Рішення

від 11.06.2024 по справі 185/9955/22

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/9955/22

Провадження № 2/185/129/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2024 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Шаповалової І.С.,

за участі секретаря Величко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2023 року відкрито провадження у вказаній справі.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

06.06.2023 провадження по справі зупинено до припинення перебування відповідача

у складі Збройних Сил України.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

30.04.2024 судом поновлено провадження у справі за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей

Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської

області, про позбавлення батьківських прав та продовжено зі стадії, на якій його було

зупинено.

Позиція позивача

Позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що вона та відповідач перебували в зареєстрованому Відділом реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції Луганської області, актовий запис №124, шлюбі з 24 квітня 2010 року.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.01.2023 року (справа №185/8252/23) шлюб між сторонами розірвано.

Сторони є батьками двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Оскільки відповідач не виконує батьківські обов`язки, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 у відношенні неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позиція відповідача

Відповідач позов не визнав.

У відзиві на позов, поданому його представником - адвокатом Недокус В.І. вказав, що відповідач категорично заперечує той факт, що він перестав брати

участь у вихованні та спілкуванні з своїми дітьми

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки цікавиться дітьми,

спілкується з ними, бере участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні.

Відповідач зазначає, що дружину із дітьми не покинув, а свою тимчасову відсутність

обґрунтовує проходженням військової служби у військові частині НОМЕР_1 на посаді

«Водій» з 27.05.2020 року по 25.11.2020 рік, що підтверджується записом у

військовому квитку Серія НОМЕР_2 , який був виданий ІНФОРМАЦІЯ_3

04.02.2021 року (далі - військовий квиток).

Також, 21 січня 2021 року ОСОБА_2 уклав контракт про

проходження військової служби у Збройних силах України з Міністерством оборони

України в особі Командира військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_5

(далі - контракт), який був укладений терміном на 3 (три) роки, тобто діє до 21 січня

2024 року, що підтверджується самим контрактом та записом у військовому квитку.

Серед іншого, вищенаведені обставини підтверджуються, довідкою з реєстру

застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного

соціального страхування, де міститься інформація стосовно індивідуальних

відомостей про застраховану особу (Форма ОК-5), яка була видана Пенсійним Фондом

України ОСОБА_2 05.06.2023 року.

З даної довідки вбачається, що страхувальником застрахованої особи

ОСОБА_2 , була військова частина НОМЕР_4 , яка сплачувала страхові внески у

Пенсійний фонд України з квітня 2020 року по травень 2022 року.

Відповідно до вищезазначеного, відповідач вважає, що його участь у житті дітей

зменшилася з обґрунтованих причин, оскільки він проходив військову службу у

Збройних силах України.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом установлено і не заперечується сторонами, що перебували в зареєстрованому Відділом реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції Луганської області, актовий запис №124, шлюбі з 24 квітня 2010 року.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.01.2023 року (справа №185/8252/23) шлюб між сторонами розірвано.

Сторони є батьками двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно письмових пояснень третьої особи, надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав не видається можливим в зв`язку з тим, що територія Рубіжанської міської територіальної громади є тимчасово окупованою. Також в третьої особи відсутні відомості щодо місця проживання\перебування позивача та неповнолітніх дітей.

Норми права, які застосував суд

Відповідно до ст. 165 СК України за позивачем закріплено право на звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ст. ст. 150, 151 Сімейного кодексу України, ст. 11,12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати її, батьки зобов`язані надавати дитині належне батьківське виховання, оскільки право на виховання є одним із основних прав дитини. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Згідно Міжнародної конвенції ООН «Про права дитини» (20 листопада 1989 року), предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини, а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Однак, доказів свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків у судове засідання не надано.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція ООН про права дитини) про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Відповідно до статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Як вбачається з обставин справи, звернувшись до суду, позивачка стверджувала про ухилення батька від виконання своїх батьківських обов`язків.

Однак, матеріалами справи та поясненнями наданими сторонами в судовому засіданні, ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків - не віднайшли.

У суду не має сумніву, рідний батько дітей - відповідач по справі, не байдужий до їх долі, але позбавлений можливості піклуватися про них в повній мірі, розуміючи наслідки його способу життя, що пов`язаний зокрема з проходженням військової служби.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «Мамчур проти України» заява № 10383/09, від 16 липня 2015 року).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення у справі «Ньяоре проти Франції», заява № 39948/16, від 18 грудня 2008 року).

Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії», заяви № 39221/98, 41963/98, від 13 липня 2000 року).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Згідно ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Судом не встановлено поведінки відповідача, яка має мати наслідком позбавлення його батьківських прав, матеріалами справи не підтверджується та суперечить принципу найкращих інтересів дітей.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Враховуючи докази, наявні в матеріалах справи, враховуючи, що відповідач не ухиляється від своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей, враховуючи характер ставлення відповідача до дітей, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав відповідача та недоведеність фактів ухилення свідомого нехтування ним батьківськими обов`язками.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-13, 81, 82, 89, 133, 141, 158, 264-265, 273, 282, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайоний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І. С. Шаповалова