Рішення

від 09.05.2024 по справі 921/513/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 травня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/513/23

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Сидорук А.М.

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Перспектива, 48130, Тернопільська обл., Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Лесі Українки, 7

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Комплекс, 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Івана Франка, 1Б;

2. Акціонерного Товариства Комерційний Інвестиційний Банк, 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Ю.Гойди, 10

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача: Микулинецька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області, 48120, Тернопільська обл.., Тернопільський р-н, смт. Микулинці, вул.. С.Бандери, 11

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

За участі представників:

Позивача: Ленько Р.І.

Відповідача 1: Маркусь М.І.

Відповідача 2: Мікрюков С.В.

Третя особа: не з`явився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Перспектива" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Комплекс", Акціонерного Товариства "Комерційний Інвестиційний Банк" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про самочинне будівництво відповідачем ТОВ "Агро Комплекс" на переданій йому в суборенду земельній ділянці об`єкта будівництва без внесення відповідних змін чи доповнень до договорів оренди та суборенди, призвело до розширення існуючого цільового призначення спірної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 31.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/513/23 за правилами загального позовного провадження; призначено у справі підготовче засідання на 29 серпня 2023 року о 10 год. 00 хв.; залучено Микулинецьку селищну раду Тернопільського району Тернопільської області, 48120, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, смт. Микулинці, вул. С.Бандери, 11, ідентифікаційний код 04396302 до участі у справі №921/513/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 29.08.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/513/13 на тридцять днів; відкладено підготовче засідання на 03 жовтня 2023 року о 16 год. 00 хв. в режимі відеоконференції; запропоновано учасникам справи подати/надіслати суду: позивачу: відповідь на відзив (у разі отримання відзиву), оформлену згідно вимог ст. 166 ГПК України, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких вона ґрунтується, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до неї доказів відповідачу; - заяви з процесуальних питань (при наявності); оригінал платіжного доручення №438 від 28.09.2022; відповідачам: відзив на позов, оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких він ґрунтуються, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу; - заяви з процесуальних питань (при наявності); третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача: письмові пояснення щодо предмету спору, копії пояснень надіслати іншим учасникам судового процесу, докази надсилання надати суду.

25.09.2023 на адресу суду від відповідача 2 - Акціонерного Товариства "Комерційний Інвестиційний Банк" надійшов відзив на позовну заяву /вх.№7697 від 25.09.2023/, в якому відповідач просить відмовити ТОВ "Перспектива" у задоволені позовних вимог. Зокрема, відповідач 2 зазначає, що нерухоме майно будівля елеватору, що розташоване за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л. Українки, 7Ф та розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 6125055300:02:001:0757 збудоване на земельній ділянці, що відведена для цієї мети та у відповідача 1 були наявні всі документи на виконання будівельних робіт, а саме: копія технічного паспорту, серія та номер: 1832 виданий 28.11.2012; зареєстрована декларація про початок виконання будівельних робіт, серія та номер: ТП0831103649 виданий 02.09.2011; копія договору оренди землі, серія та номер: 612500004001634 виданий 04.08.2011, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ "Агро Комплекс" за №339133262 від 14.07.2023. Разом з тим, відповідач 2 вказує на те, що Банку належить на праві власності дане нерухоме майно будівля елеватору, що розташоване за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, 7Ф та розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 6125055300:02:001:0757, з цільовим призначенням землі промисловості, площа 0,5466 га, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 401, виданий 31.03.2021, видавник: Кішкін Д.В., приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу. При цьому, відповідач 2 зазначає, що у зв`язку з порушенням його прав щодо розгляду питання Микулинецькою селищною радою про викуп даної земельної ділянки звернувся із позовом до Тернопільського окружного адміністративного суду. Також, відповідно до Розділу ІІ Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Державним комітетом України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, відповідач зазначає, що будівництво елеватора на земельній ділянці з кадастровим номером 6125055300:02:001:0757, площею 0,5466 га повністю відповідає цільовому призначенню цієї земельної ділянки, у зв`язку з чим відсутні будь-які підстави щодо нецільового її використання. Окрім того, у відзиві на позов Банк зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, оскільки, позивач більше 10 років не цікавився вищезазначеною земельною ділянкою та будівництвом на орендованій ТОВ "Перспектива" земельній ділянці.

03.10.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача 1 ТОВ "Агро Комплекс" надійшов відзив на позовну заяву б/н від 02.10.2023 /вх. №7907/, просить відмовити у задоволені позовних вимог та вказує на те, що комплекс елеватора був збудований у цілковитій відповідності до вимог діючого законодавства, на підставі документів, які надавали право на виконання будівельних робіт, що підтверджується декларацією про початок будівельних робіт від 02.09.2011 №ТП08311036494, яка зареєстрована Інспекцією ДАБТ у Тернопільській області, витягом з ДРПП №37515 від 15.01.2013 про реєстрацію права власності на незавершене будівництво, Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, а право власності за Товариством на будівлю елеватора посвідчувалося Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №12000418 від 31.10.2013, видане Реєстраційною службою Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області. При цьому відповідач 1 зазначає, що на час виникнення права власності на будівлю елеватора у товариства як на новостворене майно та реєстрації такого права в ДРРП мало місце 14.01.2013, тоді як речові права позивача щодо даної земельної ділянки в ДРРП зареєстровані не були та оскільки позивач не є власником спірної земельної ділянки, то з врахуванням ст. 391 ЦК України, його права не підлягають захисту в порядку та спосіб наведений в позовній заяві.

Ухвалою суду від 03.10.2023 відкладено підготовче засідання на 07 листопада 2023 року.

Ухвалою суду від 23.11.2023, у зв`язку з перебуванням судді Сидорук А.М. у відпустці, було повідомлено учасників судового процесу, що підготовче засідання відбудеться 12 грудня 2023 року.

Ухвалою суду від 12.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/513/23 до судового розгляду по суті на 16 січня 2024 року.

В подальшому ухвалами суду судове засідання неодноразово відкладалося, в останнє на 23.04.2024.

23.04.2024 в судовому засіданні оголошено перерву на 09 травня 2024 року.

Присутній представник позивача в судовому засіданні 09.05.2024 підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Натомість уповноважені представники відповідачів 1 та 2 заперечили проти задоволення позову, з підстав, викладених у відзивах на позов.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Микулинецька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений на час, дату та місце розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справ докази.

Правом подання власних письмових пояснень щодо поданого позову третя особа не скористалась.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 09.05.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив:

22.09.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю "Перспектива" (Орендар) та Дружбівською селищною радою Теребовлянського району Тернопільської області (Орендодавець) укладено Договір оренди землі (надалі Договір оренди), який зареєстрований у Державному реєстрі земель 28.09.2009 за №040965902667 та відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку /цільове призначення/ - землі промисловості, яка знаходиться в смт. Дружба, вул. Л.Українки, буд. 7, загальною площею 2,6183 га.

Відповідно до п. 15 Договору оренди, земельна ділянка передається в оренду для промислового використання (для виробництва будівельних матеріалів).

Цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості (п. 16 Договору).

Пунктом 8 даного правочину, він укладений на 10 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення Договору на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово про намір продовжити йог дію.

24.07.2019 міх ТОВ "Перспектива" та Дружбівською селищною радою Теребовлянського району Тернопільської області укладено Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22 вересня 2009 року зареєстрованого 28 вересня 2019 року №040965902667, відповідно до п. 1 якої внесено зміни до договору оренди землі від 22.09.2009 за №040965902667 по вул. Л. Українки, 7 в смт. Дружба, зокрема в пункти: п. 2 читати в такій редакції: В оренду передається земельна ділянка площею 2,6183 га (кадастровий номер: 6125055300:02:001:0095), у томі числі землі промисловості та п. 8 викласти в такій редакції: "Договір укладено терміном на 20 (двадцять) років. Після закінчення строку договору орендар має "переважне право його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію".

