Рішення

від 13.06.2024 по справі 904/1460/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2024м. ДніпроСправа № 904/1460/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/1460/24

за позовом Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (50042, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ КУРЧАТОВА, будинок 13; ідентифікаційний код 01566057)

до Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Володимира Великого князя, будинок 18-Б; ідентифікаційний код 20225439)

про відшкодування збитків заподіяних у наслідок невиконання умов господарського договору

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 28.03.2024 за вих. №01.01-17/163 до Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" (далі - відповідач) про стягнення 86.135,05 грн збитків.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/1460/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024.

Ухвалою від 05.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через систему «Електронний суд» 22.04.2024 від відповідач надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між сторонами було укладено договори про закупівлю № 271 від 27.01.2021, №335 від 12.04.2021, № 332/05 від 11.05.2021, № 9/09 від 28.09.2021, № 10/10 від 01.10.2021, № 1 1/10 від 01.10.2021, № 13/10 від 28.10.2021.

Додатково між сторонами був укладений договір про відшкодування комунальних витрат №515/2 від 27.01.2021, які поніс балансоутримувач, за спожиті підрядником енергоносії та комунальні послуги за адресою: м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 39.

Однак відповідач таких витрат не відшкодував, що і стало підставою звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що відповідач вважатиметься таким, що порушив своє договірне зобов`язання лише в тому випадку, якщо він не виконав це зобов`язання у строк, встановлений договором.

У пункті 2.2 договору зазначено, що відповідач проводить відшкодування витрат за спожиті енергоносії протягом 10 банківських днів з моменту підписання акта наданих послуг обома сторонами. Відповідач зазначає, що матеріали справи не містять підписаних з боку відповідача актів №14 від 22.11.2021, №18 від 06.12.2021, №19 від 06.12.2021, №20 від 06.12.2021, а також належних доказів направлення позивачем відповідачу оригіналів спірних актів.

Відтак, на думку відповідача, строк виконання ним зобов`язання з відшкодування витрати за спожиту електроенергію не настав.

Також відповідач вважає, що грошові суми, зазначені у спірних актах, не відповідають вартості спожитої електроенергії, яка мала бути оплачена відповідачем; позивач не відобразив у податковому обліку господарські операції, зазначені у трьох спірних актах; спірні акти складені за період, протягом якого відповідач не споживав електроенергію; позивач склав спірні акти з порушенням умов Договору; позивач невірно здійснив розрахунок в акті №14 від 22.11.2021; позивач невірно визначив юридичну природу грошової суми, пред`явленої до стягнення, як збитки.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: наявності/відсутності договірних відносин сторін; надання комунальних послуг; настання строку оплати комунальних послуг; відшкодування/не відшкодування вартості комунальних послуг.

Суд встановив, що між Донецьким національним університетом економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (далі - замовник) та Асоціацією підприємств матеріально-технічного забезпечення «Комплект» (далі - підрядник) було укладено договори про закупівлю № 271 від 27.01.2021, №335 від 12.04.2021, № 332/05 від 11.05.2021, № 9/09 від 28.09.2021, № 10/10 від 01.10.2021, № 11/10 від 01.10.2021, № 13/10 від 28.10.2021.

27.01.2021 між Донецьким національним університетом економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського та Асоціацією підприємств матеріально-технічного забезпечення «Комплект» укладено договір про відшкодування комунальних витрат №515/2.

Відповідно до п. 1.1. договору предметом договору є відшкодування підрядником витрат, які поніс балансоутримувач, за спожиті підрядником енергоносії та комунальні послуги за адресою: м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 39.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що балансоутримувач надає підряднику за спожиті енергоносії та комунальні послуги акт наданих послуг. Протягом 10 банківських днів з моменту підписання акта наданих послуг обома сторонами підрядник проводить відшкодування витрат за спожиті енергоносії та комунальні послуги у обсягах, зазначених у акті наданих послуг, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача на підставі акта наданих послуг.

