3 огорожа, розташованого на земельній ділянці площею 0,1963 гектарів, кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042;

свідоцтво про право на спадщину за законом видане 04 жовтня 2019 року державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлією Анатоліївною та зареєстроване в реєстрі за №1-1199 на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1963 гектарів, місце розташування: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5121083000:02:001:0042;

свідоцтво про право на спадщину за законом видане 04 жовтня 2019 року державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлією Анатоліївною та зареєстроване в реєстрі за №1-1200 на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 11,1832 гектарів, місце розташування: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки: 5121083000:01:003:0184.

Оскільки вказані свідоцтва визнані судом частково недійсними, відповідачка є власницею 1/40 частини спадкового майна після смерті ОСОБА_4 відповідно до положень ч. 1 ст. 1241 ЦК України.

При цьому позовні вимоги щодо часткового скасування свідоцтва про право власності непідлягають задоволенню, оскільки відповідно до норм ЦК України вказані свідоцтва не підлягають скасуванню.

Враховуючи, те, що позивачка є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , а тому суд першої інстанції вважав можливим визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на9/40 частину спадкового майна, а саме:

житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 57,40 кв.м житловою площею 29,10 кв.м господарськими будівлями та спорудами, літери: Блітня кухня, В гараж, Гсарай, Іцистерна, 1-3 огорожа, розташованого на земельній ділянці площею 0,1963 гектарів, кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042;

земельну ділянку площею 0,1963 гектарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5121083000:02:001:0042;

земельну ділянку площею 11,1832 гектарів, що знаходиться за адресою: Одеська область, Біляївський район, Кагарлицька сільська рада, кадастровий номер: 5121083000:01:003:0184.

Позивачка за подання позовної заяви сплатила судовий збір у розмірі 3 012,04 грн, а тому його необхідно стягнути з відповідачки.

Позивачка 16 березня 2020 року уклала договір з адвокатським Об`єднанням «Адвокатська Компанія «Оптима» договір №459 про надання правової допомоги відповідно до якого вказане об`єднання в особі адвоката Цуркан Ю.В. надає правову допомогу ОСОБА_3 у Біляївському районному суді по цивільному спорі з ОСОБА_1 про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині і гонорар складає 3 000 грн (т. 2 а.с. 115-118).

Позивачкою вказану суму було сплачено відповідно до квитанції №ПН2526 від 26.06.2020 (т. 2 а.с. 119), а тому вказані витрати необхідно стягнути з відповідачки.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Судне бередо увагидокази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_3 , та її представником, адвокатом Цурканом Ю.В., не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме те, що є правові підстави для зменшення обов`язкової частки відповідачки у спадщині з 1/4 частини до 1/40. Й, навпаки, відповідачем ОСОБА_1 та її представником, адвокатом Кухаренко М.Г., надано суду достатньо належних та допустимих доказів, які повністю спростовую підстави позову.

Проте, суд першої інстанції у порушення статей 264, 265 ЦПК України не надав у рішенні мотивованої оцінки усім аргументам, наведеним відповідачем та її представником та не звернув уваги на правові висновки Верховного Суду при розгляді подібних справ.

Встановлено, що після смерті батька у 1998 році, за матір`ю доглядала відповідачка та її чоловік до 2015 року. Мати у 2010 року склала на неї заповіт.

У 2010 році відповідачка захворіла, перенесла гіпертонічний криз, втратила працездатність і визнана інвалідом 3-ої групи, неодноразово проходила курси лікування, що підтверджується наявною у справі медичною документацію (т. 2, а.с. 110-112).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер чоловік відповідачки і син почав ділити майно та конфліктувати з матір`ю. З вересня 2015 року син вселився до будиноку її матері зі своєю дружиною, позивачкою у справі, та дітьми, та після її смерті вони отримали спадщину.

Оскільки син і невістка знаходилась з відповідачкою у неприязних стосунках після смерті її чоловіка, до матері її не допускали та не давали з нею спілкуватись. Коли у травні 2018 року відповідачка прийшла до будинку матері, син почав її бити, відповідачка потрапила до лікарні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що син відповідачки та її невістка, позивачка у справі, з вересня 2015 року по день смерті в силу неприязних стосунків перешкоджали відповідачці спілкуватись з матір`ю, яка дійсно була непрацездатної та хворіла. Матері відповідачки допомагали онук та невістка, які з вересня 2015 року стали проживати у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Не доведено, що відповідачка ухилялась від надання допомоги матері.

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2023 року у справі №592/9845/20 (провадження №61-8403св22) зробив наступний правовий висновок: «Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України розмір обов`язкової частки у спадщини може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні спорів про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема ними може вважатися тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Зменшення розміру обов`язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

Отже, аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки, позивач повинен довести суду та підтвердити належними і допустимими доказами підстави такого зменшення, зокрема, відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі №707/2048/17, від 23 січня 2020 року у справі №497/51/18, від 31 березня 2021 року у справі №637/882/19 (провадження №61-8090св20)…

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що позивач за зустрічним позовом не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що між відповідачем та спадкодавцем було припинено спілкування чи існували неприязні стосунки, зумовлені поведінкою саме відповідача, або інших обставин, які мають істотне значення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог».

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів дійшла висновку, що позивачка ОСОБА_3 не надала належних та достатніх доказів на підтвердження того, що між відповідачем та спадкодавцем було припинено спілкування чи існували неприязні стосунки, зумовлені поведінкою саме відповідача, або інших обставин, які мають істотне значення, Отже, в судовому засіданні позивачем не доведено, що відповідачка порушила права позивачки, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її право не підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_3 є незаконними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 89, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статті 1241 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлія Анатоліївна про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно в частині, залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 12 червня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк