Постанова

від 05.06.2024 по справі 541/3303/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/3303/21 Номер провадження 22-ц/814/1078/24Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О.М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О.І., Прядкіної О. В.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2023 року у складі судді Вірченко О. М.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Миргородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у володінні і користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у якому з метою захисту права на володіння та користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 5323255400:00:010:0076 площею 3,7100 га, яка перебуває у його власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 139165 від 02 березня 2006 року, просив суд визнати недійсними та скасувати розпорядження Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 279130 щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5323255400:01:005:0153 та серії ЯМ № 912932 щодо права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 5323255400:00:010:0159; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відновити в Державному земельному кадастрі межі земельної ділянки, право власності на яку посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 139165 від 02 березня 2006 року, від т. А лінія 140,6 м, лінія 205,5 м, лінія 210 м, лінія 72,5 м, лінія 147,9 м; стягнути з відповідачів на його користь понесені судові витрати (а. с. 127-133, т. 1).

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що земельні ділянки відповідачів накладаються на належну йому на праві власності земельну ділянку, про що він дізнався, одержавши Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ 0007625812021 від 17.09.2021.

Оскільки оскаржуваним розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року фактичні межі земельних ділянок відповідачам не встановлювалися, встановлення їх меж в натурі (на місцевості) відбулося після проведення реєстрації державних актів та одержання відповідачами документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку 30 вересня 2011 року та 12 грудня 2012 року відповідно, позивач вважає, що передача у приватну власність відповідачів частини належної йому земельної ділянки призвела до втручання у його право мирно володіти своїм майном, через те, що за існуючим фактично користуванням площа, конфігурація та лінійні розміри зовнішніх меж його земельної ділянки не відповідають правовстановлюючим документам.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 31 січня 2022 року в якості співвідповідача по даній справі судом було залучено Миргородську районну державну адміністрацію Полтавської області (а. с. 95, т. 1).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_3 у володінні, користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, право власності на яку посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 139165 від 02 березня 2006 року.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 279130, зареєстрований 30 вересня 2011 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 532320001001298 Миргородською районною державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_1 , кадастровий номер 5323255400:01:005:0153.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Миргородської районної державної адміністрації від 19 травня 2004 року № 122 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 912932, зареєстрований 12 грудня 2012 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 532320001002415 Миргородською районною державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_2 , кадастровий номер 5323255400:00:010:0159.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відновити в Державному земельному кадастрі межі земельної ділянки, право власності на яку посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 139165 від 02 березня 2006 року по точках А-Б-В-Г-Д-А із довжиною меж земельної ділянки А - 140,6 м - 205,5 м - 210 м - 72,5 м - 147,9 м - А.

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Миргородської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати в розмірі по 10778,68 грн з кожного.

Рішення суду мотивовано наявністю порушення права позивача на володіння належною йому на праві власності земельною ділянкою.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що речове право позивача на конкретну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав не зареєстроване, накладки чи перетини земельної ділянки позивача із суміжними земельними ділянками відсутні.

Вказують, що відповідна технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 на території Комишанської селищної ради Миргородського району за 2005 рік була виготовлена і отримана позивачем вже після прийняття розпорядження Миргородської РДА від 19.05.2004 № 122 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідних земельних ділянок. При цьому, ОСОБА_3 починаючи з 2005 року було достеменно відомо про наявність оспорюваного ним розпорядження, проте із відповідним позовом до суду він не звертався.

Зазначають, що вони не порушували жодних прав позивача, в тому числі і щодо володіння та користування його конкретною земельною ділянкою.

Звертають увагу, що в основу рішення судом покладено висновок експерта судової земельно-технічної експертизи, проте такий висновок є суперечливим, неповним та зробленим всупереч клопотанню згаданого експерта, оскільки судовий експерт перебрав на себе повноваження суду та за відсутності каталогу координат поворотних точок меж земельної ділянки варіантом відновлення меж площі та конфігурації відповідно до правовстановлюючих документів на земельну ділянку самочинно визначив варіант відновлення меж відповідно до правовстановлюючих документів на земельну ділянку позивача.

Наголошують, що земельні ділянки межують між собою, відповідно даним Публічної кадастрової карти не мають накладення одна на одну повністю або частково.

Вважають не доцільним посилання суду на висновки ВП ВС у численних постановах, які не стосуються спірних правовідносин.

Також вказують, що не заслуговують на увагу висновки суду про відсутність підстав для задоволення заяви сторони про застосування строку позовної давності, чим порушено принцип пропорційності та верховенства права, оскільки можливе порушене право позивача не підлягає захисту в зв`язку зі спливом позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

За правилами частин першої, другої статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 19.05.2004 № 122, враховуючи пропозиції районного відділу земельних ресурсів, рішення десятої сесії четвертого скликання Комишнянської селищної ради від 13 листопада 2003 року, вирішено передати безоплатно у власність із земель державної власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах Комишнянської селищної ради ОСОБА_1 площею 2,0 га ріллі та ОСОБА_2 площею 1,96 га ріллі. Надано дозвіл вказаним громадянам на виготовлення технічної документації по складанню державних актів на право власності на земельну ділянку. Посвідчити право власності громадян на земельні ділянки державними актами на право власності на земельні ділянки із встановлення меж кожної з них в натурі (на місцевості) (підпункт 2.1.3. пункту 2, пункт 7 розпорядження).

Рішенням десятої сесії четвертого скликання Комишнянської селищної ради від 13 листопада 2003 року погоджено надання та передачу земельних ділянок безкоштовно у приватну власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу за межами населеного пункту в межах норм земельного законодавства громадянам ОСОБА_1 у розмірі 2,0 га ріллі та ОСОБА_2 у розмірі 1,86 га ріллі.

Позивачу ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку із земель селянського (фермерського) господарства «Світанок» у розмірі середньої по Комишнянській селищній раді земельної частки (паю) та надано дозвіл на розробку технічної документації з землеустрою для складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку за розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 20.12.2004 № 287.

Розпорядженням Миргородської районної державної адміністрації від 29.12.2005 № 321 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку за рахунок земельної частки (паю) із земель селянського (фермерського) господарства «Світанок» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Комишнянської селищної ради ОСОБА_3

02 березня 2006 року позивачу ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 139165, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землі за № 010654500629.

Державні акти на право власності на земельну ділянку відповідачам видано 30 вересня 2011 року - Державний акт серії ЯК № 279130, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землі за № 5323200010001298, щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,0 га на території Комишнянської селищної ради (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 5323255400:01:005:0153 на підставі розпорядження Миргородської державної адміністрації від 19.05.2004 № 122 та 12 грудня 2012 року - Державний акт серії ЯК № 912932, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землі за № 532320001002415, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,96 га, на території Комишнянської селищної ради (за межами населеного пункту), кадастровий номер 5323255400:00:010:0159 на підставі розпорядження голови Миргородської районної державної адміністрації від 19.05.2004 № 122.

Зважаючи на те, що при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було допущено помилки у визначенні меж земельних ділянок відповідачів, які до звернення позивача до суду не виправлені, право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 набув раніше, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом скасування розпорядження Миргородської районної державної адміністрації в частині передачі земельних ділянок у власність відповідачів та державних актів на право власності на вказані земельні ділянки, а також зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відновити межі належної позивачу земельної ділянки у відповідності з державним актом.

Колегія суддів з такими висновками суду погодитись не може та вважає, що ухвалене по справі рішення підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17 (провадження № 61-9568св20) зазначено, що: «Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку».

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статті 116, 118 ЗК України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у межах норм безоплатної приватизації, встановлених у статті 121 цього Кодексу, один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту б частини першої, частини другої статті 121 Земельного кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади та у відповідності до вимог статей 125, 126 ЗК України у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, що діяв до 01.05.2009, є посвідченням виникнення прав на земельну ділянку.

Виходячи з принципу розумності та справедливості, що є однією із засад цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), визнання недійсним та скасування рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність громадян, може бути способом захисту прав землевласника або землекористувача відповідно до пункту г частини третьої статті 152 ЗК України, пункту 10 частини другої статті 16, статті 393 ЦК України, якщо на момент видання такого правового акту відповідне право позивача вже існувало, але не було враховане суб`єктом оскарження.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване розпорядження Миргородської районної державної адміністрації № 122 від 19.05.2004 про безоплатну передачу земельних ділянок у власність відповідачів у межах норм приватизації державних земель було видане до того, як даним органом виконавчої влади вирішувалось питання про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 (розпорядження № 287 від 20.12.2004, № 321 від 29.12.2005), тому висновки суду першої інстанції що вказане розпорядження не відповідає законові і порушує право позивача на земельну ділянку є безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах справи й нормах матеріального права.

Та обставина, що державні акти на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано пізніше, не спростовує факту передачі їм спірних земельних ділянок у відповідності до вимог статей 116, 118, 121 ЗК України та само по собі не свідчить про недійсність державного акту на право власності на земельну ділянку і не є підставою для його скасування.

Невідповідність меж земельної ділянки кадастровий номер 5323255400:00:010:0076, що зареєстрована у Державному земельному кадастрі, межам даної земельної ділянки, зазначеним у Державному акті серії ПЛ № 139165, що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , не є достатньою підставою для втручання у право власності відповідачів таким чином, що повністю скасовує таке право, набуте відповідачами на законних підставах.

Статтею 1Першого протоколудо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яку відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує як джерело права, встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Позивач не надав суду доказів, що під час отримання спірних земельних ділянок у власність відповідачі діяли недобросовісно в силу наявності у них права на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 га кожним із земель державної власності.

Відповідно до вимог частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно висновку експерта № 1013 від 28.04.2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи по цивільній справі № 541/3303/21, на який послався суд першої інстанції констатуючи порушення прав позивача, фактична площа та конфігурація земельних ділянок (розміри меж) з кадастровими номерами: 5323255400:00:010:0076 - яка належить на праві власності ОСОБА_3 , 5323255400:01:005:0153 - належить на праві власності ОСОБА_1 та 5323255400:00:010:0159 - належить на праві власності ОСОБА_2 не відповідають розробленій землевпорядній документації.

Так, площа земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_3 , становить 3,6466 га, що на 0,0634 га менше належної йому на праві власності земельної ділянки - 3,71 га, фактична площа земельної ділянки ОСОБА_1 становить 1,8688 га, що на 0,1311 га менше площі належної йому земельної ділянки - 2,0000 га, що зареєстрована у Поземельній книзі, площа земельної ділянки ОСОБА_2 становить 1,9068 га, що на 0,0532 га менше площі її земельної ділянки - 1,9600 га, яка зареєстрована у Поземельній книзі.

Вказане свідчитьпро необхідністьвідновлення межвказаних земельнихділянок відповіднодо статті107ЗК Українита Порядкуведення Державногоземельного кадастру,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від17жовтня 2012р.№ 1051, за їх фактичним використанням, оскільки як вбачається з висновку експерта, з північно-західної, північно-східної та південно-західної сторони межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (автомобільними шляхами та лісосмугою), а у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої на замовлення ОСОБА_3 , відсутній каталог координат поворотних точок меж земельної ділянки кадастровий номер 5323255400:00:010:0076, що унеможливлює виявлення дійсних меж її встановлення.

Відновлення меж земельної ділянки позивача ОСОБА_3 за пропонованим експертом варіантом за рахунок земельних ділянок відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при відсутності доказів порушення ними прав позивача не відповідає завданням цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення справи та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних осіб.

Отже, задоволення позову ОСОБА_3 призведе до непропорційного втручання у право відповідачів мирно володіти своїм майном та покладе лише на них обов`язок щодо виправлення можливих помилок органів державної влади та місцевого самоврядування при визначенні меж земельних ділянок при передачі їх у власність сторін, право на отримання яких гарантовано державою.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що у цьому випадку судовим рішенням порушено право приватної власності відповідачів, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у позові ОСОБА_3 необхідно відмовити.

За правилами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які у разі відмови у позові покладаються на позивача.

При поданні апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_2 було сплачено 2724 грн судового збору, які підлягають відшкодуванню позивачем. Відповідач ОСОБА_1 , як інвалід 2 групи, звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати за подання такою особою апеляційної скарги та апеляційний перегляд справи стягуються з позивача в дохід держави.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Миргородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у володінні і користуванні земельною ділянкою відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2724 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 2724 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. В. Прядкіна