Згідно п. 3 Додаткової угоди від 24.07.2019 до договору оренди земельної ділянки від 22 вересня 2009 року, дана додаткова угода є невід`ємною частиною оренди земельної ділянки, що зареєстрований відповідно до рішення сесії Дружбівської селищної ради №1034 від 24.06.2019 та підлягає реєстрації в установленому Законом порядку.

В подальшому, 26.07.2011 між ТОВ "Перспектива" (Орендодавець) та ТОВ "Агро Комплекс" (Суборендар) укладено Договір суборенди землі, відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку землі промисловості, яка знаходиться в смт. Дружба, вул. Л.Українки, буд. 7, загальною площею 0,5466 га.

Відповідно до п. 4 Договору суборенди, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна градирня, залізнична колія 100м./п. технічний стан об`єктів задовільний.

Договір суборенди укладений на 10 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення Договору на новий строк. У цьому разі Суборендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово про намір продовжити йог дію (п. 8 даного правочину).

Пунктами 15, 16 Договору суборенди, земельна ділянка передається в оренду для промислового використання, а цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості.

Після припинення дії договору Суборендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку (п. 21 Договору суборенди).

Згідно з п. 22 Договору суборенди, здійснені орендарем без згоди орендодавця витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди на цій ділянці, не підлягають відшкодуванню.

Пунктами 28, 30 даного правочину контрагенти встановили, що Орендодавець має право вимагати від Суборендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористувача; додержання державних стандартів, а Суборендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди; за письмовою згодою з Орендодавцем змінювати умови дотримання.

Дія Договору суборенди припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

17.02.2021 рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі №921/762/20 за позовом ТОВ "Перспектива" до ТОВ "Агро Комплекс" позов задоволено та розірвано Договір суборенди землі, укладений 26 липня 2011 року між ТОВ "Перспектива" та ТОВ "Агро Комплекс", який зареєстрований у Державному реєстрі земель 04 серпня 2011 року за №612500004001634.

Як зазначає позивач, всупереч умовам Договору суборенди землі, без отримання у ТОВ "Перспектива" погодження зі знесенням (демонтажем) майна господарюючого суб`єкта, яке знаходилося на суборендованій земельній ділянці градирні, відповідач здійснив на ній будівництво нерухомого майна будівлі елеватора (присвоєна адреса: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, 7Ф) та зареєстрував за собою право власності на це майно.

Надалі, право власності на нерухому майно, а саме: будівля елеватора, яка збудована на орендованій земельній ділянці, перейшло до Акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк". Разом з тим, як вказує позивач, договір суборенди земельної ділянки чи інших договорів про надання прав користування даною орендованою земельною ділянкою ТОВ "Перспектива" з Банком не укладав.

З огляду на наведене, позивач просить суд врахувати, що державна реєстрація права власності на будівництво, а саме будівлю елеватора, за особою, що здійснила самочинне будівництво, була незаконною, а отже, була спрямована на узаконення самочинного будівництва всупереч визнаному порядку, оскільки будівництво здійснено без внесення відповідних змін чи доповнень до договорів оренди та суборенди, що призвело до розширення існуючого цільового призначення спірної земельної ділянки і стало підставою для звернення до суду із позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 справа №487/10128/14 наводить правові висновки про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Отже, первинно, для правильного вирішення даного спору, необхідно встановити, чи заявлені позовні вимоги дійсно спрямовані на захист прав чи законних інтересів позивача.

У разі порушення права власності й необхідності звернення до суду за захистом порушеного права передусім потрібно встановити, яких з вказаних правомочностей власник позбавлений, задля вибору належного й ефективного способу захисту права.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За положеннями ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

У відповідності до ст. ст.13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють, у тому числі, органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною 1 ст. 96 Земельного кодексу України, визначено, що землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ст. 152 Земельного кодексу України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зі змісту ст.376 Цивільного кодексу України вбачається, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, маймо підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Приписами ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Вищевказані норми кореспондуються з приписами ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України, позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

В той же час, в силу спеціального застереження, наведеного в ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Зокрема, за частиною другою цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

При цьому, можливі способи захисту прав особи власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені ст. 376 Цивільного кодексу України.

Так, ч. 3-5 ст. 376 Цивільного кодексу України, як вже раніше зазначалося судовою колегією за текстом постанови, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

При цьому, формулювання положень ст. 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі №910/14328/17, від 01.07.2020 року у справі №755/3782/17, від 02.06.2021 року у справі №910/14524/19, а також від 15.11.2023 року у справі №916/1174/22).

Окрім наведеного, законодавцем за вимогами ст. 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За встановленими у даній справі обставинами, відповідно до Декларації про початок будівельних робіт від 02.09.2011 року №ТП 08311036494, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБТ у Тернопільській області розпочато будівництво елеватора, замовником якого виступало ТОВ "Агро Комплекс". Згідно Декларації вбачається, що будівництво здійснювалось відповідно до містобудівних умов та обмежень, виданих Управлінням містобудування та архітектури Теребовлянської районної державної адміністрації за №42 від 09.08.2011 року (п.13); на земельній ділянці у Тернопільській області, Теребовлянського району, смт. Дружба, вул. Л.Українки, 7, площею 0,5456 га за кадастровим номером 62265055300:02:001:0757, цільове призначення землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборонного та іншого призначення, форма власності або користування оренда; документ, що посвідчує право замовника на земельну ділянку договір оренди від 04.08.2011 №612500004001634 Управління Держкомзему в Теребовлянському районі, реєстраційна справа №40303 від 04.08.2011 (п. 14); площа забудови 1050 кв. м, загальна площа будівлі: Будівлі: Адміністративна будівля (2 пов.) 174 кв., Споруди: силоси 558 кв. м, бункер вологого зерна -38 кв. м, споруди очистки 105 кв. м, споруди сушки зерна 105 кв. м, завальная яма 48 кв. м, ваги автомобільні 68 кв. м, транспортні вежі 46 кв. м. Всього площа споруд - 963 кв. м. (п. 15).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37515 від 14.01.2013 зареєстроване об`єкт нерухомого майна незавершене будівництво за №782761250 на земельній ділянці (номер запису про право власності: 10904 від 14.01.2013 року) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35666 від 15.01.2013року).Вказане рішення є чинним та не визнавалось недійним в судовому порядку.

Згідно Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБК у Тернопільській області №ТП 143130870188 від 28.03.2013 року підтверджено завершення будівництва елеватора та прийняття його до експлуатації. Кошторисна вартість комплексу елеватора, згідно вказаної декларації складає 8 000 000,00 грн.

Право власності ТОВ "Агро Комплекс" на будівлю елеватора посвідчувалось Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №12000418 від 31.10.2013 року, видане Реєстраційною службою Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області.

Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12001017 від 31.10.2013 року підтверджується факт реєстрації права власності ТОВ "Агро Комплекс" на будівлю елеватора на земельній ділянці (номер запису про право власності: 10904 від 14.01.2013 року) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35666 від 15.01.2013 року). Вказане рішення є чинним та не визнавалось недійним в судовому порядку.

Отже, ТОВ "Агро Комплекс" збудувало об`єкт нерухомого майна, а саме: будівля елеватора, до складу якої входять: літ. А - майстерня, площею 127,8 кв. м; літ. а - прибудова, площею 16,3 кв. м; літ. Б - ваги автомобільні, площею 83,9 кв. м; літ. В - приймальний бункер, площею 61,7 кв. м; літ. Г - норія площею 15,8 кв. м; літ. Г-1 - норійна вежа площею 31,3 кв. м; літ. Г-2 - норійна вежа площею 15,4 кв. м; літ. Д - відділення очистки площею 7,4 кв. м; літ. Е - сушарка площею 40,2 кв. м; літ. Є - фундаменти опор галерей 4 шт. площею 16,9 кв. м; літ. Ж - силос вологого зерна площею 31,5 кв. м; літ. З - силос площею 165,0 кв. м; літ. З-1 - силос площею 167,3 кв. м; літ. З-2 - силос площею 163,8 кв. м, розташовані на земельній ділянці площею 0,5466 га за кадастровим номером 6125055300:02:001:0757, за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, селище міського типу Дружба, вулиця Лесі Українки, будинок 7ф.

Як зазначає відповідач 1, на час виникнення права власності на будівлю елеватора у ТОВ "Агро Комплекс" як новостоворене майно та реєстрації такого права в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що мало місце 14.01.2013 року, речові права позивача, ТОВ "Перспектива" в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки зареєстровані не були. Запис про реєстрацію таких прав було внесено 05.12.2013 року (запис №48369830).

В подальшому, ТОВ "Агро Комплекс" уклало з АТ "Комерційний інвестиційний банк" Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, номер №401 від 31.03.2021 року, який був посвідчений нотаріально та відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.07.2023 №339133262, за АТ "Комерційний інвестиційний банк" приватним нотаріусом Кішкін Д.В. Ужгородського міського нотаріального округу 31.03.2021 за №41277091 на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 401 зареєстровано право власності на будівлю елеватора, за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, буд 7Ф на земельній ділянці за кадастровим номером: 6125055300:02:002:0757.

Визначальною обставиною у справі, є фактичне встановлення самочинності будівництва - будівлі елеватора за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, буд 7Ф на земельній ділянці за кадастровим номером: 6125055300:02:002:0757.

Позивач стверджує, що дана земельна ділянка, на якій розміщено нерухоме майно, зазначене вище, не виділялась під його будівництво.

Приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У постанові від 20.02.2020 у справі №1940/1655/18 Верховний Суд вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є самовільним заняттям земельної ділянки.

За приписами п. б, ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до приписів ч. ч. 4, 5 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Згідно з приписами ч. ч. 2, 3 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови, обмеження та технічні умови для проектування об`єктів будівництва в рамках здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії, можуть надаватися приватному партнеру, концесіонеру на підставі документа, що засвідчує право користування земельною ділянкою, виданого підприємству, установі, організації, що є балансоутримувачем майна, що передається у концесію, за умови, що така земельна ділянка (або її частина) відповідно до положень договору необхідна для здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Частиною 1 статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм і правил та затверджується замовником.

Судом встановлено, що у матеріалах справи міститься безпосередньо Декларація про початок будівельних робіт від 02.09.2011 року №ТП 08311036494, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБТ у Тернопільській області розпочато будівництво елеватора, замовником якого виступало ТОВ "Агро Комплекс" на земельній ділянці з кадастровим номером 62265055300:02:001:0757 та Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБК у Тернопільській області №ТП 143130870188 від 28.03.2013 року.

Частинами 1, 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 17.02.2011) передбачено право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводять відповідні інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п`яти робочих днів з дня надходження декларації. Виконувати будівельні роботи, підключати об`єкт будівництва до інженерних мереж та споруд без реєстрації зазначеної декларації забороняється.

Згідно з ч. 5 та ч. 9ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 17.02.2011) датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Враховуючи приписи законодавства, суд приходить до переконання про те, що будівля елеватора на земельній ділянці з кадастровим номером 6125055300:02:001:0757, за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, селище міського типу Дружба, вулиця Лесі Українки, будинок 7Ф збудована відповідно до документів, які давали право виконувати будівельні роботи.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору (ст. 316 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У пункті 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 №923/196/20 міститься такий правовий висновок: "Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц) (пункти 53-56)".

Таким чином, для виникнення права власності на новостворене нерухоме майно (а відтак і набуття ним ознаки оборотоздатності) необхідною є наявність юридичного складу, до якого належать такі юридичні факти: завершення будівництва, прийняття його до експлуатації та державна реєстрація.

Як зазначає відповідач 2, у реєстрі будівельної діяльності та його архівній складовій частині за параметром пошуку "Реєстраційний номер; ТП 143130870188" наявна інформація про зареєстровану Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області про готовність об`єкта до експлуатації (дата реєстрації не зазначена) щодо об`єкта будівництва "Будівництво елеватора ТОВ "Агро Комплекс", за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л. Українки, 7Ф.

Суд приходить до висновку, що відповідач 1 законно набув право власності на будівлю елеватора ТОВ "Агро Комплекс", за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л. Українки, 7Ф (номер запису про право власності 10904), як і відповідач 2, до якого перейшло право власності на дану будівлю на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 401, виданий 31.03.2021 та посвідчений приватний нотаріусом Кішкіним Д.В..

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, регламентує, що таке втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Тобто втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно з законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Для того, щоб зазначати про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, необхідно встановити три критерії, які слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно), оскільки таке втручання має наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна.

Щодо підстав користування відповідачем 2 земельною ділянкою під нерухомим майном, Банк 17.10 2022 направив до Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області заяву щодо викупу земельної ділянки площею 0.5466 га з кадастровим номером 6125055300:02:001:0757 та у зв`язку з порушенням свої прав щодо розгляду питання про викуп земельної ділянки звернувся із позовом до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Так, ухвалою Тернопільського окружного суду у справі №550/5652/23 від 11.09.2023 було відкрито провадження у справі за позовною заявою АТ "Комерційний інвестиційний банк" до Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії та рішенням від 19.10.2024 позов задоволено.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та у постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц зазначив, що добросовісність (пункт б статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - nonconceditvenirecontrafactumproprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач 1 розпочав будівництво елеватору згідно декларації про початок будівельних робіт 02.09.2011 та відповідно до 31.10.2013 останнім отримано Свідоцтво про право власності на даний об`єкт нерухомості.

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Перспектива звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Комплекс про розірвання договору суборенди землі від 26.07.2011 в зв`язку із систематичним порушенням строків сплати орендної плати.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37515 від 14.01.2013 зареєстроване об`єкт нерухомого майна будівля елеватора, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 782761250 на земельній ділянці кадастровий номер 6125055300:02:001:0757 за Товариством з обмеженою відповідальністю Агро Комплекс.

Згідно Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБК у Тернопільській області №ТП 143130870188 від 28.03.2013 року підтверджено завершення будівництва елеватора та прийняття його до експлуатації. Кошторисна вартість комплексу елеватора, згідно вказаної декларації складає 8 000 000,00 грн.

Право власності ТОВ "Агро Комплекс" на будівлю елеватора посвідчувалось Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №12000418 від 31.10.2013 року, видане Реєстраційною службою Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області.

Матеріали справи не містять доказів звернення з 2013 року по 2022 рік Товариства з обмеженою відповідальністю Перспектива з позовом до суду про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в разі порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Підсумовуючи все викладене, суд зазначає, що заявлена ТОВ "Перспектива" позовна вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,5466 га (кадастровий номер 6125055300:02:001:0757) шляхом знесення будівлі елеватора за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, 7Ф означає знесення належного відповідачу 2 на праві приватної власності нерухомого майна, що є порушенням його права власності, гарантованого ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу Конвенції, а обраний спосіб захисту є неефективним та призведе до недотримання справедливої рівноваги інтересів сторін цього спору.

Стосовно заяви відповідача 2 про сплив позовної давності, викладеної у відзиві на позов, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення /Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; у Постанові Верховного суду від 29.09.2020 у справі № 648/533/16-ц/.

З огляду на наведене, оскільки вимоги позивача спрямовані на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівлі елеватора, суд дійшов висновку, що на вказані вимоги позовна давність та наслідки її спливу не поширюються.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.06.2024.

Суддя А.М. Сидорук