Відповідно до п. 2.3 розмір компенсації підрядником витрат за спожиту електроенергію розраховується балансоутримувачем згідно з рахунками, наданими енергопостачальною організацією, та показниками лічильників спожитої електроенергії з урахуванням такого розподілу: балансоутримувач сплачує обсяг спожитої електроенергії у кількості 80 кВт, підрядник сплачує залишок обсягу спожитої електроенергії відповідно до виставленого рахунку енергопостачальною організацією. Періодичність відшкодування витрат за спожиті енергоносії, з урахуванням проведення нарахування, встановлюється як щомісячна.

У позові позивач зазначає, що відповідно до п.п. 2.2, 2.3 договору та згідно з отриманими позивачем рахунками від ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" за спожиту електроенергію позивачем було відправлено 26.11.2021, 10.12.2021 послугою ТОВ «НОВА ПОШТА» на адресу відповідача рахунки та акти на загальну суму 86.135,05 грн, а саме (арк. 9-12, том 1):

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 14 від 22.11.2021 на суму 63.186,93 грн;

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 18 від 06.12.2021 на суму 2.541,03 грн;

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 19 від 06.12.2021 на суму 7.245,81 грн;

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 20 від 06.12.2021 на суму 13.161, 28 грн.

Листом від 25.10.2023 на адресу відповідача направлено претензію № 0101-17/458 про відшкодування комунальних витрат, які поніс балансоутримувач за спожиті підрядником енергоносії та комунальні послуги за адресою: м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 39, з пропозицією виконати умови договору, сплативши дебіторську заборгованість перед позивачем на суму 86.135,05 грн, що утворилася за договором відшкодування комунальних витрат №515/2 від 27.01.2021. До претензії позивачем було долучено копію договору про відшкодування комунальних витрат № 515/2 від 27.01.2021, копії рахунків та актів позивача, копії рахунків за спожиту електроенергію, виставлених позивачем відповідачу.

Лист було направлено з описом вкладення, однак він повернувся до позивача з відміткою «Укрпошти» за закінченням терміну зберігання (арк. 5-8, том 1).

Як зазначає у позові відповідач, станом на 01.12.2023 відповідач не надав відповіді на претензію позивачу, питання в досудовому порядку між сторонами не врегульовано.

Оскільки відповідач у добровільному порядку заборгованість за комунальні послуги не оплатив, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 86.135,05 грн збитків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Суд вище встановив, що 27.01.2021 між Донецьким національним університетом економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського та Асоціацією підприємств матеріально-технічного забезпечення «Комплект» укладено договір про відшкодування комунальних витрат №515/2.

Відповідно до п. 1.1. договору предметом договору є відшкодування підрядником витрат, які поніс балансоутримувач, за спожиті підрядником енергоносії та комунальні послуги за адресою: м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 39.

Згідно з п. 3.2 договору сторони, керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, домовились, що умови цього договору, у тому числі і порядок оплати, застосовуються до відносин, що виникли між ними з 27.01.2021, у зв`язку з тим, що балансоутримувачем з цього часу фактично надавалися підряднику послуги, передбачені цим договором.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що балансоутримувач надає підряднику за спожиті енергоносії та комунальні послуги акт наданих послуг. Протягом 10 банківських днів з моменту підписання акта наданих послуг обома сторонами підрядник проводить відшкодування витрат за спожиті енергоносії та комунальні послуги у обсягах, зазначених у акті наданих послуг, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача на підставі акта наданих послуг.

Відповідно до п. 2.3 розмір компенсації підрядником витрат за спожиту електроенергію розраховується балансоутримувачем згідно з рахунками, наданими енергопостачальною організацією, та показниками лічильників спожитої електроенергії з урахуванням такого розподілу: балансоутримувач сплачує обсяг спожитої електроенергії у кількості 80 кВт, підрядник сплачує залишок обсягу спожитої електроенергії відповідно до виставленого рахунку енергопостачальною організацією. Періодичність відшкодування витрат за спожиті енергоносії, з урахуванням проведення нарахування, встановлюється як щомісячна.

Таким чином, сторони узгодили, що відповідач щомісячно сплачує обсяг спожитої електроенергії на вищевказаному об`єкті відповідно до виставленого рахунку енергопостачальною організацією.

А саме, відповідач зобов`язаний щомісячно оплачувати весь обсяг електроенергії, зазначеної у виставленому рахунку енергопостачальною організацією, за вирахуванням 80 кВт.

При цьому умовами договору обов`язок щомісячної оплати відповідачем електроенергії жодним чином не ставиться в залежність від обсягу електроенергії, фактично спожитої відповідачем, від виконання чи невиконання відповідачем робіт на об`єкті, перебування чи неперебування на об`єкті його працівників тощо.

Натомість, у п. 3.1 договору сторони чітко визначили, що умови цього договору набувають чинності з моменту підписання договору і діють до 31.12.2021, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Таким чином, незалежно від обсягу електроенергії, фактично спожитої відповідачем, від факту виконання чи невиконання відповідачем робіт на об`єкті, перебування чи неперебування на об`єкті його працівників, відповідач зобов`язався щомісячно до 31.12.2021 оплачувати весь обсяг електроенергії, зазначеної у виставленому рахунку енергопостачальною організацією, за вирахуванням 80 кВт.

Відповідно до ст. 6 ГК України сторони с вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

За висновком суду положення пунктів 2.3 та 3.1 договору не суперечать положенням законодавства, а тому підлягають неухильному дотриманню сторонами договору.

Доказів оскарження чи визнання недійсним укладеного між сторонами договору суду не надано.

У позові позивач зазначає, що відповідно до п.п. 2.2, 2.3 договору та згідно з отриманими позивачем рахунками від ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" за спожиту електроенергію позивачем було відправлено 26.11.2021, 10.12.2021 послугою ТОВ «НОВА ПОШТА» на адресу відповідача рахунки та акти на загальну суму 86.135,05 грн, а саме (арк. 9-12, том 1):

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 14 від 22.11.2021 на суму 63.186,93 грн;

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 18 від 06.12.2021 на суму 2.541,03 грн;

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 19 від 06.12.2021 на суму 7.245,81 грн;

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 20 від 06.12.2021 на суму 13.161, 28 грн.

Листом від 25.10.2023 на адресу відповідача направлено претензію № 0101-17/458 про відшкодування комунальних витрат, які поніс балансоутримувач за спожиті підрядником енергоносії та комунальні послуги за адресою: м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 39, з пропозицією виконати умови договору, сплативши дебіторську заборгованість перед позивачем на суму 86.135,05 грн, що утворилася за договором відшкодування комунальних витрат №515/2 від 27.01.2021. До претензії позивачем було долучено копію договору про відшкодування комунальних витрат № 515/2 від 27.01.2021, копії рахунків та актів позивача, копії рахунків за спожиту електроенергію, виставлених позивачем відповідачу.

Лист було направлено з описом вкладення, однак він повернувся до позивача з відміткою «Укрпошти» за закінченням терміну зберігання (арк. 5-8, том 1).

Як зазначає у позові відповідач, станом на 01.12.2023 відповідач не надав відповіді на претензію позивачу, питання в досудовому порядку між сторонами не врегульовано.

Водночас, суд встановив, що позивач уже звертався до суду з аналогічною позовною заявою від 26.12.2023 за вих. №01.01-17/542.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №904/94/24 (суддя Дупляк С.А.).

Відповідно, додані до позовної заяви від 26.12.2023 за вих. №01.01-17/542 документи були надіслані та отримані відповідачем (в т.ч. усі вищевказані рахунки, акти наданих послуг, претензія тощо), що вбачається, зокрема, із відзиву, поданого відповідачем у справі №904/94/24.

Однак, ухвалою від 06.02.2024 позовну заяву від 26.12.2023 за вих. №01.01-17/542 без розгляду.

В ухвалі суду від 06.02.2024 було роз`яснено позивачу, що відповідно до ч. 4 ст. 226 ГПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

В подальшому 03.04.2024 позивач повторно звернувся до суду уже з даним позовом.

Таким чином, суд встановив, що відповідач у січні 2024 року разом з позовною заявою у справі №904/94/24 отримав вищевказані рахунки, акти наданих послуг (рахунок на оплату та акт надання послуг № 14 від 22.11.2021 на суму 63.186,93 грн; рахунок на оплату та акт надання послуг № 18 від 06.12.2021 на суму 2.541,03 грн; рахунок на оплату та акт надання послуг №19 від 06.12.2021 на суму 7.245,81 грн; рахунок на оплату та акт надання послуг № 20 від 06.12.2021 на суму 13.161, 28 грн), претензію тощо.

Суд встановив, що:

- за рахунком №000001566057/04/О02/15320 від 16.03.2021 кількість кВт*год становить 15.244;

- за актом-рахунком за спожиту електроенергію №1336 від 02.12.2021 кількість кВт*год становить 2311;

- за актом-рахунком за спожиту електроенергію №1336 від 01.11.2021 кількість кВт*год становить 1516;

- за актом-рахунком за спожиту електроенергію №1336 від 04.10.2021 кількість кВт*год становить 628.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 2.3 балансоутримувач сплачує обсяг спожитої електроенергії у кількості 80 кВт, підрядник сплачує залишок обсягу спожитої електроенергії відповідно до виставленого рахунку енергопостачальною організацією.

З урахуванням п. 2.3. договору про відшкодування комунальних витрат позивачем виставлено відповідачу рахунки та акти на загальну суму 86.135,05 грн:

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 14 від 22.11.2021 на суму 63.186,93 грн (з урахуванням того, що за п. 2.3 договору балансоутримувач сплачує обсяг спожитої електроенергії у кількості 80 кВт, за рахунком енергопостачальної організації №000001566057/04/О02/15320 від 16.03.2021 кількість кВт*год становить 15.244, то в акті та ранку для сплати відповідачем зазначено 15.164кВт (15.244 - 80);

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 18 від 06.12.2021 на суму 2.541,03 грн (з урахуванням того, що за п. 2.3 договору балансоутримувач сплачує обсяг спожитої електроенергії у кількості 80 кВт, за рахунком енергопостачальної організації №1336 від 04.10.2021 кількість кВт*год становить 628, то в акті та ранку для сплати відповідачем зазначено 548кВт (628 80);

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 19 від 06.12.2021 на суму 7.245,81 грн (з урахуванням того, що за п. 2.3 договору балансоутримувач сплачує обсяг спожитої електроенергії у кількості 80 кВт, за рахунком енергопостачальної організації №1336 від 01.11.2021 кількість кВт*год становить 1516, то в акті та ранку для сплати відповідачем зазначено 1436кВт (1516 80);

- рахунок на оплату та акт надання послуг № 20 від 06.12.2021 на суму 13.161, 28 грн (з урахуванням того, що за п. 2.3 договору балансоутримувач сплачує обсяг спожитої електроенергії у кількості 80 кВт, за рахунком енергопостачальної організації №1336 від 02.12.2021 кількість кВт*год становить 2311, то в акті та ранку для сплати відповідачем зазначено 2231кВт (2311 80).

Відтак, суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивач невірно здійснив розрахунок у акті №14 від 22.11.2021.

Як зазначалось вище, пунктом 2.2 договору передбачено, що балансоутримувач надає підряднику за спожиті енергоносії та комунальні послуги акт наданих послуг. Протягом 10 банківських днів з моменту підписання акта наданих послуг обома сторонами підрядник проводить відшкодування витрат за спожиті енергоносії та комунальні послуги у обсягах, зазначених у акті наданих послуг, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок балансоутримувача на підставі акта наданих послуг.

Суд встановив, що жоден з актів відповідачем не підписаний, проте суд визнає їх належними доказами у справі з огляду на таке.

Реальність надання послуг з постачання електроенергії протягом спірного періоду на об`єкті за адресою: м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 39 підтверджується рахунками ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" та сторонами не заперечується.

Умовами договору визначено, що він набуває чинності з моменту підписання договору і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Як встановлено судом вище, відповідач зобов`язаний щомісячно оплачувати весь обсяг електроенергії, зазначеної у виставленому рахунку енергопостачальною організацією, за вирахуванням 80 кВт.

При цьому суд відзначає, що неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

Таких висновків також дотрималася і об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 та Верховний Суд у справі №911/1981/20 від 05.10.2023.

У постанові від 22.08.2023 у cправі №910/14570/21 Верховний Суд також зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).

Таким чином, передання і прийняття товарів (робіт, послуг) на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального надання товарів (робіт, послуг) за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття товарів (робіт, послуг) у строк, визначений договором.

За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно продажу товару, надання послуг/виконання робіт, як зі сторони покупця (замовника), так і продавця (виконавця), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані товари (послуги, роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє покупця (замовника) від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то продаж товару (надання послуг чи виконання робіт), є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання покупцем (замовником) актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставці товару, наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару, надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

Така ж правова позиція висвітлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №914/131/22.

Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №910/4240/23 зазначив, що підписаний підрядником в односторонньому порядку акт може бути доказом передання і прийняття робіт за договором у разі реального виконання робіт за договором.

Таким чином, враховуючи реальність послуг з постачання електроенергії протягом спірного періоду на об`єкті за адресою: м. Святогірськ, вул. Івана Мазепи, 39, беручи до уваги, що відповідач зобов`язаний щомісячно оплачувати весь обсяг електроенергії, зазначеної у виставленому рахунку енергопостачальною організацією, за вирахуванням 80 кВт, суд вважає підтвердженою заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 86.135,05 грн.

При цьому посилання відповідача на те, що він під час виконання робіт спожив лише 733.1036 кВт електроенергії, а спірні акти складені, зокрема, і за період, в який відповідач не споживав електроенергію, суд відхиляє, оскільки умовами договору обов`язок щомісячної оплати відповідачем електроенергії жодним чином не ставиться в залежність від обсягу електроенергії, фактично спожитої відповідачем, від виконання чи невиконання відповідачем робіт на об`єкті, перебування чи неперебування на об`єкті його працівників тощо.

Розмір компенсації підрядником витрат за спожиту електроенергію був розрахований балансоутримувачем відповідно до п. 2.3. договору, тобто згідно з рахунками, наданими енергопостачальною організацією, та показниками лічильників спожитої електроенергії з урахуванням такого розподілу: балансоутримувач сплачує обсяг спожитої електроенергії у кількості 80 кВт, підрядник сплачує залишок обсягу спожитої електроенергії відповідно до виставленого рахунку енергопостачальною організацією.

Інших способів розрахунку, зокрема за допомогою програмного комплексу АВК-5 (відповідно до якого здійснював розрахунок відповідач та зазначив про це у відзиві) договором про відшкодування комунальних витрат № 515/2 від 27.01.2021 не передбачено, а тому суд вважає такі доводи відповідача безпідставними.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач не відобразив у податковому обліку господарські операції, зазначені у трьох спірних актах, суд відзначає, що можливі порушення податкового законодавства позивачем в межах даного спору не спростовують реальності фактично наданих послуг з постачання електроенергії. Предметом розгляду даної справи є стягнення коштів за договором про відшкодування комунальних витрат № 515/2 від 27.01.2021, на підтвердження заборгованості за яким позивачем були надані докази на підтвердження такої заборгованості, зокрема рахунки енергопостачальної організації.

Щодо посилання відповідача на наявність підстав для відмови в позові з огляду на те, що позивач визначає спірні кошти як збитки, суд відзначає таке.

Суд встановив, що позивач у позові зазначає, що листом від 25.10.2023 № 0101-17/458 на адресу відповідача було направлено претензію з пропозицією виконати умови договору, сплативши дебіторську заборгованість перед позивачем на суму 86.135,05 грн, що утворилася за договором відшкодування комунальних витрат №515/2 від 27.01.2021.

Позивач у позові посилається також на таке.

За вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином суд встановив, позивач обґрунтовує позовні вимоги саме тим, що відповідач в порушення ст.ст. 525, 526, 530, 628, 629 ЦК України не виконав умов договору відшкодування комунальних витрат №515/2 від 27.01.2021, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася дебіторська заборгованість у розмірі 86.135,05 грн, яку позивач, власне, і просить, стягнути з відповідача.

Водночас, позивач просить стягнути вказані кошти у розмірі 86.135,05 грн, визначаючи їх як збитки та посилаючись на ч. 2 ст. 224 ГК України, згідно з якою під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Суд враховує наведені посилання позивача, однак виходить із таких висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Судами встановлено, що у справі №917/1739/17 між Кременчуцькою міськрадою та ФОП Трохимчук М. С. було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1986 га для експлуатації та обслуговування складських приміщень строком до 01 вересня 2010 року. З цього моменту відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкта нерухомого майна.

Хоча у справі №917/1739/17 позивач просив стягнути з відповідача збитки у розмірі неотриманої плати за користування земельною ділянкою, Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, з огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків).

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог Кременчуцької міськради щодо стягнення заборгованості, оскільки спірні правовідносини кваліфіковані помилково - як такі, що виникли із завданням збитків.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Проте, за висновком Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.

Врахувавши висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, суд відзначає таке.

Підставою для відшкодування збитків є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача коштів у розмірі дебіторської заборгованості перед позивачем на суму 86.135,05 грн, що утворилася за договором відшкодування комунальних витрат №515/2 від 27.01.2021.

Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків), оскільки відносини зі сплати заборгованості за договором є за своїм змістом договірними.

На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для стягнення грошової заборгованості за договором є встановлення факту прострочення такого зобов`язання.

З огляду на викладене суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, оскільки спірні правовідносини помилково кваліфікуються відповідачем помилково - як такі, що виникли із завданням збитків.

Водночас, суд враховує, що на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, позивач обґрунтовує позовні вимоги саме тим, що відповідач в порушення ст.ст. 525, 526, 530, 628, 629 ЦК України не виконав умов договору відшкодування комунальних витрат №515/2 від 27.01.2021, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася дебіторська заборгованість у розмірі 86.135,05 грн, яку позивач, власне, і просить, стягнути з відповідача.

При цьому помилкове визначення позивачем спірної заборгованості як збитків не є підставою для відмови у задоволенні позову, адже суд самостійно має застосувати до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню (ст.ст. 525, 526, 530, 628, 629 ЦК України, на які позивач також посилається у позові).

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

А тому з урахуванням встановлено вище, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 86.135,05 грн підлягають задоволенню.

При цьому суд враховує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог суд має встановити, якого саме результату позивач (в даному випадку прокуратура) хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31)).

Окремо, суд також відзначає, що у відзиві відповідач в порядку ст. 90 ГПК України поставив позивачу запитання.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 90 ГПК України учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань. За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.

З огляду на відсутність відповідного клопотання позивача, суд відзначає, що відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору, а також витрати, понесені відповідачем на правничу допомогу, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Асоціації підприємств матеріально-технічного забезпечення "Комплект" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Володимира Великого князя, будинок 18-Б; ідентифікаційний код 20225439) на користь Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського (50042, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ КУРЧАТОВА, будинок 13; ідентифікаційний код 01566057) 86.135,05 грн (вісімдесят шість тисяч сто тридцять п`ять грн 05 к.) заборгованості, 3.028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 к.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк